страхування

ТЕМА 3. СТРАХОВІ РИЗИКИ ТА ЇХ ОЦІНКА

План лекції

1.Поняття та економічна сутність страхових ризиків

2.Оцінка ризиків у страхуванні та їх класифікація

3.Управління страховими ризиками

Ключові слова та терміни: страховий ризик, страхова подія, страховий випадок, кумуляція ризику, частота настання страхової події, величина збитку, загальна класифікація ризиків, чисті ризики, спекулятивні ризики, природні та антропогенні ризики, великі ризики, малі ризики, катастрофічні ризики, майнові ризики, особисті ризики, ризик-менеджмент, методи оцінки ризику, індивідуальні ризики, універсальні ризики

1. Поняття та економічна сутність страхових ризиків

Страховий ризик – це

невизначеність, яку можна оцінити кількісно;

ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події, що стосується майнового інтересу членів суспільства

конкретне явище або сукупність явищ (подія чи декілька подій), на випадок яких проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;

розподіл між страховиком та страхувальником негативних економічних наслідків у страховому випадку.

Критерії страхового ризику:

–ризик має бути з високим рівнем ймовірності;

–ризик має виступати як випадковий;

–настання страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика;

–страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха.

Основні характеристики ризику:

1)частота настання події щодо місця та часу;

2)важкість наслідків (величина збитку).

2. Оцінка ризиків у страхуванні та їх класифікація

Оцінка ризику – це визначення можливості (частоти) настання небезпеки, прогнозування можливості рівня втрат і визначення їх у вартісному розмірі.

11

Класифікація ризиків:

3. Управління страховими ризиками

Механізм управління ризиком, або ризик-менеджмент – це сукупність аналітичних, організаційних та фінансових заходів, що мають комплексний послідовний характер, спрямовані на зменшення або запобігання негативним наслідкам настання ризиків.

Етапи управління страховим ризиком

12

Ідентифікація ризику (встановлення ризику) – систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів

Аналіз ризику – комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об’єкт страхування, а також теоретична ймовірність того, що небезпека реалізується.

Контроль за ризиком призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події.

ТЕМА 4. СТРАХОВИЙ РИНОК

План лекції

1.Поняття страхового ринку та його структура

2.Суб’єкти страхового ринку

3.Маркетинг у страхуванні

4.Договір страхування: поняття, основні умови та його зміст

Ключові слова та терміни: страховий ринок, страховик, страхувальник, страхова прслуга, страховий агент, страховий брокер, аквізиція, страховий маркетинг, страховий договір, інфраструктура страхового ринку, строк дії договору страхування, правила страхування, страховий поліс

1. Поняття страхового ринку та його структура

Страховий ринок – це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівліпродажу виступає специфічна послуга – страховий захист, на якому формуються попит і пропозиція на цю послугу.

2. Суб’єкти страхового ринку

Страховики – фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України „Про господарські товариства” з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страхувальники – юридичні або дієздатні фізичні особи, які уклали договір на страхування (або є страхувальниками згідно з чинним законодавством), сплатили належні внески і мають право в разі настання страхового випадку отримати відшкодування в межах застрахованої відповідальності або страхової суми, обумовленої в полісі.

Страхові посередники – страхові агенти або брокери, через яких укладається договір страхування і вирішуються окремі питання щодо врегулювання претензій.

Страховий ринок

Страховий нагляд

Схема 1. Суб’єкти страхового ринку

14

3. Маркетинг у страхуванні

Маркетинг у страхуванні – це комплекс заходів, що мають на меті формування та постійне вдосконалення діяльності страховика завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретної категорії споживачів, а також впровадження раціональних форм реалізації цих продуктів, збору та аналізу інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Принципи страхового маркетингу

глибоке вивчення кон’юнктури страхового ринку; сегментація страхового ринку гнучке оперативне реагування на запити страхувальників;

іновації (постійне вдосконалення) страхових продуктів у відповідності з вимогами ринку.

Реклама – платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способом публічного звертання й агітує на користь певного товару.

Функціональні елементи страхового маркетингу

4.Договір страхування: поняття, основні умови та його зміст

15

Договір страхування є письмовою угодою між страховиком та страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску, належить умова, що стосується страхового випадку.

Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Реквізити страхового полісу:

назва документа;

назва та адреса страховика;

прізвище, ім’я, по-батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;

прізвище, ім’я, по-батькові або назва вигодо набувача та його

адреса;

зазначення об’єкта страхування;

розмір страхової суми за договором страхування;

перелік страхових випадків;

розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

страховий тариф;

строк дії договору;

порядок зміни і припинення дії договору;

умови здійснення страхової виплати;

причини відмови у страховій виплаті;

права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

інші умови за згодою сторін;

підписи сторін.

Етапи укладання договору страхування:

подання страхувальником заяви про прийняття об’єкта на страхування; вирішення страховиком питання щодо прийняття даного об’єкта на страхування; укладання договору страхування;

відшкодування збитків за договором страхування (закінчення строку дії договору; дострокове розірвання договору).

16

Страхове зобов'язання – це правовідносини, згідно з якими одна сторона (страхувальник) зобов'язується сплатити встановлений законом або договором страховий внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик) зобов'язується в разі настання передбачуваної договором страхування події (страхового випадку) при майновому страхуванні і страхуванні відповідальності відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, завдані збитки в межах обумовленої - страхової суми, а в разі особистого страхування - виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

ТЕМА 5. СТРАХОВА ОРГАНІЗАЦІЯ

План лекції

1.Організаційні форми страховиків

2.Структура страхових компаній

3.Об’єднання страховиків та їх функції

Ключові слова та терміни: страхова компанія, акціонерне страхове товариство, страхове товариство з додатковою відповідальністю, кептивні страхові компанії, товариства взаємного страхування, філія страховика, представництво страховика, агентства страховика, організаційна структура страхової компанії, об’єднання страховиків

1.Організаційні форми страховиків

Страховики (страхова компанія, страхове товариство) – суб’єкти страхування (страхового ринку), котрі відповідно до отриманої ліцензії беруть на себе зобов’язання за певну плату відшкодувати страхувальникові завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Класифікація страховиків:

за належністю – приватні і державні (публічні);

17

за інституціональною ознакою – акціонерні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні товариства та товариства взаємного страхування;

за територією обслуговування (географічною ознакою) – місцеві,

регіональні, національні, транснаціональні (міжнародні);

за характером виконуваних операцій (за спеціалізацією) – спеціалізовані,

універсальні, перестрахувальні;

за розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко-

економічними показниками – великі, середні, малі страхові компанії.

Основні організаційні форми страхових компаній:

Страхове товариство – юридична особа, що має свій статут, де визначені цілі і завдання товариства, види діяльності, розмір статутного фонду, порядок керування ним. Статутний капітал акціонерного страхового товариства формується за допомогою акцій. Страхове товариство – основна форма організації страховика на основі централізації коштів за допомогою об’єднання часток капіталу або емісії та продажу акцій.

Товариство взаємного страхування – особлива форма організації страхового фонду на основі централізації коштів за допомогою пайової участі його учасників. Учасник товариства взаємного страхування одночасно виступає як страховик і страхувальник. Створення товариств взаємного страхування притаманне об’єднанням фізичних осіб, а також об’єднанням дрібних і середніх власників (домовласників, власників готелів).

Державна страхова компанія – публічно-правова форма організації страхового фонду державою. Організація державних страхових компаній здійснюється через їхнє заснування державою і обернення їхнього майна у державну власність. Створення державних страхових компаній є формою втручання держави у діяльність страхового ринку. Ця форма організації страховика передбачена законодавством України і практично реалізована у вигляді кількох державних страхових компаній, що заповнюють конкретні сегменти страхового ринку (медичне страхування іноземних громадян, що в’їжджають в Україну, обов’язкове страхування від нещасних випадків на залізничному транспорті).

Урядові страхові організації – некомерційні компанії, діяльність яких ґрунтується на субсидуванні. Вони спеціалізуються на страхуванні від безробіття, страхуванні компенсацій робітникам і службовцям, а також на страхуванні непрофесійної працездатності. Звільнен від сплати державних, федеральних і місцевих податків. В Україні цієї категорії страховиків немає.

Приватна страхова компанія належить декільком власникам – приватним особам. В Україні така форма існує у вигляді акціонерних страхових компаній закритого типу, повних, командитних чи товариств із додатковою відповідальністю, причому кількість засновників (акціонерів) такої компанії повинна бути не менше трьох осіб.

Кептив – акціонерна страхова компанія, що обслуговує

корпоративні страхові інтереси їх засновників, а також суб’єктів, що

18

самостійно господарюють, і які належать до структури багатопрофільних концернів або значних фінансово-промислових груп. Поширені на страховому ринку України.

2. Структура страхових компаній

Під структурою компанії розуміються насамперед зв’язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

Ресурси страхової компанії

інформаційні

матеріальні

фінансові

трудові

3. Об’єднання страховиків та їх функції

Об’єднання страховиків – спілки, асоціації та інші об’єднання для координації діяльності страховиків, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм. Об’єднання страховиків безпосередньо самі страховою діяльністю не займаються.

На сьогодні в Україні створені та функціонують такі об’єднання страховиків: Ліга страхових організацій України (ЛСОУ), Авіаційне страхове бюро України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Морське страхове бюро,

19

Національний ядерний страховий пул, Асоціація професійних страхових посередників України, Асоціація „Українське медичне страхове бюро”.

Конститутивною функцією об’єднань страховиків є захист та обстоювання інтересів своїх членів, вживання погоджених заходів у разі, коли цих інтересів торкнуться дії або наміри органів влади, співробітництво з будьяким іншим об’єднанням, що має споріднений напрямок діяльності.

ТЕМА 6. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План лекції

1.Необхідність, зміст та значення державного регулювання страхової діяльності

2.Правове забезпечення страхування

3.Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні Ліцензування страхової діяльності та контроль за її проведенням

Ключові слова та терміни: державний нагляд, державне регулювання, форми і методи державного регулювання, прямі методи регулювання, непрямі методи регулювання, ліцензування страхової діяльності, реєстрація страховиків, ліквідація страховиків, реорганізація страховиків

1. Необхідність, зміст та значення державного регулювання страхової діяльності

Державне регулювання страхування – науково обґрунтований самозахист суспільного ладу від властивих механізму ринкової економіки тенденцій, що само руйнуються та зумовлені наявністю позитивних зворотних зв’язків.

Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності пов’язані з захистом страховика та економічною політикою, що проводиться державою. Державне регулювання спрямоване на:

–забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;

–створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових норм;

–недопущення

–на страховий ринок спекулятивних та фіктивних страхових компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;

–дотримання вимог законодавства України про страхування.

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є

забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

20