IV Універсал підтверджував усі демократичні права та сво­боди, проголошені у III Універсалі, доповнивши їх правом мен­шин на національно-персональну автономію.

Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він проголосив Україну незалежною державою, завершував важливий етап складного й суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, що відтепер вирвався з ілюзор­ного сподівання на можливість існування Української держави на засадах автономії чи федералізму.

IV Універсал відкрив нову сторінку змагань українського на­роду за свободу, який відтепер рішуче заявив, що метою його боротьби є незалежна держава, яка стоїть на сторожі інтересів народу.

3. Розкрийте історичні передумови проголошення незалежної Карпатської України та проаналізуйте діяльність А.Волошина

Варіант 20

1. Доведіть, що на початку XX ст. В Україні існувала багатопартійність.

Ще з кінця XIX ст. в Україні виникають громади, які об'єд­налися в Українську загальну організацію. УЗО налічувало в своїх рядах 450 чол., з них 100 діяло в Києві. Тут вони засну­вали видавництво і книгарні. Діяльність УЗО підготувала грунт для утворення українських політичних партій. З ініціативи ко­лишніх діячів Київської громади восени 1904 р. виникає Укра­їнська демократична партія (УДП), до якої увійшли Тимченко, ЧехІвський, Чикаленком.

У Києві діяла Революційна українська партія (РУП). У 1902 р. під впливом націоналістичних настроїв М. Міхновського від РУПу відокремлюється невелика група, яка утворює Українську національну партію «Спілку». Більшість старого складу РУПу перейменовує себе в Українську соціал-демократичну робітни­чу партію. Члени цих нових партій критикували російських революціонерів за їх централізм. Водночас підтримували тісні стосунки з Польською соціалістичною партією і єврейським Бундом.

З огляду на рішучі дії молодих українських політичних партій реорганізувалася УЗО, утворивши Українську ліберальну партію.

Так українські політичні партії перешли від культурницької до політичної роботи серед мас.

Одночасно  з розмежуванням і розвитком в українському національному русі соціалістичної та націонал-радикальної течій продовжували діяти й українофіли, учасники громад, які були об’єднані з 1897 р. у Всеукраїнській безпартійній загальній організації. В нових умовах члени Всеукраїнської організації не могли обмежуватися лише культурництвом і змушені були переходити до політичної діяльності й оформлення політичної партії. У 1904 р. була створена Українська демократична партія (УДП). 

УДП і УРП були подібними до російської партії кадетів тільки з тією  різницею, що вони відстоювали ідею автономії України. Наприкінці 1905 р. УДП і УРП об’єдналися в одну Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

Отже, на початку ХХ ст. український національний рух активізувався й політизувався. Одночасно з загальноросійськими виникли українські політичні партії різних напрямків. Переважна більшість яких на Наддніпрянській Україні,  виступали за перебудову Росії у федерацію, в якій Україна б користувалася правом національно-територільної автономії, а не самостійної держави.