Methods_AP_LABS_II

a = {10, 15, 20, …} мм;

–співвідношення більшого (ширина блоків) і меншого розмірів повинне становити 1.5:

b = 1.5*a;

Розміри всіх елементів символів обчислюються, виходячи зі значень a і b відповідно до таблиці 2.1. Не повинні змінюватися кути й інші параметри,

що впливають на відповідну форму символів.

Правила виконання схем алгоритмів і програм наведені в ДЕРЖСТАНДАРТ 19.701-90.

Символи можуть бути накреслені в будь-якій орієнтації, але, по можливості, кращою є горизонтальна орієнтація. Дзеркальне зображення форми символу позначає ту саму функцію, але не є кращим.

Мінімальну кількість тексту, необхідного для розуміння функції даного символу, слід поміщати всередині одного символу. Текст для читання

повинен записуватися зліва направо і зверху вниз незалежно від напрямку потоку. Якщо обсяг тексту, що міститься всередині символу, перевищує його розміри, слід використовувати символ коментаря. Якщо використання символів коментаря може заплутати і зруйнувати хід схеми, текст слід поміщати на окремому аркуші та давати перехресне посилання на символ.

У схемах може використовуватися ідентифікатор символів. Це пов'язаний з даним символом ідентифікатор, який визначає символ для використання в довідкових цілях в інших елементах документації

(наприклад, у лістингу програми). Ідентифікатор символу повинен розташовуватися зліва над символом.

У схемах може використовуватися опис символів – будь-яка інша інформація, наприклад, для відображення спеціального застосування символу з перехресним посиланням, або для поліпшення розуміння функції як частини схеми. Опис символу повинен бути розташований справа над символом.

Потоки даних або потоки управління в схемах показуються лініями.

Напрямок потоку зліва направо і зверху вниз вважається стандартним. У

випадках, коли необхідно внести більшу ясність у схему (наприклад, при з'єднаннях), на лініях використовуються стрілки. Якщо потік має напрямком,

відмінним від стандартного, стрілки повинні вказувати цей напрямок.

У схемах слід уникати перетинання ліній. Лінії, що перетинаються, не мають логічного зв'язку між собою, тому зміни напрямку в точках перетинання не допускаються. Дві або більше вхідні лінії можуть поєднуватися в одну вихідну лінію. Якщо дві або більше ліній поєднуються в одну лінію, місце об'єднання повинне бути зміщене.

Лінії в схемах повинні підходити до символу або зліва, або зверху, а

виходити або справа, або знизу. Лінії повинні бути спрямованими до центру символу.

Кілька виходів із символу необхідно показувати:

– декількома лініями від даного символу до інших символів;

–однією лінією від даного символу, яка потім розгалужується у відповідне число ліній.

Кожний вихід із символу повинен супроводжуватися відповідними значеннями умов, щоб показати логічний шлях, який він представляє, для того, щоб ці умови й відповідні посилання були ідентифіковані (рисунок 2.1).

A>B

Рисунок 1.2 - Приклад символу «Розв'язок» з умовами на кожному виході

Приклад використання деяких символів наведено на рисунку 2.2.

A

B=B+A

B=0

A1

A1

i=1,5

B

5

Кінець

Рисунок 2.2 – Приклади використання деяких символів

3 Основна частина Лабораторна робота №5. Робота з пам’яттю.

Мета роботи: отримати навички роботи з вказівниками, посиланнями та динамічними масивами.

5.1. Теоретичні відомості

5.1.1 Вказівники

У мові С++ є операція визначення адреси — &, за допомогою якої визначаються адреси комірки пам’яті, що містить задану змінну. Наприклад,

якщо vr — ім’я змінної, то &vr — адреса цієї змінної.

У С++ також існують і змінні типу вказівник.

Вказівник — це тип даних, який використовується для зберігання адрес змінних і об'єктів.

Значенням змінної типу вказівник є адреса змінної або об'єкта.

Опис змінних типу вказівник здійснюється за допомогою операторів наступної форми:

<тип> *<ім'я вказівника на змінну заданого типу>;

Приклад 5.1. Опис вказівників

int *ptri; //вказівник на змінну цілого типу

char *ptrc; //вказівник на змінну символьного типу float *ptrf; //вказівник на змінну з плаваючою

комою.

Такий спосіб оголошення вказівників виник внаслідок того, що змінні різних типів займають різну кількість комірок пам'яті. При цьому для деяких операцій з вказівниками необхідно знати об'єм відведеної пам'яті. Однак самі змінні типу вказівник мають однаковий розмір.

Нехай змінна типу вказівник має ім'я ptr (тобто оголошена змінна int* ptr), тоді в якості значення їй можна присвоїти адресу за допомогою наступного оператора:

ptr=&vr;

Наприклад:

int vr = 1;

int* ptr = &vr; // ptr містить адресу змінної vr

&vr

ptr

vr

У мові С++ при роботі з вказівниками велике значення має операція непрямої адресації (розіменування вказівника) — *. Операція * дозволяє звертатися до змінної не напряму, а через вказівник, який містить адресу цієї змінної. Ця операція є одномісною і має асоціативність зліва на право. Цю операцію не слід плутати з бінарною операцією множення. Нехай ptr —

вказівник, тоді *ptr — це значення змінної, на яку вказує ptr. Для вищенаведеного прикладу:

int *ptr; // оголошення змінної типу вказівник

*ptr=1; // розіменування вказівника (значення

//змінної vr, на яку вказує вказівник)

Операція * у деякому розумінні є оберненою до операції &.

за адресою ” << ptr;

b = ptr; // помилка: вказівник не перетворюється у

ціле число

b = *ptr + 1; // b = 2

5.1.2 Посилання

Посилання (reference) являє собою видозмінену форму вказівника, яка використовується в якості псевдоніму (іншого імені) змінної. У зв'язку з цим посилання не потребують додаткової пам’яті. Для визначення посилання використовують символ & (амперсант), який ставитися перед змінною-

посиланням.

Змінні типу посилання можуть використовуватися в наступних цілях:

–замість передачі у функцію об'єкта за значенням;

–для визначення конструктора копії;

–для перевантаження унарних операцій.

Лістинг 5.1. Використання посилань

#include <iostream> using namespace std; int main()

{

int t = 13,

int &r = t;// ініціалізація посилання на t

// тепер r синонім імені t

cout << "Початкове значення t:" << t; // виводить

13

r += 10; // зміна значення t через посилання cout<<"\n Остаточне значення t:" << t; // виводить

23

return 0;

}

У даному випадку ми використовували посилання в якості псевдоніму змінної. У цій ситуації воно називається незалежним посиланням (independent reference) і повинно бути ініціалізоване на час оголошення. Такий спосіб використання посилань може призвести до фатальних помилок, які важко виявити через виникнення плутанини у використанні змінних.

5.1.4 Способи передачі параметрів у функцію: за значенням та за посиланням

В лабораторній роботі № 3 було розглянуто один спосіб передачі аргументів в функції, а саме за значенням. Такий спосіб має наступні недоліки: передача об’єктів великого об’єму вимагатиме великих витрат часу та пам’яті; також часто виникає необхідність модифікувати значення аргументів в тілі функції.

Для цього використовується передача параметрів у функцію за

значенням вказівника або за посиланням.

Під час передачі параметрів за значенням вказівника в стек заноситься копія не значення, а копія вказівника. Відповідно функція оперує з адресами на комірки пам’яті, де знаходиться значення аргументу функції, і може його змінювати.

Лістинг 5.2. Функція з параметром-вказівником

#include <iostream> using namespace std;

void sqr(int*);// прототип функції

int main()

{

int t = 3;

cout << "Початкове значення t:"<<t;//виводить 3 sqr(&t); // передача адреси змінної t cout<<"\nОстаточне значення t:"<<t; //виводить 9 return 0;

}

void sqr(int* x)

{

(*x)*= (*x);//використано операцію розіменування

}

Під час передачі параметрів у функцію за посиланням (за синонімом імені змінної) в стек копіюється копія імені. В тілі функції змінюється значення змінної, а при виході із функції знищується лише копія імені змінної. А зміни, що відбулися зі значеннями, залишаються.

Лістинг 5.3. Функція з параметром-посиланням

#include <iostream> using namespace std;

void sqr(int &);// прототип функції

int main()

{

int t = 3;

cout << "Початкове значення t:" << t; //

виводить 3 sqr(t);

cout<<"\nОстаточне значення t:" << t; //

виводить 9 return 0;

}

void sqr(int& x)

{

x*= x;

}

5.1.5 Масиви та вказівники

Масив являє собою набір однотипних об’єктів, які мають спільне ім’я і відрізняються місцезнаходженням в цьому наборі (або індексом, присвоєним кожному елементу масиву). Елементи масиву займають одну неперервну область пам’яті комп’ютера і розміщені послідовно один за одним,

починаючи з базової адреси.

Приклад 5.3. Опис одновимірних масивів

int masl[492];// масив з 492 елементів,

ідентифікатори, після яких вони стоять, є іменами масивів. Число в дужках визначає кількість елементів масиву. Доступ до окремого елементу масиву організується з використанням номера цього елементу, або індекса.