Зразок оформлення титульної сторінки щоденника

Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова Інститут соціології, психології та управління Кафедра педагогіки і психології вищої школи Щоденник з музейної науково-педагогічної практики на базі _________________________________________ (перелік назв музейних установ) ___________________________________________________________________ ________________________________________________ студента-магістранта денного (заочного) відділення __________________________ (прізвище, ім’я, по батькові) Керівник практики __________________________ (прізвище, ім’я, по батькові, вчене звання, посада) Початок практики ________________20_ р. Закінчення практики ______________20_р.

Додаток 3

Зразок оформлення титульної сторінки звіту

Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова Інститут соціології, психології та управління кафедра педагогіки і психології вищої школи Звіт про проходження музейної практики з ________________ по_________________ студента-магістранта денного (заочного) відділення __________________________ (прізвище, ім’я, по батькові) Керівник практики __________________________ (прізвище, ім’я, по батькові, вчене звання, посада) Початок практики ________________20_ р. Закінчення практики ______________20_р. Київ – 2006

Додаток 4

Зразок оформлення науково-дослідної роботи

студентки-магістрантки Кротенко А.І.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ПЕДАГОГІЧНИЙ МУЗЕЙ І ПАЛАЦ ОСВІТИ

У 1901 році при Київському учбовому окрузі було створено Педагогічний музей. Метою цього закладу було „доставить деятелям низшей и средней школы возможность наглядно, на образцах или по печатным источникам знакомиться с наилучшей постановкой учебно-воспитательного дела, а также с историей школы и её современным состоянием в России и за границей. Таким образом, музей должен, с одной стороны, содействовать ближайшим практическим потребностям преподавания, с другой – обеспечить теоретическую, научную разработку учебно-воспитательных вопросов”, говориться в Положенні про Педагогічний музей при Управлінні Київським учбовим округом (ЦДІА України, ф.730, оп.1, од.зб.294, арк.62-63, 1901р.).

Вже у 1902 році музей розпочав свою діяльність. На перших порах створений музей розміщувався у приміщеннях навчальних закладів і окремих приватних будинках.

У 1910 році було пожертвувано 10 тис. рублів на потреби Київського відділу імператорського Російського історичного товариства та 200 тис. рублів на будівництво у Києві будинку Педагогічного музею (Див. ЦДІА ф.707, оп.258, д.115, арк.5-18).

Урочисте відкриття музею відбулося 5 жовтня 1912 р. в присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з’явились у вітчизняній і зарубіжній пресі, яка зазначала, що він відповідє усім вимогам і є одним із кращих серед педагогічних музеїв Європи.

Крім залів для експозиції, у Педагогічному музеї були і педагогічна бібліотека, читальний зал, спеціальні кабінети для демонстрування навчальних посібників і приладів, зразковий фізичний кабінет, довідкове бюро, виставка педагогічної літератури, велика аудиторія для проведення масових заходів.

Музей обслуговував школи наочними посібниками, організовував лекції. Педагоги та учні мали можливість користуватись педагогічною бібліотекою (вона налічувала 7 тис. томів), працювати у великому читальному залі, предметних кабінетах, лабораторіях.

У приміщенні музею з травня 1917 року розміщувалися різні організації, які займали частину кімнат. Так, у червні 1917 року Центральна Рада звернулася з проханням надати приміщення для Секретаріату, у липні – надати гараж, комору і 2 кімнати. 30 серпня 1917 року Генеральний Секретар народної освіти Тешенко у листі до попечителя Київським учбовим округом пропонує передати музей для розміщення Українського народного університету і науково-педагогічної академії та товариства „Просвіта” 2 кімнати для української бібліотеки. 18 лютого 1918 року приміщення займає виконавчий комітет, а 20 листопада цього ж року приміщення реквізувала Військова рада для розміщення Добровольчої дружини, залишивши 1 кімнату для національної бібліотеки, книгозбірні та 14 кімнат для музею.

Влітку 1919 року Наркомпрос УРСР прийняв постанову про відбудову педагогічного музею. Наркомпрос при цьому повідомляє в Центральну Надзвичайну комісію по розквартируванню військ, що будинок колишнього Педагогічного музею перетворюється на „Палац освіти”, в якому розташуються бібліотека, лекторій, зразковий фізичний кабінет, музей наочних приладів, педагогічна виставка і географічна колекція. Існування цього „Палацу освіти” в центрі міста поблизу Нарком проса мало велике значення як через те, що завдяки близькості будинку „Палацу Освіти” Наркомпрос буде мати змогу підтримувати найтісніший зв’язок з цією важливою освітньою установою, а також тому, що це сприятиме оглядові „Палацу освіти” вчителями і працівниками освіти, що приїздять з місць.

Будинок цей побудовано спеціально для Педагогічного музею, відповідно пристосований і замінити його яким-небудь іншим будинком для влаштування „Палацу освіти” неможливо. Робота зі створення „Палацу освіти” вже ведеться Наркомпросом: упорядковується багате педагогічне й інше майно колишнього Педагогічного музею, яке залишилося у будинку, розміщуються окремі освітні установи і ведуться роботи до негайного виконання ремонту будинку.

З уваги на зазначене Наркомпрос доводить до відома, що він ні в якому разі не може дати згоду на використання будинку Педагогічного музею на інші потреби, тим більше, що незабаром мали відкритися у Києві інструкторські курси для тих учителів, лекторів, які мають після прослуховування курсів вести організаційну роботу з підготовки учительства до проведення на місцях реформ школи. Наркомпрос зазначає також, що використання повною мірою усіх освітніх заходів, які містяться в колишньому Педагогічному музеї, під час курсів з’являється конче необхідним і без такого використання як будинку Педагогічного музею, так і всіх освітніх установ музею неможливе проведення зазначених курсів (ЦДА, ф.116, оп.1, од.зб.411, арк.2, поч. 29.04.1919 – кін. 13.08.1919, на 28 арк.).

Але, з огляду на політичні події, у цьому приміщенні було розміщено Пролетарський музей та Музей Революції, а з 1938 року – Київський філіал Центрального музею В.І.Леніна, який і діяв до 8 червня 1981 року.

Ця будівля знаходилася на балансі УС ЦК КПУ. Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 8 червня 1981р. н.337-р цю будівлю передано на баланс Київському міському комітету спілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ для Київського будинку вчителя. Ця передача відбулася 20 серпня 1982 року за Актом, згідно вказівки УС ЦК КПУ від 19.04.1982р. н.69/1-538.

У зв’язку з передачею будинку по вул.Володимирській, 57 Київському міськкому профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ, Міністерства освіти УРСР і Педагогічне товариство внесли пропозицію розмістити Педагогічний музей разом з Будинком учителя в одному приміщенні.

У 1983 році, згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР н.172 від 18.04.1983 року в м.Києві було створено Педагогічний музей України у віданні Педагогічного товариства УРСР. Розміщено музей у приміщенні Київського будинку вчителя по вул. Володимирській, 57 на правах оренди. На жаль, у той час не було враховано, що цей будинок є пам’яткою архітектури і будувався саме для Педагогічного музею, що діяв на початку ХХ століття при Київському навчальному окрузі. Про цей факт засвідчить і прикріплений на фасаді будинку знак: „Цей будинок є пам’яткою архітектури під номером 895. На знаку викарбовано: „Педагогічний музей 1911 – 1913 рр. Охороняється державою. Пошкодження карається законом”.

На сьогодні у будинку по вул. Володимирській, 57 розташовано Міський Будинок учителя, Педагогічний музей, філіал Центральної науково-педагогічної бібліотеки АПН України, ансамбль „Кияночка” та ряд комерційних структур – орендаторів. Приміщення будинку постійно здаються у тимчасову оренду, в тому числі під проведення різноманітних політичних зібрань, а також під комерційні виставки-продажі. Дирекція Будинку учителя пояснює цей факт нестачею коштів на утримання будинку. Споруда і справді знаходиться у жалюгідному стані: стали нормою постійні прориви водопостачальних комунікацій, вихід з ладу електромереж (остання серйозна пожежа у цокольному приміщенні була в листопаді 1999р.; останній прорив тепломережі – квітень 2001р.; пошкоджені також стіни і стеля у Педагогічному музеї). У 1998 році в результаті прориву системи водопостачання Були затоплені фондові приміщення музею. Лише завдяки тому, що аварія трапилася вдень, не постраждали унікальні експонати. Хаотичнее здавання приміщень будинку призводить до його руйнації. Збудована під приміщення музею споруда не розрахована на проведення численних танцювальних заходів, ярмарків, випускних вечорів тощо. Постійні скарги дирекції Будинку вчителя на нестачу фінансування свідчать, що на сьогодні гострою стала проблема збереження самого будинку – пам’ятки архітектури та розташованих у ньому фонді та експозицій Педагогічного музею і книгосховищ Центральної Науково-педагогічної бібліотеки АПН України.

Виходом із ситуації, що склалася, могла б бути передача будинку по вул. Володимирській, 57 з комунальної власності у державну і розташування в ньому Національного палацу (центру) освіти. Тим більше, що в будинку корисною площею 6 тис. м., вже знаходяться державні установи – Педагогічний музей України та філіал Центральної Науково-педагогічної бібліотеки АПН України, які займають бл. 1000 кв. м. Подібна ідея вже обговорювалась на початку 1990-х років, але, на жаль, не знайшла практичного втілення. Доцільним могло б стати винесення обговорення питання про створення Національного палацу освіти.

Додаток 5