54

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

-якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,

-якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера (або групи пов'язаних інсайдерів), та статутного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

Якщо за результатами інспекційної перевірки (або на підставі статистичної звітності банку) установлені факти невиконання банком вимог Інструкції, то він має відкоригувати (зменшити) регулятивний капітал на розмір перевищення нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), починаючи з наступного дня після дати виявлення такого порушення.

У разі невиконання вимог цієї глави Національний банк має застосовувати до банку та керівників банку заходи впливу відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення вимог банківського законодавства.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 30 відсотків.

З метою забезпечення контролю за інвестиціями банків, у тому числі за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування. Прямі інвестиції банків - це внесення банками власних коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, паї, частки), емітовані такою юридичною особою.

11

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з інвестуванням в акції, паї, частки та інвестиційні сертифікати окремої юридичної особи. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) та інвестиційних сертифікатів окремо за кожною установою, до статутного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного із здійсненням банком інвестиційної діяльності. Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) та інвестиційних сертифікатів будь-якої юридичної особи, до статутного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

Контроль за дотриманням банками встановлених економічних нормативів

здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку на постійній основі.

Розрахунок економічних нормативів банки (юридичні особи) проводять на підставі щоденних балансів і додаткових даних.

При цьому звітними є дані про дотримання економічних нормативів, що розраховані:

а) за щоденними розрахунками - нормативи мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), миттєвої ліквідності (Н4);

б) за формулою середньозваженої величини (за місяць) - нормативи співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань (Н3-1), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12);

в) за станом на 1-ше, 11-те та 21-ше число кожного місяця - нормативи адекватності регулятивного капіталу (Н2), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6).

ОСНОВНІ ВИДИ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

Розрахунково-касові операції комерційного банку з перерахування коштів і з готівкою пов’язані з такими послугами, як відкриття клієнту поточного рахунка, відправлення запитів (телеграм) на прохання клієнта, видача довідок про відкриття рахунка в банку, наведення довідок у архівах про проведення розрахункової операції на прохання клієнта, видача чекових книжок, аваль простих та переказних векселів, зберігання в банку цінностей, попередня підготовка готівкових грошей та їх доставка клієнту тощо.

Розрахункові операції – зберігання коштів клієнтів, рух, переміщення їх за допомогою обігу платіжних інструментів. Для здійснення цих операцій клієнт відкриває в банку відповідний рахунок.

Касові операції – операції банку з приймання та видачі готівки і цінностей клієнтам банку через операційну касу банку.

Розрахунки — одне з найбільш масових явищ у господарському житті будь-якого підприємства. Здійснюючи безперебійний процес виробництва, кожне підприємство, з одного боку, безперервно отримує від постачальників сировину, матеріали, паливо, тару, товари, а з іншого — безперервно реалізує готові вироби, що виготовляються, або закуплені товари.

Таким чином, розрахунки між підприємствами, організаціями та установами є однією з необхідних ланок розширеного відтворення. Вони опосередковують розподіл та

12

перерозподіл суспільного продукту, перетворення його з товарної форми на грошову та навпаки, яке пов'язане при цьому із зміною форм власності. Розрахунки здійснюються на економічній базі кругообігу засобів у процесі виробництва та є суспільним визнанням того, що продукція підприємства має попит у споживачів.

Розрахунки становлять собою відносини, що виникають між підприємствами, організаціями та підприємцями в процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту на підставі здійснення статутної діяльності. Розрахунки базуються на переміщенні товарів у відповідності до укладених договорів. Господарські договори укладають безпосередньо підприємства, а розрахунки за продукцію, що відпускається за цими договорами, здійснюються, як правило, через банк.

У тих випадках, коли товар надходить на склад покупця до моменту здійснення платежу через банк, на інтервал часу від дати постачання товару до дня його оплати між постачальником та покупцем виникає дебіторська (в іншої сторони кредиторська) заборгованість. Тобто, якщо порівняти рух вантажів і платежів по них, то існує неминучий розрив у часі, який створює матеріальну основу виникнення взаємної заборгованості підприємств у процесі реалізації товарів та послуг — це об'єктивна основа розрахунків.

Розрахунки охоплюють дві сфери грошового обороту: готівкову і безготівкову. Головним чином, готівкові кошти обслуговують рух доходів і витрат населення, приватних громадян, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, приватних підприємців. Безготівкові розрахунки використовуються між підприємствами, установами, організаціями та дедалі більшою мірою населенням.

Між обігом готівкових і безготівкових коштів існує тісний зв'язок. Так, безготівкові кошти підприємств конвертуються в готівку при видачі заробітної плати працівникам. Останні обмінюють одержану зарплату в підприємствах торгівлі та сфери побуту на товари і послуги. Після цього виручка, одержана в касу підприємств, знову надходить на їх поточні рахунки і далі рухається у безготівковому порядку. Таким чином, обороти готівкових і безготівкових коштів взаємно доповнюють і обумовлюють один одного.

Переважна кількість міжгосподарських розрахунків здійснюється безготівковим шляхом. Використовують два методи безготівкових платежів — це запис по рахунках і залік взаємних боргів, які у підсумку завершуються записами по рахунках.

У здійсненні безготівкових розрахунків активну участь бере банківський кредит, коли для здійснення платежів позикові кошти зараховуються на поточний рахунок позичальника або безпосередньо на рахунки постачальників.

Основна маса розрахунків здійснюється через банки. Це визначає певну специфіку безготівкових розрахунків. Так, внаслідок того, що розрахунки здійснюються через фінансові інститути, суб'єкти основних економічних відносин і суб'єкти, що беруть участь у розрахунках, не збігаються. Також грошові відносини, як допоміжна та складова функція основних економічних відносин, відокремлюються від них через спеціальну нормативну регламентацію — банки здійснюють оперативне управління грошовими коштами клієнтів на підставі правових актів і договорів.

Форма безготівкових розрахунків — це регламентований державою документооборот розрахункових документів певної форми при здійсненні платежів між суб'єктами господарювання.

При проведенні операцій у безготівковій формі клієнти дотримуються вимог, передбачених, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, яка встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у гривні на території України, що здійснюються за участю банків, та визначає правила використання під час здійснення розрахункових операцій платіжних інструментів.

Операції, шляхом яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різних видів вкладів у межах депозитних операцій, отриманні кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних

13

паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються грошові кошти в пасиві балансу комерційного банку.

Залучені та запозичені банківські ресурси становлять переважну частину банківських ресурсів (85–90%). Через це для них характерний надзвичайно широкий спектр форм та видів залучення коштів, що характеризує відповідні напрямки пасивних операцій банків, основу яких утворюють операції з формування залучених ресурсів.

Залучені ресурси банку – це кошти, що акумулюються банком на певних умовах на різних видах рахунків клієнтів. Залучені ресурси є, власне кажучи, кредиторською заборгованістю банку, яка виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін.

Залучені ресурси банку охоплюють:

-кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;

-залишки коштів на поточних рахунках клієнтів;

-кошти на рахунках банків-кореспондентів та ін.

Залучені ресурси банків існують у декількох основних юридично-правових формах

(табл.1).

Формування залучених банківських ресурсів за вказаними напрямками передбачає залучення комерційними банками вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків.

Депозитні операції – операції банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їхні рахунки у банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами. Депозитні операції передбачають формування вкладів клієнтів банку.

Вклад (депозит) – це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті, що передані банку їхніми власниками або третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів.

Депозити до запитання – це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для

14

здійснення поточних розрахунків.

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Водночас, клієнти банку не повною мірою використовують кошти на депозитних рахунках, у результаті чого на них постійно є залишок коштів, який не знижується за певний мінімальний рівень і який комерційні банки застосовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід.

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках у вигляді депозитів до запитання банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. При цьому, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок і бланків векселів, за прийом та перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправлення запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунка та ін.

Строкові депозити – це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам та приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

•чітко встановлений строк зберігання;

•оформляються депозитною угодою;

•не використовуються для здійснення поточних платежів;

•при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим більш тривалий термін, тим вища процентна ставка.

На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

•спосіб випуску (в разовому порядку і серіями);

•спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);

•термін обертання (строкові і до запитання);

•умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків після закінчення розрахункового періоду та з виплатою відсотків у день погашення сертифіката).

Важливе місце займають і активні операції, шляхом яких банки розміщують наявні ресурси для отримання прибутку і підтримання ліквідності. За економічним змістом активні операції поділяються на обліково-позикові (кредитні), розрахункові, касові, інвестиційні, фондові і гарантійні.

Кредитні операції – це операції з надання вільних ресурсів позичальнику на умовах платності, терміновості та повернення, причому банки можуть виступати в цих операціях як у ролі кредиторів, так і в ролі позичальників.

15

Кредитні операції для комерційного банку – важливий вид діяльності, що приносить основну частину доходу. Вони відображають сутність банківської діяльності та є однією з визначальних функцій банківської установи. Водночас кредитування характеризується кредитним ризиком, що також є основною загрозою ліквідності та платоспроможності комерційного банку. З огляду на це, при організації кредитних операцій кожен комерційний банк повинен докладати зусилля, спрямовані на мінімізацію можливих втрат від невиконання кредитних зобов’язань клієнтами.

Кредит – це економічні відносини між юридичними фізичними особами та державою щодо перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотків. Отже, це передусім суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах повернення, строковості, сплати, цільового використання та реального забезпечення.

Кредит здійснюється у конкретних формах, які є способами існування процесу кредитування, що постійно розвиваються. Проте змінюється й їхнє місце у структурі економічних відносин. Кредитування – процес складний і багатогранний, що в умовах становлення економіки країни набуває нових та ефективних шляхів застосування й розвитку. Основні економічні та правові основи кредитування знайшли своє закріплення у чинному законодавстві України.

Відповідно до міжнародних стандартів банківські кредити класифікуються за рядом ознак:

1. За роллю банку в наданні кредиту виділяють:

• первинні кредити – це кредити, які банки надають клієнту у вигляді безпосереднього виділення коштів у тимчасове користування чи відкриття кредитної лінії (прямі кредити) або якщо банк початково надає у кредит не гроші чи товари, а власну кредитоспроможність (непрямі кредити) – надання гарантії;

• похідні кредити (посередництво у кредиті) – це кредити, які банк надає як посередник між іншими банками чи фінансово-кредитними інститутами, тобто виникає ситуація, коли банк, щоб відповідати вимогам універсальності, для надання кредитів своїм клієнтам із самого початку планує долучити до кредитування третю особу, а отже, перекласти фінансування на іншого кредитора.

2.За формою банківського кредиту виділяють:

•прямі кредити – це кредити, які надаються шляхом:

—надання коштів чи товарів відповідно до принципів кредитування:

–дисконтний кредит;

–ломбардний кредит;

–іпотечний кредит;

—відкриття кредитної лінії:

–овердрафтний кредит;

–контокорентний кредит;

—кредитні сурогати:

–факторинг;

–лізинг;

• непрямі кредити – це використання кредитоспроможності банку як гарантії виконання зобов’язань клієнтом банку:

–акцептний кредит;

–авальний кредит.

3.За економічними суб’єктами-позичальниками розрізняють:

• кредити органам державного управління;

16

•кредити суб’єктам господарювання;

•кредити фізичним особам.

4.За валютою кредиту виділяють:

•кредити в національній валюті;

•кредити в іноземній валюті;

•мультивалютні кредити.

5.За строками користування розрізняють:

•короткострокові — до 1 року;

•онкольні — кредити, погашення яких відбувається не у чітко зазначений термін, а за вимогою банку;

•середньострокові — до 3 років;

•довгострокові — понад 3 роки.

6.За формою забезпечення кредити поділяються на:

•забезпечені заставою (майном, майновими правами,

цінними паперами);

•гарантовані (банками, іншими фінансовими посередниками);

•з іншим забезпеченням (порука);

•незабезпечені (бланкові);

•інші (неустойка тощо).

7.За методами надання виділяють:

•разові кредити – це кредити, рішення про надання яких банк приймає

окремо щодо кожного виду кредиту на підставі відповідних документів;

• кредитну лінію – надання банком кредитів у межах

попередньо визначеного ліміту кредитування. Ліміт встановлюється на певний строк, наприклад на рік, протягом якого позичальник може у будь-який час отримати позику в межах затвердженого ліміту без додаткових переговорів з банком. Водночас кредитну лінію можна подати так:

• револьверні кредити – кредити, які надаються банком у

межах встановленого ліміту, використовуються повністю або частинами і відновлюються відповідно до погашення раніше виданих кредитів;

•сезонні кредити;

•контокорентні кредити – кредити, надання яких відбувається через

спеціальний контокорентний рахунок, при цьому банк здійснює всі операції позичальника за поточними вимогами та зобов’язаннями:

• овердрафтний кредит – кредит, надання якого

здійснюється через основний поточний рахунок і в будь-який момент можна отримати кредит у межах певного ліміту;

• гарантійні кредити – це кредити, які є лише зобов’язаннями сплатити в разі потреби протягом певного періоду з обов’язковим стягненням комісії.

8. За порядком погашення:

• погашення кредитів водночас передбачає сплату суми кредиту та відсотків за ним у кінці терміну;

• погашення кредитів у розстрочку означає, що позичальник повертатиме кредит певними частинами протягом терміну кредитування.

9.За ступенем ризику кредиту розрізняють:

•стандартні кредити — це кредити, за якими кредитний ризик є

17

незначним і становить 1% чистого кредитного ризику;

• кредити під контролем — це кредити, за якими кредитний ризик є незначним, але він може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику;

• субстандартні кредити — це кредити, за якими кредитний

ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені кредитним договором;

• сумнівні кредити — це кредити, за якими виконання

зобов’язань з боку позичальника банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника і рівня забезпечення) під загрозою, а також є низькою ймовірність повного погашення кредитної заборгованості, яка становить 50% чистого кредитного ризику;

• безнадійні кредити — це кредити, ймовірність виконання

зобов’язань за якими з боку позичальника банку (з урахуванням фінансового стану позичальника й рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими кредитами становить 100%.

Визначення відповідного виду кредиту здійснюється з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. При цьому чистий кредитний ризик слід розуміти як ризик невиконання позичальником зобов’язань, скоригований на вартість наданого позичальником забезпечення.

10. За характером процентної ставки виділяють:

• кредити з фіксованою процентною ставкою – кредити, за якими процентна ставка встановлюється один раз на весь період кредитування;

збитків, особливо в умовах нестабільної економіки. 11. За кількістю кредиторів розрізняють:

• кредити, які надаються одним банком;

•консорціумні кредити – кредити, що надаються об’єднанням банків, в якому один з банків є головним, тобто він відповідає за погодження умов кредиту з клієнтом, а після укладення договору здійснює безпосереднє надання кредиту за рахунок коштів, які виділили інші банки – члени консорціуму;

• двосторонні кредити – кредити, які передбачають участь у

наданні кредиту не менше, ніж двох банків. На відміну від консорціумного кредиту, переговори з клієнтом здійснюються кожним банком окремо.

Здійснення кредитних операцій комерційних банків передбачає наявність певних умов, без яких неможливою є взаємодія кредитора і позичальника у процесі організації відповідних відносин.

До основних умов банківського кредитування належать такі:

1.Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2.Банки враховують з необхідність забезпечення поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та загальнодержавних інтересів.

3.Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. При видачі кредитів у іноземній валюті в

18

обов’язковому порядку повідомляється про це в НБУ.

4.Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається Правилами банку.

5.Кредити надаються тільки правоздатним та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти та самостійний баланс.

6.Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7.Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі. Забороняється надання кредитів на такі цілі:

•покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

•формування статутних фондів;

•погашення раніше отриманих позик;

•придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

•без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Операції з платіжними картками – У сучасних умовах швидко набувають поширення розрахунки платіжними картками. Ця форма розрахунків вигідна основним учасникам: власнику картки, банку-емітенту, підприємству торгівлі або сфери послуг, банку-еквайра.

Платіжна картка – це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої у

відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування

розрахунків, отримання кредиту і готівки.

Існують різні види платіжних карток, які можна класифікувати за багатьма ознаками, зокрема за механізмом розрахунків, функціональними характеристиками та технологічними особливостями.

За механізмом розрахунків виділяють двосторонні і багатосторонні карткові системи.

Двосторонні системи виникли на підставі двосторонніх угод між учасниками розрахунків, де власники карток можуть використовувати їх для купівлі товарів у замкнених мережах, які контролюються емітентом карток (універмаги, бензоколонки тощо). Багатосторонні системи очолюють національні асоціації банківських карток, а також компанії, які виготовляють картки туризму та розваг (наприклад, «Аmеrісаn Ехрrеss»), надають власникам карток можливість купувати товари у різних торговельників і організацій сервісу, що визнають ці картки як платіжний засіб. Картки цих систем дають змогу також отримувати касові аванси, користуватись автоматами для зняття готівки з банківського рахунка та ін.

За функціональними характеристиками виділяють кредитні і дебетові картки.

Кредитні картки пов’язані з відкриттям у банку кредитної лінії, що дає змогу власнику картки користуватися кредитом під час купівлі товарів і оплати послуг, а також отримувати готівкову позику.

Дебетова картка – це картка, для якої відкривається спеціальний картковий рахунок, на котрому зберігається сума, якою обмежені розрахунки за нею. Дебетна картка надає клієнту зручності при проведенні безготівкових платежів, отриманні готівки, управлінні рахунком. Вона не дає змоги оплачувати покупки за відсутності коштів на рахунку клієнта. Винятком є лише ті випадки, коли клієнт має поточний

19

рахунок з можливістю овердрафту. Овердрафт – це короткостроковий кредит, який надається банком клієнту в разі перевищення суми операції за платіжною карткою залишку коштів на його картрахунку або встановленого ліміту кредитування. Тоді за дебетною карткою можливе отримання позики в межах дозволеного овердрафту за рахунком.

Дебетові картки можуть використовуватись для:

•отримання готівки через банкомат;

•отримання грошей у відділенні банку з рахунка клієнта;

•сплати за послуги чи товари у торговельних закладах.

За технологічними особливостями розрізняють картки двох видів: з магнітною смугою та із вбудованою мікросхемою (chip card – «чип-картка», smart card – «смарткартка», memory card – «розумна» або «інтелектуальна картка», «мікропроцесорна картка», «багатоцільова» або «багатофункціональна картка»).

Картки з магнітною смугою мають на звороті магнітну смугу, де записані дані, необхідні для ідентифікації особи власника картки при її використанні у банківських автоматах та електронних терміналах торговельних закладів. Ці дані містять:

-банківські реквізити власника картки (ім’я та прізвище, адреса, код банку і відділення, номер рахунка);

-термін дії картки;

-максимальну суму, яку має в розпорядженні власник картки і яка зменшується при кожному знятті коштів з рахунка.

Важливим елементом інформації, записаної на магнітній смузі, є персональний ідентифікаційний номер (PIN – Personal Identification Number). Цей номер (код) має бути відомий тільки власнику картки, і він набирає його за допомогою спеціальної клавіатури банкомата чи термінала. Коли картка вводиться у зчитувальний пристрій банкомату чи терміналу, набраний код порівнюється з PIN-кодом на магнітній стрічці, і, якщо вони збігаються, то відкривається доступ до комунікаційної мережі для передавання команд щодо виконання платежу: власник набирає інформацію про стан рахунка, а потім суму платежу, яка передається до банку, що веде його рахунок, з якого вона списується та переводиться на рахунок одержувача (продавця товарів чи послуг) або видається готівкою з банкомата. Якщо вони не збігаються, то власнику надається можливість здійснити ще кілька спроб набору PIN-коду. Після трьох невдалих спроб картка вилучається (блокується).

Картки з мікросхемою (смарт-картки) мають вбудовану мікросхему (чіп), що складається із запам’ятовувальних пристроїв для збереження інформації та процесора, який є складовою комп’ютера і здатний обробляти інформацію, записану в запам’ятовувальних пристроях. Збільшений таким чином обсяг пам’яті карки дає змогу зберігати та використовувати інформацію про її власника, банківський рахунок клієнта, а також про близько 200 останніх операцій, виконаних з використанням картки.

Всі платіжні картки, призначені для розрахунків, можуть поділятися на індивідуальні і корпоративні (бізнес-картки). Банки видають індивідуальні картки приватним особам: своїм платоспроможним клієнтам, а також іншим особам після аналізу «кредитної історії» останніх і відкриття їм поточного (карткового) рахунка у банку або внесення страхового депозиту.

Корпоративні картки видаються юридичним особам під їхні гарантії і забезпечення також після аналізу платоспроможності юридичної особи. Користуватися корпоративними картками можуть співробітники організації, яка отримала картку. Їм відкриваються персональні рахунки, пов’язані з корпоративним картковим рахунком. Відповідальність перед банком за корпоративним картковим рахунком несе організація,

ане власники індивідуальних корпоративних карток.

Усфері грошового обороту платіжні картки є одним з прогресивних засобів

20