2. Порядок прийняття, зміни та скасування конституцій в зарубіжних країнах.

Прийняттю конституції передує підготовка проекту конституції. У різних країнах цьому етапу приділяється значна увага у конституційному праві та різні органи влади до нього залучаються і все це вагомо впливає на якість та зміст конституції держави.

Способи підготовки проекту конституції:

• установчими зборами ( напр., Конституції: Італії 1947 р., Індії 1949 р.);

• парламентом (напр. Конституції: Франції, Польщі);

• групою радників при Президентові (напр., Конституція Алжиру 1989р.);

• воєнними представниками (напр., Туреччини 1982 р., Нігерії 1989 р.);

• місцевою владою за участю радників метрополії (напр. Конституція Мадагаскару 1960 р.);

• на загальнонаціональній конференції представників партії (напр., Конго, Чехія).

Способи прийняття конституцій:

1. Октроювання – дарування Конституції одностороннім актом главою держави (Йорданія 1952 р., Непал 1962 р. та ін.).

2. Прийняття конституції парламентом – найбільш поширений спосіб. Зазвичай парламенти приймають конституцію більшістю голосів, тобто 2/3 від загального числа членів парламенту (Конституції Японії 1947 р., Румунії 1991 р.);

3. Прийняття конституції установчими зборами - зазвичай новоствореними державами, які кардинально змінили свій політичний устрій та правління; виборний орган, головною метою якого є створення конституції (Італія 1947 р., Югославія в 1945-1947рр.);

4. Прийняття конституції на референдумі – також поширений спосіб, референдум проводиться для прийняття конституції, розробленої та прийнятої парламентом чи установчими зборами або ж виносять на обговорення народу проект (Іспанія 1976 р., Румунія 1991 р.)

5. Договірний характер – мали конституції, підписані, з однією сторони монархією, з іншої – виборчими органами (Греція 1844 р., Кіпр 1960 р.).

Слід зауважити, що вказані способи прийняття конституції не стосуються мусульманських країн через те, що ті мають певні особливості у конституційному і державно-правовому розвитку, які обумовлені релігією – ісламом (системою релігійних та суспільно-політичних поглядів, що містить окремі принципи здійснення державного владарювання). Також мусульманське право заперечує верховенство конституції як основного закону. Юридичною основою суспільного і політичного життя тут виступають священні книги – Коран і Суна, що є базою мусульманського права – шаріату. Іслам як особлива релігія заперечує цілісну концепцію існування державності, що породжує, в свою чергу співіснування релігійних культів із політико-державними інститутами європейського типу (Іран, Пакистан, Афганістан).

3. Основні способи внесення зміни та доповнень до конституцій:

• гнучкий – зміни та доповнення вносяться до конституцій шляхом прийняття звичайного закону (Велика Британія, Ізраїль, Болгарія).

• жорсткий – зміни та доповнення в більш жорсткому порядку – кваліфікованою більшістю у парламенті чи повторним голосуванням (подвійним вотумом) (Португалія), шляхом референдуму, а також ратифікації органами суб’єктів федерації (Бельгія, Греція, Італія, Фінляндія).

• особливо жорсткий – зміни та доповнення вносяться в особливому порядку проведення референдуму, затвердженням поправок органами суб’єктів федерації та ін. (США, Ірландія, Австрія, Франція, Нідерланди).

• змішаний – окремі частини конституції змінюються по-різному (Індія, Україна).

Однак слід зазначити, що більшість конституцій встановлюють певні обмеження зміни окремих положень конституції (обмеження по суті: форма правління, територіальна цілісність; за часом здійснення зміни: воєнний та надзвичайний стан)