4) Правова допомога у кримінальних, цивільних справах;

Правова допомога — це співпраця установ юстиції (судів, нотаріату, прокуратури) різних держав з надання правової допомоги з цивільних, сімейних і кримінальних справ на основі договорів, укладених відповідними державами. Це, насамперед, процесуальні дії, що здійснюються правоохоронними органами на основі запитів установ юстиції іноземних держав.

Україна є учасницею низки міжнародних угод про правову допомогу. Частина їх є договорами колишнього СРСР, як зберігають свою юридичну силу для України через правонаступництво. Переважну більшість становлять двосторонні договори про правову допомогу та правові відносини в цивільних (включаючи сімейні) і кримінальних справах. Їх основні положення практично збігаються зі змістом багатосторонньої Конвенції про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року яка укладена державами-членами СНД.

Відповідно прохання про надання правової допомоги може бути відхилено, якщо надання такої допомоги може зашкодить суверенітету чи безпеці або суперечить законодавству держави.

Двосторонніми договорами зазвичай встановлюються також порядок відносин при наданні правової допомоги; обсяг правової допомоги; форми доручень про надання правової допомоги; порядок виконання доручень; порядок виконання окремих процесуальних дій; певні гарантії щодо свідків, потерпілих та експертів; несення витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги; порядок визнання і виконання судового рішення; визнання і виконання рішень арбітражу та ін.

За двосторонніми договорами України про правову допомогу та правові відносини громадяни однієї договірної сторони користуються на території другої договірної сторони таким самим правовим захистом своїх особистих та майнових прав, як і громадяни цієї другої договірної сторони. Вони мають право звертатися до суду та інших установ, до компетенції яких належать цивільні та кримінальні справи, можуть порушувати клопотання і здійснювати інші процесуальні дії за тих самих умов, що і громадяни другої договірної сторони.

5) Інститут екстрадиції у міжнародному праві та його застосування в Україні.

Екстрадиція - це видача або передача злочинців державою, на території якої вони перебувають, іншій державі (на її вимогу) для притягнення їх до кримінальної відповідальності або для виконання обвинувального судового вироку, який набув чинності.

Держава зобов'язана видати злочинця тільки у тому разі, якщо вона уклала з іншою державою відповідний договір (є стороною відповідного багатостороннього договору, спеціального договору про екстрадицію або договору про правову допомогу). Якщо такий договір відсутній, держава відповідно до свого внутрішнього законодавства вирішує питання щодо видачі або невидачі конкретної особи.

В договірній практиці і законодавствах різних країн відображено правила про невидачу своїх громадян. Україна не є винятком. Держави не видають також так званих політичних злочинців. Воєнні злочинці, а також особи, які скоїли злочини проти людства, не є політичними злочинцями згідно з резолюціями Генеральної Асамблеї ООН.

Загалом питанням видачі або передачі злочинців присвячені такі міжнародно-правові документи:

Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р., додаткові протоколи до неї 1975 і 1978 років;

Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р.; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р.;

Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р..

Зокрема, Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. визначає підстави видачі або невидачі злочинців, передбачає відповідні процедури, оформлення документів тощо. Україна є учасницею цієї Конвенції.

При здійсненні екстрадиції осіб, які вчинили злочини, виникають питання .пов'язані із захистом прав людини, у тому числі вимоги, які пред'являються тій чи іншій державі (право на життя, здоров'я, право на свободу, право на повагу до гідності, право на свободу світогляду і віросповідання). Вони передбачені, зокрема, Конституцією України та низкою міжнародних договорів, що регулюють екстрадицію таким чином, щоб суди та органи виконавчої влади водночас враховували як права особи, яка видається, так і інтереси правового переслідування.

В зв'язку з цим у міжнародних актах існує право відмови видачі особи на умовах винесення смертних вироків, небезпеки піддатися катуванням або нелюдському поводженню до особи, що принижу її гідність.

Висновки

Під час вивчення цієї теми необхідно виходити з того, що сучасне міжнародне право розглядає фізичну особу як суб'єкт міжнародного права поряд із міжнародно-правовим захистом прав і свобод людини в разі скоєння особою кримінального злочину міжнародного характеру. Отже, злочини (кримінальні) міжнародного характеру - особлива категорія, яка міжнародним співтовариством розглядається як надзвичайно небезпечна. Тому студентам потрібно звернути увагу на рекомендації комісії міжнародного права ООН щодо класифікації видів злочинів міжнародного характеру і міжнародно-правові зобов'язання держав у цій сфері. Особливістю співробітництва держав у боротьбі з міжнародною кримінальною злочинністю є те, що це співробітництво базується на “Хартії прав людини ”, в якій процесуальні права людини досить детально регламентовані.

Таким чином, реальність й ефективність співробітництва держав у боротьбі з кримінальною міжнародною злочинністю є, так би мовити, продовженням співробітництва в галузі прав і свобод людини. Тобто цей напрямок співробітництва (злочинність) міжнародним співтовариством розглядається як обов'язковий. 3 урахуванням цього студенти мають знати найпоширеніші форми співробітництва і надання державами одна одній правової допомоги у будь-якій сфері. Особливої уваги потребує cпівробітництво у боротьбі з такими вкрай небезпечними злочинами, як міжнародний тероризм, піратство, нелегальний обіг наркотичних та психотропних речовин, нелегальний продаж радіоактивних речовин, захоплення заручників. Особливу увагу студентам необхідно приділити двосторонньому співробітництву, і певну допомогу у вивченні цього питання нададуть договори, стороною яких є Україна. Тексти таких договорів опубліковано у Відомостях Верховної Ради України.