01

плату за ячмінь, пшеницю, овець і пиво – не що інше, як кви танції. Ці глиняні таблички Урука – це найперші записи про ціни.

Тобто, ледве навчившись робити записи на мокрій глині, людина написала на ній ... ціни !

Споживач, здійснюючи свій вибір, безумовно, буде порівню вати ціни різних продавців. Вага цього показника серед інших факторів, які впливають на вибір покупця залежить від багатьох умов: групи товарів, категорії споживачів, але, без сумніву, ціна є ключовим елементом у збутовій політиці будь якого продавця. Висока ціна означає, що річ дорога і її купівля вимагає великих грошових витрат, низька ціна означає дешевизну і менше наван таження на кишеню покупця. Однак ціна, а точніше, ціни, вся їх сукупність являють собою не тільки індивідуальну, особисту, а й суспільну, соціальну категорію. Вони регулюють як окрему купів лю і продаж товарів споживачам, так і економічні процеси зага лом, включаючи виробництво, розподіл товарів, обмін або спо живання благ, надання послуг.

В економіці застосовуються десятки мільйонів цін. Під єди ним поняттям «ціна» розуміється безліч різновидів цін, включаю чи оптові, роздрібні, регульовані, договірні, вільні ринкові, дер жавні, контрактні, прогнозні, проектні, лімітні, світові і ряд інших. Будучи широко вживаними в економіці будь якого типу (центра лізованої, ринкової, змішаної), ціни формуються і діють у різних економіках по різному. Вони, безсумнівно, являють собою тон кий, гнучкий інструмент і в той же час досить могутній важіль управління економікою, хоч їхні реальні можливості впливу на економіку взагалі і на рівень життя зокрема набагато менші ніж надії, що покладаються на ціни та на ціновий механізм людьми.

У ціновому механізмі потрібно розрізняти і виділяти дві взає модіючі частини. Це, з одного боку, самі ціни, їх види, структура, величина, динаміка зміни і, з іншого – ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ці ноутворення, з яким люди знайомі набагато менше, ніж з цінами, виступає активно задаючою частиною всього цінового механізму.

Воно, власне, і зумовлює величину ціни. Проте найчастіше ціноу творення від нас приховане, а ціни ми бачимо наяву. Ціни і ціноу творення складають у своїй єдності ціновий механізм.

Про ціни стали говорити і писати не стільки з позицій їх суті і призначення, скільки з точки зору способів їх формування, ви

значення. Сприйняття ціни все більш асоціювалося з епітетами, супроводжуючими це слово: «державна», «ринкова», «тверда», «до

говірна» тощо. Значення ціни так чи інакше зв’язується з ціноут ворюючими чинниками, що впливають на її величину.

Під загальною поширеною назвою «ціна» розуміється ком плекс економічних понять, що входять в єдину синтетичну кате горію. Реально під одним найменуванням «ціна» існує, як згаду валася вище, безліч її видів, що різняться між собою призначен ням, сферою застосування, способом формування, тому дати загальне, єдине визначення поняттю «ціна» складно. За визна ченням, яке наведено у економічній енциклопедії, ціна – це сума

коштів, яку сплачує покупець за товар, який він купує, що представле ний у вигляді продукту або послуги. Для розуміння процесу ціноу творення прийнятним є дещо інше визначення ціни. Отже, ми будемо вважати, що ціна – це грошовий вираз вартості товару.

Ринок і ціна – категорії, обумовлені товарним виробництвом. При цьому первинним є ринок. Це пояснюється тим, що при то варному виробництві економічні відносини проявляються голов ним чином через ринок. Саме ринок є основною формою вияв лення товарно грошових відносин і вартісних категорій.

У ринковому господарстві важливу роль відіграє закон вар тості, який реалізується через механізми ціноутворення, збалан сованості попиту і пропозиції. Він є одним із регуляторів суспіль ного виробництва, який допомагає переливу ресурсів з одного се ктора економіки в інший і всередині окремих секторів під дією товарно грошових відносин. В умовах ринкових відносин трудові, матеріальні і фінансові ресурси підприємства є частиною сукуп них ресурсів суспільства і включаються в загальний процес від творення самим підприємством як господарюючим суб’єктом. Регулювання відтворення здійснюється поряд з іншими економі чними законами, законом вартості, який діє через механізм цін і ціноутворення.

1.2. Теор³¿, що визначають ц³нн³сть товару

Що стосується історії вартості і цін, то немає жодної еконо мічної школи, яка не висловлювала б свої судження з цього при воду. Проте перші наукові основи розуміння ціни та її величини

часної економічної теорії. Джон Локк почав свої обговорення з основної теорії вартості і на її базі створив власну кількісну теорію

грошей. В своїй теорії вартості Локк був стурбований вивченням не внутрішньої, а ринкової вартості. «Ринкова вартість будь яких визначених обсягів двох або більше товарів однакова, коли вони обмінюються один на одного». Така ринкова вартість або ціна ви значається не міновими співвідношеннями, а рівністю попиту і пропозиції. Це виявив Джон Стюарт Міль. І хоча твердження Ло кка про те, що «ціна будь якого товару зростає або знижується у відповідності із співвідношенням кількості продавців і покупців», важко визначити як теорію визначення ринкової ціни, оскільки вона сформована в термінах обсягу і продажу, все ж – це перша сформульована теорія рівноваги попиту та пропозиції як визнач ника ринкової ціни. Але теорія вартості Локка побудована не як загальна теорія вартості, яка завжди правильна, а як часткова тео рія, сконструйована для того, щоб дати мікроекономічну основу кількісної теорії грошей, яка пояснює загальний рівень цін.

Отже, ідеї Дж.Локка співпадають із теорією визначення ціни, виходячи із коливання попиту і пропозиції. І хоча вважається, що остання виникла наприкінці ХІХ – початку ХХ століття (неокла сична теорія), все ж до даного напрямку можна із повною впевне ністю віднести праці цього великого англійця. Основними пред ставниками теорії визначення ціни виходячи з коливання попиту і пропозиції є Дж.С.Міль, В.Парето та А.Маршалл.

Згідно з теорією В.Парето на ринку в умовах досконалої кон куренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією. Співвід ношення попиту і пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та виробничих витрат, що означає вилучення вартості з процесу формування цін.

Одна із глав книги австрійського вченого К.Менгера назива ється «Теорія ціни», де автор спробував дати визначення цінності блага: «цінність не є дещо притаманне благам або яка небудь їх властивість... Цінність будь якої частини всього доступного лю

дині блага рівна для неї важливості задоволення найменш значи мих потреб...». Тобто, тут ми зустрічаємось з тим, що ціна товару визначається його корисністю.

Як свідчать наведені нами погляди на теорію ціни, з кінця ХІХ ст. в економічній теорії проблема дослідження внутрішнього

змісту категорії вартості, визначення фундаментальних об’єкти вних взаємозв’язків процесу її формування все більше підміню

ються суб’єктивним підходом, який надавав першості індивідуа льним перевагам і характеристикам. Так, теоретики австрійської школи, визначаючи вартість через корисність, практично повні стю перенесли економічний аналіз в сферу дії психологічних факторів.

Узагальнив ідеї своїх попередників і дав єдине визначення ціни товару, що визначена через рівновагу попиту і пропозиції А.Маршалл. Основна ідея А. Маршалла, яку він розкрив у праці «Принципи економіки» (1890 р.), полягала в необхідності пере несення акценту в дослідженнях економістів із проблеми вартості на аналіз закономірностей взаємодії категорій попиту та пропо зиції і створення на цій основі розгорнутої теорії ціни. Визнаючи в однаковій мірі неправомірними спроби надати вирішальне зна чення в дослідженнях пропозиції (як це робили представники теорії трудової вартості і теорії чинників виробництва) або попиту (як це вважали теоретики граничної корисності), він запропону вав об’єднати ці категорії в єдину систему. При цьому зміну попи ту пов’язав з категорією граничної корисності, а пропозицію — з вирішальним впливом витрат виробництва.

А. Маршалл розкрив механізм взаємодії попиту і пропозиції на формування цін за умов досконалої (чистої) конкуренції. Спів відношення попиту і пропозиції впливає на обсяг продукції, що надходить на ринок, і тим самим впливає на витрати виробницт ва. Останні, зі свого боку, впливають на пропозицію товарів під приємствами. Таким чином, дія сил попиту і пропозиції спрямо вує ціни в бік рівноваги, при якій витрати виробництва відіграють певну роль у формуванні ціни.

Аналізуючи закономірності формування попиту, пропозиції та ціни, А. Маршалл висунув ряд нових положень і ввів у лексич ний обіг нові поняття та категорії. Так, він обґрунтував необхід ність, включення чинника часу до аналізу цін і вперше визначив зв’язок між витратами виробництва і ціною в умовах короткостро

кового або довгострокового періоду. Широке визнання в економі чній науці дістала також ідея А. Маршалла щодо еластичності по питу і пропозиції за ціною. Теорія ціни, яку запропонував А. Мар шалл, у своєму подальшому розвитку склала частину економічної науки, яка називається мікроекономікою.

Із представників української економічної думки до даної теорії вартості можна віднести роботи М.Бунге (1845 – 1895рр.)

та Д.І.Піхно (1853 – 1909 рр.). Д.Піхно виводив цінність з кори сності та придатності блага задовольняти людську потребу. Ціна і цінність визначаються попитом і пропозицією. Д.Піхно розкрив взаємодію законів попиту і пропозиції, теоретичні засади форму вання цінності та ціни.

І все ж, можна сказати, що теорія визначення ціни на основі рівноваги попиту і пропозиції мала свої недоліки, які проявлялись, перш за все в тому, що вона не дає відповіді на питання, чим же буде визначатися ціна у випадку збігу попиту і пропозиції, а також не враховується той факт, що як попит, так і пропозиція, у свою чергу, залежать від рівня цін на товари.

Поява описаної нами теорії визначення ціни ґрунтувалась на поєднанні твердження класиків політичної економії про те, що в основі ціни лежать витрати виробництва, і положень теорії грани чної корисності. Тому обов’язковим для розуміння теорії ціни є вивчення інших поглядів на суть та визначення ціни.

Теорія трудової вартості. Підхід, згідно з яким за основу цін ності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву трудо вого, а теорія, на якій він заснований,— трудової.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські еко номісти У.Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найбільш повно її роз робив К. Маркс. Про трудову теорію вартості мова йде вже у пер шому розділі першого тому «Капіталу», де формується теза про принципи обміну товарів відповідно до вартості і пропорційно кі лькості праці, яка потрібна для їх виробництва.

Для розуміння суті та особливостей трудової теорії К. Маркса принципове значення має концепція двоїстого характеру праці, втілена в товарі. К.Маркс вважає, що зведення товару до «праці» недостатнє і неповне – необхідно звести його до праці в двоякій формі, а саме в формі конкретної і абстрактної праці.

Конкретна праця – це корисна, доцільна форма праці, неза лежна від будь яких суспільних форм умова існування людей,

вічна природна необхідність. Така праця характеризується своєю метою, характером операцій, предметом, засобами і результата ми.

Абстрактна праця – це «праця взагалі», безвідносно до корис ності, доцільної форми, затрата праці в фізіологічному розумінні

слова, як витрата людської робочої сили. Вона виступає одночас но реальним та історичним явищем товарного виробництва.

З урахуванням якісних відмінностей праці, тобто необхідної інтенсивності і кваліфікації праці, К.Маркс вводить положення про середню суспільну працю, а точніше – «суспільно необхідний робочий час» або про витрати часу «при середньому, в даний час, рівні вправності та інтенсивності праці». Таким чином, трактуван ня вартості, засноване на вимірі трудових витрат, є, за Марксом, єдино правильним, незважаючи на те, що залежно від попиту і пропозиції ціна товару може зростати або падати відносно вар тості.

Концепцію «ціни виробництва» К.Маркс обґрунтовує як вто ринну по відношенню до первинної категорії «вартість». Ціна ви робництва оголошується завжди такою, що співвідноситься з «ку півельною ціною». Було б правильно вважати, що «ціни фактично регулюються виключно законом вартості», тобто у до ринковій економіці, а також капіталізмі – рівнем «капіталу середньої орга нічної будови». У розвиненій економіці, твердить К.Маркс, під перетворенням цінності (вартості) в ціну виробництва прихову ється сама основа для визначення вартості, тому «ціна виробниц тва» – це те, що А.Сміт називає природною ціною, Д. Рікардо – ціною виробництва, або вартістю виробництва, а фізіократи – необхідною ціною, оскільки в подальшій перспективі ціна вироб ництва є обов’язковою умовою пропозиції.

Апелюючи до науки і законів ринкової економіки, К.Маркс переконаний, що обмін без дотримання закону вартості не існує в будь якому суспільстві.

Отже, згідно із теорією трудової вартості, в основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор – праця найманого робітника. Всі товари є продуктами людської праці. Вимірником вартості товарів служать витрати робочого часу, причому не індивідуальні, а суспільно необхідні, усереднені ви трати.

Із робіт українських вчених до теорії трудової вартості від

носять праці М.Зібера (1844 – 1888 рр.). На основі аналізу різних поглядів на вартість вчений дійшов висновку, що «спеціально корисна праця є єдиним елементом споживчої цінності, так само, як відділена від своїх спеціальностей загальнолюдська праця є єдиним елементом вартості й мінової вартості».

Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він

приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині дев’ятнадцятого століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем Баверк, Д. Кларк. Із українських економістів до даного на прямку можна віднести праці М.І.Туган Барановського, Є.Є.Слу цького (1880 1948 рр.), О.Д.Білімовича.

Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення вар тості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнят ним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб’єктивною граничною корисніс тю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в до статній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (на приклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницю вважати остан ньою, то нулю дорівнюватиме корисність будь якої одиниці цьо го блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже висо кою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що за довольняє «граничну потребу», має і граничну корисність, яка ви значає ринкову цінність.

Правильність теорії граничної корисності переконливо дово дить добре відоме явище «дефіциту». Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься за лежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над про позицією сприятиме зростанню ціни над вартістю і навпаки.

М. Туган Барановський не тільки провів блискучий порівня льний аналіз теорії попиту й пропозиції і теорії граничної корис ності з проблем вартості як вихідної та центральної у полічній еко номії, й дійшов висновку про можливість синтезу цих теорій вар тості двох шкіл. М.І. Туган Барановський сформулював закон («теорему цінності»), згідно із яким граничні корисності госпо

дарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. При всій умовності цього закону (що, до речі визначав і сам вчений, розглядаючи його як певний ідеал, тяжін ня до якого є необхідною умовою реалізації принципу господар ського розрахунку) сама ідея про необхідність дослідження кате

горії цінності з точки зору «об’єктивних і суб’єктивних» факторів була надзвичайно плідною.

Заслуга широкого застосування математичних методів до ана лізу й обґрунтування теорії граничної корисності належить ще одному представнику українських економістів Є.Є.Слуцькому, який також спробував звести погляди окремих представників шко ли теорії граничної корисності у єдину систему.

У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає тео рія ціни, яка комплексно вивчає дію різних ціноутворюючих чин ників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозиції. Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії цілого комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності та ефектив ності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошо вого обігу та платіжного балансу, характер державного регулюван ня тощо.

Поряд із цим, окремі західні економісти і дотепер продовжу ють віддавати перевагу теорії граничної корисності, розглядаючи суб’єктивні оцінки споживачів як головний чинник встановлен ня ціни. Деякі економісти висловлюються взагалі проти необхід ності використання будь якої теорії ціноутворення на сучасному етапі.

Безперечно, цей перелік теорій вартості є неповним. В літе ратурі нерідко можна зустріти визначення і теорії факторів виро бництва, й інформативної теорії вартості та ряд інших. Перша озна чає, що ціна товару формується під дією вартості та якості ресур сного набору співтворців економічного результату. Оскільки праця – частина такого набору, то можна вважати, що описана нами теорія трудової вартості і теорія факторів виробництва мають спільну основу в трактуванні ціни виробленого товару.

Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вар тості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох основ них чинників: праці, капіталу і землі. При цьому земля вважаєть ся головним природним чинником. Ця теорія була викладена в працях французьких економістів ХІХ ст. Ж.Б.Сея та Бастіа. Вони

стверджували, що в утворенні вартості бере участь не тільки пра ця, а й капітал. Чинники виробництва, за цією теорією, беруть рі вну участь у процесі утворення вартості. Використовують дану те орію для обґрунтування, здебільшого, цін на сільськогосподарсь ку продукцію. Тому, саме до такого трактування ціни схиляються

сучасні українські економісти в галузі агропромислового вироб ництва (П.Саблук, Б.Пасхавер).

Теорія факторів виробництва стала методологічною основою економетричного напрямку ціноутворення, досягнення якого вже в наш час оцінені високо, а його автори удостоєні Нобелівських премій з економіки. Розглянуті теорії вартості не слід протистав ляти, адже кожна з них відбиває різні сторони економічного жит тя, і всі вони справляють вплив на цінність. Більше того, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

1.3. Суть процесу ц³ноутворення

Ціноутворення – це процес встановлення цін на товари та по слуги.

При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не у сфері виробництва, не на підприємстві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку під дією попиту і про позиції, товарно грошових відносин. Ціна товару і його корис ність проходять перевірку ринком і кінцево формуються на рин ку. Кожна фірма ставиться до проблем ціноутворення по своєму. В дрібних фірмах ціни звичайно встановлюються головним керів ником. У великих компаніях проблемами ціноутворення, як пра вило, займаються керівники середнього рівня. Однак і тут керів ництво подає загальні установки, формує цілі політики цін, затверджує ціни, запропоновані керівництвом нижчих ешелонів. У таких галузях, де фактори ціноутворення відіграють вирішальну роль (аерокосмічна промисловість, залізниці, нафтодобувна про мисловість та ін.), фірми часто створюють відділи цін, які розроб ляють ціни або допомагають робити це іншим підрозділам.

Процес ціноутворення здійснюється на основі методології. Методологія ціноутворення – це сукупність найбільш загальних

правил формування ціни, пов’язаних в основному з макроеконо мічними особливостями господарської системи, а також із різни ми сферами ціноутворення. У зв’язку з цим методологічні прин ципи можуть бути загальними як для економіки в цілому, так і для групи суміжних галузей, виробництв. Загальні методичні правила