47. 1. Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

   2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. 

 

У теоретико-правовому аспекті право користування земель­ною ділянкою або право землекористування розглядається з двох позицій: по-перше, в об'єктивному розумінні, тобто як Інститут земельного права, і по-друге, як суб'єктивне право Юридичних і фізичних осіб.

   Право землекористування в об'єктивному значенні розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспіль­ні земельні відносини у сфері використання, відтворення та охорони земель, визначають суб'єктний та об'єктний склади, особливості використання різних земельних ділянок на юри­дичному титулі права землекористування, закріплюють пра­ва та обов'язки землекористувачів, підстави виникнення та припинення земельної правосуб'єктності осіб щодо конкрет­них земельних ділянок.

   Право користування земельною ділянкою як суб'єктивне право являє собою встановлену об'єктивним правом можли­вість фізичних і юридичних осіб здійснювати реалізацію зе­мельної правосуб'єктності стосовно користування відособле­ною земельною ділянкою.

     Право постійного користування земельною ділянкою — це різновид права користування земельною ділянкою, коли суб'єк­ти використовують надані їм земельні ділянки без заздалегідь визначених термінів .Відповідно до п. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей, як володіння і користування.

    Право володіння означає, що особі фактично належить земельна ділянка на підставах, визначених законодавством.

   Зміст права користування полягає у можливості отримання корисних властивостей земельної ділянки, тобто можливості її господарського використання з метою отримання прибутку або задоволення власних потреб.

    Зміст правомочностей землекористувача передбачений статтями 95, 96 ЗК України.

    Насамперед слід зазначити, що право землекористування є не тільки правом, але й обов'язком землекористувача. Усі землекористувачі зобов'язані використовувати землі за цільовим призначенням. Землекористувачі мають право: самостійно господарювати на землі; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, вод об'єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі й споруди тощо.

    Особливістю змісту правомочностей володіння земельною ділянкою є те, що землекористувачі зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

   Відповідно до п. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою може набуватися за рахунок земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності. Перелік таких земельних ділянок визначається статтями 83, 84 ЗК України.

   Так, відповідно до п. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Це, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди; місця знешкодження та утилізації відходів; землі під залізницями,та автомобільними дорогами, об'єктами повітряного та трубопровідного транспорту тощо). Відповідно до п. 1 ст. 84 ЗК Країни у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності. Це, зокрема, землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення тощо.

    У н. 2 ст. 92 ЗК України визначено виключне коло суб'єк­тів, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності. Ними є підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. зі змінами доповненнями комунальним під­приємством визнається підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади, а державним підприємством — підприємство, засноване на державній власності. До державних підприємств законодавець відносить казенне під­приємство.

48. У ст. 1 Закону "Про концесії" концесія визначається як надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі права на створення та управління об'єктом концесії (строкове платне володіння) за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності на себе зобов'язань щодо створення та управління об'єктом концесії, а також майнової відповідальності й можливого підприємницького ризику.Існує декілька важливих особливостей концесійного використання земельних ресурсів. Це насамперед те, що концесієдавцем виступає уповноважений орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, а, отже, земельна ділянка є об'єктом права державної або комунальної власності. По-друге, концесіонером може бути лише вітчизняний або іноземний суб'єкт підприємницької діяльності. Тому земельна ділянка надається лише для здійснення останньої. По-третє, на відміну від інших видів підприємницької діяльності, які здійснюються з метою одержання прибутку, метою концесійної діяльності є задоволення суспільних потреб.

49. Відповідно підчас укладання договору слід пам’ятати про всі істотні умови та обов’язково їх прописати, а саме:А) об’єкт оренди. У договорі слід, конкретизувати об’єкт оренди, слід зазначити адресу, за якою знаходиться земельна ділянка та її площу, вказати цільове призначення земельної ділянки. Б) строк дії договору. Строк дії договору визначається сторонами договору, але не може бути більшим за 50 років. В) орендна плата. Вона фіксується в договорі з обов’язковим зазначенням її розміру, індексації, форми оплати, строків і порядку її сплати та її перегляду, а також відповідальності за її несплату. Річна орендна плата за земельну ділянку, що є державною чи комунальною власністю, зараховується у відповідні бюджети і не може бути більше 10% від нормативної грошової оцінки землі (Нормативна грошова оцінка використовується для визначення розміру земельного податку, орендної плати земельних ділянок, що знаходяться у державній та комунальній власності.  Експертна оцінка використовується при здійснення цивільно-правових угод, які передбачають визначення вартості об’єкту оцінки)

50. Постанова КМУ  «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі»вiд 25.12.1998:Державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і  підтвердженням  державою  факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок. Для  державної  реєстрації  договорів  оренди юридична або фізична особа (заявник) подає  особисто  або  надсилає  поштою  до відповідного державного органу земельних ресурсів:• заяву про державну реєстрацію договору оренди;• договір оренди (у трьох примірниках);• план (схему) земельної ділянки,  яка надається  в  оренду  (у трьох примірниках);• рішення органу  виконавчої   влади   або   органу   місцевого самоврядування   про   надання  в  оренду  земельної  ділянки,  що перебуває у державній або комунальній власності;• результати конкурсу  чи  аукціону  -  у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах;копію державного   акта  на  право  власності  на  землю,  що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб. призначення.   У разі державної реєстрації договору  суборенди  земельної ділянки  до  заяви  про  державну  реєстрацію  договору  суборенди додається договір (у трьох примірниках)  та  акт  перенесення  меж ділянки  на  місцевість  -  якщо передається не визначена в натурі частина орендованої земельної ділянки. Договір оренди відповідно до  законодавства  повинен  бути нотаріально   посвідченим,   а   договір  суборенди  -  може  бути нотаріально посвідченим. У договорі оренди мають бути зазначені істотні умови. Відсутність  у  договорі  оренди  однієї  з істотних умов є підставою для відмови у державній  реєстрації  договору  оренди,  а  також  для   визнання договору недійсним відповідно до законів України. Державний орган земельних  ресурсів  у  20-денний  термін перевіряє  подані документи на відповідність чинному законодавству та  за  результатами  перевірки  готує   висновок   про   державну реєстрацію   або   обгрунтований  висновок  про  відмову  у  такій реєстрації і передає реєстраційну  справу  відповідно  виконавчому комітету   сільської,  селищної  та  міської  ради,  Київській  та Севастопольській  міським  державним  адміністраціям   за   місцем розташування  земельної  ділянки  для  засвідчення факту державної реєстрації або відмови у такій реєстрації. Факт  державної  реєстрації  засвідчується  у   10-денний термін  гербовою  печаткою  та  підписом  голови відповідної ради, Київської,  Севастопольської міської державної  адміністрації  або уповноваженої ними посадової особи.Печатка та підпис ставляться  на  всіх  примірниках  договору оренди (суборенди). Після  засвідчення  факту  державної  реєстрації  договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком

51. Право користування земельною ділянкою — це юридично забезпечена можливість суб'єкта здійснювати господарське та інше безпосереднє використання земельної ділянки з метою отримання доходів та інших благ матеріального та нематеріального характеру від корисних властивостей землі.Користування наданою земельною ділянкою — не тільки право, а й обов'язок землекористувача. При цьому він повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Якщо землекористувач не виконує цей обов'язок, то для нього наставатимуть негативні наслідки.Право на безпосередню експлуатацію земельної ділянки передбачає наявність у постійного землекористувача ряду конкретних суб'єктивних прав. Перелік останніх зумовлений цільовим призначенням земельної ділянки. Усю сукупність закріплених законом прав землекористувачів(ст. 95 ЗК) з урахуванням їх змісту можна поділити на дві групи — права у сфері ефективного використання земельних ділянок і права у сфері реалізації інших майнових та немайнових прав.До першої групи прав належать: самостійне господарювання на землі, використання у встановленому порядку для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісових угідь, водних об'єктів, а також інших корисних властивостей землі. Другу групу прав землекористувачів становлять такі права: власності на посіви і насадження, сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; на спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд.Здійснення прав землекористувачем передбачає дотримання ним певних обов'язків(ст. 96 ЗК):а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.    Наведений перелік не є вичерпним. Закон може встановлювати й інші обов'язки землекористувачів.

52. Згідно з Конституцією України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (ст. 13). Використання землі в Україні є платним. Метою запровадження плати за землю є формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати згідно з Законом України "Про плату за землю" (із змінами, пов'язаними з прийняттям нового Земельного кодексу України та щорічними законами про Державний бюджет України) за середніми ставками за одиницю площі землі залежно від якості і місцезнаходження земельної ділянки, виходячи з її кадастрової оцінки. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Платниками є власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.Ставки податку встановлюються залежно від якості та місцезнаходження землі, зокрема, ставки земельного податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюються у процентах від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03.Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, визначають у розмірі 1% від їх грошової оцінки, крім встановлених винятків.Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням Відносини у сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються главою 5 ст.(35-38) ЗК України, Законом “Про плату за землю” віфд 19.19.96 р., Законом “Про оренду землі”, Методиками Грошової оцінки земель с/г та нес/г призначення. При цьому ставки земельного податку, порядяк їх обчислення і справляння не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім Закону “Про плату за землю” Стаття 2. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Стаття 3. Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. Стаття 5. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар. Кошти які надходять як плата за землю акумулюються на спеціальних бюджетних рахунках бюджетів ссм ради на території яких знаходиться земельна ділянка і використовуються для створення державного зем кадастру, створення земельного іноваційного фонду, відшкодування витрат землевласників і землекористувачів, економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат постраждалим внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини.Для централізованого виконання певних робіт з числа вищеперерахованих, розробки виконання державних програм щодо раціонального використання земель 30% коштів- централізується на спеціальному бюджетному рахунку деркомзему, а 10% - на спец. бюджетних рахунках АРК і областей. За нецільове використання коштів, що надходять від зем податку на відповідний бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100% використаних сум, що надходять до державного бюджету України на цілі забезпечення раціонального використання та охорони земель.встановлених коефіцієнтів.

53.Основним принципом економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель є платіжність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату. Однак це положення стосується явище спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно. Згідно із Законом України “Про плату за землю” в редакції від 19 вересня 1996 року, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок являє собою обов’язковий платіж, що справляється у юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від господарської діяльності землевласників і землекористувачів. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Власники земельних ділянок і землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими категоріями земель здійснюється відповідно до статей 6-11 Закону України “Про плату за землю”.Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України. Земельний податок громадянам нараховують державні податкові інспекції, яків видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у власності чи користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що пере буває у їх власності чи користуванні. Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за 2 попередні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про оренду земель” орендна плата – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлювати у грошовій, натуральній (за пеню кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Строки можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати, за винятком справляння орендної пати за земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності (справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється та використовується відповідно до Закону України “Про плату за землю”).

54.Розмір земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка обкладається податком у розрахунку за рік. Ставки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидам угідь, групами грунтів і поглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів. Для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1%, для багаторічних насаджень – 0,03%. Ставки земельного податку із земель житлової та громадської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що визначаються відповідно до чисельності населених пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного значення, за даними таблиці, наведеної у ч.2. ст. 7 Закону України “Про плату за землю”. Закон містить низку винятків з вищенаведеного загального правила. Так, податок за землі ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, обчисленого за зальними правилами. Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плата за використання лісових ресурсів, що визначається лісовими законодавством. Податок за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі відповідного земельного податку. Ставки земельного податку застосовують з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про державний бюджет України на відповідний рік. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться Держкомземом за методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. У зв’язку з інфляційними процесами в економіці держави грошова оцінка земельних ділянок щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджує Кабінет Міністрів України. Грошова оцінка земель с/г призначення проводиться окремо по даних землях, землях під багаторічним насадженнями, природними сіножателями і пасовищами за рентним доходом, який формується залежно від якості, місця розташування та економічної оцінки земель. В основу розрахунку грошової оцінки земель покладено рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земельних ділянок.

55. Орендна плата може встановлюється у грошовій або натуральній формі.

Г) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, що надається в оренду. Д) умови збереження стану об’єкту оренди. Е) умови та строки передачі землі. Передача здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін Акту прийому-передачі, який є невід’ємною частиною договору оренди. Ж) умови повернення земельної ділянки орендодавцю. З) обтяження на використання земельної ділянки. Тобто право земельного сервітуту, тобто право третьої особи на обмежене платне чи безоплатне користування чужою земельною ділянкою. 

56. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про плату за землю” встановлено низку пільг щодо плати за землю. Пільгове земельне оподаткування пов’язане із звільненням носія земельних прав від обов’язку сплачувати земельний податок. Аналіз Закону України “Про плату за землю” свідчить, що пільгове земельне оподаткування може носити як постійний так і тимчасовий характер.Закон, надаючи пільги певним власникам земельних ділянок і землекористувачам, розрізняє серед пільговиків громадян та юридичних осіб.

До складу громадян, які звільняються від земл. податку, відносяться інваліди І і ІІ груп, багатодітні громадяни, пенсіонери, ветерани війни і праці тощо.З юридичних осіб від сплати земельного податку звільняються бюджетні установи та організації, заклади освіти і культури, науково-дослідні інститути НАНУ та деякі інші. Звільняються від сплати податку юридичні особи, що використовують ділянки із земель, що особливо охороняються (заповідники, заказники, національні парки). Звільнення від податку передбачено також і для земель, що є радіоактивно-, чи хімічно забруднені, а також для підприємств, щодо яких держава здійснює стимулюючу підтримку.Верховна Рада АРК, області, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати такі пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

57.

58. Стаття 4. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Закон містить диференційовані правила визначення ставок зем податку для земель с/г призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, реакційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.

ЗП нараховується з дня виникнення права власності або права користування ЗД. У разі припинення права власності або права користування податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. 30% коштів від земельног податку, що надійшли на бюджетні рахунки місцевих бюджетів, централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Держкомзему, а 10% - на спеціальних бюджетних рахунках АРК і областей. За нецільове використання коштів, що надходять від ЗП у відповідний бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100% використаних сум, які надходять до державного бюджету України на цілі забезпечення раціональног використання і охорони земель.За несвоєчасну сплату ЗП справляється пеня у розмірі 0,3% суми недоїмки за кожний день прострочення.ЗК України (ст.38) і Закон України “Про плату за землю” (ст.12) передбачають ряд пільг щодо земельного податку.

59. Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титулах права власності та користування, у тому числі на умовах оренди.   Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути тільки орендарями земельних ділянок і сплачувати орендну плату.   Об'єктом плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України є земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Проте, слід зазначити, що згідно зі ст. 5 Закону України “Про плату за землю” до об'єктів плати за землю віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів плати за землю — власників земельних часток (паїв). Зазначена колізія норм вирішується відповідно до п. З Прикінцевих положень ЗК України, в якому зазначається, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним кодексом, діють у частиш, що не суперечить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюватися з конкретною земельною ділянкою адже вона не визначена у натурі, а право на земельну частку (пай) — це право її власника вимагати виділення у натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки. Отже, віднесення земельної частки (паю) до об'єктів плати за землю, а власників земельних часток (паїв) — до суб'єктів суперечить природі земельної частки (паю) та праву на земельну частку (пай). Таким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки у натурі та отримання документа, що посвідчує право власності на землю, не є платником земельного податку.

60. Розмір земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділян¬ки, яка обкладається податком, у розрахунку за рік. Став¬ки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидами угідь, групами ґрунтів і переглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів.Для" земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріл¬лі, сіножатей та пасовищ — 0,1%, для багаторічних наса¬джень—0,03%.Ставки земельного податку із земель житлової та громад¬ської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюють¬ся у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що визначається відпо¬відно до чисельності населення населених пунктів з урахуван¬ням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севасто¬поля та міст обласного значення, за даними таблиДі. наведеної у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».Закон містить низку винятків з вищенаведе0ого загаль-ного правила. Так, податок за земельні ділянки, зайняті жит¬ловим фондом, кооперативними автостоянкам^ Для збері¬гання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивіду¬альними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського вироб¬ництва, водного та лісового господарства, які зайняті вироб¬ничими, культурно-побутовими та господарськими будівля¬ми і спорудами, справляється у розмірі 3% від сумі* земельно¬го податку, обчисленого за загальним правилом.Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та госіїодарськи-ми будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим за¬конодавством.Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційної"0 призна¬чення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, госпо¬дарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціо¬нальним призначенням цих об'єктів, справляється у п'яти¬кратному розмірі відповідного земельного податку.Податок за частину площ земельних ділянок, наданих під¬приємствам, установам та організаціям (за винятком сіль¬ськогосподарських угідь), що перевищують норми відведен¬ня, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного зе¬мельного податкуПодаток за земельні ділянки, надані для Збройних Сил Ук¬раїни та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних під¬приємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25% від суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин 1 та 2 цієї статті1.Ставки земельного податку застосовують з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.Закон України «Про плату за землю» регламентує також ставки земельного податку для земель різного цільового призначення, які розташовані за межами населених пунктів.Так, підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення справляють земельний податок з розра¬хунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, за винятком земельних ділянок сільськогосподарського призначення.Податок за земельні ділянки, надані на землях природоо¬хоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культур-ного призначення, за винятком земельних ділянок сільсько¬господарського використання, справляється у розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель сільськогосподарського вико-ристання, справляється як складова плати за викорис¬тання лісових ресурсів, що визначається лісовим законо¬давством. Виняток становлять земельні ділянки, що вхо¬дять до складу земель лісового фонду і зайняті виробни¬чими, культурно-побутовими, жилими будинками та гос¬подарськими будівлями і спорудами, за які податок справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок сільськогосподарсько¬го використання, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.Грошова оцінка земельних ділянок проводиться Держком-земом за методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів України1. У зв'язку з інфляційними процесами в економіці держави грошова оцінка земельних ділянок щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджує Кабінет Міністрів України.Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначен¬ня проводиться окремо по орних землях, землях під багаторіч¬ними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який формується залежно від якості, міс¬ця розташування та економічної оцінки земель. В основу роз¬рахунку грошової оцінки земель покладено рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визна-чається за даними економічної оцінки земельних ділянок.В основі грошової оцінки земель житлової та громадської за¬будови лежить капіталізація рентного доходу, яка виникає внас¬лідок місцезнаходження населеного пункту у загальнодержав¬ній, регіональній та місцевій системах виробництва і розселен¬ня, освоєння та облаштування його території і якості земель з урахуванням природно-кліматичних і інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної ціннос¬ті, екологічного стану, функціонального використання земель.В основу грошової оцінки несільськогосподарських зе-мель, які розташовані за межами населених пунктів, покла¬дено капіталізований рентний доход, що залежить від їх фун¬кціонального використання або нормативного середньоріч¬ного економічного ефекту, який утворюється внаслідок вико¬ристання відповідних земельних ділянок.Залежно від призначення і порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною та експер¬тною.Нормативна грошова оцінка земельних ділянок викорис¬товується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель тощо.Експертна грошова оцінка землі застосовується при вста¬новленні імовірної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ді¬лянок незалежно від типу їх використання та категорії ґрунтів.Експертна грошова оцінка земельних угідь, які перебува¬ють у державній або комунальній власності, здійснюється Держкомземом і його органами на місцях, а земельних діля¬нок, що перебувають у приватній власності, — експертами на договірних засадах. Проведення експертної грошової оцінки відбувається у такій послідовності: обстеження земельної ді¬лянки та вивчення ситуації на ринку землі; визначення виду вартості земельної ділянки відповідно до умов угоди; скла¬дання завдання на оцінку та укладання договору про оцінку; збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки; визначення найефективнішого вико¬ристання земельної ділянки; вибір та обґрунтування мето¬дичних підходів; визначення вартості земельної ділянки за обраними методичними підходами та формулювання оста¬точного висновку; складання звіту про оцінку.

61. Цей Закон визначає правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні та спрямований на регулювання відносин, пов'язаних з процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель, з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель.

прийнятий 9 липня 2003 року Верховною Радою України.

62. Денежная оценка земельных участков в зависимости от назначения и порядка проведения может быть нормативной и экспертной. Нормативная денежная оценка земельных участков используется для определения размера земельного налога, государственной пошлины при мене, наследовании и дарении земельных участков согласно закону, арендной платы за земельные участки государственной и коммунальной собственности, потерь сельскохозяйственного и лесохозяйственного производства, а также при разработке показателей и механизмов экономического стимулирования рационального использования и охраны земель.Экспертная денежная оценка земельных участков и прав на них проводится с целью определения стоимости объекта оценки. Экспертная денежная оценка земельных участков используется при осуществлении гражданско-правовых сделок относительно земельных участков и прав на них, кроме случаев, определенных настоящим Законом, а также другими законами.

63.При  нотаріальному  посвідченні  договорів про перехід  права  власності  на  земельну  ділянку нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності  на земельну ділянку (державний акт на право власності)  та,  у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на цю ділянку в осіб, які її відчужують.При посвідченні договору викупу земельної ділянки (у разі відсутності на ній житлового будинку, споруди та іншого нерухомого майна,   насаджень),   що  перебуває  у  приватній  власності, для суспільних  потреб  нотаріус  вимагає подання відповідного рішення органів  державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або  органів  місцевого  самоврядування.  При  посвідченні  такого договору  нотаріус  роз'яснює  власникові  земельної ділянки зміст статті  146  Земельного  кодексу України  та статті 350 Цивільного  кодексу  України,  про що зазначається в тексті договору. Для посвідчення угоди про передачу права власності на земельну ділянку нотаріусу, крім документів, передбачених пунктами 62, 71 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, подаються заява власника земельної ділянки та рішення органів місцевого самоврядування або органів виконавчої  влади про згоду на одержання  права  власності  на  таку  земельну  ділянку. При посвідченні договорів  купівлі-продажу земельних ділянок державної  та  комунальної  власності  органами  місцевого самоврядування  та  органами  виконавчої  влади до їх розмежування нотаріуси як правовстановлювальні документи приймають:у межах  населених  пунктів  -  рішення  відповідних  органів місцевого  самоврядування, погоджені з відповідними органами виконавчої влади; за межами населених пунктів - розпорядження органів виконавчої влади,  прийняті за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.  Для  посвідчення   договору   купівлі-продажу земельних ділянок  державної  чи комунальної власності,  після визначення їх меж у натурі (на місцевості),  нотаріусу, крім державного акта про право  власності,  подається рішення відповідного органу місцевого самоврядування  або  органу   виконавчої   влади.   Таке   рішення (розпорядження)  має  відображати  протокол про проведений аукціон (конкурс).   У  разі  якщо  інформація,  що  міститься  у  рішенні (розпорядженні),   є   недостатньою   для   посвідчення  договору, нотаріусу   подається   належним  чином  оформлений  протокол  про проведений аукціон (конкурс).Вимога щодо обов'язковості продажу земельних ділянок державної  та  комунальної власності на  конкурентних засадах не розповсюджується  на  право  викупу  земельних ділянок, на  яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю  При  вчиненні  нотаріальної  дії щодо посвідчення договору про перехід  права  власності  на  земельну  ділянку   нотаріус зобов’язаний: - встановити особу учасників цивільних відносин,  які  особисто  звернулися  за вчиненням нотаріальних дій;Довідково. Установлення особи  здійснюється  за  паспортом  або   іншими документами,   які  унеможливлюють  будь-які  сумніви  щодо  особи громадянина  (паспорт  громадянина  України,  паспорт  громадянина України для виїзду за кордон,  дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в  Україні,  але  не є громадянином України,  національний паспорт іноземця  або  документ,  що  його  замінює,  посвідчення   водія, посвідчення   інваліда  чи  учасника  Великої  Вітчизняної  війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, та ін.). Про спосіб установлення особи нотаріусом робиться відповідний запис у реєстрі нотаріальних дій.  - перевірити обсяг цивільної дієздатності фізичних та  юридичних  осіб,  які  беруть  участь  в угоді.Довідково. У разі укладання правочину щодо відчуження земельної ділянки представником перевіряються  його повноваження.          перевірити справжність підписів  учасників  правочинів  та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії; - перевірити відсутність  (наявність)  обмежень (обтяжень) за даними Державного земельного кадастру. Перехід права власності на  земельну  ділянку не  припиняє встановленого обмеження (обтяження).  Про встановлене обмеження (обтяження) та його зміст  нотаріус  зазначає  в  тексті договору.  Нотаріально посвідчувані правочини про перехід  права  власності  на  земельні  ділянки підписуються у  присутності  нотаріуса.Якщо  правочин про перехід  права  власності  на  земельні  ділянки підписаний за  відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити,  що  документ  підписаний ним.При   посвідченні   правочинів  про перехід  права  власності  на  земельні  ділянки нотаріусом  у текстах правочинів  зазначаються:  для  фізичних  осіб  - ідентифікаційний номер  за  даними  Державного  реєстру  фізичних  осіб - платників податків,  для  юридичних  осіб  -  ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.  При   посвідченні  правочинів про перехід  права  власності  на  земельні  ділянки,  на  цих угодах нотаріусами вчиняються посвідчувальні написи за формами, затвердженими Міністерством юстиції України. Посвідчувальний напис  може  бути  розміщений як на лицьовому боці оформлюваного документа, так і на його звороті. Посвідчувальний напис   повинен   бути  написаний  зрозуміло, чітко,  без підчисток, вільні місця - прокреслені, дописки та інші виправлення - застережені.Договір про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення товарного  сільськогосподарського  виробництва, посвідчується нотаріусом за  згодою  всіх  співвласників  таких земельних ділянок.  Договір посвідчується між власниками,  один  з яких  виявив бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно.  Предметом договору можуть бути земельні ділянки,  які відносяться до різних земельних масивів. Одночасно, слід зазначити що державний акт на право власності на земельну ділянку, при посвідченні угоди щодо відчуження земельної ділянки, не залишається у справах нотаріусаВідповідно до Земельного кодексу України земельна ділянка  може  належати  на  праві спільної сумісної власності лише громадянам.  Володіння, користування  та  розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Суб’єктами спільної сумісної власності на земельну ділянку є: а) подружжя; б) члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку.Правочини щодо переходу  права  власності  на  земельну ділянку, що належить подружжю на праві спільної  сумісної власності   можуть  бути  посвідчені  нотаріусом  при  наявності письмової згоди другого з подружжя.  Справжність підпису на  заяві  другого  з  подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.  Якщо в  заяві  другого  з  подружжя  про  згоду на відчуження земельної ділянки вказано,  кому персонально (прізвище, ім'я, по- батькові фізичної особи, найменування  юридичної  особи)  він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно  набуте майно, чи вказано ціну продажу земельної ділянки, інші умови  укладення угоди, нотаріус при її посвідченні зобов'язаний перевірити  додержання умов, зазначених у такій заяві. Окрім того, одночасно з посвідченням договору про виділення в натурі (поділ) житлового будинку, будівлі, садиби або споруди нотаріусом посвідчується договір про виділення в натурі (поділ) на місцевості земельної ділянки. Для посвідчення останнього, поряд з іншими документами,  нотаріусу  подається нотаріально посвідчений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку. Після вчинення нотаріусом  нотаріальні дії щодо угоди про перехід  права  власності  на  земельні  ділянки про це зазначається у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Кожній нотаріальній дії присвоюється  окремий  порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається на документах,  що  видаються  нотаріусом,  чи  в посвідчувальних написах.Запис нотаріальної дії у  реєстрі  провадиться  нотаріусом  чи консультантом  державної  нотаріальної  кельногоонтори  або  особою,  яка  перебуває у трудових відносинах  з  приватним  нотаріусом,  тільки після того, як посвідчувальний напис на  правочині або сам правочин, що видається нотаріусом, ним підписані. Кожен нотаріус веде окремий реєстр. Справляння  державного мита при нотаріальному посвідченні договору про перехід  права  власності  на  земельну ділянку Відповідно до ст. 19 Закону України „Про нотаріат” за вчинення нотаріальних дій  державні  нотаріуси  справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством. Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом № 7-93, а порядок його обчислення та сплати — Інструкцією № 15. Статтею 1 зазначеного Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами. Перелік найменувань документів i дій, за які сплачується державне мито, наведено у ст. 2, а розміри ставок державного мита — у ст. 3 Декрету № 7-93. Статтею 31 Закону № 3425-ХІІ встановлено, що приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Крім того, відповідно до Указу № 762/98 розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Слід зазначити, що Закон № 1378-IV визначає правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні i спрямовано на регулювання відносин, пов’язаних з процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель, з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель.Згідно з вищезазначеним Законом грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною i експертною. Враховуючи положення ст. 13 Закону № 1378-IV, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться та використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського i лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. При здійсненні інших цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них використовується експертна грошова оцінка земельних ділянок. Отже, за посвідчення договорів міни та дарування земельних ділянок, переданих громадянам безоплатно відповідно до ст. 121 Земельного кодексу для ведення особистого селянського господарства, будівництва i обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд (присадибна ділянка), садівництва, дачного й гаражного будівництва i власниками яких є громадяни, які здійснюють таке відчуження, державне мито справляється відповідно до пп. «б» п. 3 ст. 3 Декрету № 7-93, тобто у розмірі 1% суми договору. У разі якщо сума договору, визначена за згодою сторін, є меншою за грошову (нормативну) оцінку земельної ділянки, державне мито справляється в розмірі 1% від грошової (нормативної) оцінки земельної ділянки. При цьому сума державного мита не повинна бути меншою одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. За нотаріальне посвідчення договорів міни та дарування земельних ділянок, які належать юридичним особам на праві власності, відповідно до ст. 82 Земельного кодексу державне мито обчислюється з суми договору, яка для обчислення державного мита повинна бути не нижче нормативної грошової оцінки земельної ділянки, встановленої Законом № 2535-ХІІ, а сума державного мита не повинна бути меншою одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (пп. «д» п. 3 ст. 3 Декрету № 7-93).При нотаріальному посвідченні інших цивільно-правових угод з вищезазначеними земельними ділянками державне мито справляється з суми договору, яка для обчислення державного мита повинна бути не нижче експертної грошової оцінки земельної ділянки, проведеної відповідно до Закону № 1378-IV, а сума державного мита не повинна бути меншою одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (підпункти «б» i «д» п. 3 ст. 3 Декрету № 7-93).

64. Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сімь категорій земель: 1) землі с/го призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу. Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель; і тому вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель.Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють: раціональну організацію території; збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі; захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування; захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель; рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі; знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих с/ких угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів. Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

65.66. Зміст державного управління земельним фондом полягає у забезпеченні раціонального використання і ефективної охо­рони земель на основі проведення організаційно правових та адміністративно-управлінських заходів у поєднанні з стиму­люючими заходами економічного характеру.

Загальне державне управління здійснюється державними органами загальної та спеціальної компетенції і має терито­ріальний характер. Воно розповсюджується на всі землі в межах території України, незалежно від категорії земель і суб'єктів, які ними володіють.

Відповідно до ст. 13 - 17 Земельного кодексу України, державне уп­равління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація, Державний комітет України із земельних ресурсів, Міністер­ство охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни та інші спеціально уповноважені державні орга­ни відповідно до їх компетенції.

Здійснюючи діяльність щодо управління земельним фондом в межах повноважень, наданих законом, органи загального державного управління покладають виконання деяких функцій на органи державного управління спеціальної компетенції — Державний комітет України із земельних ресурсів, Держав­ний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерсво охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я та ін.

Центральним органом виконавчої влади спеціальної ком­петенції, який здійснює функції управління земельними ре­сурсами всього земельного фонду країни незалежно від відом­чої підпорядкованості суб'єктів земельного права, є Держав­ний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем Ук­раїни).

Відповідно до положення про Державний комітет Ук­раїни по земельних ресурсах на Держкомзем покладено функції щодо реалізації державної політики в галузі земель­них відносин, сприяння структурній перебудові економіки, формування системи заходів щодо забезпечення економіч­ної самостійності України. Головними завданнями Держкомзему України є: — координація проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; організація проведення робіт, пов'язаних з роздержав­ленням земель, сприяння паюванню земель у колективних сільськогосподарських підприємствах, розвитку селянських (фермерських) господарств тощо.

Управління земельними ресурсами в межах районів, міст, селищ і сільських населених пунктів здійснюють органи місце­вого самоврядування — місцеві Ради.

До відання місцевих Рад у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, визначеному законодавством;

2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;

3) вилучення (викуп) земель відповідно законодавства;

4) ведення земельно-кадастрової документації, тощо.

Діяльність по управлінню земельним фондом розкриваєть­ся через його функції. Види і зміст функцій управління зе­мельним фондом визначаються законодавством.

Основні функції державного управління земельним фон­дом включають: ведення державного земельного кадастру і обліку земель; планування використання і охорони земель; надання та виїмка земель; здійснення землеустрою; прове­дення державного контролю за використанням і охороною земель; вирішення земельних спорів.

67. Призначення державного земельного кадастру: Державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю. Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель. Порядок ведення державного земельного кадастру: Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією землеволодінь та землекористувань і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням та економічною оцінкою земель.

Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, Комітетом по земельних ресурсах і земельній реформі Республіки Крим, управліннями земельних ресурсів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Держкомзем забезпечує постійне вивчення потреби в земельно- кадастровій інформації. До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно- територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Власники землі та землекористувачі щорічно не пізніше 15 січня подають виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів звіти за станом на 1 січня про зміни, що відбулися у складі земель, які знаходяться у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди. Звітні дані про кількість земель складаються щорічно, про якість земель - один раз у п'ять років. Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного, республіканського (Республіки Крим) і місцевих бюджетів. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.Державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель.Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.Державний земельний кадастр включає:а) кадастрове зонування;б) кадастрові зйомки;в) бонітування грунтів;г) економічну оцінку земель;|) грошову оцінку земельних ділянок;д) державну реєстрацію земельних ділянок;е) облік кількості та якості земель.