34. Повідомлення і доповіді на наукових конференціях

Виступ на конференції є найбільш оперативним засобом введення результатів наукового дослідження в інформаційне поле науки. Це потрібно враховувати при побудові виступу, у якому потрібно звертати увагу, насамперед, на основну ідею, найбільш важливі результати дослідження. Виступ неможна перевантажувати деталями. Основну увагу потрібно зосереджувати на головному і цікавому. Якщо після виступу його починають активно обговорювати, то можна вважати, що сформульовані вище цілі досягнуті.

Більш розгорнутий виступ, який займає центральне місце на семінарі або конференції, називається доповіддю. Як правило, доповідь характеризується глибиною викладу й інтеграцією основної проблематики обговорення. Звичайно доповіді доручають готувати найбільш досвідченим фахівцям,  визнаним авторитетам у

науці, що дозволяє істотно підвищити рівень компетентності учасників конференції, симпозіуму, семінару.

Доповіді бувають кількох типів:

1. Звітна доповідь, у якій узагальнюються стан справ і хід роботи за якийсь час, виділяються досягнення і недоліки. Звітні доповіді на семінарах, симпозіумах і конференціях забезпечують презентацію науково-дослідних колективів, шкіл, суспільних наукових організацій.

2. Тематична доповідь, що присвячена розгорнутому викладові якої-небудь теми або проблеми. Значну роль у ній відіграють думки і позиція автора.

3. Інформаційна доповідь, що являє собою інформування присутніх про стан справ у якій-небудь галузі діяльності. Завдання цієї доповіді - максимально об'єктивно і всебічно подати інформацію без викладу позиції автора.

35. Загальні вимоги до оформлення наукових робіт

Наукова робота повинна містити:

- Титульний аркуш

- Зміст

- Перелік умовних позначень (при необхідності)

- Вступ

- Основна частина

- Висновки

- Список використаних літературних джерел

- Додатки (при необхідності).

37. Класифікація анотацій

Виокремлюють такі види анотації:

1) сигнальна чи довідкова, характерна для видань державної бібліографії (уточнює назву чи доповнює біб.опис фактичними відомостями);

2) оціночна, характерна науково-допоміжній бібліографії (критична оцінка документа);

3) рекомендаційна, що співвідноситься з відповідним видом бібліографії (характеризує зміст з врахуванням потреб цільової групи).

За повнотою відбиття змісту розрізняють 2 категорії анотацій – загальну (характеризує зміст документа в цілому) і аналітичну (характеризує частину чи аспект змісту), а за кількістю анотованих документів – монографічну та групову. За сферами використання анотації бувають – бібліографічні, видавничі та книготоргівельні.

38. Етапи написання анотації

1. відомості про автора, упорядника

2. про текст, що містить видання

3. характеристика змісту твору

4. про науково-довідковий апарат

5. про оформлення, ілюстрації тощо

6. про читацьку адресу

7. цільове призначення видання

Максимальний обсяг анотації — 600 символів. 

39. Специфіка процесу реферування

Реферування — це одна з найбільш широко розповсюджених письмових форм отримання інформації, яка дозволяє при сучасному величезному потоці інформації у короткий термін відібрати потрібну спеціалісту інформацію. У порівнянні з анотуванням реферування є досконалішим методом обробки інформації джерел інформації: якщо в анотації приводиться лише короткий перелік питань, що розглядаються, то в рефераті викладається сутність питань та наводяться найважливіші висновки.