7.2 Ринок праці

Ринок праці є одним з найважливіших ринків, функціонування якого забезпечує доходами найчисленнішу соціальну групу населення – найманих робітників. На ринку праці визначається і найважливіша величина в економіці будь-якої країни – ставка заробітної плати

Під заробітною платою розуміють ціну, що виплачується за використання праці найманого робітника. Залежно від методу оцінки витрат використають погодинні (погодинну, денну, тижневу, місячну), відрядні акордні й інші види оплати.

Розрізняють номінальну й реальну заробітну плату. Номінальною заробітною платою називають суму грошей, отриману найманим робітником, реальною – сукупність товарів і послуг, які можна придбати на ці гроші.

Загальний рівень заробітної плати залежить від співвідношення попиту на працю й пропозиції праці. Попит на працю, як і попит на будь-який інший ресурс визначається його продуктивністю. Продуктивність праці залежить від кількості і якості інших ресурсів, використовуваних із працею (кількості капіталу, ефективності технологій, наявності природних ресурсів), від якості праці й таких факторів як ефективність системи керування, ділового й політичного клімату в суспільстві, розміру внутрішнього ринку й т.п.  Якість праці, у свою чергу, залежить від фізичного здоров'я, загальної й фахової освіти, організаторських здібностей, виробничого досвіду, відношення до праці й т. ін.. У довгостроковому періоді простежується тісний взаємозв'язок між реальною заробітною платою й продуктивністю праці.

Пропозиція праці на конкурентному ринку є сумою рішень окремих індивідів, які самостійно визначають для себе, скільки часу вони будуть працювати. З цих індивідуальних рішень складається зрештою обсяг пропозиції праці в економіці. Як визначається тривалість робочого часу кожного індивіда?

Найманий робітник володіє специфічним товаром – здатністю до праці, яку він може використовувати протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів. Кожна людина має обмежений термін життя і тому вона прагне використати відведений їй час з максимальною корисністю для себе. Сукупна корисність часу для робітника складається з корисності робочого часу і корисності дозвілля – часу, вільного від роботи. Час дозвілля приносить людині безпосереднє задоволення, так би мовити, корисність в натуральній формі, а робочий час приносить грошовий доход, який використовується для купівлі споживчих благ. Саме по собі задоволення від дозвілля не можна виразити в грошовій формі. Але кожна година дозвілля означає втрату частини грошового доходу в розмірі годинної ставки заробітної плати. Отже альтернативною вартість години дозвілля є ставка заробітної плати. Одночасно ставка заробітної плати виступає і мірою корисності робочого часу. Годинна ставка заробітної плати є головним чинником, що впливає на вибір робітника. Саме її рівень визначає тривалість робочого часу кожного індивіда.

Якщо початковий рівень зарплати є низьким, підвищення ставки заробітної плати спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею. Але при високому рівні зарплати,її подальше підвищення дає можливість споживати більше за тих же, або навіть за менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення пропозиції праці. Одночасна дія обох ефектів пояснює форму кривої індивідуальної пропозиції праці, яка зображена на рис. 7.3.

Рис.7.3. Крива індивідуальної пропозиції праці.

Ми розглянули від чого залежить загальний рівень заробітної плати Щоб перейти до конкретних ставок заробітної плати, нам необхідно розглянути різні моделі ринку праці.

Конкурентний ринок праці

Чисто конкурентний ринок праці характеризується наступними рисами:

а) велика кількість фірм конкурує одина з одною при купівлі конкретного виду праці;

б) численні робітники, що мають однакову кваліфікацію, незалежно друг від друга пропонують свої послуги;

в) ні фірми, ні робітники не здійснюють контроль над ринковою ставкою заробітної плати.

На конкурентному ринку рівноважна ставка заробітної плати й рівень зайнятості визначаються співвідношенням попиту та пропозиції (Рис. 7.3). Галузева крива попиту на даний вид праці представляє суму кривих попиту на працю з боку окремих фірм. Крива пропозиції на галузевому ринку є висхідною. Це відображає той факт, що при відсутності безробіття фірми змушені платити більш високі ставки заробітної плати, щоб одержати більше працівників (щоб відволікти їх від альтернативних місць роботи, або стимулювати пошук роботи тими, хто її не має, або щоб зайняті збільшили час роботи). Інакше кажучи, крива пропозиції праці є висхідною тому, що це крива витрат втрачених можливостей.

Ставка заробітної плати, що встановилася на галузевому ринку праці виступає для окремої конкурентної фірми як задана величина, з якою вона змушена погоджуватися. Це пояснюється тим, що кожна окрема фірма наймає незначну кількість із загальної чисельності робітників, отже вона не впливає на ставку заробітної плати. Тому для окремої фірми крива пропозиції праці є абсолютно еластичною й граничні витрати фірми на працю дорівнюють зарплаті (MRP_L = W).

Рис. 7.4 – Зарплата як рівноважна ціна праці в умовах досконалої конкуренції.

В умовах, коли рівень зарплати не визначається фірмою, від підприємця залежить тільки кількість найманих робітників. Для фірми вигідно наймати додаткових працівників доти, поки збільшення виторгу перевершує ріст витрат, тобто поки гранична доходність праці не зрівняється із граничними витратами, тобто зарплатою.

MRP = MRC = W_C

Оскільки зарплата дорівнює W_C, то сукупні витрати підприємця на зарплату відповідають площі W_CEL₀O. Якщо зарплата змінюється, то змінюється й обсяг попиту на працю. Чим вище зарплата, тим менше кількість найманих робітників. Таким чином, кількість найманих робітників обернено пропорційна рівню середньої зарплати.

Монопсонія на ринку праці

Для більшості ринків праці типовою є недосконала конкуренція. Її крайній випадоком є монопсонія – ситуація, коли одна велика фірма виступає єдиним покупцем на місцевому ринку праці. Якщо фірма є великою стосовно ринку праці вона змушена платити більш високу ставку заробітної плати, щоб одержати більше праці (тобто її крива пропозиції праці є висхідною). Це приводить до того, що граничні витрати на ресурс фірми будуть більше її середніх витрат (ставки заробітної плати). На графіку крива MRC пройде вище кривої S.

Рис. 7.5 – Модель монопсонії

Розглянемо графік. У випадку досконалої конкуренції рівновага встановлюється в точці С – точці перетину кривих попиту та пропозиції праці. Заробітну плату W_C одержало б L_C працівників. Так як монопсоніст платить рівну плату за кожну одиницю праці, крива пропозиції є кривою середніх витрат. Залучення додаткових працівників веде до підвищення заробітної плати. Так як більш висока заробітна плата встановлюється не тільки додатково найнятому працівникові, але й всім найнятим раніше, граничні витрати на працю MRC_L стають більше ставки заробітної плати. Наприклад, фірма наймала 10 працівників по ставці 5 грн. за годину. Збільшення числа працівників до 11 веде до підвищення зарплати до 5,5 грн. за годину. Граничні витрати в цьому випадку складуть 5,5 + (5,5 – 5) ( 10 = 10,5 грн., з яких 5 грн. – це витрати на підвищення заробітної плати 10 раніше найнятим працівникам.

Тому крива граничних витрат MRC_L лежить вище кривої пропозиції праці. Перетин її із кривою граничної доходності праці й визначить розміри зайнятості L_m. В умовах монопсонії фірма наймає таку кількість працівників, при якоій MRP_L = MRC_L. Ставка заробітної плати, що встановить фірма, визначається по кривій пропозиції праці: для того, щоб найняти L_m працівників, фірма повинна встановити ставку зарплати рівну W_m.

Таким чином, скоротивши число робітників з L_c до L_m, монопсонія понизить заробітну плату з W_c до W_m. Тобто монопсонічна влада обумовлює зниження й масштабів зайнятості, і рівня заробітної плати (в умовах монопсонії і зайнятість, і ставка заробітної плати будуть нижчими, ніж в умовах досконалої конкуренції при рівних інших умовах).

Роль профспілок на ринку праці

Важливу роль на ринку праці грають профспілки. Ціль профспілки – максимізація заробітної плати своїх членів, поліпшення умов їхньої роботи й одержання додаткових виплат і пільг.

На конкурентному ринку праці профспілки можуть досягти своєї мети або підвищуючи попит на працю, або обмежуючи пропозицію праці.

Підвищення попиту на працю досягається або шляхом збільшення попиту на продукт (реклама, використання політичного лобі й т.п.), або шляхом підвищення ефективності праці і її якості (гуртки контролю якості, школи передового досвіду й т.д.).

У результаті підвищення попиту на працю крива попиту D_L зрушується вправо в положення D´_L. Це призводить як до збільшення зайнятості з L₁ до L₂ так і до росту заробітної плати з W₁ до W₂.

Рис. 7.6 – Тактика профспілок: підвищення попиту на працю

Обмеження пропозиції праці може бути результатом діяльності профспілки по включенню даної спеціальності в список професій що потребують ліцензування, цієї ж цілі можна досягаєти за допомогою скорочення робочого тижня, обсягу понаднормових робіт, зниження пенсійного віку, обмеження дитячої й жіночої праці. Обмеженню пропозиції праці може сприяти й внутрішня політика профспілок, наприклад, обмеження прийому нових членів. При цьому повинен бути договір з фірмою про наймання тільки членів профспілки. У результаті всіх цих дій крива пропозиції S_L зрушується в положення S´_L, що приводить до скорочення кількості зайнятих і підвищення їхньої заробітної плати.

Рис. 7.7 – Тактика профспілок: обмеження пропозиції праці

Одним з напрямків діяльності профспілок є боротьба за розширення державного нормування й регулювання праці. Важливою складовою частиною такого нормування є законодавство про мінімум заробітної плати. Ціль його полягає у встановленні мінімуму заробітної плати вище рівноважного рівня. Середній рівень заробітної плати при цьому підвищується, однак скорочується число найманих працівників.

Рис. 7.8 – Вплив законодавства про мінімум заробітної плати на рівень зайнятості

Чому, незважаючи на погрозу безробіття, профспілки підтримують вимоги про підвищення мінімуму заробітної плати? Справа в тому, що негативні наслідки позначаються, насамперед, на ринку некваліфікованої праці й на положенні тих, хто не має роботи. У цілому ж зайняті робітники виграють від росту мінімуму зарплати. Збільшення мінімуму заробітної плати звичайно супроводжується переглядом всієї системи ставок оплати праці убік її підвищення.

Більшість профспілок є відкритими й прагнуть зробити своїми членами всіх працівників галузі. Якщо профспілкам це вдається, вони можуть спробувати за допомогою погрози страйку домогтися при укладанні договору встановлення ставки заробітної плати вище рівноважної. Наслідком цього буде скорочення зайнятості, що деякою мірою стримує вимоги профспілок по підвищенню заробітної плати.

Ефект безробіття, викликаний підвищенням заробітної плати може пом'якшуватися загальним ростом економіки. Крім того, величина ефекту безробіття залежить від еластичності попиту на працю. Чим менш еластичним є попит, тим менше величина безробіття, що супроводжує підвищення заробітної плати, а профспілки можуть збільшувати нееластичність попиту на працю (наприклад, вносячись у колективні договори умови, що перешкоджають впровадженню нового обладнання, або вимоги більших виплат при звільненні).

Двостороння монополія

Якщо монополії профспілки (монополії продавця) на ринку праці протистоїть фірма – монопсоніст (монополія покупця), то така ситуація називається двосторонньою монополією.

Рис. 7.9 – Двостороння монополія на ринку праці

В умовах досконалої конкуренції рівновага встановилася б у точці E₁ – точці перетину кривих попиту та пропозиції праці. При цьому було б зайнято L_C робітників, а рівень заробітної плати склав би W_C. Однак фірма – монополіст буде прагнути понизити зарплату до рівня W_m, шляхом скорочення чисельності зайнятих з L_c до L_m. Профспілка, у свою чергу, буде прагнути підняти зарплату до рівня W_U, також скорочуючи пропозицію праці до L_m. Який буде рівень заробітної плати, однозначно сказати не можна. Все залежить від співвідношення сил конфронтуючих монополій. Не виключено, що зарплата може наблизитися до конкурентного рівня.

Диференціація ставок заробітної плати

Вище ми виходили із середнього рівня заробітної плати. У дійсності рівень оплати праці в різних галузях і в різних працівників розрізняється досить істотно. Чому?

Якби:

а) всі працівники були однаковими;

б) всі роботи були рівною мірою привабливими;

в) ринки праці досконало конкурентними, усі одержували б однакову заробітну плату.

Але це не так, тому заробітна плата диференційована. Диференціація ставок заробітної плати пояснюється наступним:

1. Робітники розрізняються своїми розумовими, фізичними здібностями, рівнем освіти й підготовки. Тому робоча сила розпадається на ряд неконкуруючих груп, кожна з яких включає одну або кілька професій (наприклад, скрипалі й хірурги не конкурують на ринку праці один з одним ). Поняття неконкуруючих груп допомагає пояснити диференціацію заробітної плати для різних видів робіт, які може виконати обмежене число працівників.

2. Різні види робіт значно розрізняються й по привабливості. Незручності в праці, шкідливий характер виробництва повинні бути компенсовані заробітною платою. Це називається грошовими відмінами в оплаті праці, які компенсують відміни у привабливості окремих видів робіт. Вони пояснюють диференціацію заробітної плати для видів робіт, які можуть виконувати працівники однієї й тієї ж групи.

3. Існують відхилення від умов конкуренції у вигляді різних обмежень мобільності. Ці обмеження можуть бути: географічними (люди неохоче змінюють місце проживання), інституціональними (наприклад, необхідність одержання ліцензій), або соціальними (дискримінація за віком, статтю й т.п.). Відхилення від умов конкуренції пояснює диференціацію заробітних плат на тих самих роботах.

Ряд економістів диференціацію заробітної плати пояснюють різницею в інвестиціях у людський капітал, під якими розуміють будь-яку дію, що підвищує кваліфікацію й розвиває здібності працівника. Основні види інвестицій у людський капітал:

1. Витрати на освіту (найбільш важливі).

2. Витрати на охорону здоров'я.

3. Витрати на мобільність.

З погляду прихильників теорії людського капіталу, економічною віддачею від інвестицій у людський капітал є додатковий доход, що одержують люди, що здійснили такі інвестиції.