Траверсе-Основы лечебного питания

Розділ 7 Лікувальне харчування при синдромі збльовування у дітей раннього віку

Готовність ШКТ дитини до засвоєння їжі формується поступово, вже в постнатальному періоді. Так, для повноцінного травлення необхідні зрілі ферментативні системи, стала мікрофлора кишечника, адекватна нервово - м’язева регуляція, яка забезпечує рівномірне просування їжі зверху вниз. У більшості дітей перших 3-х місяців життя вказані фізіологічні компоненти функціонування ШКТ лише формуються. У зв’язку з цим, практично всі діти вказаного віку, в тій чи іншій мірі, відчувають болі, пов’язані з метеоризмом, кишковими коліками, у них може коливатися частота і характер випорожнень.

У 65% малюків до 3-місячного віку спостерігаються збльовування після годування. Збльовування – це пасивний викид невеликої кількості їжі в стравохід та ротову порожнину. Синдром збльовування, чи гастроезофагальний рефлюкс, потребує обов’язкового диференціального діагнозу для виключення хірургічної патології. Головний критерій при цьому – це регулярність збльовувань після кожного годування та між годуваннями і відсутність прибавки маси тіла. При функціональних збльовуваннях діти, як правило, прибавляють в масі в межах вікової норми, їх поведінка і розвиток не порушені.

При синдромі функціональних збльовувань необхідно визначити причину цього стану, що дозволить правильно призначити лікування. Існує декілька думок щодо причин збльовування.

Більшість вчених розглядають причину збльовувань в фізіологічних особливостях дітей раннього віку. Стійкі збльовування у новонароджених і дітей раннього віку можть бути пов’язані з слабкістю нижнього стравоходного сфінктера та аномальною моторикою стравоходу, які призводять до самовільного викиду шлункового вмісту в стравохід. Відомо, що ефективність функціонування нижнього сфінктера стравоходу залежить від трьох факторів: функціональної довжини (0,5 см при народженні), розташування в черевній порожнині (75% всередині черевної порожнини) і тонусу. Недостатність одного з трьох факторів може бути причиною розвитку гастроезофагального рефлюксу.

Велике значення для розвитку гастроезофагального рефлюксу має халазія кардії. Його виникненню сприяє дисбаланс гастроінтестинальних гормонів (гастрину, секретину, холецисстокініну, мотиліну).а також підвищення внутрішньочеревного та внутрішньошлункового тиску, який переважає тиск нижнього сфінктеру страіоходу. Це може бути пов’язано з тугим сповиванням, тривалим криком, закрепами, метеоризмом).

Ще однією причиною збльовувань у дітей першого півріччя можна вважати аерофагію. Під час годування діти з кожним ковтком молока проковтують повітря, що міститься в горлі. Це залежить від відсутноссті так званого ковтального дихання – рефлекторного акта, який полягає в тому, що на початку ковтального руху відбувається слабкий, але чіткий вдих, зумовлений слабким скороченням діафрагми. Цей рух витісняє повітря з порожнини горла і оберігає шлунок від роздування: такий автоматичний рефлекс у дітей перших місяців життя ще не вироблений. Потім повітря, що виходить із силою у вигляді відрижки, тягне за собою і вміст шлунку.

Серед причин збльовувань у дітей першого року життя також є малий об’єм шлунку, його кульовидна форма і відсутність рефлексу м’язевого розслаблення у відповідь на потрапляння їжі, як це відбувається у дорослого.

Відсутність ковтальних рухів і зниження гравітаційного і перистальтичного кліренсу під час сну призводить також до розслаблення нижнього сфінктеру стравоходу і потрапляння вмісту шлунку в стравохід.

Клінічні прояви гастроезофагального рефлюксу різноманітні: від простих збльовувань до сильного блювання “фонтаном”. Виділяють дві форми гастроезофагального рефлюксу – фізіологічну та патологіччну. Фізіологічний рефлюкс є надзвичайно поширеним явищем і зустрічається у 45-60% здорових малюків. Частота збльовувань в таких випадках не перевищує 1-2 на добу, вони не великі за об’ємом, виникають переважно після годування, у дитини зберігається нормальна маса тіла і спостерігається відповідна віку прибавка маси тіла. Медикаментозного лікування така форма рефлюксу не потребує. Рекомендується після годування тримати дитину в вертикальному положенні. До 1,5-2 років функціональна незрілість стравохідно-шлункової зони зникає, що сприяє самовільному зникненню гастроезофагального рефлюксу.

Патологічний гастроезофагальний рефлюкс проявляється частими стійкими збльовуваннями. Якщо фізіологічні збльовування спостерігаються під час пильнування, то патологічне найчастіше виникає тоді, коли дитина знаходиться в горизонтальгому положенні. Через недостатнє поступлення їжі чи відмови від неї діти погано прибавляють в масі. Підвищена секреція шлункового соку і постійний його викид у стравохід можуть призвести до розвитку езофагіту. Клінічними проявами, які дозволяють запідозрити розвиток езофагіту, є дисфагія, анорексія, плач, неспокійна поведінка під час годування чи сну. У дітей цієї групи часто виникають бронхо-легеневі ускладнення, кашель в нічний час. В таких випадках надзвичайно важливим є призначення лікувального харчування.

Безперечно, оптимальним харчуванням для дитини є грудне молоко. Але дисфункція ШКТ спостерігається і при природному вигодовуванні. Тому одночасно з корекцією харчування жінки-годувальниці у випадках синдрому збльовувань рекомендується особливу увагу звертати на сстворення спокійного оточуючого середовища під час годування, усунення аерофагії (щільне захоплення дитиною соска та ареоли, годування в напіввертикальному положенні), попереедження перекорму.

При підборі штучних молочних сумішей для дітей із збльовуваннями необхідно попередити зворотній рух вмісту із шлунку в стравохід, а також покращити сповільнення шлунку.

В даний час існує кілька сумішей, які спрямовані на зменшення збльовувань. Це так звані “AR-суміші”. До їх складу обов’язково входять згущувачі, які роблять їжу більш густою та в’язкою, завдяки чому зменшується регургітація. Разом з тим подовжується період знаходження харчової грудки в шлунку. За цей час суміш збільшується в об’ємі і масі, перетворюючися в єдину грудку, в якій тверді часточки і рідка частина знаходяться в однорідному стані. Чим довше харчова грудка затримується в шлунку, тим ще збільшується його маса і об’єм. Це сприяє підвищенню антро-дуоденального градієнту тиску, під

впливом якого відкривається пілоричний сфінктер і вміст шлунку переходить в кишечник.

Таким чином, попереджається перерозтягування сфінктерів і зменшується зворотній викид їжі. Згущувачами є рисовий крохмаль (суміш “Лемолак”, “Енфаміл Антирефлюкс”) чи неперетравлювані полісахариди - клейовина бобів рожкового дерева – камедь (суміші “Нутрілон Антирефлюкс” та “Фрісовом”). Крім згущувача ці суміші відрізняються і за кількісним та якісним складом, будовою жирних кислот, наявністю чи відсутністю специфічних добавок (див табл. 12)

Як видно з наведеної таблиці, сироватковими сумішами є суміші “Фрісовом”, “Лемолак”, “Прімігіомі”,. “Блеміл плюс”. Дія “Лемолака” пов’язана в основному з впливом лимонної кислоти на сфінктер і його більш стійке скорочення.

Суміш “Нутрілон Антирефлюкс” мітить незначну кількість камеді, казеїновий склад і низький вміст жирів. Під дією шлункового соку казеїн утворює пластівці, суміш швидко густішає в шлунку, що знижує вірогідність виникнення рефлюксу. Низький вміст жирів полегшує травлення і засвоєння молочної суміші, сприяє швидкому проходженню їжі через шлунок. Суміш можна використовувати з народження.

Суміш “Фрісовом” є сироватковою сумішшю, містить в 2 рази більше, ніж “Нутрілон Антирефлюкс”, камеді, що і визначає більшу густину харчової грудки, яка швидко проходить в кишечник. Такий рівень згущувача в поєднанні з бульш високим вмістом жирних кислот визначає швидкість евакуації їжі.

«Фрісовом» призначається в залежності від важкості розладів у повному об’ємі годувань, в ½ чи ¼ об’єму, з частотою від повної заміни харчування до невеликої дотації до основного харчування. При штучному вигодовуванні базисною сумішшю повинна бути суміш тієї ж фірми (“Фрісолак”) для полегшення пристосування дитини до харчування. При природному вигодовуванні не бажано переводити дитину ну штучне вигодовування. Але можна перед годуванням дати дитині небагато (30 мл) “Фрісовома”. Це допомагає створити спрямований рух харчової грудки. Суміш можна використовувати з народження.

Суміш “Лемолак” відрізняється тим, що антирефлюксна дія суміші досягається завдяки введенню в її формулу полісахариду – рисового крохмалю. Це сприяє більш тривалому перебуванню суміші в шлунку із збільшенням його об’єму. А це, в свою чергу, не тільки перешкоджає регургітації їжі в стравохід, але й зменшує пілороспазм. Особливістю використання «Лемолаку» є те, що його призначають в окремій пляшечці, не змішуючи з іншою сумішшю.

Клінічний ефект від використання «Лемолаку» спостерігається на 3-4-ту добу. При вторинній лактазній недостатності, яка часто є супутником синдрому збльовувань, «Лемолак» сприяє формуванню нормальних калових мас, оскільки желеподібна харчова грудка обволокує стінки тонкого кишечника. Це , в свою чергу, сприяє зменшенню вираженості в ньому запальних реакцій і набряку. Суміш можна використовувати з народження.

До деяких сумішей додається прожелатинізований промисловим методом високоамілопектиновий рисовий відвар чи кукурудзяний крохмаль. Згідно з рекомендаціями Наукового комітету європейської ради з харчування максимально дозволеною кількістю доданого крохмалю є 2г на 100 мл адаптованої сцміші. Більша кількість може призвести до погіршання всмоктування кальцію, заліза, цинку та інших мукроелементів.

При збльовуваннях можна таож використовувати “Нестожен” - адаптовану молочну суміш з переважним вмістом казеїну (77%).

При схильності до збльовувань не варто призначати кефір, а також молочно-кислі суміші. Ці продукти через низьку рН можуть провокувати збльовування і сприяти розвитку езофагіту.

Доведено, що більша ефективність при збльовуваннях спостерігається при використанні формул з камеддю, низьколіпідних і казеїнових, ніж при застосуванні рисових додатків до звичайних адаптованих сумішей із зниженим вмістом жирів. Ефективність лікувальної суміші оцінюється за клінічними ознаками: припинення збльовувань, болей, достатня прибавка в масі, зрості.

В подальшому необхідно дотримуватися пропорції при розведенні молочної суміші, не допускати швидкого годування, коротких інтервалів між годуваннями, не давати їжу через соску з великим отвором, не вводити рано в раціон соки, не допускати ковтання повітря під час годування груддю. Крім того, не можна дуже нахиляти дитину під час годування. Після годування необхідно потримати дитину на руках у вертикальному положенні не менше 15 хвилин, а потім покласти в ліжко з піднятим на 30 градусів головним кінцем.

Таким чином при синдромі збльовування у дітей раннього віку неодхідно:

•призначати лікувальні суміші, які містять згущувачі, найкраще камедь;

•дані лікувльні суміші забезпечують оптимальне постачання харчових інградієнтів, зменшують частоту і об’єм збльовувань;

•разовий об’єм суміші із згущувачем визначається індивідуально, починаючи з 20 мл на одне годування,

•лікувальна суміш дається перед основним годуванням;

•антирефлюксні суміші повинні призначатися лікарем;

•необхідно уникати передозування лікувальної суміші;

•антирефлюксні суміші не бажано використовувати у здорових дітей.

Розділ 8 Лікувальне харчування дітей перших місяців життя з

функціональними закрепами

Закреп – це стан, який характеризується утрудненим, систематично недостатнім випорожненням кишечника.

Видільна функція товстого кишечника в різні періоди дитячого віку змінюється. У новонародженого, який знаходиться на природному вигодовуванні, число випорожнень і годувань співпадає. Вважається, що у 2-3- місячному віці допустима частота самостійнихї випорожнень становить не менше 2 раз на добу. Консистенція випорожнень у вигляді “кашки” до 6- місячного віку вважається нормальною, а з 6 місяців до 1,5-2 років кал може бути як сформованим, так і кашкоподібним. Випорожнення у вигляді “ковбаски” чи “кульок” розцінюється як схильність до закрепів.

Удітей раннього віку, які знаходяться на штучному вигодовуванні прийнято вважати закрепом затримку випорожнень більше 48 годин при наявності зміни поведінки, пов’язаної із затримкою випорожнень. Для закрепу характерні не лише не регулярні випорожнення, але й дуже тверді , в невеликій кількості калові маси. Закрепом є і самостійне випорожнення кишечника один чи кілька разів на день, яке супроводжується сильним натужуванням дитини, хвилюванням, плачем. Кал при цьому твердий, у вигляді “овечого” відходить маленькими порціями, часто з прожилками крові.

У95-98% дітей раннього віку закрепи носять функціональний характер. Існує певна група дітей (від 3 до 10%), у яких випорожнення кишечника відбувається не більше одного разу в 2-3 доби при відсутності неприємних суб’єктивних відчуттів. Необхідно пам’ятати, що ці особливості формуються до 5-7-річного віку і мають спадковий харатер.

Функціональні закрепи належать до числа найпоширеніших проблем у дітей перших місяців життя, особливо у тих, що знаходяться на штучному вигодовуванні. Ці стани зустрічаються у 25-35% дітей першого року життя і є не лише причиною поганого самопочуття дітей і хвилювання татьків, але й факторами, які сприяють розвитку тяжких захворювань ШКТ.

Причини закрепів у дітей першого року життя можуть бути різноманітними: сповільнені темпи дозрівання нервово-м’язевої регуляції ШКТ, перинатальне ураження головного мозку, ферментопатії та інш. Закреп – це не хвороба, а лише її симптом. Виявлення при ректальному обстеженні

розширеного і заповненого калом анального каналу при слабкому тонусі сфінктера у дитини, яка нормально розвивається, свідчить про наявність функціонального закрепа.

Лікування закрепів включає корекцію харчування і збільшення об’єму вживання рідини. При закрепах не рекомендуються суміші на соєвій основі.

Одним із напрямків дієтотерапії є використання продуктів, які стимулюють рухову активність кишечника і (або) нормалізують мікрофлору кишечника, порушення складу якої є частим супутником закрепів у дітей.

Востанні роки особливу зацікавленість з цієї точки зору виклиають різні види пребіотиків, а саме, харчові волокна, політа олігосахариди. Пребіотики згідно з сучасною номенклатурою, представляють собою вибіркові сполуки, які сприяють росту мікроорганізмів (пробіотиків). Із останніх широко використовується лактулоза – ізомер молочного цукру (лактози). Лактулоза не розщеплюється лактазою і поступає в незміненому вигляді в нижні відділи кишечника, де є поживним субстратом для біфідо- і лактобактерій. Під впливом ферментів бактерій лактулоза розпадається на низькомолекулярні коротко- і середньоланцюгові органічні кислоти (оцтову, масляну, пропіонову), які подразнюють рецептори товстої кишки і стимулюють її рухову активність. Крім того, висока концентрація нерозщепленої лактулози і органічних кислот створюють в просвіті кишечника високий осмотичний тиск, залучаючи туди воду. А це сприяє розм’якшенню калових мас і випорожненню кишечника.

Лактулоза є регулятором функції кишечника, особливо ефективна при лікуванні функціональних закрепів у дітей раннього віку. Лактулоза входить до складу суміші “Біфідус” (фірма Семпер). Суміш дають перед основним годуванням в окремій пляшечці, починають з 50 мл в перший день, далі щоденно збільшують об’єм на 100-150 мл.

Вякості дієтотерапії при закрепах можуть бути рекомендовані суміші на основі молочної сироватки з частковим гідролізом білків коров’ячого молока: “Омнео” (Нутріція), “Хумана 1 ГА”, “Хумана 2 ГА” (Хумана), ХІПП ГА 1, ХІПП ГА2 (Хіпп). Також можна використовувати кисло-молочні суміші “НАН кисломолочний” (Нестле), “Лактофідус” (Данон). Ці суміші збагачені лакто- і біфідобактеріями, а “НАН кисломолочний” містить також ентерококки, при розщепленні яких в ШКТ дитини вивільняється лактаза. Саме цей фермент є важливим для норального травлення.

Вякості лікувального харчування при закрепах можна використовувати суміші, які містять харчові волокна. Про ці суміші детально описано в попередньому розділі. Негативного впливу згущувача на слизову оболонку кишечника не виявлено.

При тенденції до закрепів не рекомендовано використовувати суміші на соєвій основі.

Таким чином, при функціональних закрепах у дітей раннього віку необхідно:

•використовувати лікувальні суміші, які містять харчові волокна (пребіотики);

•як альтернативний варіант харчування можна використовувати суміші на основі молочної сироватки з частковим гідролізом білків коров’ячого молока;

•можна використовувати кисло-молочні суміші в якості базових, які містять пробіотики;

•не рекомендовано використовувати суміші на соєвій основі.

Розділ 9 Лікувальне харчування при синдромі мальабсорбції

Синдром мальабсорбції (СМ) – спадковий або набутий синдром порушеного всмоктування в тонкій кишці однієї або кількох поживних речовин з виникненням розладів обмінних процесів (білкового, вуглеводного, жирового, вітамінного, мінерального і водно-сольового). В основі СМ лежить генетично обумовлена або набута недостатність вироблення травних ферментів тонкої кишки. При цьому можливе не тільки порушення синтезу одного чи кількох ферментів, але і зниження їх активності або заміна біохімічних реакцій, які впливають на ферментну активність.

Етіопатогенез синдрому порушеного всмоктування в кишках складний. Дефіцит інтестінальних ензимів (дисахаридаз, пептидаз та інш.) призводить до порушень мембранного травлення. При недостатності ферментів підшлункової залози страждає порожнинна фаза травлення. Гепатобіліарні захворювання, що супроводжуються холестазом, дисбіоз кишечника сприяють змінам структури і метаболізму жовчних кислот, що призводить до порушень ліполіза і транспорта ліпідів (біліарна фаза травлення). При атрофічних станах слизової оболонки тонкої кишки змінюються процеси абсорбції (целюлярна фаза). У випадках патології кишкового лімфотоку, брижового кровообігу погіршується подальший транспорт речовин, що вже всмокталися (фаза відтоку). Порушення ендокринної функції клітин кишечника змінюють гуморальну регуляцію травлення та транспорт поживних речовин. Прискорене проходження їжі по кишечнику сприяє зменшенню часу контакту хімуса із всмоктуючою поверхнею, що погіршує процеси всмоктування (Ю.А. Ізачик, 1991).

Виділяють декілька форм синдрому недостатності травлення:

•порушення переважно порожнинного травлення;

•порушення переважно пристінкового (мембранного) травлення;

•порушення переважно внутрішньоклітинного травлення;

•змішані форми.

Порушення переважно порожнинного травлення (диспепсія) виникає внаслідок неповного розщеплення харчових речовин травними ферментами у порожнині кишок. Це може відбуватися внаслідок зниження секркторної функції шлунка і кишок, секреції підшлункової залози, жовчовиділення, порушень моторики травного каналу. Проявам диспепсії сприяють перенесені кишкові інфекції, дисбактеріоз, аліментарні порушення (надмірне вживання їжі, незбалансоване харчування, споживання великої кількості вуглеводів, білків, жирів, нестача вітамінів), а також фактори, які можуть гальмувати секреторну

функцію травних залоз (харчове, психічне і фізичне перевантаження, перегрівання, переохолодження).

Недостатність пристінкового травлення розвивається при хронічних захворюваннях тонкої кишки (запальні, дистрофічні і склеротичні зміни слизової оболонки, зміни структури ворсинок, зменшення їх числа на одиницю поверхні). Виникненню недостатності пристінкового травлення сприяють зміни ферментного шару поверхні кишок і розлади їх перестальтики, що порушує перенесення травних речовин із порожнини кишки на поверхню ентероцитів.

Недостатність внутрішньоклітинного травлення пов’язана з первинною або вторинною ферментопатією, в основі якої лежить генетично зумовлене або набуте несприймання дисахаридів і деяких білків. Первинна недостатність внутрішньоклітинного травлення, як правило, розвивається у дітей раннього віку під час введення в їжу дисахариду, який не сприймається організмом. Набута недостатність частіше є наслідком захворюваннь тонкої кишки. У патогенезі СМ суттєве значення має підсилення процесів бродіння внаслідок надходження нерозщеплених дисахаридів у товсту кишку, активації мікробної флори, токсичних впливів фракцій деяких білків (гліадину).

Таким чином, в основі СМ лежить ряд факторів:

•морфологічні зміни слизової оболонки тонкої кишки;

•зміни ферментних систем;

•порушення травлення харчових речовин;

•розлади специфічних транспортних механізмів;

•дисбактеріоз кишок;

•порушення рухової функції кишок.

Знабутих ферментопатій найчастіше зустрічається аліментарна, при якій порушення утворення і активності ферментів пов’язані з характером харчування. Дефіцит білка, вітамінів, мікроелементів у раціоні, незбалансоване харчування можуть призвести до стійких розладів процесу травлення.

Пригнічення активності і біосинтезу ферментів і білка можливе внаслідок токсичного впливу деяких природних компонентів їжі або домішок. У ряді харчових продуктів (бобові, злакові, рис, яйця та інш.) знайдені термостабільні специфічні білкові інгібітори, які утворюють стійкі комплекси з протеїнами травного каналу, викликаючи пригнічення їх активності. Це порушує перетравлення і засвоєння білка їжі. Біосинтез деяких ферментів змінюється в разі недостатності коферментів водорозчинних вітамінів. Це може бути пов’язане з наявністю в харчових продуктах антивітамінів, які руйнують або заміщують вітаміни у структурі молекули фнрменту, значно зменшуючи або повністю пригнічуючи специфічну дію вітамінів. Антагоністами нікотинової кислоти є низькомолекулярні сполуки – ніацитин і ніациноген, які виділені з кукурузи; іридоксину-лінатин, що міститься у насінні льону. У м’ясі деяких риб тіаміназа каталізує гідролітичне розщеплення тіаміну, білок авідин сирих яєць створює у травному каналі стійкий комплекс з біотином.

Забруднення харчових продуктів солями важких металів (ртуть, миш’як), пестицидами, мікотоксинами (афлатоксини, трихотеценові мікотоксини тощо), пригнічує біосинтез білка і його ферментативну активність шляхом реагування з сульфгідрильними групами білкових молекул.

Патологію всмоктування певною мірою зумовлює локалізація ураження. Так, при ураженні переважно проксимальних відділів тонкої кишки виникають порушення всмоктування вітамінів групи В, фолієвої кислоти, заліза, кальція, моносахаридів, середніх відділів – амінокислот і жирних кислот, а дистальних відділів – вітаміну В12 і жовчних кислот.

Розглянемо окремі випадки СМ , які найчастіше зустрічаються в клінічній практиці педіатра і сімейного лікаря.

Лактазна недостатність

Лактазна недостатність (ЛН) – природжена або набута недостатність вироблення в кишках лактази – дисахаридази, яка є ферментом пристінкового травлення, що розщеплює молочний цукор.

Конституційна ЛН часто зустрічається в світовій популяції. За даними С.В. Бельмера, в Європі близько 50% дорослого населення не сприймає молоко. Серед дорослого корінного населення Африки й Америки частота ЛН сягає 100%. Ця обставина пов’язана з відсутністю в цих регіонах молочного тваринництва.

Молочний цукор (лактоза) відіграє важливу роль у розвитку дитини. Лактоза розщеплюється в кишках на галактозу і глюкозу. Галактозі належить певна роль у розвитку нервової системи дитини. Вона входить до складу цереброзидів і гангліозидів. Лактоза, олігоаміноцукри (біфідус-фактор), імунні компоненти грудного молока сприяють росту біфідофлори в кишках за рахунок підтримки pH у товстій кишці в межах 5-5,5 та інгібування росту патогенної мікрофлори.

Якщо ж лактоза не розщеплюється лактазою, то вона в надмірній кількості надходить до дистальних відділів тонкої кишки, не ферментується бактеріями, викликає закислення кишкового вмісту. Це призводить до підсилення процесів бродіння, заселення кишечника умовно патогенною мікрофлорою і розвитка дисбактеріоза.

Розрізняють транзиторну, вроджену і набуту форми ЛН.

Транзиторна форма ЛН є фізіологічним явищем перших 2 місяців життя дитини. Вона пов’язана з незрілістю ферментних систем, має незначні клінічні прояви і не потребує корекції.

Первинна (вроджена) ЛН виникає відразу після народження, коли немовля починають годувати молоком. Через 30 хв-2год після годування у дитини з’являється збльовування, вздуття живота, неспокій, збудженість, болісний крик у зв’язку зі спазмами і метеоризмом. В подальшому спостерігаються пінисті випорожнення з кислим запахом, в калі збільшується вміст лактози.

Вторинна (набута) ЛН розвивається у старшому віці, частіше після перенесеного захворювання травного каналу.

Для підтвердження діагноза ЛН використовують різні лабораторні і інструментальні методи. Найпростішим методом є визначення загального вмісту вуглеводів у калі без їх ідентифікації. В цей період дитина повинна отримувати молочні продукти. Ідентифікація цукрів можлива методом тонкошарової хроматографії, але така необхідність виникає доволі рідко.

Точним методом є тест з навантаженням лактозою. Натщесерце визначають вміст глюкози у крові, після чого пацієнту дають випити розчин

лактози у теплій воді з розрахунку 2г лактози на 1кг маси тіла, але не більше 50г. Концентрацію глюкози у крові визначають через 15, 30 і 60 хвилин після навантаження. В нормі приріст повинен бути не меншим 1,1 ммоль/л глюкози; менший показник свідчить про ЛН. Під час проведення тесту можуть спостерігатися характерні зміни випорожнень, болі у животі, нудота.

За кордоном широко використовують визначення водню в повітрі, яке видихає пацієнт, до і після навантаження лактозою. При ЛН концентрація водню в повітрі, яке видихає дитина, збільшується. Проте метод потребує спеціальної апаратури і не може застосовуватися в умовах поліклініки.

Принципи лікування лактазної недостатності.

Основним методом лікування ЛН є призначення безлактозної дієти, тобто відміна молока і у важких випадках - кисломолочних продуктів. Дітей першого року життя треба перевести на низьколактозні або безлактозні молочні суміші. На упаковках із сумішами, в яких суттєво зменшена або відсутня лактоза, є

спеціальна позначка: “SL” (sine lactose), “LF” (lactose free), “LL” (low lactose).

Низьколактозні та безлактозні суміші представлені продуктами, в яких вуглеводний компонент містить низький відсоток лактози, або не містить його взагалі. В останньому випадку вуглеводи представлені сухою кукурудзяною патокою або мультодекстраном. Білковий та жировий компоненти таких сумішей наближаються по якості до аналогічних складових жіночого молока. Окрім того, до складу цих сумішей включають мікроелементи, вітаміни, незамінні амінокислоти. Осмолярність цих сумішей доволі низька, що зменшує ризик посилення діареї.

До низько- і безлактозних надходять суміші: “NAN безлактозний” (фірма “Нестле”), “Нутрилон низьколактозний” (фірма “Нутриція”), “Хумана

Heilnahrung”.

“NAN безлактозний” – це поживна суміш без лактози, що призначена для заміни молока в раціоні дітей, які страждають непереносимістю лактози Суміш збагачена нуклеотидами, які є первинними структурними елементами РНК і ДНК. Крім того суміш збагачена таурином. Співвідношення сироваткових білків до казеїну адаптоване до грудного молока. Вуглеводи представлені мальтодекстрином, жировий компонент – рослинними оліями. Кількість заліза і фосфора зменшені, містяться цинк, йод, селен, вітаміни та мінеральні речовини.

“Нутрилон низьколактозний” – суміш з низькою осмолярністю, що важливо у разі зниження активності лактази, містить адаптовані білковий і жировий компоненти, вітаміни, мінеральні речовини і мікроелементи. За своїм складом і характером всмоктування в організмі дитини суміш наближена до грудного молока. Суміш можна використовувати для діференціальної діагностики несприймання білка коров’ячого молока і лактози.

У разі відсутності спеціальних низьколактозних або безлактозних сумішей можна застосовувати суміші на основі сої, що зовсім не містять лактози: “NAN Соя ” (фірма “Нестле”), “Нутрилон Соя” (фірма “Нутриція”), “Енфаміл-соя”, “Пулєва V”, “Сімілак-ізоміл”, “Фрісосой”, “Хумана-SL”, “Фітолакт”, “Соя Туттелі”, “Хайнц – соєва суміш”, .

За кордоном в останні роки поширені препарати, які розщеплюють лактозу в молоці. Прикладом такого препарату є Kerulac (Yamanuchi Europe). Додавання декількох крапель препарату до грудного або коров’ячого молока з