§ 3. Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення

Окремі види земель історико-культурного призначення мають спеціальний правовий режим, що випливає зі специфіки, встановленої законодавством України. Особливі правові приписи законодавство України містить щодо правового режиму земель, на яких розташовані пам’ятки культури, історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, охоронювані археологічні території, історичні ареали населених пунктів та їх охоронні зони.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані пам’ятки культури. Правовий режим пам’яток установлений законодавством України для всіх об'єктів культурної спадщини, що не є заповідниками, історичними ареалами населених пунктів, особливо охоронюваними археологічними територіями чи їх охоронними зонами. На об'єкт культурної спадщини поширюється правовий режим пам’ятки з моменту його реєстрації у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України згідно ст. 13 Закону "Про охорону культурної спадщини". При реєстрації пам’ятки, щодо неї встановлюється правовий режим пам’ятки національного чи місцевого значення.

Реєстрація об'єктів культурного надбання передбачена і ст. 14 Основ законодавства України про культуру. Відповідно до Положення про державний реєстр національного культурного надбання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 року, цей реєстр ведеться щодо всіх об'єктів культурного надбання, що мають особливу цінність: як нерухомих (об'єктів культурної спадщини), так і рухомих (бібліотечних, музейних, архівних фондів). Однак спеціальний порядок охорони зазначених об'єктів установлюється відповідним законодавством про об'єкти культурної спадщини, музейну, бібліотечну й архівну справу. Аналіз законодавства України показує, що до Державного реєстру національного культурного надбання включаються не всі об'єкти культурної спадщини, а тільки ті, що мають виняткову загальнонаціональну цінність, а тому не підлягають приватизації. Занесення об'єктів культурної спадщини до зазначеного реєстру здійснює Мінкультури, Держбуд. Зі змісту законодавства України випливає, що не може бути занесений до цього реєстру об'єкт культурної спадщини, не занесений попередньо до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Занесення пам’яток до Державного реєстру нерухомих пам’яток України здійснюється відповідно до встановленого Кабінету Міністрів порядку¹.

Спеціальний правовий режим земель історико-культурних заповідників. Правовий режим історико-культурних заповідників установлений ст. 33 Закону "Про охорону культурної спадщини". Ансамблі і комплекси пам’яток, що мають виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені Кабінетом Міністрів України державними історико-культурними заповідниками чи музеями-заповідниками. Законодавство встановлює такі види історико-культурних заповідників: власне історико-культурні, історико-архітектурні, архітектурно-історичні, історико-меморіальні, історико-археологічні, історико-етнографічні.

Незважаючи на те, що історико-культурні заповідники створюються за рішенням Кабінету Міністрів України, це не означає, що вони відносяться до об'єктів культурної спадщини національного значення. Пам’ятки історико-культурних заповідників, занесені до Реєстру, можуть бути як національного, так і місцевого значення. Окремим історико-культурним заповідникам, що мають національне значення, може бути надано статус національних відповідно до указу Президента України "Про національні заклади культури" від 11 жовтня 1994 року. Такі заповідники перебувають, як правило, в управлінні Мінкультури. Цим указом статус національного одержав заповідник "Софія Київська".

Спеціальний правовий режим земель історико-культурних заповідників встановлюється положеннями про кожен із таких заповідників. Положення затверджується, як правило, обласними державними адміністраціями за погодженням з Міністерством культури і мистецтв та Держбудом України. Крім того, для земель історико-культурних заповідників затверджуються генеральні плани розвитку. Прикладом постанови Кабінету Міністрів України про створення історико-культурного заповідника може бути постанова "Про державний історико-культурний заповідник "Трипільська культура" у Черкаській області від 13 березня 2002 року.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї-заповідники і музеї. Правовий режим музеїв розглянутий у главі "Правовий режим земель рекреаційного призначення" цього підручника. Тут ми лишень зачепимо специфіку правового режиму земель музеїв-заповідників. Відповідно до ст. 6 Закону "Про музеї і музейну справу" від 29 червня 1995 року, на основі ансамблів, комплексів пам’яток і окремих пам’яток природи, історії, культури і територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватися музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Музеї, що містять об'єкти культурної спадщини, розташовуються на землях історико-культурного призначення. Унікальні пам’ятки Музейного фонду України підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання¹. Музеї-заповідники утворюються в такому ж порядку, що й історико-культурні заповідники, з урахуванням тієї особливості, що на них поширюється ще й музейне законодавство. Прикладом музею-заповідника може бути Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році".

Спеціальний правовий режим охоронюваних археологічних територій. Правовий режим охоронюваних археологічних територій установлений ст. 31 Закону "Про охорону культурної спадщини". Топоґрафічно визначені території чи водні об'єкти, у яких наявні об'єкти культурної спадщини чи можлива їх наявність, можуть оголошуватися рішенням Державної служби охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений чи необмежений термін за поданням місцевого органу охорони культурної спадщини. Правовий режим кожної охоронюваної археологічної території визначається Державною службою охорони культурної спадщини. Список охоронюваних археологічних територій України за поданням Державної служби охорони культурної спадщини затверджує Кабінет Міністрів України. На охоронюваних археологічних територіях забороняється провадження містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, грабарських робіт без дозволу територіального органу охорони культурної спадщини й погодження з Інститутом археології Національної академії наук України.

Провадження археологічних розкопок на всіх землях історико-культурного призначення здійснюється з дозволу Державної служби охорони культурної спадщини. Такі дозволи видаються за умови дотримання виконавцем вимог з охорони культурної спадщини і за наявності в нього необхідного кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук України¹. До початку робіт виконавець повинен зареєструвати дозвіл Державної служби охорони культурної спадщини у місцевому органі охорони культурної спадщини. Дозвіл є чинним протягом одного року.

Виконавець робіт зобов'язаний привести землі, порушені при провадженні робіт, в упорядкований стан. Власники землі і землекористувачі зобов'язані не перешкоджати проведенню археологічних розкопок на землях історико-культурного призначення особами, що мають дозвіл Державної служби охорони культурної спадщини. Одначе, власники зазначених земель, землекористувачі мають право на відшкодування збитків, заподіяних такими роботами. Відшкодування здійснюється організатором робіт.

Якщо під час провадження будь-яких грабарських робіт виявлено знахідку археологічного чи історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний призупинити їх ведення і протягом доби сповістити відповідний орган охорони культурної спадщини й орган місцевого самоврядування про виявлену знахідку. Такий же обов'язок покладається відповідно до ч. 2 ст. 59 Кодексу України про надра і на осіб, що ведуть роботи у надрах. Грабарські роботи можуть бути відновлені тільки після археологічного дослідження території з дозволу місцевого органу охорони культурної спадщини. Правовий режим охоронюваної археологічної території припиняється після закінчення терміну, на який його було встановлено чи за рішенням Державної служби охорони культурної спадщини.

Спеціальний правовий режим історичних ареалів населених пунктів. Встановлений ч. 2 ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини". Для захисту традиційного характеру середовища населених пунктів, вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Цей список затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної служби охорони культурної спадщини¹. Межі і режими використання історичних ареалів населених пунктів, обмеження господарської діяльності на їх території визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку². Такі межі і правові режими встановлюються відповідною науково-проектною документацією, затверджуваною Державною службою охорони культурної спадщини або вповноваженим нею місцевим органом охорони культурної спадщини. Органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування в історичних населених пунктах утворюються місцевими радами за погодженням з Державною службою охорони культурної спадщини.

Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного пункту, що зберегла стародавній вигляд, планування і характер забудови. Він є спеціально виділеною у населеному пункті територією історико-культурного значення з затвердженими межами, яка повинна фіксуватися у всіх містобудівних і землевпорядних документах. В одному населеному пункті може бути кілька історичних ареалів. Варто мати на увазі, що до земель історико-культурного призначення відноситься не вся територія історичного ареалу, а тільки та, на якій розташовані пам’ятки культури і їх охоронні зони, заповідники й охоронювані археологічні території.

Режим використання історичних ареалів визначається їхнім історико-культурним потенціалом (кількістю і видами об'єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою). Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів населених пунктів є Мінкультури, Держбуд і уповноважені ними органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів населених пунктів і засади правового режиму використання їх земель встановлюються в історико-культурних опорних планах цих населених пунктів. Такі плани розробляються спеціалізованими установами за вказівкою органів Держбуду й органів охорони культурної спадщини, на підставі спеціальних наукових досліджень. Вони підлягають погодженню з органами місцевого самоврядування, Мінкультури і затверджуються Держбудом. Для кожного історичного ареалу органами Держбуду й органами охорони культурної спадщини розробляються правила охорони і використання, що регламентують правовий режим використання його земель і обмеження, пов'язані з забезпеченням його охорони.

Правовий режим історичних ареалів населених пунктів визначається органами місцевого самоврядування також у генеральних планах населених пунктів і у планах земельно-господарського устрою населеного пункту. Історичні ареали розглядаються законодавством нашої країни як специфічний об'єкт містобудівного проектування. Відповідно до Порядку складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженого наказом Мінбудархітектури й Держкомзему України від 24 вересня 1993 року, план земельно-господарського устрою населеного пункту визначає межі земель історико-культурного призначення і встановлює особливості їх правового режиму у цьому населеному пункті. Місцеві правила забудови історичних населених пунктів підлягають узгодженню з Мінкультури і Держбудом.

На землях історичних ареалів населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць, забороняється провадження містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, грабарських робіт без дозволу територіального органу охорони культурної спадщини й узгодження з Інститутом археології Національної академії наук України. Розробці проектної документації на будівництво і реконструкцію будинків і споруд на землях історичних ареалів повинна передувати розробка історико-містобудівного обґрунтування. Результати досліджень, проведених при розробці таких обґрунтувань, відображуються в історико-архітектурному опорному плані. Щодо окремих історичних населених пунктів приймаються програми забезпечення їхньої охорони.