1.Теорі літератури. Словникова робота.

2. «Празька школа».

3. Представники української діаспори.

4. Контрольні запитання.

І. Теорія літератури. Словникова робота.

Еміграція — переселення зі своєї Батьківщини до іншої країни, зумовлене соціально-економічни­ми, політичними або релігійними причинами.

Діаспора (з грец. — розсіяння) — розсіяння на­родів по різних країнах, вигнання за межі Батьків­щини завойовниками. Релігійні та етнічні групи, що живуть за межами своєї історичної території у статусі національно-культурної меншини.

ІІ. «Празька школа»

Вигнанці з України опинялися в таборах Ні­меччини, Австрії, Польщі, Чехословаччини. Ще вчора вони зі зброєю в руках боронили ук­раїнську державу, а сьогодні сотнями вмирали від голоду, холоду, хвороб. Але навіть в умовах та­бірного життя не згасав вогонь духовного життя: організовувалися школи, літературно-мистецькі осередки, виходили газети, журнали і навіть під­ручники.

Чи не найгостріше прийняла і найприхильніше поставилася до людей, що змушені були че­рез політичні переконання покинути рідну землю, Чехословаччина. Цьому особливо сприяли проукраїнські симпатії тодішнього президента країни Томаша Масарика, який доклав багато зусиль, щоб українські емігранти могли здобувати тут ос­віту рідною мовою.

1921. р. — переведення з Відня Українського вільного університету.

1922. р. — недалеко від Праги, у Продбарах, була заснована Українська господарська академія. Згодом у Празі відкрилися Вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, Українська мистецька студія. Крім цього, багато молоді нав­чалося у Кардовому університеті, чеському Висо­кому університеті та інших навчальних закладах. Майже весь цвіт української наукової та творчої інтелігенції зосередився у Празі та Продебарах.

В такій суспільній та культурно-мистецькій ат­мосфері і сформувалося літературне явище, яке здо­було назву «празької школи», Основу її складали вчорашні учасники нещасливих для України визвольних змагань 1917-1921 рр., інтерновані в табори (Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, Л. Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холод­на, Оксана Лятурінська, О. Стефанович та ін.).

«Празьку школу» репрезентують поети, чия творчість почалася в еміграції, переважно в Празі та Подбарах, хоч деякі з них пізніше виїхали з Чехословаччини.

Термін «празька школа» умовний — у тому розумінні, що це не була організаційно об'єднана група, яка б мала свій статус чи принаймні чіт­ку ідеологічну й естетичну платформу. Тому став­лення до цього терміну було неоднозначне. Приміром, Є. Маланюк взагалі заперечував існування «празької школи».

До «Празької школи» належало багато митців слова, серед них Юрій Дараган, Олекса Стефа­нович, Оксана Лятуринська, Юрій Липа, Олена Теліга, Юрій Клен, Олег Ольжич, Леонід Мосендз, Євген Маланюк та ін.

ІІІ. Євген Маланюк.

• Змінив зброю воїна («стилет») на зброю по­ета («стилос»).

• Найактивніший діяч українського літера­турного процесу в еміграції.

• «Поет абстрактів і контрастів».

• Поезія Євгена Маланюка народжувалася в середовищі української політичної еміграції, що поразку УНР і встановлення Радянської влади на Україні сприйняло як національну трагедію і втрату державності. Глибоке почуття любові до України поєднується з болем і тяж­кою гіркотою. «Вічна рана» — туга за втраченою Батьків­щиною. Образи «Україна-мати», «Вона-мати», «Ти-Син» навіюють трагічний зміст взаємин між матір'ю та сином.

• Євген Маланюк вірить у те, що Україна — рідна, мила, свята, історично зумовлена та має право на своє існування.

• «У Маланюка закрадається часто нотка пе­симізму: може, це прокляття нашої землі бути постійно в неволі через свою красу? Через свої природні багатства? Поет свідомо нехтує Гелладою з її культурними цінностями, а бажає для своєї землі стати Римом із його твердим поряд­ком, бо лиш у цьому твердому порядку бачить він запоруку свободи» (Остап Тарнавський).

Юрій Клен.

• Зобразив жахливу реальність: сваволю ка­рально-репресивного апарату, жертвами якого стали понад три чверті українських письмен­ників; приголомшливі масштаби голодомору 1933 р., що немає аналогів у світовій історії. «З убивць водою цілого ставка / не змити кров невинного Косинки, / не воскресити мертвого Близька».

• Відтворив тут істинний національний харак­тер українця, котрий у добу трагічних випробу­вань не втратив свого природного життєлюбс­тва та гідності. Свідчення цьому — героїчна боротьба українського народу проти окупантів.

• Юрій Клен — безсумнівний лірик, вірний естетиці неокласицизму.

Олег Ольжич.

• Історична тематика його поезії — це не тільки зображення минулого, це погляд у су­часне, це пошук джерел вічного, це стверджен­ня життя та «героїчні духовності».

– У поезіях майже немає пишних епітетів, описовості, але скрізь — символ, натяк, недо­мовленість, які спонукають читача проаналі­зувати прочитане, створити свій образ. Вира­жальні засоби — аскетичні, лапідарні, точні.

• Один з тієї когорти «гострозорого мужньо­го покоління» (П. Филипович). Творив поезію, яка була дороговказом багатьом патріотам, яка покликала «на зов Києва» і його самого віддати своє молоде життя за незалежність України.

• «...Оцінюють його як поета, як ученого, як політика, але так мало можна прочитати про нього як про надзвичайно тонкого знавця при­роди, вірного товариша і ЛЮДИНУ в вищому розумінні цього слова. Не вихолощена людина-безбатченко, ...а людина в новому замислі: жива українська душа, зв'язана із своїм народом не зовнішніми, а найглибшими й найміцнішими, які лише існують, путами. Він не міг бути ні­ким іншим, лиш українцем, націоналістом, і якраз через те йому прислуговує назва ЛЮ­ДИНИ в цьому найвищому, найціннішому значенні...» (Марк Антонович).

Олена Теліга

• У її елегантно-карбованих віршах вимальо­вується яскравий образ вольової людини, відда­ної ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологе­та загальнолюдських цінностей.

• Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності, — то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із бороть­бою за національне визволення рідного народу.

Роль жінки в суспільстві, у житті нації - одна з головних тем лірики. Це не квола іс­тота, не рабиня,, це дружина і помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба, який свідомо йде на­зустріч небезпекам в ім'я високих ідеалів.

ІV. Контрольні запитання.

1. Хто написав «Поетику вогняних меж»? (О. Теліга)

2. Хто автор книги «Княжа емаль», «Гусла»? (О. Лятуринська)

3. Хто автор однойменної поеми «Євшан-зілля» М. Вороного? (Л. Мосендз)

4. Кого назвали княжною української народ­ності? (О. Лятуринську)

5. Справжнє прізвище О. Ольжича? (Олег Кандиба)

6. Хто автор поезій «Мужчинам», «Сучасни­кам»? (О. Теліга)

7. Думка Є. Маланюка щодо приналежності до «празької школи»?

Література

1. Нестандартні уроки. Українська література./ Укладач Л.І.Нечволод. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – С.219-255.