Демократія і свобода в політичній теорії і практиці

Ірхіна Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В.

"Все люди рівні в республіканських державах, вони рівні і в деспотичних державах в першому випадку вони рівні, тому що вони - все, у другому -- тому, що вони ніщо. Свобода є право робити все, що дозволено законом ".

Ш. Монтеск'є

§ 1. Демократія: сутність та етапи розвитку

Термін "Демократія" давньогрецького походження: demos - народ і kratein -- володарювання, що означає "влада народу" (або "народовладдя"). Більше розгорнуте визначення "демократії" було дано американським президентом Лінкольном: "правління народу, вибраного народом і для народу".

Демократія і свобода - складні і багатозначні категорії. Про демократії можна говорити як про цінності суспільного життя, про ідеал державного устрою, механізм функціонування реально існуючої держави. Але в будь-якому випадку поняття демократії буде тісно пов'язане з поняттям свободи, в першу чергу з політичним поняттям свободи (liberty). Від цього останнього слова походить поняття лібералізм, що виникло в XVII ст. Тому, по суті справи, мова буде йти про зв'язок демократії та лібералізму.

Довгий час - від античності до кінця XVIII ст. - Під демократією мали на увазі одну з форм держави з такою організацією влади, при якій правлять не одна особа або група осіб, а всі громадяни і рішення приймаються простою більшістю голосів. Демократія розумілася як пряма влада народу за зразком Афін V-IV ст. до н.е.

Демократія - Одна з найдавніших форм державного устрою. Аристотель у своїй роботі "Афінська полита", що присвячена історії афінської держави з XIII по V ст. до н.е., показав, як протягом семи столітті в результаті законодавчих ініціатив різних правителів на тлі постійної боротьби двох "партій" - демосу (народу) і аристократії (знати) - складається такий політичний лад, за якому народ домагається рівних зі знаттю прав на участь в політичному житті. [c.240] У V ст. до н.е. в "славну епоху Перікла" влада належала зборам вільних громадян, періодично сходилися на міській площі для обговорення громадських справ. Політичні рішення приймалися простою більшістю голосів. Збори розпоряджався скарбницею, стверджувало закони, вирішувало питання війни і світу. Для заняття численних посад з управління різними державними справами використовувався метод жеребкування.

При все це важливо враховувати, що в афінському державі того періоду налічувалося 400 тис. жителів, але лише 40 тис. з них були повноправними громадянами. Жінки, переселенці, раби політичними правами не володіли.

В пізніший час Афінське держава дізналося та іншу форму демократії, яка близька до "влади натовпу" (охлократії). При такому правлінні влада більшості у народних зборах виступала як колективна тиранія, характерною рисою якої було недотримання законів. "Непомірна демократія" вела до неефективність управління, нестабільності державної влади та засуджувалася в політичних навчаннях античності Після того як Арістотель показав, що перехід від демократії до охлократії веде до виродження державного життя, "Демократія" протягом наступних двох тисячоліть не користувалася популярністю. Для європейського середньовіччя була характерна феодальна роздробленість і пізніше така форма держави, як абсолютна монархія. Міста-республіки зустрічалися значно рідше.

Фактично, тільки в кінці XVIII ст., після того як на місці англійських колоній у Північній Америці англійськими, ірландськими та іншими європейськими переселенцями було утворена нова держава - США, після того, як у самій Європі грянула Велика французька революція з її закликами до свободи, рівності і братерства -- тільки після цього поняття демократії придбало широку популярність і популярність. Однак у Європі принципи лібералізму та демократії (особистої свободи і народної влади) довгий час існували окремо. Французька революція проголосила принципи демократії і відкрила можливість широкого народного представництва, але без лібералізму (гарантії особистої свободи). Англійська революція (1688) затвердила в Англії принципи лібералізму в умовах конституційної монархії, але без демократії. [c.241]

Зате у Сполучених Штатах Америки отримав розвиток новий тип державного пристрої, заснований на синтезі демократії та лібералізму. Розглянемо це докладніше.

До останньої чверті XVIII ст. північноамериканськими колоніями керував губернатор, представляв інтереси Британської корони. У той же час в кожній колонії існували законодавчі збори, що обиралися вузьким колом заможних громадян і спочатку мали скромні претензії на владу. Британське управління без представництва американців вже в середині XVIII ст. було розцінено в британському парламенті як вияв тиранії, що заперечує не тільки природні права людини, але і традиційні права англійців. Під час війни за незалежність (1775-1783) колонії заявили про своє відокремлення від Англії. Законодавчі зібрання виступили з вимогою повноти парламентської влади. У Філадельфії зібрався Конгрес представників всіх тринадцяти колоній, які прийняли в 1776 р. "Декларацію незалежності". Основною ідеєю було проголошення Декларації ліберальних прав і вимога конституційного (правової) держави, забезпечує дотримання цих прав.

З самого початку революції були очевидні і її демократичні тенденції: народні маси вимагали для себе широкого представництва в органах державної влади. Ці вимоги мали свою основу в прямої демократії міських зборів, яка розвинулася в колоніях ще з середини XVII ст. Демократичний заряд таких зборів був завжди високий. У них брали участь не тільки громадяни, що мають право голосу при виборах в Законодавчі збори, але всі верстви громадськості, аж до "боржників і чорноробів" 1.

Конституція США, прийнята в 1787 р., стала компромісом між ліберальними ідеями, принципами американських послідовників Дж. Локка і демократичними вимогами широких народних мас.

Засновники американської держави розробили і реалізували на практиці систему норм, поєднують демократичні принципи правління народу і ліберальні принципи захисту свобод і прав кожної людини. З цією метою їм уявлялося важливим уникнути створення уряду, абсолютно залежного від волі більшості виборців. Дж. Медісон вважав, що "подібні демократії завжди були зразками неспокій і розбратів, несумісних з гарантіями особистої безпеки і майнових прав, і в цілому так само недовго жили, як і насильницькою смертю гинули ". І творці американських законів зуміли досягти рівноваги між ідеалом вирішальної волі більшості виборців (ідеєю класичної демократії) і необхідністю захистити права меншості (ліберальної ідеєю). [c.242]

Для розвитку політичної науки істотно, що тоді була зрозуміла тісний зв'язок між дотриманням прав меншості та політичною стабільністю. А. Гамільтон справедливо зауважив, що "люди люблять владу ... Віддайте всю владу більшості, і воно буде пригнічувати меншість. Віддайте всю владу меншини, і воно буде пригнічувати більшість, тому влада повинна бути поділена між тими і іншими так, щоб кожна сторона могла захистити себе від іншої "2.

Вже до середини XIX ст. США стали першим зразком сучасного ліберально-демократичного суспільства. А. де Токвіль, який відвідав Америку в 30-х рр.. XIX ст. у своїй роботі "Демократія в Америці" називає три роду причин, через яким йому сучасне демократичне суспільство в США було одночасно і ліберальним (вільним):

• по-перше, випадкова і своєрідна ситуація, в якій виявилося американське суспільство: вигідне географічне положення, відсутність військової небезпеки з боку сусідніх держав, величезні території, які зайняли іммігранти з Європи, що володіють технічними досягненнями своєї цивілізації і зайнялися діяльністю у сфері промисловості і торгівлі;

• по-друге, дорогу свободи в Америці проклали хороші закони. У зв'язку з цим Т. Джефферсон зауважив, що якщо в Європі в боротьбі за демократію пролито багато крові, американці пролили багато чорнила;

• по-третє, найбільш значимими причинами тієї свободи, якими характеризується американська демократія, служать звички, звичаї і вірування американського народу, який релігійний і вільний одновременно3.

А. де Токвіль робив висновок про те, що американський досвід у встановленні свободи і політичної рівності скоро буде мати вирішальне значення і на європейському континенті? 4

Розвиток демократії в Європі, пов'язана з вимогою загального виборчого права, включало до числа основних політичних учасників подій західноєвропейський робітничий клас, який з середини XIX ст. виступив як організована політична сила. Якщо раніше працюють за наймом та позбавлені приватної власності робітники були позбавлені виборчих прав, то до початку XX ст. західноєвропейський робітничий клас їх домігся. [c.243]

Всі це призвело до того, що під демократією стали розуміти не тільки одну з форм державного устрою, як в епоху античності, але і сутнісні якості всього суспільства - політичні, економічні, соціальні, духовні. При цьому демократія виступає вже не як владу народу, а як владу за згодою народу, коли громадяни беруть участь у виробленні рішень не прямо, а опосередковано - Через своїх представників. Останні приймають рішення більшістю голосів, але зі збереженням прав меншості. Така демократія називається конституційною, або ліберальною.

Нове якість сучасної демократії. Сучасна демократія має такі характерні риси і особливості.

По-перше, вона будується на новому розумінні свободи і рівності. Принципи свободи і рівності, відповідно до природно-правової теорії лібералізму, поширюються на всіх громадян держави. У міру демократизації суспільства ці принципи все більше втілюються у практичне життя.

По-друге, демократія розвивається у великих за територією і за чисельністю державах. Принципи прямої демократії в таких державах діють головним чином на рівні місцевого самоврядування, а на рівні національному отримує розвиток представницька форма демократії. Громадяни здійснюють управління державою не безпосередньо, а шляхом вибору представників у державні органи.

По-третє, представницька форма демократії виникає у відповідь на необхідність вираження різноманітних, в першу чергу економічних інтересів громадянського суспільства.

По-четверте, сучасні ліберально-демократичні держави, багато в чому відрізняючись один від одного, будуються на системі загальних ліберально-демократичних принципів і цінностей: визнання народу джерелом влади; рівноправність громадян та дотримання прав людини; пріоритет прав людини над правами держави; виборність основних органів державної влади, підпорядкування меншості більшості при прийнятті рішень, але з гарантією прав меншості; верховенство закону; поділ влади, що передбачає їх відносну автономію і взаємний контроль та ін

По-п'яте, ліберальна демократія розглядається як процес, який почався в ранньому конституціоналізму Англії та США і має тенденцію до демократизації усіх боків життя, а також до поширення в усьому світі. [c.244]

Історичні шляху руху до демократії різноманітні в різних народів, але всі сучасні демократичні держави функціонують на загальних ліберально-демократичних принципах і досягли внутрішнього консенсусу (згоди) щодо основних цінностей суспільного й особистого життя.