- •Міністерство освіти і науки україни
- •Тема 1. Політика як соціальне явище. Політологія як наука 6
- •1.2 Політологія як наука і навчальний предмет
- •Політологія
- •Теоретичний рівень
- •Прикладний рівень
- •Теоретична політологія
- •Прикладна політологія
- •Основні сфери застосування
- •Тема 2. Становлення та розвиток політичної думки в історії людської цивілізації
- •2.1 Зародження та розвиток політичних вчень в епоху Стародавнього світу та Середніх віків
- •2.2 Розвиток політичних вчень в епоху Нового часу
- •2.3 Розвиток політичної думки на сучасному етапі
- •2.4 Розвиток політичної думки в Україні
- •Тема 3. Індивід (особистість) як суб'єкт і об'єкт політики
- •3.4 Участь особистості у політичному житті
- •Функції виборів:
- •Класифікація виборів:
- •Класифікація референдумів:
- •Тема 4. Політичне лідерство та політична еліта
- •4.1 Основні теорії, типи і стилі політичного лідерства
- •Частина населення
- •Модель рекрутування політичного класу і еліти
- •4.5 Політична еліта України
- •Тема 5. Соціальна стратифікація і політика
- •5.1 Теорії соціальної стратифікації
- •Історичні форми соціальної стратифікації
- •Стратифікації на політичне життя
- •Політична роль середнього класу і його становлення в Україні
- •Основні висновки
- •Тема 6. Етнонаціональні процеси в політичному житті суспільства
- •Основні теорії нації
- •6.3 Етнополітичні конфлікти в сучасному світі
- •Тема 7. Політична система суспільства
- •7.1 Сутність та структура політичної системи суспільства
- •7.2 Держава як головний елемент політичної системи
- •Тема 8. Групи інтересів і політичні партії
- •8.1 Групи тиску і суспільно-політичні рухи
- •Тема 9. Політична влада
- •9.1 Влада: зміст і сучасна концептуалізація
- •9.2 Структура відносин влади
- •9.3 Легітимність політичної влади
- •9.4 Влада в Україні
- •Тема 10. Громадянське суспільство та правова держава
- •10.2 Правова держава та її принципи
- •10.3 Природні та невід’ємні права людини
- •Умовно права людини поділяють на
- •10.4 Формування громадянського суспільства та правової
- •Тема 11. Сутність і функціонування політичних режимів
- •11.3 Сутність і різновиди авторитаризму
- •11. 4 Демократичний режим, характерні риси й особливості
- •Тема 12. Політична демократія
- •12.1 Демократія: визначення й етапи розвитку
- •12.2 Теоретичні моделі демократії Класична ліберальна модель демократії (т.Гоббс, Дж.Локк, ш.Монтеск'є). Концепція ліберальної демократії передбачає:
- •Рівність усіх громадян у використанні прав,
- •Плюралістична модель демократії
- •Модель демократичної участі (к. Пейтман, н.Боббіо, к.Макферсон)
- •12.3 Основні ознаки демократії
- •12.4 Умови демократії
- •Тема 13. Політична модернізація
- •13.1 Теорії модернізації
- •13.2 Особливості модернізаційного процесу в Україні
- •Тема 14. Конфлікти в суспільстві
- •Розглянемо соціальний інтерес як узагальнюючий фактор.
- •Локальні
- •Розв’язання – це коли на основі певних конкретних дій
- •14.3 Особливості конфліктів в Україні
- •Тема 15. Світова система на сучасному етапі
- •15.1 Світова політика та міжнародні відносини.
- •15.2 Актори світової політики
- •15.3 Формування світової системи: історія та сучасність
- •15.4 Зовнішня політика держави: аспекти розгляду, засоби, форми
- •Тема 16. Політична культура
- •16.1 Зміст і структура політичної культури
- •16.2 Типи, види та функції політичної культури
- •16. 3 Політична культура сучасної України
- •Тема 17. Політичні процеси. Сутність та особливості політичного розвитку суспільства
- •17.1 Сутність та особливості політичного процесу як категорії політичної науки
- •17.2 Типології політичних процесів
- •17.3 Системна трасформація в Україні
9.4 Влада в Україні
Крах комуністичних режимів у країнах Центральної і Східної Європи та в СРСР небезпідставно пов’язують із кризою легітимності як наслідку неузгодженості цілей і цінностей з уявленнями більшості громадян про необхідні форми й засоби політичного регулювання, норми справедливого правління та інші цінності масової свідомості. Однак не менш гостро проблема легітимації влади в Україні постала в період трансформації. Адже незалежність не спричинила зміни політичної еліти, а отже, і характеристики української влади. Легалізація шляхом виборів незначною мірою пом'якшила проблему, оскільки, узаконивши своє право на керівництво державою, еліта була покликана забезпечувати легітимність за допомогою економічних і соціальних успіхів, які протягом 90-х рр. ХХ ст. не спостерігалися. Натомість стала очевидною її орієнтація на самозбагачення і концентрацію власності в своїх руках, чому сприяли ініційовані нею процеси приватизації та формування ринкових відносин. Внаслідок їх номенклатурності і непрозорості відбулася взаємна конвертація влади і власності, монополізація суспільних ресурсів та творення панівного класу на олігархічно-кланових засадах. Останній, за влучним висловом П.Бурдьє, живе з політики, але не задля неї, а отже дуже вибірково реагує на впливи зубожілого населення, яке до того ж часто схильне до відтворення якостей "середнього українця", і намагається долати їх силовими інструментами з використанням відповідних інститутів. У свою чергу, значна кількість інституційних форм, прямим призначенням яких є відтворення й захист інтересів різних прошарків суспільства, не виконують зазначених функцій, орієнтуючись швидше на позицію владної еліти, що тримає їх під контролем.
Показово, що у більшості тих, хто отримав мандат на здійснення влади, практично відсутнє прагнення викликати і підтримувати легітимацію знизу у вигляді поваги й визнання. Тим самим влада не набуває авторитету з боку виборців і не формує у них переконаності в особливій значущості та правильності своїх дій, непрямим підтвердженням чого є показники рівня довіри до неї, які щодо її інституцій зазвичай не перевищують 10% за 50% і більше відсотків недовіри. Більш прийнятними для державної еліти є технології самолегітимації, серед яких соціолог С.Макеєв виділяє такі: демонстрація відданості (ідеї незалежності й суверенітету); культивування переконаності у відсутності авторитетної альтернативи, своєрідного політичного варіанту "іншого не дано"; апелювання до авторитету науки й мистецтва; призвичаєння до відносин "патрон-клієнт" на всіх рівнях ієрархії влади, особливо щодо фігури та інституту президента. Застосування згаданих технологій розгортається в медіа-просторі, де газети, радіо і телебачення виступають головними оформлювачами і організаторами символічно-знакових систем, покликаних забезпечувати виробництво політичного продукту під назвою легітимність.
Таким чином, хоча формальним джерелом влади в Україні задекларовано народ, реальним її носієм постають бюрократія, чиновництво й функціонери апарату управління могутньої системи виконавчої влади, а також різні угруповання правлячої еліти, між якими розподіляються "сфери" владних повноважень та "зони" контролю над ресурсами. Разом з тим з них практично виключений соціум, його різні групи і прошарки, що мають свої "зони впливу та інтересів" і через канали зворотнього звязку, систему представництва та інші форми демократичного волевиявлення здатні здійснювати власний вплив на владу.
Підставою для подальшої еволюції влади, а отже, і підвалин її легітимності, залишається досить широка підтримка в суспільстві ідеї демократії як політичного устрою, зміцнення якого вимагає використання тих механізмів легітимації, що засвідчили свою ефективність:
формування демократичної ідеології розвитку українського суспільства як підстави його консолідації та збільшення кредиту довіри громадян до влади;
зміцнення інституційних форм і структур представницької демократії поряд з розширенням залученності громадян у політичні процеси, розвитком форм їх впливу на владу, механізмів відповідальності останньої перед ними;
впровадження конституційного патріотизму як стрижневого принципу владних взаємин і механізму повсякденної політичної практики;
спрямування політичної волі еліти за рахунок її оновлення на реалізацію стратегії демократизації, неможливої без справжніх демократів, особливо в структурах вищої державної влади;
підвищення економічної ефективності режиму, від чого прямо залежить його легітимність. Р.Інглехарт небезпідставно пов’язує можливість зміцнення демократії з двома головними факторами
міжособовою довірою та задоволенням населення життям, що пов’язано з рівнем економічного розвитку країни. Останній, однак, сам собою демократії не гарантує і сприяє її усталенню лише тоді, коли супроводжується відповідними змінами в соціальній структурі та політичній культурі як культурі громадянськості;
інтеграція України в європейське інституційне й соціокультурне
середовище, активне засвоєння його демократичного досвіду, що також є впливовим чинником легітимаційного процесу.