Òåìà 8

КАТОЛИЦИЗМ

«Вірити, щоб знати, знати — щоб вірити»

Бл. Августин

1.Віра єдина — дві гілки (спільне та відмінне в католицизмі та православ’ї).

2.Сучасна соціальна доктрина католицької церкви.

3.Онтологія віри в працях найвидатніших теоретиків християнства.

1. Віра єдина — дві гілки (спільне та відмінне в католицизмі та православ’ї)

У 1054 році на Нікейському Соборі відбувся поділ християнства на православ’я та католицизм. Католицька гілка віросповідання є найпоширенішою в християнському світі, зокрема, у більшості країн Західної та Південно-Західної Європи (Іспанія, Франція, Італія, Португалія, Німеччина, Австрія, Польща, Бельгія, Чехія, Словаччина, Угорщина), в Латинській Америці та США. Вагомий вплив на духовний розвиток суспільства католицизм має в країнах Прибалтики, Західної України та Білорусії. Загальна чисельність католиків у світі складає понад 1100 млн. Центром римо-католицької Церкви є папська держава Ватикан, розташований на території Риму, який з 1870 року є офіційною резиденцією Пап і Римської Курії, має всі державні атрибути, в тому числі дипломатичні відносини з понад ста країнами світу. При Папі існує уряд, який очолює кардинал — статс-секретар. Окрім того, за вирішення церковних справ у

113

Ватикані існує дорадчий орган — Синод, створений рішенням ІІ Ватиканського Собору. Ватикан має широку мережу університетів, академій (у тому числі Папську академію наук), коледжів

ісемінарій.

Укатолицькій гілці християнства надзвичайно велике значення надається церковним утворенням — Церква є представником Бога на землі (ця традиція обґрунтовується в роботах Августина Блаженного — «Сповідь» та «Про два гради»). Спасіння людини,

обтяженої первородним гріхом, можливе тільки через посередництво церкви — звідси особливе значення надається таїнству сповіді, целібату (заборона на статеві стосунки) та причастя.

Католицизм визнає сім таїнств: євхаристія (причастя), хрещення, каяття, миропомазання, соборування, священство і шлюб (на відміну від православ’я шлюб у католицизмі є нерозривним — розлучення заборонено). Таїнство хрещення здійснюється шляхом обливання водою, в той час як у православних — зануренням у воду. Таїнство миропомазання (конфірмації, або вступ у «дорослий вік») здійснюється в семи–восьмирічному віці.

Окрім спільного для всіх християнських течій визнання існування раю та пекла, католицька церква відстоює вчення про чистилище — проміжне місце, де очищаються душі грішників у процесі проходження суворих випробувань. Догмат про чистилище був прийнятий Флорентійським Собором у 1439 році і підтверджений у 1562 року Тридентським Собором.

Для католицизму характерне вшанування Богородиці — Діви Марії. В 1854 році був затверджений догмат про непорочне зачаття Діви Марії, а в 1950 році — про тілесне вознесіння Богоматері, відповідно до якого Пресвята Богородиця Приснодіва була взята на небо «з душею і тілом для слави небесної». У 1954 році встановлено спеціальне свято, присвячене «королеві небес».

Засновником католицької церкви вважається Святий Петро, який став «каменем віри», а її главою — намісник Ісуса Христа на землі Папа Римський. Першим єпископом Риму був власне сам Петро, страчений у І ст. шляхом розп’яття на перевернутому хресті — апостол наказав своїм катам розіп’яти його саме так, оскільки вважав, що він не заслуговує на розп’яття, якому був підданий Христос. Щодо статусу Папи прийнято догмат, згідно з яким він є непогрішимим, а всі його енцикліки (офіційні промови) такими, що не піддаються критиці чи сумніву. Керівництво паствою (віруючими) Папа здійснює через посередництво Римської Курії — центрального адміністративного апарату, якому підпорядковані дев’ять конгрегацій (курують різні напрями діяльності церкви),

114

дванадцять рад, три трибунали та три канцелярії. Згідно з рішенням ІІ Ватиканського Собору, при Папі діє з правом дорадчого голосу церковний Синод, який скликається один раз на рік. До його складу входять, окрім кардиналів — безпосередніх представників церковної влади на певній території, патріархи та митрополити східних католицьких церков (зокрема, від Української греко-католицької — кардинал Любомир Гузар), представники національних єпископських конфесій, чернечих орденів та осіб, персонально призначених Папою.

Католицька церква нараховує понад 400 тис. священиків, в обов’язки яких, навіть на найнижчих щаблях ієрархії, входить дотримання целібату.

Важливе значення в католицькій церкві надається чернецтву, яке об’єднане в конгрегації та братства. Нині нараховується близько140 чернечих орденів, якими керує Ватиканська конгрегація у справах освяченого та апостольського життя. Чернечі об’єднання займаються місіонерською діяльністю та доброчинністю. Найбільш впливовими є домініканці, францисканці та орден єзуїтів, представники якого нараховують близько 72 тис. членів у 87 країнах світу, викладають у 475 університетах світу, займають провідні посади в урядах держав такеруютьзасобамимасової інформації.

Розвитку католицизму, на відміну від православ’я та протестантизму, властиве таке явище, як анджортаменто — церковна реформа, спрямована на оновлення як соціальної доктрини церкви, так і її доктринальних принципів. Зокрема, ці проблеми обговорювалися на ІІ Ватиканському Соборі, сесії якого проходили в 1962– 1965 роках. Після тривалих дискусій було прийнято 16 документів з різноманітних теологічних і соціальних питань, зокрема, зроблена поступка щодо поєднання латинського богослужіння з місцевими звичаями, особливо в азіатських і африканських країнах — використання національної мови, музики тощо.

2. Сучасна соціальна доктрина католицької церкви

Соціальне вчення римо-католицької церкви є сукупність суспільно-політичних, економічних та етичних концепцій. Суттєве місце в ній відводиться сучасному стану цивілізації, яке базується на гуманістичній, а не догматичній культурі. Песимістичне бачення

115

світу покладено в основу більшості католицьких папських енциклік. Витоки песимізму полягають перш за все в хибному розумінні сутності людини, відчуженості від буття. Визначні ідеологи Нового часу як представники світської науки опинилися перед дилемою — або визнати наявність Бога, або пояснити світ науково (Декарт, Спіноза, Лейбніц).

Соціальна доктрина католицизму викриває численні вияви кризи цивілізації, зокрема й з огляду на глобалізаційні проблеми сучасності. Безпосередній акцент робиться на байдужості людини до обставин її буття в світі. Католицька доктрина історичнооб’єктивної реальності збігається з «глобальною проблематикою» А. Печчеї, викладеною в роботі «Проблеми якості людини». Автор акцентує увагу не стільки на екологічних, політичних чи соціальних проблемах, скільки на проблемах внутрішньої готовності людини до тих новоутворень, які вибудовуються в результаті її діяльності.

На сьогодні католицька церква є значним політичним фактором впливу на міжнародну політику, яка поширюється на всі держави, впливаючи не тільки на громадські організації, а й на уряди найбільших країн.

Суттєве розмежування католицької та православної віри полягало в тому, що: 1) в обґрунтуваннях віри сповідувався різний підхід до триєдності: якщо в православ’ї сповідується єдність трьох сутностей, то в католицизмі виділяють дві основні — Сина та Духа; 2) католицизм і православ’я мають певні особливості у проведенні обрядів — католики здійснюють обряди латиною, православні — старослов’янською; православні визнають розп’яття Христа на трьох цвяхах, католики — на чотирьох; покладання на себе хреста у католиків здійснюється двома пальцями, у православних — трьома; 3) католицька церква більше зорієнтована на римську цивілізацію, що, зокрема, виявляється в прихильності до юридичного тлумачення категорії «совість»; Бог у католицькій гілці віри виступає верховним суддею, праведним і справедливого, а в православ’ї — Творцем світу, який любить своє творіння.

3. Онтологія віри в працях найвидатніших теоретиків християнства

Католицька віра включає в себе дві основні гносеологічні думки — «сповідальність» Бл. Августина та «логічну доведе-

116

ність» Т. Аквінського. Якщо перший зосереджував увагу на внутрішньому, виключно спекулятивному знанні, неопосередкованому досвідом, то Аквінат віддавав перевагу логічним доведенням існування Бога. Аквінський побудував власну теологію на філософії Арістотеля, за допомогою якої спробував логічно довести існування Бога: 1) божественна сутність тотожна існуванню; 2) Бога не може не бути, оскільки світ не мав би першопричини — Бог є засадничим фактором світу; 3) Бог є кінцевою метою світу, який має прийти до цієї мети; 4) світ, згідно з божественною волею, створений за принципами гармонії — коли в межах єдиного цілого співіснують індивідуальне і сутнісно-єдине. Звісна річ, всі докази існування Бога є опосередкованими, — жоден з них не доводить безумовність існування Бога, а тільки вказує на його буття. Зрештою, варто звернутися до одного з апологетів християнської віри Квінта Тертулліана: «Вірю, оскільки абсурдно».

З розвитком схоластики, теології та містики в Середні віки філософія була визначена як наука «обслуговування» теологічних доктрин, оскільки (див. епіграф) першочерговим фактором є віра, і лише потім з’являється знання. Відповідно до цього положення наукове знання довго було занедбаним — перевага віддавалася виключно настановам церкви, енциклікам Папи, розпорядженням кардиналів. Так, відомий кардинал Саванарола був ідеологом святої інквізиції, внаслідок якої було спалено або розіп’ято понад мільйон людей. Особливо постраждали від цієї ідеології жінки та душевно хворі люди, які вважалися в ті часи або «представниками диявола», або соціально девіантними елементами. Останнє спалення відбулося в середині ХVIII ст. у Німеччині. В новітній філософії, в постмодернізмі існує такий термін, як «освенцім», який використовують на означення крайньої людської негідності. Йдеться, зокрема, про те, що одна з найцивілізованіших націй — німецька — страчувала представників інших народів (євреїв, слов’ян). Отже, шість тисячоліть розвитку людської цивілізації (починаючи від Давньоєгипетської держави, Шумеру та Акади у Вавілоні) не принесли нічого суттєвого, оскільки людська «тваринність подоби» лежить на поверхні її індивідуальності, достатньо лише спровокуватиїї.

Критерії релігійної моральності та етики обов’язку перед Богом зобов’язують людину бути на тільки чесною та щирою перед відповідачем, а й перед самою собою. Моральна доктрина християнства в цілому викладена в Нагорній проповіді Ісуса Христа та в Посланнях святих апостолів. Найстаріший і наймолодший з них (Петро та Іоанн) склали тільки кілька заповідей, а основний корпус Священного Тексту складають Послання св. Павла. Окрім того, до

117

новозаповітного рукопису додається й одне послання св. Юди. В цих текстах зосереджено всі основні тлумачення та екзистенційні принципи буття людини. І якщо протестанти, а до певної міри й православні, наполягають на тому, що достатньо лише ознайомлення з текстами та «праведного» життя, то католики вважають, що тільки церква є чинним представником Бога на землі і тільки через неї можливе спасіння. В цьому полягає певний консерватизм католицизму, який не визнає самочинності людської особи, а цілком і повністю підпорядковує її божому провидінню.

У V ст. відбувся теоретичний спір між Пелагієм і Августином, який був зосереджений на предметі людської волі. Якщо чернець Пелагій відстоював і обґрунтовував думку, згідно з якою людська подоба, як подоба Бога, наділена свободою, то Августин заперечує право людини на власний вибір. Він доводить, що воля є причиною людського гріха, бо тільки Бог може вибрати для неї єдино правильне вирішення будь-якої проблеми, а як тільки людина починає самостійно приймати рішення, вона опиняється в пастці — і одразу потрапляє в тенета диявола. Згідно з положенням Августина, людина має повністю покластися на Бога, який єдиний спроможний врятувати її від «марноти провалля».

Якщо раннє християнство вибудовувалося як соціальна доктрина, то католицизм, а певною мірою і православ’я, вже формувалися як певна інституція. Так, зокрема, Гегель у роботі «Християнство і позитивна релігія» відзначав суттєві розбіжності між християнством як вірою та християнством як релігією. Як не парадоксально, але ця думка отримала своє логічне продовження в філософії Ніцше, який, з одного боку, поважав Ісуса як представника істини, а з іншого — критикував всі релігії світу та церковні установи як такі, що нівелюють саме віровчення.

Між тим, сучасна католицька церква після процесів анджортаменто наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. дотримується активної соціальної позиції, намагається враховувати останні наукові досягнення та відкриття, проводить миротворчу та благочинну міжнародну діяльність. Це не може не впливати позитивно на її авторитет у багатьох країнах світу.

Питання для самоконтролю

1.Яка структура Біблії?

2.Моральна доктрина християнства.

118

3.Онтологія віри та її антропологічні виміри.

4.Догмати християнського віровчення в католицизмі.

5.Сучасна соціальна доктрина католицької церкви.

6.Міжнародна миротворча та благочинна діяльність Папи Іоанна Павла ІІ.

Тематики рефератів

1.Біблія як священна книга і культурно-історична пам’ятка.

2.Християнське вчення про Святу Трійцю.

3.Конфесійні відмінності в святковому календарі.

4.Східна та західна патристика: порівняльна характеристика.

5.Сучасне значення провідних ідей християнської патристики.

6.Процеси анджортаменто в католицькій церкві.

Література

1.Августин Блаженный. Исповедь. — М., 1992.

2.Августин Блаженный. О граде Божьем. В 4-х т. —

М., 1994.

3.БерксонА. Дваисточникаморалиирелигии. — М., 1994.

4.Гайденко В. П. Проблемы рациональности на исходе

ХХвека // Вопросы философии. — 1991. — № 6.

5.Головащенко С. Історія християнства. — К., 1999.

6.Кузьмицкас Б. Философские концепции католического модернизма. — Вильнюс, 1982.

7.Тышкевич С. Католический катехизис. — Х., 1935.

8.Чельцов М. Христианскоемиросозерцание. — М., 1997.

9.Чертков А. Б. Православная философия и современность. — Рига, 1989.

119