01.Osnovy zagalnoi teorii derzavy

Неосновні функції (підфункції) права охоплюють не таку широку сферу

впливу. Вони характерні не для всіх галузей права, а здебільшого входять в одну чи декілька основних функцій.

Таким чином, характеризуючими ознаками неосновної функції виступають:

відсутність загальності щодо всіх чи більшості галузей права; не таке широке коло суспільних відносин (та на які здійснюється правовий вплив);

належність неосновної функції якій-небудь основній чи декільком основним функціям.

Регулятивна і охоронна функції належать до основних функцій права. А

кількість неосновних функцій не є величиною постійною, вона може

збільшуватися чи зменшуватися залежно від історичних обставин,

актуальності чи неактуальності завдань, що вирішуються, зміни масштабу правового впливу тощо. Серед неосновних соціальних функцій найбільш виразні: економічна, інформаційна тощо.

2. Форма держави. Елементи форми держави

Розглядаючи державу, як складний суспільний феномен, необхідно знайти поняття, яке давало б уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади.

Таким поняттям є категорія ―форми держави‖.

Отже, форма держави — це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає у себе три елементи:

– форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

– форма державного устрою — порядок організації територіального устрою,

тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

– форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу з точки зору існуючих у ній форм правління, державного устрою та державного режиму. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її елементи мають правову основу — вони фіксуються у конституції, законах та підзаконних актах.

Зрозуміло, що не всі держави однакові за внутрішньою будовою. Зокрема вони різняться між собою порядком організації та взаємодії вищих органів державної влади. Відповідно — держави поділяються на монархії і республіки.

Форми державного правління

Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя) — це форма державного правління,

за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи

—монарха, передається у спадок по кровній лінії. Монарх —

має неоднакові назви: король (Іспанія, Великобританія), султан (Малайзія),

емір (ОАЕ), великий герцог (Люксембург), князь (Ліхтенштейн).

Для монархії характерні такі ознаки:

— монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави;

— монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

— монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

—влада монарха оголошується священною і має у більшості випадків релігійний характер;

—владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;

—наявність персональної власності, що забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;

—влада монарха є спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави;

—монарх не несе юридичної відповідальності перед підданими за прийняті рішення.

Монархії поділяються на абсолютні і обмежені.

Абсолютна монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є необмеженою, монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення. Наприклад, абсолютними монархіями є Бруней, Катар, Оман, Саудівська Аравія, Ватикан. (Дві останні є теократичними: в руках духівництва одночасно зосереджена духовна і світська влада).

Обмежена монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією. Сформувалась в результаті еволюції абсолютної монархії, коли влада монарха була обмежена і визначалась конституцією, де, крім того, закріплювався порядок престолонаслідування.

Наприклад, обмеженими монархіями є: Бельгія, Великобританія, Іспанія.

Абсолютні монархії поділяють на деспотичні і теократичні. Для деспотичної монархії характерною є нічим і ніким необмежена свавільна влада монарха,

який у своїх діях спирається на верхівку військової аристократії. Основні

ознаки теократичної монархії — поєднання монархом найвищої духовної і світської влади, обожнювання монарха, джерелом влади якого є воля Бога,

а основним джерелом права в державі — релігійні норми.

Обмежені монархії поділяються на дуалістичні (представницькі) і

парламентарні, конституційні. Основними рисами дуалістичної монархії є наступні: подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади: глава держави

— монарх, здійснює найвищу виконавчу владу, а парламент — законодавчу;

монарх має право розпуску парламенту, його рішення мають силу закону,

монарх займає центральне місце у механізмі держави, формує уряд, який відповідає перед парламентом і монархом. Така монархія характерна для держав, де зустрічаються елементи феодальних відносин. Прикладом дуалістичної монархії може бути Марокко, Йорданія, Кувейт.

Парламентарна монархія характеризується особливим порядком управління:

існуванням представницького органу державної влади — парламенту, з

дорадчими повноваженнями; уряд формується парламентом і йому підзвітний; монарх здійснює владу через міністрів, він позбавлений законодавчих повноважень; не несе юридичної і політичної відповідальності за свої дії як глава держави та глава виконавчої влади. Відповідальність несе уряд (міністри), посередництвом яких діє монарх. Це підтверджує існування інституту контрасигнатури: акти монарха мають силу лише після затвердження їх главою або іншими членами уряду. Прикладом парламентарної монархії є Нідерланди.

За умов конституційної монархії влада монарха обмежена конституцією, у

якій закріплено принцип розподілу державної влади на законодавчу,

виконавчу, судову та правовий статус органів державної влади, у тому числі і монарха.

Фактично монарх поступається частиною повноважень парламентові, який обрано народом; уряд формується з представників партій, що отримали більшість на виборах; лідер партії, яка отримала більшість на виборах,

стає главою уряду (такими, наприклад, є Бельгія, Великобританія, Норвегія).

Республіка (лат. respublica, від res publica — суспільна справа) — це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін.

Парламент (фр. parler — розмовляти) — загальнодержавний представницький орган державної влади, основним завданням якого є вираз волі народу шляхом видання нормативно-правових актів, що регулюють найважливіші суспільні відносини, та здійснення контролю за виконавчою владою.

Президент — глава держави, який втілює національну єдність, наступність державної влади, є гарантом національної незалежності та територіальної

цілісності держави.

Для республіки характерні наступні ознаки:

—народ — єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органами державної влади — вищими виборними органами влади: парламентом і президентом, котрі обираються населенням на певний термін;

—здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу,

виконавчу, судову;

—наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;

—одноособове або колегіальне прийняття рішень;

—наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;

—юридична відповідальність представників державної влади за свої дії

(прийняті рішення), шляхом застосування до них спеціальної процедури:

відклику народного депутата, відставки уряду, вияву недовіри — імпічменту

президента;

— можливість дострокового припинення повноважень представників державної влади.

Сьогодні у світі республіка є домінуючою формою державного правління.

Залежно від обсягу державно-владних повноважень президента і парламенту республіки поділяються на президентські, парламентські та змішані.

Парламентська республіка — форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту. Прикладом парламентської республіки є Італія, Австрія, Словаччина тощо.

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.

Прикладом президентської республіки є США, Росія, Бразилія, Мексика.

Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська) - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме: як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес, як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти); свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту;

президент, як правило, є головнокомандуючим збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади; уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.

У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою.

Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

Згідно зі статтями 5, 6 Конституції України, прийнятої у 1996 p., Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України є народ, який здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Повноваження відповідних органів державної влади визначаються Конституцією та іншими законодавчими актами України, зміст яких дозволяє визначити Україну як змішану республіку. Зокрема, про це свідчить наступне:

—єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, яка обирається терміном на чотири роки;

—Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста у порядку особливої процедури (імпічменту);

—Президент України є главою держави, обирається терміном на п'ять років;

призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України;

припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку;

призначає за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України;

скасовує акти Кабінету Міністрів України;

—Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України;

—правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів.

Державний устрій може проявлятися у простій або у складній формах.

Форми державного устрою

До простої форми державного устрою належать унітарні (єдині) держави.

Унітарна держава — це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють ознаками суверенітету.

До найважливіших юридичних ознак унітарної держави належать такі:

а) до складу унітарної держави не входять державні утворення, які наділені ознаками суверенітету;

б) вона має єдину систему державних органів;

в) в унітарній державі діє єдина конституція і єдина система законодавства;

г) в ній існує єдине громадянство;

д) в міжнародних відносинах унітарна держава виступає в єдиному числі.

У сучасному світі більшість держав унітарні.

До складної форми державного устрою належать федерація, імперія і конфедерація.

Федерація — це складна держава (союзна держава), до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом.

Розрізняють два види федерації:

– федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої — суверенні держави, що

зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації;

– федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої — державні утворення, що

не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність у вирішенні питань місцевого (автономного) значення.

До юридичних ознак федерації належать:

a) наявність конституції федерації в цілому і конституції у кожному з її суб'єктів і, відповідно, системи законодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб'єктів;

б) існування громадянства як всієї федерації, так і громадянства її суб'єктів;

в) в міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб'єктів (США, Росія, ФРН).

Другою складною формою державного устрою є імперія — це така форма

державного устрою, при якій держава складається з двох частин

(метрополії та колонії) з принципово відмінною компетенцією.

До юридичних ознак імперії належать:

а) наявність складових частин держави, які знаходяться у принципово відмінному правовому становищі;

б) метрополія, як основна складова частина імперії, характеризується тим, що

повністю визначає правове становище всієї держави, у тому числі і складових

(колоній), виходячи з власних інтересів;

в) наявність колоній, як складових частин держави, які повністю або майже повністю позбавлені самостійності у вирішенні будь-яких внутрішніх та зовнішніх питань.

До форми державного устрою належить і конфедерація, що являє собою союз держав, об'єднаних для досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.