Тема 2. Найдавніші цивілізації Близького Сходу

1. Месопотамська цивілізація.

2. Єгипетська цивілізація.

Месопотамія (грец. Mesopotamia – земля між ріками), або Дворіччя – це рівнина між річками Тигр та Євфрат, заходиться на території сучасних Іраку та Сирії. Обидві річки мають чисельні притоки з гірських районів. Тигр і Євфрат зливаються на крайньому півдні, вливаючи свої води у Перську затоку. Саме тут виникла одна з найдавніших цивілізацій на Землі приблизно у 4 тис. до н. е. Відповідаючи на чисельні виклики природи, населення Межиріччя підкорювало природу: утворювались штучні водойми, канали. Особливістю цієї цивілізації було те, що вона мала досить відкритий і рухливий характер. Це було обумовлено тим, що , по-перше, через ці землі проходили важливі торгові шляхи; по-друге, іригація і осушування боліт вимагали праці значних колективів людей, у тому числі різних племен ; по-третє, місцеві жителі під впливом погодних умов, нападів завойовників часто переселялись в інші місця, а самі завойовники розчинялись серед місцевого населення. Звідси неоднорідність культури, особливості релігії ((політеїзм - нараховувалось 2-3 тис. богів). Характерною рисою месопотамської цивілізації була урбанізація (вчені нараховують близько 112 малих і 10 великих міст). У містах зосереджувалась адміністрація, торгівля, ремесло. Кожне місто мало свого головного бога-покровителя, символічне зображення (часто тварини), планету, особливо шанований день тижня.

Вчені ділять історію Месопотамії на три періоди: - Шумерська держава (4000 – 2300 тис. рр.. до н. е.); - Аккадське централізоване царство (2300 – 2000 тис. рр. до н. е.); - Вавилонська держава (2000 – 1200 рр. до н. е.).

У період становлення держави Шумер в процесі утворення цивілізації приймали участь різні племена: шумери, хетти, аламіти , пізніше ассірійці, вавилоняни. Однак у рамках держави всі вони мали споріднену мову (найдавніша – шумерська), єдине письмо, форми господарювання, релігійно-міфічні уявлення. Вищу владу втілював цар. Поступово формується складна система управління, виникає чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії. Найдавнішими містами Шумеру були Ур, Урук, Нипур. Спорудження іригаційних систем надавало великого досвіду у будівельній техніці. У Шумері виникає монументальна архітектура. Причому усі будови були з глиняної цегли, оскільки тут майже не було каменю і дерева. Отже, шумерійці винайшли цеглу. Найчастіше будували храми і палаци вельмож. Храми будували у вигляді зіккурату – своєрідної ступінчатої піраміди. Можливо відгомін про ці храми відбився у біблійній розповіді про Вавилонську вежу. Храми прикрашались статуями богів, рельєфами, де відображались сцени із життя правителів. Легенда приписує будівництво «висячих садів» цариці Семіраміди у Вавилоні також будівникам Месопотамії. У епохи всіх трьох царств будувались оборонні споруди. Стіни фортець досягали 20 метрів. Товщина стін іноді становила 25-27 м.

Велике досягнення Месопотамії – винайдення писемності. Спочатку це була піктографія (малюнкове письмо), потім – клинопис. Замість паперу використовували глиняні дощечки. Писали очеретяною паличкою, або металевим стрижнем. Посада писця передавалась у спадок. Вчені змогли розшифрувати більше тисячі табличок різного змісту: релігійні гімни, художні твори, господарські записи тощо. Найцікавішою стала знахідка бібліотеки царя Ашшурбаніпала, в якій збереглася найперша у світі поема «Епос про Гільгамеша». Йдеться про царя Урука Гільгамеша, який здійснив багато подвигів задля того, щоб пізнати секрет безсмертя.

Шумерійці були язичниками, у них було багатобожжя (політеїзм).Велику роль у житті населення відігравали жерці. Вони володіли сакральними знаннями, які передавались спадково. Але релігія не мала вирішального впливу на суспільство. У них не було чітких уявлень про потойбічне життя, боги не ототожнювались з царською владою. Одним із головніших богів був Ану – бог неба, Елліль (Енліль) – покровитель гір, Мардук – з ІІ тис. – верховний бог у Вавилоні.

Значним досягненням епохи Вавилонського царства став кодекс законів царя Хаммурапі, викарбуваний на базальтовій стеллі. Кодекс складався із 282 законів. Багато уваги приділялось врегулюванню сімейних відносин, майновим правам.

Месопотамці мали великі досягнення у медицині (робили кесарів розтин, лікували травами). У математиці їх вважають засновниками геометрії, вони вміли множити і ділити числа, знали квадрат і куб. У астрономії вони відкрили багато планет: Сиріус, Місяць, Сонце, Венеру, Меркурій, Сатурн. Месоптамці визначили орбіту Меркурія точніше, ніж через тисячу років потому Плутарх і Птоломей. Рік у них мав 360 днів (12 місяців по 30 днів).

Після завоювання аккадцями цивілізація не зникла. Аккадці засвоїли шумерську культуру, письмо, календар, знання. Шумерська та аккадська мови співіснували досить довгий час. Тільки у кінці третього тисячоліття аккадська мова витіснила шумерську, хоча остання продовжувала використовуватись як церемоніальна, літературна та наукова.У епоху Аккадського царства була утворена деспотична монархія (Саргон). Пізніше Месопотамію підкорили перси, а потім Олександр Македонський.

3. Давньогрецький історик Геродот назвав Єгипет «дарунком Нілу». Дійсно це річкова цивілізація, яка виникла у долинах річки Ніл і за короткий час досягла такого високого рівня розвитку, якого не мала жодна держава тих часів. Єгипет розташувався на північному сході Африки. Виникла ця держав у епоху палеоліту. Причиною такого бурхливого розвитку на думку деяких вчених було вдале розташування. Єгипет був дещо в стороні від інших держав. По обидва боки країни розташувалась пустеля, а головні поселення розвивались у родючій долині Нілу майже без зовнішнього впливу. Держава протягнулась на 1120 км з півдня на північ. Велику роль у розвитку землеробської культури Єгипту зіграли розливи Нілу, мул, що залишався після них, сприяв високій родючості грунтів.

Єгипетська держава складалась із 40 невеликих держав, які у другій половині ІV тис. до н. е. утворили два царства: Нижній Єгипет на півночі та Верхній Єгипет на півдні. Тут почалась так звана династична епоха (вивчаючи Єгипет, історики ведуть його літочислення по династіям).

Ранній Єгипет (3100 – 2800 рр. до н. е.) – утворення єдиної держави. Царювання перших трьох династій. Будівництво пірамід Гізи. Розквіт мистецтва і торгівлі, писемності. Міжусобиці, які ослаблюють Єгипет. Формування сакральної влади фараона.

Середнє царство ( 2250 – 1700 рр. до н. е.). Нове об’єднання Єгипту. Посилення бюрократичного апарату. Освоєння виплавки бронзи, скла, активне садівництво.

Нове царство (1575 – 1087 рр. до н. е.). Розквіт Єгипту. У період царювання Тутанхамона знову розквіт мистецтва. Культ бога Амона. Криза влади. Палестинські племена з півночі і з півдня нападають на Єгипет. Ослаблення країни. Розвиток металургії, використання ткацького станку, плугу, водопідйомні споруди для поливу угідь. На цей період припадає розвиток хімії (муміфікація), активізується обмін, зовнішня торгівля. Удосконалюється армія, яка ділиться на піше і кінне військо. У політичному плані активізується боротьба між старою і новою знаттю, спроба релігійної реформи (культ Атона).

Пізнє царство (1087 – 525 рр. до н. е.). Посилюються процеси децентралізації, знову велику роль відіграють жерці. Все це приводить до роздробленості, держава ослаблюється, збільшуються напади лівійців, нубійців, ассірійців. У 525 р до н. е. перси захоплюють Єгипет, перетворюючи його у свою провінцію. Але навіть могутня Персія не встояла під ударами Олександра Македонського, який захопив Єгипет у 323 р. до н. е. Починається епоха еллінізму. Це була остання сторінка єгипетської цивілізації. Остаточно Єгипет впав після захоплення Цезарем Августом у 30 р. до н. е. З цього часу Єгипет повільно зникає, тонучи в пісках пустелі.

У всі періоди держави панувала головна форма правління – східна деспотія. Головними рисами її були:

• Спадковість монархічного управління;

• Необмеженість влади монарха;

• Релігійний культ правителя;

• Сильний вплив жерців;

• Чисельний бюрократичний апарат.

У країні від імені фараона правив візир, який очолював апарат чиновників, армію. Єгипетська армія спочатку була рекрутською, пізніше найманою. Місцеву владу очолювали номархи (ном – область, територія). Нижча організація управління – сільська община (джаджати). Судочинство здійснювалось : царськими судами; общинними ; храмовими.

Найбільш визначною особливістю Єгипетської держави був високий рівень культури. Творцями єгипетської культури були усі верстви населення: від землеробів, ремісників, торговців до фараонів. Держав займала важливу частину життя єгиптян. Вона давала їм щасливе життя, освіту, забезпечувала безсмертя ( у міфах). Стабільний достаток обумовив потребу у культурі, освіті. Звідси – специфічність релігії: поєднання давніх культів ( Землі, води, тварин, птахів) з богами (Амон, Ра, Озіріс). Великого значення єгиптяни надавали культу потойбічного життя. Вони вірили в життя після смерті і що покійник може впливати на живих ( це підтверджують листи померлим, в яких містились різні прохання). Культ покійних активно здійснюється, починаючи з третьої династії. Тоді ж розбудовують піраміди, бальзамують і муміфікують тіла. Особливо багато мумій відноситься до епохи Нового царства. У ХІХ ст. вчені знайшли збірник заупокійних формул, який назвали «Тексти пірамід». Саме тут була знайдена знаменита сьогодні «Книга мертвих» - збірник вигуків, формул, таємних обрядів, заклинань, молитов проти демонів.

Єгиптяни досягли багато в астрономії, математиці, винайшли годинник, лопату, мотику. У них був складний календар. У ХVI – XV ст. до н. е. почали складатись товарно-грошові відносини.

Усі народи, які жили після єгиптян, в тій чи іншій мірі успадкували їх культуру. Величні пам’ятники, піраміди, статуї, ювелірні прикраси, література – все це залишилось після загадкової цивілізації фараонів як символ таланту, праці тих, хто її створював.

Висновки

Єгипетська та месопотамська цивілізації – це так звані «річкові цивілізації», для яких характерна була інтенсивна обробка грунтів, насамперед у долинах річок. Головною особливістю політичної організації була жорстка централізація, особливо це стосується Єгипту. Причини загибелі – нашестя іноземних держав.

Література

Ерасов Б.С. Цивилизации: универсалии и самобытность. – М., 2002.

Павленко Ю. Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства. –К., 1993.

Сравнительное изучение цивилзаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М., 1998.

Rudocs. Exdat. Com> docs/ index-172047.html

Lib.znate.ru> docs/index-196196.html

Ключові терміни

Політеїзм, східна деспотія, муміфікація, номархи, фараони.