Тема 2. Методика кримінологічних досліджень

Обсяг і якість інформації, що була отримана в процесі кримінологічного дослідження, у більшій частині залежить від організації самого дослідження.

Кримінологічне дослідження повинне носити плановий характер, досліджувати лише певний обсяг інформації. Для цього складається програма і план самого дослідження. Програма дослідження – це збір, обробка та аналіз отриманої інформації, яка необхідна для одержання теоретичних і практичних висновків. У програмі повинні бути зазначені мета і завдання кримінологічного дослідження з посиланням на теоретичну основу, тобто короткий опис самої проблеми на основі наявних наукових знань.

До методики кримінологічних досліджень відносяться масові опитування, що, у свою чергу, підрозділяються на:

1. Анкетування, що може бути груповим чи індивідуальної. При анкетуванні дослідник повинний роз’яснити правила заповнення анкет, проконтролювати кількість відданих для заповнення анкет, а потім забезпечити 100 % повернення цих анкет.

2. Інтерв’ювання використовується значно рідше, тому що це дуже трудомісткий процес. Виділяють три види інтерв’ю:

а) формалізоване, у його основі лежить обов’язок дотримуватися тих питань, які містяться в програмі інтерв’ю, не змінюючи їхньої послідовності;

б) фокусоване, коли послідовність і формулювання питань, що задаються, можуть бути змінені по ходу бесіди;

в) вільне інтерв’ю, воно вимагає тільки чіткого розуміння того, яку інформацію необхідно одержати для рішення задач дослідження.

Кримінально-статистичний метод заснований на заповненні визначених документів, які складаються за визначеною методикою.

Кримінальна статистика залежить від стадій кримінального процесу. Так, при виявленні злочину і порушенні кримінальної справи статистичний облік ведуть органи внутрішніх справ, прокуратури і безпеки. Для цих органів існує єдина система обліку злочинів. Уся документація по такому обліку зосереджується в Головному інформаційному центрі МВС, які потім робить обробку отриманої інформації. Така інформація надходить у виді карток, у яких закладені дані про злочин, злочинця, крім того, у них може бути зосереджена інша додаткова інформація кримінологічного і процесуального характеру.

На основі заповнених карток шляхом їх обробки в інформаційному центрі вчиняють первинне формування статистичної звітності про характер злочинності і заходи боротьби з нею.

У судах картотечний облік підсудних ведеться по цивільних і кримінальних справах, а також по виконавчих провадженнях.

У виправно-трудових установах документами первинного обліку є особиста справа засудженого, облікова картка на засудженого, що раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі і знову поступили в установу для відбування цього покарання і т.п.

Тема 3. Злочинність

Злочинність виникла з появою приватної власності, появою класів і пов’язаних з цим антагоністичних протиріч.

Злочинність – явище соціальне, тому що породжується причинами й умовами, що носять соціальний характер.

Злочинність залежить від економічного, географічного і політичного положення країни.

Злочинність – кримінально-правове явище, тому що поняття «злочину» дається кримінальним правом.

Злочинність – це сукупність, система різних злочинів. яка складається з конкретних злочинів, вчинених на даній території у визначений період часу.

Узагальнивши сказане, можна сформулювати загальне поняття «злочинності».

Злочинність – історично мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що представляє систему злочинів, вчинених у відповідному державі за визначений період. Злочинність характеризується рядом показників:

1. Рівень злочинності – це кількісна характеристика, що виміряється сумою вчинених злочинів і кількістю учасників тобто винних осіб.

2. Структура злочинності – це співвідношення в самій злочинності видів злочинів, що класифікуються по кримінально-правових чи кримінологічних підставах.

Показники структури злочинності необхідні для здійснення профілактики злочинів і диференціації застосування заходів кримінально-правового характеру.

До основних показників структури злочинності варто віднести співвідношення особливо тяжких, тяжких, менш тяжких злочинів і злочинів, що не представляють великої суспільної небезпеки, співвідношення навмисних і необережних злочинів, частку злочинності неповнолітніх, злочинів, вчинених у співучасті, частку рецидиву і т.д.

3. Динаміка злочинності – це зміна її рівня і структури за визначений період часу (рік, три, п’ять). Динаміка злочинності випробовує на собі визначений вплив як з боку причин і умов злочинності, як такий, так і з боку змін у кримінальному законодавстві.

4. Найважливішим показником злочинності є обсяг і характер прямого і непрямого збитку від вчинених злочинів. Майновий збиток завжди обчислюється в грошовому вираженні. Непрямий збиток від злочинності розраховується по ряду витрат держави і суспільства на злочинність (цей зміст правоохоронних органів і т.п.). Зовсім очевидно, що ціна злочинності повинна бути визначена дуже точно, це необхідно для правильного обліку офіційної кримінальної статистики.

Регіональні особливості злочинності

У кримінальній статистиці розрізняють показники злочинності в регіонах, містах, сільській місцевостях. Так, типово міськими злочинами є квартирні крадіжки, грабежі, розбої, вуличне хуліганство. У містах, природно, злочинів реєструється значно більше, ніж у сільській місцевості. Підвищеної криміногенністю відрізняються селища міського типу. Злочинність великих міст відрізняється від злочинності у містах провінційних чи курортних.

Очевидно, що виявлення специфіки злочинності регіонів, її причин і умов дає можливість побудувати цілеспрямовані і конкретні системи попередження злочинів, розробити принципи, які враховують ситуацію і можливість кожного суб’єкта регіональних правовідносин.