Основи філософських знань

Видаючи бажане за дійсне (схильність до цього - один із первородних “гріхів” марксизму!), Енгельс надто поспішно оголосив удари, завдані марксизмом “попередній філософії”, смертельними. Чутки про смерть удовуючої фрау , як і у широко відомому анекдотичному випадку з Марком Твеном, виявились дещо перебільшеними. Після деякого переполоху, зчиненого у таборі “попередньої” філософії галасливим марксистським наступом (традиційно німецький Sturm und Drang), вона отямилась. Звуки ж “одходної”, що її просурмили марксисти, пролунали для неї , як для старої полкової коняки сигнал труби “До бою!”. Не першої молодості особа, як її зневажливо атестували молоді амбітні люди, причепурилась, навела модний (“під марксизм”) макіяж, вбралась у відповідні шати та й рушила в атаку у всеозброєнні одвічного удовиного досвіду й

що власне коїться,- в її задушливо гарячих обіймах один за одним опинились de facto чи не всі послідовники відчайдушних філософоборців...

В результаті цього “громадянського” шлюбу,- не без елементів інцесту,- на світ з”явились такі собі псевдомарксята: нібитополітекономія соціалізму (а насправді – пріснопам’ятна “філософія економіки”: вигадки замість спроб наукового аналізу реальних фактів), нібитонауковий комунізм ( а насправді - все та ж старезна “філософія суспільства”: вигадки та мріяння, що видаються коли не за реальне, то за можливе), нібитомарксистська філософія (а насправдівсе та ж старезна метафізика (=“любомудрування”) - абстрактна риторика про самогральний рух “продуктивних сил” та “виробничих відносин” з різноманітними вигадками на зразок “учення” про “базис” та “надбудову”, “ленінська теорія” відображення і т. д. і т. п.

Коротше кажучи, у підсумку боротьби адептів марксизму проти “попередньої

критику стану філософських та й взагалі суспільних наук в СРСР, писав: “Хоча випускається немало корисних праць з діалектики, у філософському мисленні поки що багато ще метафізики.”

У цьому зізнанні, як світ у краплині води, відбився справжній стан так званої “марксистської філософії» - і за змістом, і за формою : еклектична юшка. “На жаль,

академіка, стан справ й в інших галузях “марксистської філософії”...Візьмім до уваги: якщо ж клята “метафізика” звела собі кубло вже й у “святая святих” марксистської філософії - логіці, діалектиці та гносеології (згадаймо:”не треба трьох слів”!), то про що далі може бути мова?

1.12. Реанімація «метафізики мистецтва».

9 Коммунист.1986,№18,с.68

21

Зауважимо передусім, що поіменної вказівки на естетику у вищенаведених висловлюваннях Енгельса немає. Однак ставлення до неї як до філософії мистецтва - частини чи підрозділу загальної філософії історії, або філософії суспільства,- сумнівів не викликає. Про це ставлення можна з достатньою певністю судити по тому, що оголошувалось віджилим, а що - ще терпимим до слушного часу: Крім логіки та діалектики, що становлять гносеологію, або теорію

тобто зайняти своє місце в ряду історичних навчальних дисциплін, поступившись місцем позитивній науці про мистецтво, скажімо - науковій теорії мистецтва.Тож перед марксистами в цій сфері мусили також постати завдання, аналогічні тим, які висувались у питаннях більш загальних. Необхідно було з позицій саме діалектичного матеріалізму осмислити художній розвиток людства, а це означало, по-перше, критично викласти й по-своєму інтерпретувати еволюцію думки у цій галузі, тобто переглянути історію естетики (= філософії мистецтва), і ,по-друге, налагодити й розвинути безпосередні дослідження художньої практики на своїй уже, власне марксистській (=позитивній) основі. І справді, на початку робота повелась саме у цих двох напрямах. У першому до діла взявся головним чином П.Лафарг, у другому - Г.Плеханов. У зв”язку з останнім видається не зайвим нагадати оцінку, що її дав саме теоретичним розробкам Плеханова його політичний супротивник, але світоглядний однодумець, Ленін. Відзначаючи слабку, на його думку, марксистську освіченість учасників тодішніх дискусій у партії більшовиків, Ленін писав: “неможливо стати свідомим, справжнім комуністом

без того, щоб вивчати - саме вивчати - все, написане Плехановим по філософії, бо

це найкраще у всій міжнародній літературі марксизму”.10 Більш того, долаючи прірву, що розділяла його з Плехановим у найважливіших практично-політичних питаннях соціал-демократичного руху, Ленін вважав за можливе піти значно далі цих міркувань: “До речі, - додав він у примітці, - неможливо не побажати, по-

перше, щоб видання творів Плеханова, яке виходить нині в світ, виділило всі статті з філософії в окремий том чи томи з найдокладнішим покажчиком тощо. Бо це повинно увійти в серію обов”язкових підручників комунізму. По-друге, робітничій державі, на мій погляд, слід зажадати від професорів філософії, щоб вони знали виклад марксистської філософії Плехановим та вміли передати учням це знання.”11Як і багато чого іншого, ці настанови реалізовані належним чином не були. Тільки у час так званої хрущовської відлиги було здійснене видання згаданих праць Плеханова у п”яти томах. Що ж до викладацької справи, то тут реалізувалось прямо протилежене. “Вірні ленінці” виходили не із вищенаведеної загальної оцінки їхнім вождем трудів Плеханова, а винятково з нелюбові Сталіна до “меншовика” Плеханова, використовуючи дріб”язкові принагідні критичні зауваження Леніна стосовно буцімто сплутування останнім ієрогліфів та образів і т.п. Далася взнаки , напевне, усталена відчуженість “більшовиків” від “меншовика” з огляду на принципові розходження у питаннях стратегії та тактики соціал-демократичного руху, що в умовах охлократії, на яку досить швидко обернулася декларована “диктатура пролетаріату”, переросла у відверту й зневажливу ворожість. У питаннях, пов”язаних безпосередньо з культурою та мистецтвом, цьому значною

10Ленін В.,т.42,с.290.

11Там само.

22

мірою могли посприяти й задавнені почуття неприязні до Плеханова з боку цілого ряду провідних діячів кульурної політики радянської держави, зокрема Луначарського, Горького, Богданова та ін., з огляду на ту нищівну критику, якої

природжена відраза до наукової соціології (хто завідомо “знає”, чого хоче народ,той не потребує якихось там опитувань та досліджень!) - затоптали під приводом критики вульгарного соціологізму. Позначилися, безперечно, й уже міцно укорінені традиції російської філософської, суспільно-політичної та літературно-критичної думки, витоки яких вели не тільки до Першого та Другого Римів, а й до Прусії. З одного боку - через Бєлінського ( котрий був “особенно любим” російською революційно-демократичною інтелігенцією) - до Шелінга та Гегеля, з іншого - через Чернишевського ( котрий Леніна, за зізнанням останнього, “всего перепахал”) - до Фейєрбаха : все тієї ж пріснопам”ятної класичної німецької філософії. Та найгіршу, імовірно, роль відіграла прямолінійно зрозуміла, як то й належить “більшовикам”, вказівка вождя на перше з трьох “джерел” - все ту ж класичну німецьку філософію...

Так чи інакше, але залишається фактом, що коли в гострих московських суперечках 20-х років з приводу того, якою ж має бути і з чого виходити політика комуністів у галузі культури, та вдалися до “джерел” - з”ясувння поглядів Маркса й Енгельса на літературу та мистецтво,- то ці “погляди” були однобічно зрозумілі й перекручено витлумачені згідно з духом,- навіть буквою!- саме класичної німецької філософії… Тієї самої, неминучий кінець якої за кілька десятиліть перед тим віщували основоположники...Із цитат, окремих висловів, більш чи менш закінчених уривків із праць, які не мають прямого відношення до проблем культури , та всього іншого, що старанно “вичесав” із творів Маркса та Енгельса, переклав російською мовою і витлумачив М.Ліфшиць, незабаром і випурхнула, мов метелик із сухої “лялечки”, так звана «марксистська естетика». Для більшого “авторитету” новонародженій невдовзі присвоїли й ще один титул ленінська ... Можна сказати тому, що, подібно до Афіни, котра, за міфом, з”явилась чомусь саме з голови Зевса, ця “наука” «вилупилась» із «голови» Маркса...Роль не то Прометея , не то Гермеса при цьому відіграв Ліфшиць!..

Якщо в кожному жарті є бодай доля істини, то вона в даному разі полягає в тому, що так звана «марксистсько-ленінська естетика», - як і належить критикованій основоположниками марксизму філософії, - таки була народжена “з голови” - тобто вигадана

Проте варто відзначити й інше явище нашої незрівнянної епохи:

1.13. .Кающиеся ... "марксисты"...

Колись російські "володарі дум" на зламі епох фіксували різноманітні типи колишніх соціальних та іеолого-політичних "грішників", що гірко "розкаювались":

^кающиеся дворяне", "кающиеся купцьі", «кающиеся попьі»... Сьогодні настала черга для "покаяння" їхніх колишніх супротивників. Одіозна фігура нашого часу - "кающиеся" атеїсти, антисеміти, комуністи, пролетарі, кріпаки (остьанні, виявляється,, поспіль були, - з діда-прадіда, - якщо й не "стовбовими" дворянами, то, принаймні - козацького роду"...).

Проте є й такі, що без публічного (принаймні, чесного) зведення рахунків зі своєю совістю, перейшли на позиції, діаметрально протилежні колишнім...

В наш час, в умовах, коли історичної поразки зазнали здогматизовані

марксистські погляди, що претендували на виняткову істинність, у

посткомуністичних країнах почалось активне відродження історично віджилих

23

уявлень, у тому числі й дозвільні любомудрування під старожитніми етикетками:

"філософія природи", "філософія суспільства", "соціальна філософія", "філософія мистецтва", "філософія підприємництва", "філософія менеджменту", "торгівельна філософія" і згадана вже пресловута "філософія... моди"...

Як наслідок, не забарилися з'явитися у ВУЗ"ах і навчальні предмети під відповідними наліпками ...

Загалом це зрозуміло: вакуум, утворений крахом панівної раніше ідеології, потребує заповнення...Так буває після кожної революції або контрреволюції...

Однак, справа не лише в тому, що "дух", як і природа, не терпить порожнечі.

матеріалізм, науковий комунізм, науковий атеїзм, критика "буржуазної" філософії

...), які були обов"язковими до засвоєння студентами у всіх без винятку вищих навчальних закладах, залишилась без роботи численна армія їх колишніх викладачів. Дипломовані фахівці з названих та ряду не згаданих "наук" у прагненні вижити (по-людськи цілком зрозумілого!) почали викладати (тепер, звісно, уже в позитивному плані) те, що раніше було предметом нищівної критики з їхнього боку. І навпаки: лаяти все, що раніше видавали ледь не за останнє слово справжньої науки та істину "в останній інстанції"...

Колишні фахівці з "наукового комунізму" вдалися до всезагальних "любомудрувань" на теми суспільного життя, запроваджуючи курси "соціальної філософії"...

Колишні критики "буржуазного націоналізму" навіть запропонували до читання курс "наукового націоналізму"...

Колишні викладачі "наукового атеїзму" швидко перекваліфікувалися на "релігієзнавців" і виявились не від того, аби запровадити викладання "Закону Божого" у світських навчальних закладах...

Колишні викладачі "історичного матеріалізму" без належного зведення

постіндустріального, інформаційного, масового споживання ... і т.д. і т. п.).

Ті, що спеціалізувалися на критиці "сучасної буржуазної філософії", почали в позитивному плані (в ліпшому разі - з об"єктивістських позицій, в гіршому - з різко негативістських щодо "марксизму", якого вони так і не зрозуміли) характеризувати концепції сучасної (та й не тільки) "західної філософії"...

Так виникли і курси з "філософії культури ", зокрема - й художньої, -та "філософії мистецтва", що невідомо, як і чим відрізняється від традиційної "естетики", і т.д. і т.п.

Ось конкретний приклад: рекомендована Міністерством освіти України як типова для гуманітарних творчих вищих навчальних закладів програма "Курс філософії мистецтва":

Вступ. Філософія мистецтва як філософське знання І. Витоки філософії мистецтва Філософія античності — джерело становлення проблем філософії мистецтва

2.Проблеми філософії мистецтва у філософській думці і творчості митців Відродження

3.Питання філософії мистецтва у художніх концепціях XVII ст II. філософія мистецтва XVIII—XIX ст.

24

4.Формування предмета філософії мистецтва та її проблем у XVIII ст.

5.Філософія мистецтва як складова частина філософії другої половини XVIII—XIX ст.

6.Питання філософії мистецтва у художній концепціях і роботах філософсько-соціологічної спрямованості XIX ст.

7.Питання філософії мистецтва у філософській думці України XVIII — початку XX ст. Сучасна філософія мистецтва.

8.Філософія мистецтва в Росії кінця XIX - початку XX ст.

9.Джерела й основні проблеми філософії мистецтва XX ст.

10.Основні концепції філософії мистецтва в західноєвропейській і російській філософській думці XX ст.

ІІ.Філософія мистецтва в Україні

12.Філософія мистецтва та художня практика XX ст.

Зміст цього курсу - в кращому разі -зводиться до компілятивного (в гіршому -

еклектичного) огляду, а фактично до переказу того, що говорили або писали про культуру , зокрема мистецтво, більш чи менш видатні мислителі різних епох.

Не ліпше виглядає справа з нормативним курсом філософії, програма якого рекомкндована Міносвіти як типова.

За тематичним спрямуванням це - скоріше курс з історії філософії, а не власне

філософії.

Щодо характеристики його змістовного наповнення, то варто лише зазначити: для ознайомлення з філософіськими системами визначено всього 11 творів десяти довільно вибраних авторів (Діоген, Платон, Августин Блаженний, М.Вебер, Декарт, Руссо, Гегель,Ніцше, Хайдегер, Камю, Сартр). Всього ж рекомендовано на курс близкко сорока літературних джерел, переважно підручників та посібників.

Натомість у ряді авторських програм курсу філософії для студентів не тільки таксамо не враховується профіль вузу, але й не береться до уваги реальна доцільність та й спроможність студентів засвоїти пропонований матеріал. В одній з

власної ерудиції (на рівні випускника філософського факультету).

З рекомендацією першоджерел подібне ж "свавілля": Бекон, Декарт, Плотін, Гегель, Ніцше, Фрейд, Шопенгауер - і все!..

Чи варто говорити, що навіть у випадку "належного" освоєння подібних курсів, у студентів залишиться досить тьмяне уявлення про те, що ж таке філософія і навіщо їм взагалі потрібно ламати нею мізки?

А в підсумку відтвориться та посилиться загалом зневажливе ставлення до цієї трохи "загадкової", трохи "макабричної", мало зрозумілої і загалом дивацької сфери інтелектуальних захоплень, що йменується філософією...

1.14. Що в "сухому залишку"?..

..Виявлене вище критичне ставлення автора цієї статті до філософії зовсім не означає цілковитого, «огульного» заперечення її значення. Ще раз застережуся:

мова йде про тверезу оцінку її пізнавальних можливостей та реального вкладу у розвиток пізнавальних та інших інтелектуальних потенцій людства. Це стосується як історії філософії, так і того, що залишається від неї у, так би мовити, «сухому залишку».

25

Лише ознайомившись з «біографією» людської думки, пройшовш разом з нею всі етапи звивистого шляху, на якому були і яскраві осяяння й жалю гідні потьмарення, і прикрі збочення й трагічні відступи в регрес,-тобто лише освоївши, ніби «зсередини», цей досвід, можна навчитися «правильно» мислити та вміти

додумувати кожну думку до кінця (логічного «кінця», ясна річ).

А для цього необхідно обгрунтовано визначити основні, необхідні для засвоєння (тобто вивчення та осмислення) студентами (в межах реального учбового часу та з урахуванням специфіки майбутнього фаху) першоджерельні твори філософської класики, що є вершинними в історичному поступі людськрго мислення... Проте, за всіх умов, досягненню вказаної мети може прислужитися засвоєння студентами найціннішого, що є в підсумку історичного розвитку (точніше б скаазати: набутку) філософствування: категоріально-понятійний

аппарат та способи (правила і «закони») користування ним.

26

ЧАСТИНА ДРУГА

ФІЛОСОФСЬКИЙ ПОНЯТІЙНОКАТЕГОРІАЛЬНИЙ АППАРАТ

Основні терміни та поняття, які вживаються у філософії

Отже, предметом аналізу у цьому розділі будуть основні поняття, якими оперує філософія. Тому видається цілком логічною потреба: перед тим, як розглядати ці “конкретні”, окремі , філософські терміни та поняття, з”ясувати, а що ж воно таке таке терміни та поняття?

2.1. Що таке термін?

Слово термін - латинського походження. В оригіналі (terminus) воно означає межа, рубіж, кордон. В наш час цеслово слугує, по-перше, для з агального означення поняття в науці, техніці, мистецтві з метою точної фіксації його значення - на відміну від уживання певного слова у побуті, де смисл його може

“Вона закінчила школу, подалась у місто і працює десь там на виробництві...”. У

буденній свідомості значення слова пов”язується переважно з уявленнями людей про ті чи інші явища. У науці вони мають фіксувати однозначні знання про певні явища. Коли слово “виробництво” набуває статусу терміна (наприклад у політичній економії, історії економічних теорій тощо), воно має фіксувати чітко визначений зміст поняття „виробництво”, а саме: виробництво - це різновид праці, у якому з наявних у природі матеріалів виготовляється (виробляється!) новий продукт,

театр - це все виробничі підприємства, це представники різних видів та форм

виробництва.

Ось чому у навчанні, як і науково-дослідній роботі, важливо з”ясовувати смисл певного слова, виявляти межі вживання цього слова як терміна певної галузі знань та вивчати зміст того поняття, яке цей термін означує.

2.2. Що таке поняття?

Для того, щоб відповісти на це питання, необхідно з”ясувати:

1)що власне означає саме слово ”поняття”;

2)яке явище ним означується, тобто називається?

Для відповіді на першу частину питання треба прояснити походження цього слова.

27

(слова, явища, навіть людини чи будь-якої істоти). Аби Ви, читачу, ліпше збагнули його сутність, вдамося до такого прикладу.

Чи бачили Ви, як народжується птах, скажімо - курка?..Напвне, що бачили. Принаймні, у кіно чи по телевізору. А можливо, навіть були живим свідком чи й безпосереднім співучасником цього “дива”. А це й справді здається Дивом!..

Ось перед вами - звичайнісіньке яйце. Воно, як відомо, не належить до категорії живих істот. І раптом -з нього вилуплюється щось живе!..

“Раптом” у даному разі означає не швидкість процесу, скоріше - його несподівність, зненацькість -якщо так можна сказати. Бо народження - це процес, навіть в останній його фазі. Ось ви чуєте, як щось (хтось?) ворушиться всередині яйця, чвчуваєте легкі постукування - це новонароджуване курчатко намагається своїм дзьобиком пробити у яєшній шкаралупі отвір, аби дістатись назовні...Ви допомагаєте йому : обережними рухами пальців - на зразок того, як чистять крашанку - ламаєте шкаралупу на головою пташки і далі, і ось перед вами уже живе створіння! Воно ще геть мокре, сіре на вигляд і безпомічне та нещасне. Та минає всього кілька хвилин, воно обсихає і перетворюється на жовтий пухнастий м”ячик на тонких ніжках.Кліпаючи очицями, він починає жалібно цяпати - благає їжі...І вам не віриться, що це сталося, що ця жива істота справді “вилупилася” із звичайнісінького яйця...В такому разі придивіться уважніше - десь там, біля вушка чи майбутнього хвостика, приліпилася крихітка яєшної шкаралупи: незаперечне свідчення справжнього походження, отже - породи, природи..

Так у всьому і завжди. Коли перед вами щось таке, що здається неймовірно складним та загадковим, як “чудо в пір”ї”- слово, явище, створіння, - аби “розгадати” його природу, його сутність, розшукайте десь там поміж розкішним пір”ям шматочок “шкаралупки” того “яйця”, з якого воно, це загадкове “диво”, “вилупилось”...

Отже, погляньмо, з якого “яйця” вилущилось слово “поняття”. Його родинний “корінь” - йняти , від і(й)мати, що означало й означає “брати” (звідси:

сприймати, сприйняти і т.п.). У народі кажуть: “не йми віри!”, “їм не можна йняти

віри!” (звідси: неймовірно).Слово ”поняття” народилося від “по йняття”, де “по” означає “після”, а “йняття” означало сприймання. Отже слово поняття означає

те, що залишилося (утворилося) в результаті сприймання (розуміння, осмислення) чогось.

Аналогічний смисл відповідних до нашого “поняття” слів простежується майже у всіх мовах індоєвропейського походження. В англійській, французькій, італійській, іспанській мовах це слово читається по-різному, але пишеться однаково: conсeption, бо походить воно від латинського conceptum, concept, що означає зародок, зачаття (те, що сталося після фізичного прийняття “насіння”).(Колумб).Звідси зрозумілий медико-санітарний сенс широко вживаного у нас в останні роки слова contraceptivs (контрацептиви)- протизачаття.

Слово “поняття” слугує науковим терміном у філософії взагалі та формальній логіці

Тепер ми можемо навести формальні визначення поняття “поняття”.

У філософії під словом поняття розуміють форму мислення, у якій

відображаються істотні властивості, зв”язки та відношення предметів та явищ світу.

“Мислення”, на яке міститься посилання у щойно наведеному визначенні, з формального боку є не що інше, як оперування (тобто певні “маніпуляції”)

28

поняттями. Тому у формальній логіці, що є наукою про закони правльного (тобто за правилами) мислення, подається більш повне визначення цього терміна.А саме:

поняття - це думка (мисль), у якій узагальнюються та виокремлюються предмети якогось класу за певними спільними та у сукупності специфічними (особливими) для них ознаками.

Візьмемо для прикладу поняття студенти. Не важко помітити, що це поняття є результатом мисленного узагальнення групи (класу) людей за спільними для них (навчання) і особлививми (навчання у ВНЗ) ознаками. “Визначити” поняття й означає подумки “виставити” знаки (ознаки) , які відмежовують (виокремлюють) певний клас (групу) предметів чи явищ від інших. Подібно в інших мовах: в російській - определение, тобто зазначення пределов (меж), та в європейських - definitio (дефініція ), де граматичний корінь fin (кінець) означає те саме – межу

.(Згадайте у цьому зв”язку й кореневе значення слова термін...)

Подібно до вищенаведеного розрізнення у понятті значення самого слова та означуваного ним змісту поняття, кожне поняття (тобто поняття взагалі) має

у структурі поняття навіть була виникла суперечка поміж філософами. Одні з них справедливо вважали, що слово, яким означується певне поняття, це всього лише назва, ім”я певного явища (предмета, речі). Інші, навпаки, вважали що ці поняття існують насправді - так само, як предмети, речі. Назва, ім”я по-латині - nominem; предмет, річ по-латині - res, від якого утворюється прикметник realis. Відтак диспутанти набули відповідних прозвиськ -номіналістів та реалістів.

Варто звернути увагу, що в даному випадку слово і поняття реалісти має особливе значення, яке зовсім не співпадає з сучасним розумінням цього поняття. Реалістами у на час зазвичай називають людей, які тверезо дивляться на світ і сприймають його таким, як він є насправді. Крім того, реалістами називають також митців, які прагнуть до правдивого, точніше прадоподібного, зображення (відображення) життя у формах самого життя.(На відміну від експресіоністів, сюрреалістів, дадаїстів та ін. прихильників модерністських напрямів у мистецтві).

Візьмемо для прикладу слово місяць. Воно може означати: назву (notion) або частини року, або небесного тіла (денотати), відповіно різним буде і значення (смисл) поняття “місяць”: у першому випадку - 1/12 року, у другому - супутник

Землі.

Подібним чином вибудована структура всіх понять, якими оперує філософське мислення і з якими нам належить осовоїтися: якість, кількість, причина, наслідок, та ін.

Деякі із щойно названих та чимало з ще не згаданих філософських понять заведено називати категоріями.

2.3. Що таке категорія?

Для початку, як годиться, пошукаємо “шкаралупку” того “яйця” з якого вилупилось це слово. З”ясовано, що слово категорія - грецького походження (κατήγορια), яке означало у стародавніх греків -звинувачення, гоніння,

29

переслідування. Стародавні римляни, запозичивши це слово у греків, вживали його у значенні висловлювання, судження, свідчення. В наш час це слово вживають

а) у побуті для означення певного класу (сорту) речей, продуктів, про які мовиться. (Кажуть, наприклад, “м”ясо першої (другої, третьої) категорії”.

б) поділу на групи (класи) за певними ознаками. (Кажуть: населення нашого міста поділяється на три категорії: працюючі, пенсіонери та учні”);

В деяких галузях соціальної діяльності навіть офіційно встановлюють певні категорії за рівнем професійної майстерності (Наприклад, лікарі, режисери, актори за професійною атестацією удостоюються права бути віднесеним до певної категорії: рентгенолог (хірург, актор і тд.) вищої (першої, другої) категорії. Подібно і судді у футболі: “суддя вищої (міжнародної , республіканської тщо ) категорії і т.п.;

в) у філософії - як термін для означення найширших за своїм змістом понять, зокрема таких , як матерія, свідомість, час, простір, рух, ідея, дух, свобода, необхідність тощо.

Найпоширенішим є таке визначення поняття “категорія”:

Категоріяце форма усвідомлення у поняттях всезагальних способів ставлення людини до світу, що відображає найзагальніші істотні властивості, закони природи, суспільства і мислення.

З таким тлумачення пов”язане і вживання слів “категоричність”, “категорично” у значенні вкрай різкої форми вираження (кимось) свої думки, позиції тощо.

Тепер ми можемо перейти безпосередньо до з”ясування змісту та значення найважливіших філософських категорій.

Оскільки, як вище вже зазначалося, переважна більшість філософів вважали і вважають, ніби покликання (чи призначення) філософії полягає у з”ясуванні першопочатків світобудови, то найважливішими, з цього погляду, постають категорії, які найчастіше “покладаються” філософами як наріжний камінь сконструйованої ними в уяві та викладеної писемно світобудови. Цих “категорій” всього дві. Одні вважали і вважають, що в основі світу закледені ідеї (або одна ідея), інші, навпаки, ніби в основі світу лежить матерія. То ж нам належить насамперед з”ясувати, що це таке: який зміст та значення мають ці поняття, ці категорії.

2.4.Що таке ідея?

Слово “ідея” - грецького походження -ιδεа. ”Яйце”, з якого воно “вилупилося”, має назву ειδος (ейдос). У дослівному перекладі воно означає “те, що видно”; у традиційній інтерпретації - вид, вигляд, образ.

Терміном ειδος означувалося центральне поняття філософської концепції давньогрецького мудреця Платона.

Платон ( 428-347 рр..до н.е.) вважав, що десь там існують оці ейдоси – ідеї:

як одвічні й незмінні, довершені форми усіх речей, усіх предметів видимого світу.Останній нібито являє собою лише відблиск цих ейдосів-ідей, їх втілення, оречевлення, їх тінь. З огляду на таке світобачення, Платон не долюблював, недооцінював, а то й просто зневажав мистецтва, особливо зображальні: адже з такого погляду вони постають всього лише тінями тіней...

30