Підсумок вивченого розділу

Огляд методів проектування тестів при функціональному тестуванні. Метод еквівалентної розбивки. Так як нашою метою є побудова множини тестів, що характеризується найвищою ймовірністю виявлення більшості помилок у програмі, що тестується, то тест із цієї множини повинен :

1) містити в собі перевірку найбільшого числа заданою зовнішньою специфікацією вхідних умові (обмежень на вхідні дані) для того, щоб мінімізувати загальне число необхідних тестів ;

2) необхідно розбити область значень вхідних даних на кінцеве число під областей (які будуть називатися класами еквівалентності), щоб можна було вважати кожний тест, що є представником деякого класу, еквівалентним будь-якому іншому тесту цього класу (тобто таким, що знаходить ті самі помилки).

Проектування тестів по методу еквівалентної розбивки проводиться у два етапи :

- виділення по зовнішній специфікації класів еквівалентності;

- побудова множини тестів.

На першому етапі відбувається вибір зі специфікації кожної вхідної умови й розбивка його на дві або більше груп, що відповідають областям припустимих для програми й неприпустимих значень вхідних даних. Цей процес залежить від виду вхідної умови.

На другому етапі методу еквівалентної розбивки виділяються класи еквівалентності, що використовуються для побудови тестів :

- кожному класу привласнюється свій номер ;

- проектуються тести таким чином, що кожний тест покриває якнайбільше ще не покритих класів еквівалентності, доти, поки всі класи еквівалентності не будуть покриті, причому це виконується як для припустимих так і для неприпустимих класів.

Метод еквівалентної розбивки значно кращий випадкового підбору тестів, але має свої недоліки. Основний з них - пропуск певних типів високоефективних тестів (тобто тестів, що характеризуються великою ймовірністю виявлення помилок). Від цього недоліку багато в чому вільний метод аналізу граничних умов.

Під граничними умовами розуміють ситуації, що виникають безпосередньо на границі визначеної в специфікації вхідної або вихідної умови, вище або нижче неї . Метод аналізу граничних умов відрізняється від методу еквівалентної розбивки наступним :

- вибір будь-якого представника класу еквівалентності здійснюється таким чином, щоб перевірити тестом кожну границю цього класу ;

- при побудові тестів розглядаються не тільки вхідні умови, але й вихідні (тобто визначені в зовнішній специфікації обмеження на значення вхідних даних).

Загальні правила методу аналізу граничних умов :

1) побудувати тести для границь області припустимих значень вхідних даних і тести з неприпустимими значеннями, що відповідають незначному виходу за межі цієї області ;

2) побудувати тести для мінімального й максимального значень вхідних умов, що визначають дискретну множину припустимих значень вхідних даних, і тести для значень, більших або менших цих величин;

3) використати правило 1 та 2 для кожної вихідної умови;

4) якщо вхідні й вихідні дані програми являють собою впорядковану множину (послідовний файл, лінійний список, таблицю), то при тестуванні зосередити увагу на першому й останньому елементі множини ;

5) спробувати знайти й перевірити тестами інші граничні умови.

Важливість перевірки границь вихідних умов пояснюється тим, що не завжди граничним значенням вхідних даних відповідають граничні значення результатів роботи програм.

Аналіз граничних умов - один з найбільш корисних методів проектування тестів. Але він часто виявляється неефективним через те, що граничні умови іноді ледь вловимі, а виявити їх досить важко.

Загальним недоліком двох розглянутих вище методів функціонального тестування є те, що при їхньому застосуванні досліджуються можливі комбінації вхідних умов. Треба, щоправда, помітити, що через досить велику кількість таких комбінацій, їхній аналіз викликає істотні утруднення. Але існує метод (метод функціональних діаграм), що дозволяє в цьому випадку систематичним чином вибрати високо ефективні тести. Корисним побічним ефектом цього методу є виявлення неповноти й суперечливості в зовнішніх специфікаціях.

 Функціональна діаграма (діаграма причин-наслідків) - це текст на деякій формальній мові, на якій транслюється специфікація, складена на природній або напівформальній мовах.

Метод функціональних діаграм складається із шести основних етапів. На першому з них (необов'язковому) зовнішня специфікація великого розміру розбивається на окремі ділянки. На другому етапі в специфікації виділяються причини й наслідки, а на третьому - аналізується семантичний зміст специфікації й вона перетвориться в бульовий граф, що зв'язує причини й наслідки та називається функціональною діаграмою. На третьому етапі описуються у вигляді діаграм диз'юнкції, кон'юнкції, заперечення й тотожності. На четвертому етапі функціональна діаграма забезпечується коментарями, які задають обмеження на комбінації причин і наслідків. П'ятий етап - функціональна діаграма перетвориться в таблицю рішень:

- вибирається наслідок, що встановлюється в 1 ;

- знаходять всі комбінації причин (з урахуванням обмежень), які встановлюють обраний наслідок в 1;

- по діаграмі будується діаграм рішень.

На шостому етапі по таблиці створюються тестові варіанти.

Концепції, стратегії, техніки й виміри тестування повинні бути об'єднані в єдиний процес тестування як діяльності по забезпеченню якості. Процес тестування підтримує роботи з тестування й визначає “правила гри” для членів команди тестування - від планування тестів до оцінки їхніх результатів. Хоча, у більшості сучасних методів розробки, зокрема, гнучких підходів, тестування виходить на передній план і є однієї з базових практик, багатобічне тестування й, тим більше, прогнозування на основі отриманих результатів, часто підмінюється окремими роботами в цій області, що не дозволяють домогтися необхідних параметрів якості. Тільки в тому випадку, якщо тестування розглядати як один з важливих процесів всієї діяльності по створенню й підтримці програмного забезпечення, можна домогтися оцінки вартості відповідних робіт і, зрештою, дотримати тих обмежень, які визначені для проекту.