Економiчна думка Стародавньої Грецiї

Наприкiнцi V ст. до н.е. в Стародавнiй Грецiї, де панува­ло так зване класичне, або античне рабство, з’явилися твори видатних фiлософiв Грецii — Ксенофонта, Платона й Арістотеля.

Ксенофонт (430 – 354 рр. до н.е.) — давньогрецький письменник і історик. Основна його робота — трактат "Домо­строй". Ксенофонт одним із перших звернув увагу на проб­ле­му розподiлу працi в суспiльствi. Вiн розглядав цю проблему ширше, нiж iншi проблеми. Ксенофонт не роздiляв працю на фiзичну (для рабiв) i розумову (для рабовласникiв). На його думку, найбiльш проста робота може виконуватися бiльш продуктивно, а ступiнь подiлу працi обумовлений розмiром ринку. Ксенофонт вважав, що розвиток хлiбо­робства має безумовнi переваги в порiвнянні з торгiвлею та ремеслом.

Слід зазначити, що Ксенофонт одним із перших почав розглядати товар як єднiсть двох його сторiн: корисностi (того, що зараз називають споживною вартiстю) i здiбності до обмiну (сучасної мiнової вартості). Важливою частиною його мiркувань стали грошi, які, на думку Ксенофонта, виконують функцiї не тiльки як засіб нагромадження, але і як засіб обiгу.

Вченi всiх часiв намагалися створити модель iдеального справедливого суспiльства. Така спроба була зроблена в V –IV ст. до н.е. Платоном (428 – 347 рр. до н.е.). Захи­щаючи натуральну господарську полiтику i рабовласництво, Платон створив такі проекти iдеального господарства. Пер­ший проект передбачав подiл населення на три стани. Першi два стани — фiлософи, якi управляють державою, i вої­ни (армiя), що разом створюють державний апарат управ­лiн­ня. Вони не мають права володiти будь-якою власнiстю: дер­жава забезпечує робiтникiв державного апарату управлiння за зрівняльним принципом. Власнiстю може володiти "чернь" — третiй стан, до якого входять хлiбороби, ремiсники i купцi. Раби, вважав Платон, не входять до будь-якого з названих станів, тому що вони є власнiстю вiльних громадян. Цей проект було розглянуто в роботi Платона "Держава".

У другому творi — "Закони" — фiлософ оновлює i роз­ви­ває думку щодо iдеальної моделi суспiльства. Стосовно пер­ших двох станiв Платон вважав, що робiтники державного апара­ту управ­лiння повиннi отримувати дiм i земельну дiлян­ку за жере­бом. Земельна дiлянка вiддається з правом лише володiння та кори­стування, але може передаватися одному з дiтей у спадщи­ну. Всi громадяни повиннi мати приблизно однаковий розмiр май­на (рiзниця в розмiрi майна не може перевищу­вати чотири рази).

У грошах Платон бачив одну з причин ворожнечi в суспiльствi: вiн вiдкидав позичковi операцiї, вимагав обме­жити прибуток купців нормуванням цiн. Серед рiзних видiв дiяльностi як провідну Платон бачив хлiборобство, а торгiвлю i ремесла — як другоряднi сфери дiяльностi.

Найбiльш вiдомим фiлософом Стародавньої Грецiї вва­жають Арістотеля (384 – 322 рр. до н.е.) Він є автором таких творів, як "Полiтика" i "Нiкомахова етика". Як i Платон, Арістотель розробив проект iдеального суспiльства. Вiн захи­щав i обгрунтовував iснування рабовласництва, законом при­роди вважаючи розподiл людей на вiльних i рабiв, а працю — на фiзичну i розумову. Ремiсники, на думку Арістотеля, зна­ходяться в стані "обмеженого рабства".

У "Полiтиці" Арістотель подiлив всi види господарювання i дiяльностi людей з точки зору їхньої належностi: або до економiки, або до хремастики.

Економiка має мiсце, коли мова йде про вмiння госпо­да­рювати у хлiборобствi, тваринництвi, садівництвi, займатися ремеслом або торгiвлею (морською, транзитною i роздрiб­ною). Мета людей, зайнятих цими видами дiяльностi, — задоволен­ня життєвих потреб: така дiяльнiсть є почесною, i держава повинна турбуватися про цю працю та регулювати її.

Хремастику Арістотель розумiє як умiння наживати багатство. Це вміння він роздiляє як за цiлями, так i за засобами. Одна рiч, коли придбання багатства є службовою метою для господарства, і iнша справа — коли збiльшення багатства є самоцiллю. Хремастика, на думку філософа, пов’я­зана зі збільшенням капiталу в процесi значних торго­вельних операцiй перепродажу, лихварства.

Арістотель розглядав подiл на економiку i хремастику в зв’язку з подвійним характером обмiну. Так, коли обмiн това­рiв здiйснюється заради задоволення потреб, його можна вiднести до сфери економiки, а коли проходить заради нажи­ви, то його вiдносять до категорiї сфери хремастики.

Проблемам формування цiни й обмiну Арістотель присвя­тив свiй трактат "Нiкомахова етика". Розглядаючи такий вид людських вiдносин, як обмiн товарами, фiлософ поставив питання: що визначає пропорцiю, згiдно з якою один товар обмiнюється на iнший. Слід зауважити, що навiть сьогоднi серед економiстiв немає єдиної точки зору на цю проблему. Проте Арістотель не тiльки порушив це питання, а й зробив спробу вирішити його. По-перше, в самих товарах немає нiчого такого, що могло б прирiвняти їх один до одного. По-дру­ге, товарний обмiн — це вiдношення не тiльки мiж речами, а й стосунки мiж їх власниками. По-третє, при обмiнi присутнi такі учасники: два товара i два товаровласника. По-четверте, товаровласники мають те, що дозволяє прирiвняти один товар до iншого. По-п’яте, цiєю спiльною субстанцiєю є потреба товаровласникiв у тому товарi, який у них вiдсутнiй.

Ідеї Арістотеля знайшли свiй подальший розвиток у пра­цях французького вченого Ж. Тюрго в ХVIII ст., а далi лягли в основу маржиналiстської школи граничної корисностi.