Тема 3: “Сім’я як джерело психічної травми”

1. Стан глобальної сімейної незадоволеності.

2. Сімейна тривога.

3. Сімейно обумовлене надмірне нервово-психічне і фізичне напруження.

4. Почуття провини, пов’язане із сім’єю.

5. Шляхи виявлення сімейно обумовлених психо-травмуючих станів.

6. Сім’я як фактор, що визначає реакцію індивіда на психічну травму.

Психічна травма– це психічне переживання, в центрі якого знаходиться певний емоційний стан. Центральне місце емоцій зумовлено їх важливістю в організації та інтеграції психічних процесів і їх участю в психічних і соматичних системах особистості.

Психо-травмуючий стан- стан, який впливає на особистість внаслідок його вираженості або гостроти та тривалості або повторюваності. Звідси психотравма - це лише негативні переживання, які можуть бути причиною клінічної патології.

Патогенна ситуація– сукупність факторів, які безпосередньо обумовлюють (або є причиною) психотравмуючих переживань. Виникає і в службовому, трудовому, учбовому та інших відносинах індивіда, і особливо в сімейній сфері як найбільш значній.

Фактори, що обумовлюють роль сім’ї як патогенного чинника:

1. ведуча роль сімейних відносин в системі взаємовідносин особистості;

2. різноплановість сімейних відносин та їх залежність один від одного;

3. найбільша особлива відкритість – ураженість, вразливість у внутрішніх відносинах.

Серед багатьох сімейно обумовлених травмуючи станів найважливіше місце належить:

І – стану глобальної сімейної незадоволеності;

ІІ – сімейній тривозі;

ІІІ – сімейно обумовленим нервово-психічному і фізичному напруженню;

ІV – почуттю провини.

І. Стан обумовлений невідповідністю між реальним життям та очікуваннями, що спричиняє фрустрацію, яка може бути усвідомлена та неусвідомлена:

• усвідомлена – це відкрите визнання незадоволення, що викликає агресію і як наслідок – конфлікти. Від розриву так сім’ю утримує лише раціональне пояснення;

• неусвідомлена або погано усвідомлювана або “тліюча незадоволеність”. Характерне вираження часткової незадоволеності, при цьому з’ясовується опосередковано або непрямим шляхом:

  • через висловлювання у характеристиці почуттів та станів монотонності, одноманітності, нудьги, безбарвності життя, відсутності радості, ностальгії за дошлюбним періодом. Основними мотивами поведінки в такій сім’ї є необхідність;

  • з’ясування багаточисельних скарг на різні прояви сімейного життя;

  • через виявлення специфічних феноменів:

а) “капля дьогтю” – коли другорядні проблеми розростаються до дуже великих масштабів, а великі проблеми стають невирішеними;

б) знервованість одного чи обох супругів.

ІІ. Сімейна тривога – стан тривоги у одного чи декількох членів сім’ї, нерідко погано усвідомлений та погано локалізований.

Характерними ознаками є сумніви та побоювання, що стосуються кого-небудь із членів сім’ї. В основі цих переживань лежить невпевненість у якомусь дуже важливому сімейному аспекті. Важливою складовою є почуття безпечності та відчуття неможливості змінити хід подій. Ті члени сім’ї, які відчувають тривогу, не відчувають себе значимими у сім’ї. Цей стан є чітко сімейно обумовленим, і разом з особистісними якостями (сенситивна, психостенічна, лабільна акцентуація) може призводити до розвитку побічного неврозу, афективних реакцій, гострого та під гострого психозів (реактивна депресія).

Сімейна тривога відіграє роль “фактору грухту” тим, що сприяє посиленню реакції на патогенну ситуацію.

ІІІ. Сімейно обумовлене нервово-психічне і фізичне напруження.

Надмірне напруження є одним із основних психотравмуючих переживань. Згідно вчення Павлова про ВНД, нервово-психічне напруження є наслідком таких факторів:

• перенапруження нервових процесів;

• рухливість нервових процесів;

• зіткнення або ______ протилежних процесів.

Сім’я, відносини в ній відіграють важливу роль у формуванні:

1. створює для індивіда ситуації постійного психологічного тиску, труднощі або безвихідне становище;

2. створює перешкоди для прояву членами сім’ї певних надзвичайно важливих почуттів або для задоволення існуючих потреб;

3. створюючи чи підтримуючи внутрішній конфлікт у індивіда. Спрацьовує такий механізм: сім’я генерує та підтримує певні намагання, створює віру в можливість реалізації, а надалі відбувається фрустрація і цей цикл повторюється, внаслідок чого виникає Танталів комплекс.

ІV. Почуття провини пов’язане із сім’єю. Утворюється внаслідок взаємодії характерологічних особливостей індивіда та взаємовідносин, які склалися у сім’ї. Проявами почуття провини є “виправдальна активність” та мінімалізм. Цей фактор має велике значення в генералтологічній практиці (це пов’язане з віковими особливостями психіки та сімейним статусом членів сім’ї похилого віку), в сексологічній практиці (сексуальні порушення є і наслідком і причиною відчуття провини), в клініці кризових станів та підлітковій (проявляється декомпенсація характерологічних відхилень).

Таким чином, сім’я обумовлює психотравмуючі переживання, які в свою чергу зумовлюють трансформацію діяльності сім’ї в нервово-психічний або соматичний розлад індивіда.

Шляхи виявлення сімейно обумовлених психотравмуючих станів:

1. збір анамнезу;

2. відповідні психологічні методики.

Сім’я як визначний фактор в реакції на психологічну травму.

Сім’я є не єдиним джерелом патогенних ситуацій, однак реакція індивіда на патогенні ситуації залежить від відношень у сім’ї. Реакція на психотравму може бути двох видів:

• фактор сенсибілізації до психічної травми:

а) формування нездатності протистояти психічним травмам;

б) вплив на психічний опір (позитивний, негативний);

в) зміни уявлення про патогенну ситуацію;

- фактор, який закріплює дію психічної травми.