1 матеріали підготовки
.pdf
Основні напрямки та заходи реалізації державної політики в галузі
біоетики Основними напрямками державної політики в галузі біоетики є:
Формування законодавчої та нормативної бази:
- здійснення ратифікації Конвенції про захист прав та гідності людини у
зв’язку з використанням досягнень біології і медицини (Конвенції про права людини та біомедицину);
- удосконалення існуючої нормативної та законодавчої бази, що стосується біоетики, з врахуванням положень Конвенції про права людини та біомедицину;
- створення нових законів та нормативних актів стосовно біоетики та біоетичної експертизи.
Участь в міжнародних подіях:
-організація та проведення міжнародних симпозіумів, конгресів та конференцій в Україні;
-забезпечення участі українських вчених у подіях за кордоном з метою розробки загального нормативного акту з біоетики.
Проведення біоетичної експертизи:
-удосконалення існуючих та створення нових положень з біоетичної експертизи;
-створення нових етичних комітетів у діагностично-лікувальних та наукових закладах; - узагальнення досвіду роботи з утворення та діяльності локальних і галузевих біоетичних комітетів;
-розроблення методичних рекомендацій для роботи локальних та галузевих біоетичних комітетів;
-здійснення підготовки членів біоетичних комітетів шляхом періодичного проведення семінарів, тренінгів тощо;
-проведення біоетичної експертизи кандидатських та докторських дисертацій в галузі біології і медицини;
-здійснення біоетичної експертизи при друкуванні наукових статей
вгалузі біології і медицини.
Налагодження учбового процесу:
-підготовка підручників з біоетики;
-розроблення програми викладання біоетики для студентів вищих навчальних закладів;
-введення уроків з біоетики у загальних та спеціальних закладах середньої освіти.
Інформування населення:
- забезпечення інформування населення з питань біоетики та біоетичної експертизи шляхом широкого висвітлення цих проблем у закладах масової інформації.
Механізми реалізації державної політики в галузі біоетики
Найбільш важливими аспектами механізму реалізації державної
політики в галузі біоетики є ратифікація Конвенції про захист прав та
гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і медицини
та розробка, підготовка та прийняття закону України про біоетику та біоетичну експертизу.
Крім того, реалізація державної політики в цій галузі повинна передбачати:
- державний контроль за дотриманням принципів і норм біоетики в процесі наукової та практичної діяльності, що пов’язана з втручанням у стан здоров’я людини і довкілля;
-розроблення принципів та норм біоетичної експертизи;
-створення нових локальних та галузевих біоетичних комітетів;
-створення системи підготовка кадрів з біоетики, перш за все правознавців;
-розвиток системи підготовки та перепідготовки членів біоетичних комітетів;
-розроблення учбових програм та підручників;
-створення системи аналізу та оцінки інформації про досягнення та тенденції розвитку біоетики в країні та за кордоном;
-створення умов для залучення представників різних релігій та конфесій до постійної роботи з пропаганди біоетичних принципів;
-налагодження постійної пропаганди принципів та норм біоетики.
Певні моделі біоетики є в особливий спосіб присутні в культурі і суспільстві. До найголовніших та загально визнаних моделей належать такі:
Деонтологічна модель і принцип “дотримання обовязку”.
В основі деонтологічної моделі лежить дотримання обов'язків (deontos з
грецької означає догляд). Для лікаря та медичної практики повинен існувати певний кодекс честі. Лікар повинен дотримуватися правил, що встановлюються медичним товариством та суспільством. Недотримання цих
правил приводить до дисциплінарних покарань чи виключення з лікарського стану.
Відповідність поведінки лікаря професійним етичним нормативам -
складає істотну частину медичної етики. Це її деонтологічний рівень, або
“деонтологічна модель ”. Термін “деонтология” (від греч. deontos —
належне) був введений в радянську медичну науку в 40-х роках ХХ століття професором Н.Н. Петровим. Він використовував цей термін, щоб позначити реально існуючу область медичної практики — лікарську етику — яку в Росії намагалися “відмінити” після перевороту 1917 року за зв'язок традиційної лікарської етики з релігійною культурою. Але чи можна піти від цього зв'язку? Логічно це зробити неможливо. Витоки уявлень про “належне” знаходяться в релігійно-етичній свідомості, для якої характерне постійне зіставлення себе з “належним” і оцінка дій не тільки по результатах, але і помислам.
Деонтологічна модель лікарської етики — це сукупність “належних” правил, відповідних тій або іншій конкретній області медичної практики.
Моральна бездоганність - в сенсі відповідності поведінки лікаря певним етичним нормативам - становить істотну частину медичної етики. Це її деонтологічний рівень, або «деонтологічна модель».
Термін «деонтологія» (від грец. Deontos - належне) був введений в
радянську медичну науку в 40-х роках ХХ століття професором Н. Н.
Петровим. Н. Н. Петров використовував цей термін, щоб позначити реально
існуючу область медичної практики - лікарську етику, - яка в Росії була
«скасована» в 1917 році за логічну та історичну зв'язок з релігійною культурою. Але від цього зв'язку нікуди не піти. Витоки уявлень про
«належному» знаходяться в релігійно-моральному свідомості, для якого характерно постійне порівняння, дотримання себе з «належним» і здійснення оцінки дії не тільки з результатів, але і по помислам.
Ліберально-радикальна модель
У цій моделі морально дозволеним є те, що людина робить у своїй свободі. Єдиною існуючою цінністю є свобода, а одже свобода стає нормою.
Тут слід зауважити, що коли свобода буде зрозумілою в абсолютний спосіб,
перетвориться вона у силу, яка розкладатиме суспільне життя і саму людину.
Свобода має завжди іти в парі з правдою і відповідальністю.
Соціологічно-утилітаристична модель
На підставі цієї моделі була вироблена концепція ―якості життя (quality of life), яка багато в чому суперечить поняттю святості життя. На думку прихильників цієї моделі людська особистість прирівнюється до категорії чуттєвості, оскільки вони вважають справжніми людськими особистостями лише тих, хто є здатний відчувати задоволення або біль.
Персоналістична модель
Моральні критерії цієї моделі знаходяться в самій людині, як особі. Саме тому, що людина є особою, людина є цінністю об’єктивною, надприродною і недоторканою, а отже має характер нормативний. Через те вона повинна бути трактована у своїй: інтегральності (цілісності), розумності, свободі і відповідальності, етичності, в основному праві на життя. Морально добрим та виправданим у даній моделі є все те, що береже, оздоровлює та проявляє людину, як особу, а злом вважається все те, що переслідує, применшує,
ображає, інструменталізує чи врешті-решт просто елімінує особу.
Модель Гіпократа
"Не нашкодь!". Перші принципи медичної етики були викладені Гіппократом (460-377 рр. до н.е.). У своїй "Клятві" Гіппократ виклав обов'язки лікаря перед пацієнтом, перед учителем. Вперше було сформовано принципи лікарської таємниці. Клятва Гіппократа має актуальність і сьогодні. Вона є еталоном багатьох міжнародних документів з біоетики.
Модель Парацельса ("Роби добро")
Модель медичної етики, що має в своїй основі принцип патерналізму була розроблена у Середні віка Парацельсом (1493 - 1541 рр.). Згідно з цією моделлю весь лікувальний процес ґрунтується на емоційному та духовному контакті між лікарем та пацієнтом.
Модель "технічного" типу
Сучасна модель медичної етики. Розвиток сучасних біотехнологій привів до формування лікаря-вченого. Наукові традиції вимагали від такого лікаря бути безстороннім. Лікар повинен оперувати фактами і не брати до уваги ніяких інших людських цінностей. Ряд історичних подій змусив передивитись технічну модель медичної етики.
Модель сакрального типу
В основі сакральної моделі медичної етики лежить принцип "Коли допомагаєш пацієнту, не зроби йому зле".
Модель сакрального типу також має ряд недоліків, які медична спільнота спробує подолати:
1.Модель сакрального типу позбавляє пацієнта самому приймати рішення щодо свого життя.
2.У разі випадків, при додержанні принципу не робити зле пацієнту, не казати правди або прогнозу захворювання.
Модель колегіального типу
Згідно з моделлю колегіального типу, лікар та пацієнт повинні бачити однин в одному колег, що мають спільну мету: ліквідацію захворювання та збереження здоров'я. В цій моделі взаємна довіра має першочерговий важіль.
Проте різні етичні, класові, економічні цінності та відмінності між людьми роблять принцип загальних інтересів таким, важко реалізувати.
Модель контрактного типу
Модель з контрактного типу ставить за основу взаємовідносин між лікарем та пацієнтом - "контракт". Проте в поняття контракту слід вкладати юридичний зміст. Термін "контракт" трактується символічно. Це комплекс чеснот, яких дотримуються лікар і пацієнт: свобода, чесність, особиста гідність, виконання обіцянок, справедливість. На відміну від моделі технічного типу, модель контрактного типу дає змогу уникнути позаморальних дій з боку лікаря.
На відміну від моделі сакрального типу, при дотриманні контрактної моделі пацієнт також має певний моральний обов'язок.
У моделі контрактного типу лікар має враховувати систему моральних цінностей пацієнта. Пацієнт має право вибору для управління своїм життям.
Джерела інформації:
А – Основні:
1.Біоетика: Підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. ІV рівня акредитації / В.М. Запорожан, М.Л. Аряєв. — К.: Здоров'я, 2005. — 288 с. — Бібліогр.: с.
288.— ISBN 5-311-01392-3.
2.Биоэтика междисциплинарные стратегии и приорететы. Учебно-
методическое пособие / под ред. Я.С. Яскевич. – Минск. БГЭУ, 2007, 226 с.
3.Вековшинина С.В., Кулиниченко В.Л. Биоэтика: начала и основания (Философско-методологический анализ). – К.: Сфера, 2002. – 162 с.
4.Підручник з лікарської етики / Переклад з 2-го анґлійського видання 2009 року за редакцією академіка АМН України, Голови Комітету з лікарської етики Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ) Любомира ПИРОГА.- українське видання БФ «Третє Тисячоліття», 2009. – 140с.
5.Лекцiйнi матерiали.
В – Додаткові:
1.Біоетика / Переклад з італійської В.Й. Шовкун: Підручник.- Львів: Видавництво ЛОБФ “Медицина і право“ , 2007, 672с.
2.Асоціація працівників України. Комітет медицини і фармації Матеріали для підготовки до семінару «Медична помилка» / О. Беденко-
Зваридчук /м. Київ, 23 лютого 2010р.
3.ВолосовецьО. П. Завдання з біоетики та медичної деонтології для педіатрів / О.П. Волосовець, Н.В. Нагорна та інші // Донецьк. - 2004. - 52с.
4.Стволовые клетки / В.Н. Запорожан, Ю.И. Бажора. — О.: Одес. мед. ун-т, 2004. — 228 с.: ил. — Библиогр.: с. 205-223. — ISBN 966-7733-54-8.
5.Ковальчук Л. Я., Беденюк А. Д., Чорненький М. В. Навчальна дисципліна “медичне право” як невід’ємна складова підготовки лікаря в сучасних умовах в україні // Медична освіта.– 2011.– № 3.– С. 12–14.
6.Федорчук Є. Медичне право як навчальна дисципліна в світлі Болонської системи / Є. Федорчук, Н. Козань, С. Федорчук // Медичне право. – 2008. – №. 1. – С. 74–78.
7. Гладун З. Україна та охорона здоров’я населення : питання формування і реалізації державної політики / З. Гладун // Медичне право. –
2009. – Т. 4, № 2. – С. 7–18.
8.Радиш Я. Правова культура медичних працівників як чинник стабілізації державного управління системою охорони здоров’я України / Я. Радиш, Н. Мєзєнцева // Медичне право. – 2009. – Т. 4, № 1. – С. 40–46.
9.Стеценко С. Г. Медичне право України / С. Г. Стеценко, В. Ю. Стеценко, І. Я. Сенюта. – Київ : Правова єдність, 2008.– 508 с.
10.Резолюція учасників V Всеукраїнської науково-практичної конференції з медичного права “Медичне право України : законодавче забезпечення царини охорони здоров’я (генезис, міжнародні стандарти, тенденції розвитку й удосконалення)” (19–21 травня 2011 р., м. Одеса). – Одеса, 2011. – 4 с.
11.Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації” на 2002 – 2011 роки : Постанова Кабінету Міністрів України № 14 від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 9. – С. 30.
12.Закон України N 2802-XII від 19.11.92р. «Основи законодавства України про охорону здоров’я»
13.Цивільний кодекс України(Глава 4, 6, 20 - 22)
14.Кримінальний кодекс України (Розділ II та VII-А Особливої частини)
15.Кодекс України про адміністративні правопорушення (Глава 5)
16.Акопов В.И. Медицинское право в вопросах и ответах. — М.: Издательство ПРИОР, 2000. - 208с.
17.Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: Материалы 1-й Всероссийской научнопрактической конференции. Москва, 16 мая 2003 г. / Под общ. ред. д.ю.н. С. Г. Стеценко. -
М.: Юрист, 2003. С. 115-172, 328342.
18. Ардашева Н.А. Словарь терминов и понятий по медицинскому праву. - СПб.: СпецЛит, 2007. - 528 с.
19.Бабаев В.К., Баранов В.М., Толстик В.А. Теория государства и права
всхемах и определениях. Учебное пособие. — М.: Юрист", 2003. - 256 с.
20.Беседкина Н.И., Дмитриев Ю.А., Иваева З.А., Шленева Е.В. Медицинское право. Учебное пособие. - М.: Злит, 2006. - 495 с.
21.Билинская М.Н. Стандартизация высшего медицинского образования на Украине: шаги интеграции в европейское сообщество // Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: Материалы
2-й Всероссийской научно-практической конференции. Москва, 26 марта
2004 г. / Под общ. ред. д.ю.н. С.Г. Стеценко. - М.: Юрист, 2004. - С. 364365.
22.Болотіна Н. Медичне право в системі права України // Право України. - 1999. - № 7. -С. 116-121.
23.Вороненко Ю.В., Радиш Я.Ф. Медичне право в системі права України: стан і перспективи розвитку // Український медичний часопис. - 2006. - № 5. - С. 5-10.
24.Гладун 3. Медичне право - комплексна галузь права України // Право України. - 2007. - № 4. - С. 100-105.
25.Зильбер А.П. Связи медицины и юриспруденции (к проблеме медицинского труэнтизма) // Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: Материалы 1-й Всероссийской научно-практической конференции. Москва, 16 мая 2003 г. / Под общ. ред. д.ю.н. С.Г. Стеценко. - М.: Юрист, 2003. -С.21-25.
26.Калита В. Медицина та право мають крокувати поряд // Українська медична газета. — 2007. - № 10. - С. 6.
27.Калита В. Чому б лікареві не подружити з юристом? Ваше здоров'я. - 2007. - № 25. - С. 15.
28.Квернадзе Р. А. Некоторые аспекты становлення и развития законодательства в области здравоохранения // Госуд. и право. 2001. 8. -С.
99-104.
29. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: Начальнометодичний
посібник. - К.: Атіка, 2007. - 412 с.