- •Тема 1. Предмет і метод політичної економії
- •Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси
- •Тема 3. Економічна система суспільства.
- •Тема 4. Відносини власності
- •Тема 5. Форми організації суспільного виробництва
- •Тема 6. Гроші
- •Тема 7. Витрати виробництва і прибуток
- •Тема 8. Ринок: сутність, функції та моделі
- •Тема 9. Класифікація ринків і загальні ознаки їх функціонування
- •Тема 10. Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу
- •Тема 11. Домогосподарства
- •Тема 12. Підприємство і підприємництво
- •Тема 13. Капітал і наймана праця
- •Тема 14. Підприємництво в аграрній сфері
- •Тема 15. Держава та її економічні функції
- •Головними елементами механізму державного регулювання економіки постають суб’єкти, об’єкти, методи та засоби.
- •Тема 16. Форми суспільного продукту в процесі відтворення
- •Тема 17. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження
- •Тема 18. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли.
- •Тема 19. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх державне регулювання
- •Тема 20. Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва
- •Основними видами та інструментами державного регулювання економіки є
- •Тема 21. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи
- •Тема 22. Економічна система сучасного капіталізму
- •Тема 23. Соціалістична економічна система та її еволюція
- •Характеристика командної економіки
- •Тема 24. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік
- •Тема 25. Світове господарство
- •Тема 26. Форми міжнародних економічних відносин
- •Тема 27. Економічні аспекти глобальних проблем
Тема 12. Підприємство і підприємництво
Приступаючи до вивчення цієї теми, студент повинен звернути увагу на усвідомлення місця підприємства як суб’єкта ринкової економіки. У темі 5 було показано, що суб’єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб’єктом ринкової економіки і ринкових відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб’єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає торговцем.
Місце підприємства в ринковій економіці визначається тим, що воно – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.
У ринковій економіці використовуються різноманітні форми підприємств. Їх класифікують за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності [див.: Політична економія: Навч. посіб. / За ред. К.Т.Кривенка, тема 12; далі [1]; Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник, тема 12; далі [2]]
Звертаємо увагу студентів на те, що в розгорнутому вигляді місце підприємства як товаровиробника розглядається в питанні “Капітал підприємства і його кругообіг”. У ринковій економіці капітал підприємства – це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.
Умови виробництва – це умови відтворення. Жодне підприємство не може безпосередньо виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого валового доходу знов у засоби виробництва. За інших рівних умов воно може відтворювати свій капітал або підтримувати його на незмінному рівні лише в тому разі, якщо матеріали, спожиті протягом виробничого циклу, наприклад, року, заміщуються рівною кількістю нових екземплярів того самого роду і т.д. Це буде просте відтворення.
Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістичну форму, то й відтворення матиме таку саму соціально-економічну форму. У навчальній вітчизняній політекономічній літературі розглядається капіталістична форма відтворення, оскільки саме така форма і на початку ХХІ ст. залишається провідною в розвинутих країнах світу, у т.ч. і в Україні.
Будь-який індивідуальний капітал, тобто капітал підприємства, в процесі свого кругообігу послідовно проходить три стадії, які охоплюють виробництво і сфери обігу, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової. Використовуючи матеріали, викладені у навчальних посібниках [1, § 12.2; 2] докладно вивчить зміст кожної з стадій процесу кругообігу, їх особливості і місце у відтворювальному процесі.
Приступаючи до вивчення першої стадії кругообігу Г-Т (Рс +Зв) зверніть увагу на те, яким чином підприємець розв’язує проблему купівлі ресурсів, тобто підбір такої комбінації ресурсів, яка забезпечує виробництво певного обсягу продукції з найменшими витратами. Виясняючи місце другої стадії – стадії виробництва …В…Т', зверніть увагу на такі аспекти: 1) чому капітал у цій стадії функціонує як продуктивний; 2) яким чином підприємець може реалізувати свою мету – максимізути прибуток; 3) чому вироблена продукція виступає у формі товарного капіталу Т'?
У діяльності підприємства як суб’єкта ринкових відносин велике значення надається третій стадії кругообігу капіталу - Т' - Г', яка характеризується як стадія реалізації виробленої продукції Т', тобто товарного капіталу на конкурентному ринку. Уясніть, чому грошовий капітал Т', який підприємець витратив на виробничі ресурси, повернувся йому з приростом Г+∆Г. Обгрунтуйте економічний зміст ∆Г.
Далі, використовуючи формулу кругообігу капіталу
,
ще раз проаналізуйте, в яких його стадіях капітал виступає у грошовій, продуктивні і товарній функціональній формах.
У навчальному посібнику [1, с. 214] показується, що в розгорнутому і схематичному вигляді кругообіг капіталу підприємства, що спеціалізується на виробництві готових життєвих благ, наприклад, хліба, можна подати таким чином:
Рекомендується уважно вивчити зміст цієї схеми, в якій показано тісний зв’язок кругообігу капіталу підприємства з домогосподарствами як постачальників (продавців) економічних ресурсів і споживачів (покупців) життєвих благ. На цій схемі кругообіг капіталу, усіх його функціональних форм показується в стані ринкової рівноваги, за якої існує повна відповідність між пропонуванням і попитом.
Переходячи до вивчення обороту капіталу, слід звернути увагу на його зв’язок з кругообігом капіталу та специфічні відмінності. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.
Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість (за принципом втрачених альтернативних можливостей) на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці. Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд. При цьому слід запам’ятати два види зношування основного капіталу – фізичне і моральне, їх особливості і значення.
На відміну від основного капіталу, оборотний капітал представляє собою ту частину продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації.
У ринковій економіці виробнича, інвестиційна, комерційна діяльність підприємства органічно пов’язана з підприємцем – одним з людських факторів виробництва. Щоб стати підприємцем у наш час не обов’язково мати реальний капітал і бути власником майна, оскільки капіталом підприємця є його господарський хист. Використовуючи свій господарський талант, підприємець може успішно вести економічну діяльність, залучаючи позичковий капітал, тобто банківський кредит або орендуючи цілісні комплекси чи використовуючи лізинг тощо. Проте зазвичай підприємець є власником, іноді великого, капіталу, а також тією чи іншою мірою менеджером. Підприємство часто визначають як уміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо.
У Законі України “Про підприємництво” зазначено, що підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Слід звернути увагу на три головні функції сфери підприємницької діяльності:
- ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);
- організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських справ);
- творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).
Використовуючи матеріали [1, § 12.4; 2] необхідно вивчити ознаки підприємництва, його риси та доцільні економічні і правові умови діяльності.
Завершити тему слід аналізом проблем розвитку цивілізованого підприємництва в Україні. У цілому підприємництво в нашій країні як чинник виробництва формувалось у 90-ті роки ХХ ст. Воно утвердилось в усіх сферах економічної діяльності. Проте з точки зору цивілізаційних норм та уміння вести бізнес вітчизняне підприємництво ще далеко не досягло рівня підприємництва цивілізованих країн. Показником цього є значні обсяги тіньової економіки, приховування суб’єктами підприємницької діяльності більшої чи меншої частини доходів з метою уникнення податків, все ще широко використовуються такі негативні явища як корупція, хабарництво, рекет тощо.
В економічній теорії вважається, що основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:
1) формування науково обгрунтованої законодавчої бази, сприятливої для формування ефективного і цивілізованого підприємництва;
2) удосконалення фінансово-кредитної сфери, в тому числі податкового законодавства;
3) активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньовим бізнесом; усі сфери бізнесової діяльності (доходи, обсяги оплати праці, прибутки розмір податків тощо) повинні відповідати вимогам чинних законів;
4) інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;
5) стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів великого, середнього і дрібного підприємництва.
З цього випливає, що ключова роль у розвитку цивілізованого вітчизняного підприємництва належить українській державі, її центральним законодавчому і виконавчому органам.