Наука XXI века 2013-05-06_A4_tom-13

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

FILOZOFIA NAUKI

*137389*

К. филос. н. Тягнибедина О.С.

Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко, Украина

ГНОСЕОЛОГИЧЕСКИЕ ВОЗМОЖНОСТИ ОСНОВНЫХ ФОРМАЛЬНО-ЛОГИЧЕСКИХ ЗАКОНОВ МЫШЛЕНИЯ

В современной философской литературе не прекращается дискуссия о гносеологических возможностях основных законов формальной логики, логики Аристотеля: законах тождества, непротиворечия, исключенного третьего. Участники дискуссии выдвигают и пытаются обосновать тезисы об ограниченности основных формально-логических законов, о возможных альтернативах формальной логики, о сферах действия законов формальной и диалектической логики.

Задача данной статьи состоит в том, чтобы представить некоторых участников дискурса и выделить наиболее плодотворную концепцию решения проблемы гносеологических возможностей основных законов формальной логики. Будут рассматриваться точки зрения таких ученых: Я. Г. Шемякин, Г. С. Померанц, В. Л. Алтухов, Е. А. Иванов.

Следует отметить, что Я. Г. Шемякин в своей работе «Дискурс взаимодействия и взаимодействие дискурсов» особо выделяет пункт «Формальная логика и ее альтернативы». Автор пишет: «Картины мира, в которых фиксируется способ решения экзистенциальных проблем, несовместимы в различных разновидностях универсализма. Их вообще невозможно совместить в рамках формальной логики, логики Аристотеля. Здесь настоятельно необходим какой-то иной подход. И самое интересное, такой подход однажды уже был выработан… это произошло… в ранней Византии, где в IV в. представители так называемого «кружка каппадокийцев» (Василий Великий, Григорий Нисский, Григорий Богослов, он же Григорий Назианзин) выдвинули концепцию, которая, по моему убеждению, может стать основой решения проблем соотношения общего и отдельного, универсального и локального. Речь идет об определенной трактовке соотношения лиц Св. Троицы. Отвергнув мысль об абсолютной несовместимости Бога и Человека, противопоставляемых как принципиально различные сущности многими еретическими течениями в духе формальной логики, каппадокийцы нашли другие способы соотношений: единосущность, равночестность (то есть признание полного равенства всех трех лиц Троицы), неслиянность (признание полноценного существования каждого из лиц как неповторимого, не сводимого к двум другим), нераздельность (наличие общей глубинной основы, единства, цементирующего многообразие)» [4, с. 84].

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

менным условием полномасштабного включения страны в систему современной мировой цивилизации, реализации огромного собственного потенциала для достижения экономического и культурного процветания народа, устойчивого развития всех сфер общественной жизни.

Литература:

1.Концепция развития гражданского общества в РК на 2006-2011 годы.

2.Оценка уровня гражданской самоидентификации населения Республики Казахстан. Алматы, 2003.С.24.

3.Результаты социологических исследований, проведенных Институтом философии МН-АН РК 2005-2006 гг. Алматы, 2006.

*136149*

Д.с.н., проф. Костин Р.А., к.культ., доц. Фролов А.В.

Санкт-Петербургский государственный университет сервиса и экономики, Россия

ВЛИЯНИЕ ФОРМИРУЮЩЕГОСЯ ПОТРЕБИТЕЛЬСКОГО ОБЩЕСТВА НА ПРОЦЕСС СОЦИАЛИЗАЦИИ СОВРЕМЕННОЙ РОССИЙСКОЙ МОЛОДЕЖИ

Вданной статье предпринята попытка рассмотрения положения, в котором оказывается современная российская молодежь в процессе социализации. В ситуации столкновения потребительских ценностей и перестраивающейся общественной парадигмы результаты социализации подрастающего поколения оказываются неоднозначными. Это во многом определяет тенденции развития российского общества в будущем и судьбу страны надолго вперед.

Всоциологической науке под термином «социализация» традиционно принято подразумевать процесс усвоения развивающимся индивидом некой устоявшейся системы норм, ценностей и знаний, позволяющей ему в итоге войти в социум на правах полноценного члена общества. Процесс социализации одновременно и целенаправлен, и стихиен, он представлен синергетикой воспитания и саморазвития в наличествующей среде. Впрочем, во времени процесс социализации ограничен только физической кончиной индивида, так как изменения условий среды актуализируют социализацию вновь и вновь. Во времена смены общественных парадигм социализация подрастающего, формирующегося интеллектуально, нравственно и духовно поколения оказывается под пристальным вниманием социологической науки в силу неоднозначных результатов, наблюдаемых исследователями на выходе.

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

Общество потребления по историческим меркам весьма молодо, обретает форму буквально на памяти одного поколения и складывается в систему социальных и культурных взаимодействий, в которой самоидентификация населения выстраивается на определенном способе потребления, а не на системе «трудпроизводство». Если в предшествующие исторические эпохи потребление часто было буквально способом борьбы за выживание, то в культуре потребительского общества оно становится инструментом выстраивания субъектом собственной социальной идентичности. Стиль жизни, место и способ приобретения товаров и услуг становятся значимыми показателями социального статуса.

Достижения культуры и цивилизации, человеческий опыт, а часто и сам субъект и его повседневная жизнь становятся товаром и обретают свою цену. Все «бесценные» артефакты культуры обретают спекулятивно возрастающую материальную, денежнуюценностьили, какзнать, могутоказаться«без-ценными».

Рукопись в потребительской культуре рассматривается в первую очередь как набор листов, историческая ценность которых подтверждена надежными свидетельствами или методом радиоуглеродного анализа, но не как носитель достижений человеческого духа и интеллекта. Даже тело человека рассматривается двояко: с одной стороны оно священно, ибо представляет собой систему, обладающую потребностями, склонную к непрерывному удовлетворению таковых, а значит, к поглощению услуг и товаров (отсюда наблюдаемый культ еды, здоровья, физической культуры и т.п.); с другой стороны – тело рассматривается как «набор запасных частей» для других человеческих тел (отсюда более чем спорные с этической точки зрения и архиреволюционные в научном и культурном смыслах достижения в трансплантационной медицине).

Моральная парадигма тупиковая – невозможно однозначно оценить положение неизлечимо больного человека и его близких и родных, которые с надеждой ожидают поступления донорского органа и радуются, если таковой становится доступен, предпочитая не думать о том, что это результат чьей-то скоропостижной кончины. В потребительских обществах все чаще серьезно рассматривается вопрос о юридическом обосновании насильственного изъятия «качественных органов», доступных для пересадки без испрашивания разрешения родственников и без учета противного сему акту волеизъявления покойного, выраженного в завещании.

Товаром становится и повседневная жизнь, которая успешно продается медиа- и интернет-компаниями посредством бесчисленных телесериалов, реа- лити-шоу и интернет блогов. Некоторые исследователи уверенно утверждают идею о глобальном торжестве над культурными особенностями народов и социальных слоев единой модели потребительского общества, когда все социальное бытие организовывается вокруг процесса потребления. В этих условиях доминирования потребительского культурного вектора интерес представляет исследование процесса социализации молодежи вообще и российской молодежи, в частности.

12

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

рнення вірменській громаді кафедрального Успенського собору. 25 червня 2001 р. під час перебування у Львові храм відвідав Папа Іван Павло ІІ.

Отже, вірмени в Україні живуть кілька відокремленою в культурному в релігійному відношенні життям. Вірменська апостольська церква є однією з найдавніших християнських церков. Християнство з'явилося у Вірменії в II – III ст., ставши на початку IV ст. державною релігією. Економічна та культурна діяльність вірмен в минулі віки залишили вагомий слід в історії України. Побут вірменської діаспори, її політичне, соціально-економічне та духовне життя є органічними складовими сьогодення національних меншин української держави. Вірмени відіграли важливу роль у житті України, піднесенні економіки середньовічних міст. З розпадом Радянського Союзу в Україні почали відроджуватися вірменські церкви. Вже в 1991 р. у Львові, як і в інших місцях України, були офіційно зареєстровані вірменські релігійні товариства.

Вірмени мають багату, різноманітну історичну спадщину, використання якої може створити базу для сучасного зміцнення і майбутнього процвітання вірменської діаспори на українських землях, що можливо тільки за умови збереження та вивчення своєї історії, культури, свого коріння.

Література

1.Вірменська Церква в Україні: Монографія. – Львів: Логос,– 128 с.

2.Закревський М.В.Описание Киева.[2]

3.Дослідження Вірменського християнства: нові методологічні підходи

//Українське релігієзнавство, – № 24. – С. 3-11.

85

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

ма, в другій половині XVII ст. протягом п’яти років діяв вірменський шкільний театр). Збудовані вірменами культові й цивільні споруди, які збереглися до нашого часу, – церква Саркіса в Феодосії XIV ст. Шедеври різьблення на камені у вірмен мають багато спільного з українськими орнаментальними мотивами.

Вірмени в Україні в релігійному відношенні були підпорядковані ечміадзінському патріарху. Церква була організацією дійсно національною. З занепадом політичної самостійності Вірменії народ зберігав свою національну організованість під покровом церкви.

Релігійна полеміка кінця XVI – початку XVII ст. і зростаюча напруженість між Польщею та Україною поглибили конфронтацію між православними і католиками. Це позначилося на становищі вірмен в Україні. З боку католицької Польщі посилилися дії, що вели до обмеження самоврядування вірменських колоній. Мали місце захоплення місць, споруд, земель, які належали вірменам. Відбувалися напади на вірменські школи з метою їх примусового закриття. В «Описании Киева» М.Закревський наводить факт, що уніати, з якими «ніхто не міг тягатися в судах, бо що вирішать, те й зроблять», відібрали у вірмен цілі ниви, на «законних» підставах, і узяли з них 200 злотих за судові витрати.[2] В той же час серед вірмен виникають певні угрупування, які з різних причин шукають шляхи більш тісного зближення з магнатською верхівкою Польщі. У вірменських колоніях виникають внутрішні негаразди, особливо у Львівській, де цю лінію активно перетворював у життя львівський єпископ-уніат М.Тарасович. Частина вірмен, для яких польсько-католицька культура була більш привабливою або під тиском оточуючого середовища, приймали католицтво й згодом полонізувалися. Інші, усвідомлюючи свою самобутність, відчуваючи політичну обмеженість своїх прав і релігійну дискримінацію, вели боротьбу проти польсько-католицької залежності. У XVII ст. особливо погіршилися взаємовідносини між вірменами та польським патриціатом Львова, на боці якого був уряд. Права і привілеї вірмен обмежувались і в інших містах.

Розкол серед вірмен посилювався наступом магнатських феодалів на верстви пригнічених націй і процесом об’єднання економічних інтересів верхівки вірменських колоній з інтересами польських правлячих кіл. Це в значній мірі призвело до занепаду в кінці XVII – початку XVIII ст. самобутніх вірменських колоній на території Західної України. На Поділлі та Волині цей процес продовжувався до кінця XVIII – початку XIX ст. Він супроводжувався виходом груп вірмен з місць їх постійного проживання, які були окуповані турками.

У наш час у межах України проживає близько 60 тис. вірмен. Відновлено українську єпархію,яку очолює висвячений в Ечміадзіні архімандрит Натан Оганесян (місцеперебування у Львові). 28 листопада 1991 р. в Україні було офіційно відновлено і зареєстровано єпархію Вірменської Апостольської Церкви, громади якої зараз діють у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, а також у деяких містах Криму. Українську єпархію ВАЦ очолює архієпископ Григоріс Буніатян, осідок якого знаходиться у Львові. Триває поетапний процес пове-

84

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

Социализация российской молодежи в современных условиях – процесс трудный, протекающий тяжело и осложняемый процессами углубления соци- ально-экономического неравенства и кризисными явлениями в семье, школе, высшем учебном заведении, армии и трудовом коллективе. Конечно, социализация российской молодежи в условиях социокультурных изменений, вызванных становлением потребительского общества, вопрос актуальный и достаточно широко дискутируемый, однако зададимся вопросом – а так ли уж явно становление «общества потребления» в современной России? Социологии уже отметили появление признака потребительской идеологии, активно распространяющейся в молодежной среде с 90-х годов двадцатого века – культа гедонизма, расцветающего в условиях стремительного обогащения. Конечно, потребительская идеология несводима к понятию потребительского общества. И общество потребления в России еще только начинает складываться, однако происходит это в условиях, когда самые негативные аспекты потребительского общества уже проявились в жизни социума. В таких социокультурных условиях молодежь оказывается дезориентированной изначально. Это очень опасное явление, так как будущее российского общества оказывается зависимым от ценностно дезориентированного, а то и асоциально настроенного поколения, в силу возраста, не обладающего вполне системой устойчивых ценностных ориентиров.

Разные исследователи определяют общество потребления либо как высшую (и тупиковую) стадию развития индустриального общества, либо как проходящую стадию постиндустриального общества. В данном случае понятийный спор не так уж важен. На наш взгляд, важно то, что потребительское общество вырастает в условиях, достаточно тщательно изученных многочисленными теориями потребностей. Структура потребностей сложна и общество потребления ставит главной целью удовлетворение всех позитивных (приносящих пользу) материальных, социальных и духовных, в конечном счете, потребностей – пусть даже через извлечение прибыли из процесса. Однако объектами потребления могут выступать не только услуги и товары, приносящие пользу человеку и обществу, но и разрушающие его тело, интеллект и душу. Особо интересно исследование престижеобразующих форм потребления как наиболее деструктивных по отношению, как к человеку, так и к обществу и природе.

Престижепотребление – это потребление искусственных образов и противоестественных иллюзий. В современной России это все чаще становится нормой потребительского поведения. Тем, кто убежден, что российское общество уже сложилось как общество потребления, надо иметь ввиду, что, в отличие от «западных» моделей потребительских обществ, российская модель характеризуется навязчивым желанием потреблять товары (услуги) – символы преуспевания и превосходства над окружающим обществом и его нормами и законами. Ради этого россияне экономят на качественных товарах и продуктах питания. Культ здорового образа жизни не приживается в российском обществе, зато ал-

13

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

коголизация и никотинизация населения достигли ужасающих размеров, сформировав устойчивых потребителей в среде детей и молодежи, а также девушек и женщин. Любая антиникотиновая компания обречена на провал, если учесть, что потребитель сигарет – подросток – удовлетворяет посредством сигарет имиджевую потребность в создании своего образа «крутого парня», независимого и неподсудного никому субъекта.

Доступная статистика Росстата фиксирует, что по сравнению восьмидесятых годов, россияне до сих пор в меньших количествах потребляют хлеба, мяса, молока и яиц. В России резко сократилось поголовье крупного рогатого скота и посевные площади сельскохозяйственных предприятий. Снижаются объемы строительства жилья и перевозки пассажиров всеми видами транспорта. Отсутствует возможность получения не только бесплатной, но порой и платной качественной медицинской помощи. Непредсказуемы результаты реформы высшего образования – престиж качественного образования, как и уровень образовательной культуры студентов и преподавателей неуклонно снижается. Это свидетельствует о резком падении качества жизни многих россиян. Тем настойчивее будет желание индивидуума вырваться за пределы бытия «большинства», чем ниже и бесперспективней уровень его существования. И если «возрастной» член общества и силу физических причин и осознания оставшихся к проживанию лет, часто больше ценит общественную устойчивость и личную стабильность, то молодежь по причине психофизиологического ощущения «бесконечности» жизни, способна реально «сжигать» собственное бытие в топке потребительского общества, в мире перемалывающих тела и души престижеобразующих механизмов потребления. Потребленным в итоге оказывается не вещество природы, не энергия или время, потраченное на шопинг, серфинг в сети или потребление TV – контента. Об этом уже давно бьют тревогу экологи. Потребляемым во имя прибыли оказывается главное богатство общества – человек, а также будущее любого общества – молодежь.

Отличие российской социокультурной ситуации только в том, что многих негативных аспектов детской болезни роста потребительского общества можно было бы и не повторять, благо, что «цивилизованный мир» уже накопил огромный багаж доступных к оценке ошибок, а российскому обществу есть на что опираться – на мощный исторический потенциал традиционной культуры.

*137311*

14

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

ви життя і становище вірмен в Україні, територія якої в різні часи входила до складу різних держав, були неоднакові.

Вірменський народ має багатовікову школу культурного життя: ще у VІ ст. він створив свою національну літературу і сприйняв цивілізацію передових націй того часу. Про видатні досягнення вірменської юридичної думки ХІІ-ХVІ ст. свідчить «Судебник» Мхітара Гаша, який був діючим законом у Вірменії і дозволяв існування вірменських юридичних інститутів в західноєвропейському середовищі, їх збирали з числа вірменського патриціату. В окремих містах України був вірменський суд, на чолі якого стояв вірменський війт (представник адміністративної влади). Суд розглядав усі без винятку громадянські і карні справи , які стосувалися вірмен. «Судебник» був збірником феодальних законів і захищав, перш за все, інтереси панівних верхівок протягом кількох століть. Наявність вірменського суду, як державного органу, мала виняткове значення для життя вірмен в іноетнічному середовищі, захисту їх прав і маєтності. Це сприяло збереженню духовної і матеріальної культури вірменського народу. У кінці XVIII ст. самоврядування у вірменських колоніях було ліквідоване, що й сприяло їх занепаду у більшості міст України.

Вірмени відіграли певну роль у житті України, піднесенні економіки середньовічних міст. Вірменські купці брали участь у торгівлі України з країнами Близького Сходу, Балканського півострова та Росією, тощо. Заможні вірмени займалися благодійною діяльністю , допомагали викупати християн з неволі. В Кам’янці-Подільському вони мали свій магістрат (до 1790 р.), вірменин був комендантом фортеці, вірмени обиралися делегатами на сейми у Варшаву для захисту прав громадян.

Вірмени займалися торгівлею, працювали на промислах. Серед них були умілі ювеліри, архітектори, скульптори. Значна частина вірмен належала до ремісни- ків-кушнірів, чинбарів, кожевників, шевців та ін. Широко славилися сап’ян і різьблення, ювелірні, зброярські, шевські, різьблені вироби вірменських майстрів. У Львові, Кам’янці-Подільському, Язлівці, Могилеві, Києві ремісники були об’єднані в окремі цехи. Багато з них займалися землеробством , садівництвом, виноградарством. Заможні вірмени володіли фільварками, продукцію яких продавали на місцевих ринках. В Києві, наприклад, в XV ст. вірмени володіли і використовували ниви, городи, сади. Вони мали фільварки, млин. Була своя Успенська Богородицька церква . На Подолі, де проживала значна частина вірмен, були їх будинки, майстерні, комори , сараї, крамниці. Мали вірмени свою лікарню, яку утримували на кошти общини. На Щекавиці був великий виноградник, винниця, де робили вино. Багаті вірмени володіли шинками.

У вірменських колоніях високого рівня досягла культура: розвивалася історіографія, літописання (половецькою і вірменською мовами), народна творчість, книгодрукування (у Львові була вірменська друкарня у 1616-1618 рр.), освіта. У Львові діяла школа вищого типу – вірменська колегія (1664-1781 рр.), з 1701 р. – вірменсько-українська колегія, вірменські бібліотеки, театри (зокре-

83

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

ціональної самобутності вірмен в Україні був тісний зв'язок їхніх громад з Вірменською Церквою, яка своїм корінням сягає апостольських часів.

Дослідження специфіки Вірменської Апостольської Церкви допомагає більш глибшому розумінню процесів формування різних напрямків християнства. Досвід вірменської церкви у консолідації вірменського народу, формуванні національної самосвідомості важливий для українських національних Церков, які активно включені в процес національно-духовного відродження.

Актуальність теми дослідження складається у тому, що становлення особливостей вірменського християнства,трансформація вірменської церкви на українських землях – цікава та малодосліджена в Україні тема, що є тісно пов’язаною з невирішеними проблемами розколу християнства та виникнення у ньому різних течій. Вірменськацеркваноситьчастковиййздебільшогоісторичнийхарактер.

Метою дослідження є аналіз історичного контексту у розвитку і функціонуванні Вірменської церкви на українських теренах.

Предметом дослідження є процес становлення особливостей Вірменської Апостольської Церкви та її трансформація в Україні.

Національна вірменська церква – найдавніша з усіх християнських церков. У 301–302 рр. Вірменія стає першою у світі державою, в якій християнство посідає місце державної релігії. Подія ця відбулася за 89 років до того, як християнство оголошено державною релігією Римської імперії. Велика заслуга в цьому належить св. Григорію Просвітителю – першому історичному єпископу Вірменії. Тому Вірменську церкву називають ще григоріанською. З ініціативи патріарха св. Ісаака (387–439 рр.) Месроб Маштоц у 403–404 рр. створює вірменську азбуку. Після цього вірменською мовою перекладено Біблію.

Під час Халкедонського собору (451 рр.) Вірменія була в стані війни з Персією. Тому її представники не брали участі в роботі цього собору. Вірменська церква не визнала й до цього часу не визнає рішень Халкедонського собору, на якому прийнято догмат про Ісуса Христа як Боголюдину. Вірменська церква не прийняла цього догмату, визнаючи лише божественну сутність Христа. Тому її вважають монофізитською.

Встановлення у IV – VII ст. контактів між слов’янами і Вірменією, природній розвиток відносин між ними, багатогранні взаємозв’язки, а також необхідність вірменам, в зв’язку із загрозою фізичного знищення зовнішніми загарбниками, шукати порятунку і притулку в інших землях зумовили їх поселення в Україні-Русі. Протягом ХІ – ХVІІ ст. в різних її регіонах, в основному в Західній, Правобережній Україні, Криму, утворюються вірменські колонії (всього відомо 70 вірменських колоній). Тісні взаємозв’язки зумовили збільшення кількості вірмен, які постійно проживали в Україні-Русі. Найбільші колонії були у Львові, Кам’янці-Подільському, Володимирі, Луцьку, Станіславі, Язлівці, Брадах. Важливим стимулом переселення вірмен на українські землі, в основному торгово-ремісничого населення, були сприятливі умови для господарської діяльності, а також надання їм права мати свій суд, самоврядування , церкву. Умо-

82

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

Лебеденко П. В., Романенко-Бурлуцкий Я. Л.

Донбасская Национальная Академия Строительства и Архитектуры

КОНЦЕПЦИЯ ПОСТИНДУСТРИАЛЬНОГО ОБЩЕСТВА: ФИЛОСОФСКИЙ АНАЛИЗ

В современной философии истории и социальной философии «постиндустриальным обществом» называют форму общественной жизни и стадию развития будущего общества, которая приходит на смену индустриальному обществу и возникнет не позднее первой четверти двадцать первого века [1,27]. Историческое место постиндустриального общества наиболее полно раскрыл американский социолог, философ и экономист Дэниел Белл в трех стадиях эволюции общественной организации [2], который опирался на идеи «трехсекторной экономики» К. Кларка и Ж. Фурастье [1,27]. Согласно концепции Д. Белла, первой стадией развития человеческого общества является «доиндустриальное общество» или общество, построенное на состязании людей с природой. Основной сферой экономики этого общества является сельскохозяйственная сфера, на этой стадии жизнь людей напрямую зависит от природных богатств и грубой физической (рабочей) силы людей и животных, утверждает мыслитель. Однако это общество по своему характеру консервативно («традиционное общество»), оно ориентировано на стабильные природно-аграрные циклы, а его экономический рост ограничивается демографическими процессами, в ходе которых прирост продукции потребляется благодаря приросту населения. Главными социально-политическими институтами этого общества являются церковь и армия. В свою очередь вторая стадия развития человеческого общества – это индустриальное общество, построенное на состязании человека с искусственной, созданной им самим рукотворной («второй») природой. Господствующим сектором экономики этого общества является сфера промышленности, в особенности развиты отрасли обрабатывающей промышленности. Жизненный потенциал индустриального общества зависит от источников природной энергии, полезных ресурсов и сырья, а также от организации выпуска товаров массового потребления и наличия рынков сбыта. Главными элементами организации хозяйственной жизни на этой стадии служат корпорации и фирмы. Однако человечество уже преодолевает индустриальную стадию развития и вплотную подходит к третьей – постиндустриальной, считает Д. Белл. Мыслитель утверждает: «Сегодня кривая технического прогресса круто пошла вверх, и это говорит о том, что мы переживаем третью по счету всемирную технологическую революцию» [2,102]. Таким образом, Мир стоит на пороге новой постиндустриальной стадии развития человеческого общества, которое построено на состязании человека с человеком. В постиндустриальном обществе человеческий фактор играет все более активную роль, а общий тон развития задают университеты, тех-

15

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

нократы и ученые. Постиндустриальное общество в большей степени чем доиндустриальное или индустриальное общество зависит от информации, кодификации теоретического знания и сферы обслуживания, однако основные решения относительно стратегий развития в нем по-прежнему принимают представители компаний и корпораций, политических групп.

Постиндустриальное общество рассматривается Д. Беллом как основанное на «игре между людьми», в которой на фоне машинной технологии поднимается технология интеллектуальная, основанная на информации. Центральной политической проблемой такого общества мыслитель считает характер и формы государственной поддержки науки. Он заявляет: «Постиндустриальное общество основано на услугах, поэтому оно есть игра между людьми. Главное значение имеют уже не мускульная сила, энергия, а информация. Основным действующим лицом становится профессионал, потому что его опыт и образование позволяют ему отвечать всем требованиям, предъявляемым в постиндустриальном обществе. Если доиндустриальное общество определяется через количество товаров, обозначающих уровень жизни, то постиндустриальное общество определяется качеством жизни, измеряемым услугами и различными удобствами – здравоохранением, образованием, отдыхом и культурой» [2,171]. Когда знание в своей систематической форме вовлекается в практическую переработку (в виде изобретения или организационного усовершенствования), можно сказать, что именно знание, а не труд выступает источником стоимости. Вследствие того, что знание и технологии стали основным ресурсом общества, некоторые политические решения оказываются предопределенными. Поэтому институты знания претендуют на определенные государственные средства, а в принятии подобных решений неизменно растет роль политиков: «Важнейшей особенностью последней трети XX столетия – назовите ее постиндустриальным обществом, обществом знания, технотронной эрой или активным обществом – является то, что сегодня требуется более совершенное социальное управление и более широкое использование экспертных оценок… Однако решение о выделении средств на определенный научный проект, а не какой-то другой, принимается, в противоположность рынку, политическим центром» [2,357-358]. Вследствие того, что знание и технологии стали основным ресурсом общества, некоторые политические решения оказываются предопределенными, особенно если их выгода очевидна.

В конечном итоге можно выделить следующие сущностные черты постиндустриального общества в концепции Д. Белла: во-первых, это централизация теоретического знания, становящегося основой для изменений в производстве на основе научных открытий, создание новой единой интеллектуальной технологии для решения экономических, инженерных, социальных проблем. Вовторых, должно произойти формирование класса производителей знания, информации, переход доминанты от производства товаров к производству услуг (к примеру, в США к 2000 году в сфере обслуживания было занято более 70% рабочей силы – это работники образования и здравоохранения, социальной

16

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

Балаларың танып келеді ақты қара [4].

Мынау жоғарғы жолдардан Аханың əлемдік өркениетте өзіндің тарихи ізін қалдырған көкбөрі тектес түрік ұрпағының уақытша қиын қыстау кезеңдерге тап болды . Енді «Алла тағаладан « ер алаштың ардақтыларына қажымас қайрат беруін тілейді.

Одан əрі А.Байтұрсынұлы «Борыштымын» туындысында: -Көңілі бай жарық Құдай кең пейілді Бір күнде өте шыққан тең ....

Оянса жарар еді ұйқысынан Ойласа ойы терең кең зейіндім.[4]

Құдіретті «Құдай-тағалағаның» халыққа жарық сəулесін түсіріп, мақсатқа жетуіне ерік-жігер беріп, қолдауын сұрайды.

-Құдайдың тегіс еді рақметі Маған да бір бер дағы мырза Құдай Ойың бар сенің Алла ауыл сайын Кісінің айырмайтын жарлы байын

Алыстан жарқырайды мұнарасы.[6] (Пақырдың өлеңі (б.188))

Бұл жолдардан Ахаң жаратушының игі мақсаттарға жетуге күш беруін, ағарған қауымға жарық жол көрсетуін өтінеді.

А.Байтұрсынұлы қазақ жұртын өнер – білімге ұмтылдырып , оларға отаншылдық рухын сеуіп, имандылыққа насихаттайды. Болашақ жас ұрпақ алаш арыстарың қиын-қыстау кезеңдердегі ерен ерліктерін үлгі тұтып əрдайым есте сақтаулары керек.

Қолданысқа ие болған əдебиеттер:

1. Байтұрсынұлы А.Азаматқа,Борыштымын.Атамұра. 5-том.-Алматы, 2006.-185-187 бет *137547*

Єсаян Л.А.

Науковий керівник: ст. викладач Зуєв К.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського,Україна

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВІРМЕНСЬКОЇ АПОСТОЛЬСЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Економічна та культурна діяльність вірмен в минулі віки залишили вагомий слід в історії України. Побут вірменської діаспори, її політичне, соціальноекономічне та духовне життя є органічними складовими сьогодення національних меншин української держави. Одним із важливих факторів збереження на-

81

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

алаштың ардақты азаматы, замандасы Сəкен Сейфуллин Ахаңның адамгершілігін, ар тазалығын қатты құрметтеп: «Өзге оқыған мырзалар шен іздеп жүргенде, ...

ұйқы басқан қалың қазақтың ұлт намысын жыртып, ұлттық арын жақтаған, патша заманында жалғыз-ақ Ахмет еді... Өзге оқыған замандастары өз бастарының пайдасын ғана іздеп, ар иманын сатып жүргенде, Ахмет халықтың арын іздеп, өзінің ойға алған ісі үшін бір басын бəйгеге тіккен. Ахмет Байтұрсынұлы ұлтын шын сүйетін ұлтшыл»[1]. -деп, Ахаңның сол кезде замандастарының алдында аса зор беделге ие болған көшбасшы екенін атап өтеді.

Ахмет Байтұрсынұлы «Досыма хат»: Қырағы қия жазбас, сұңқарым-ай! Қажымас қашық жолға, тұлпарым-ай! Үйілген өлексені өрге сүйреп,

Шығармас қыр басына іңкəрім-ай!. еңбегінде халық үшін қызмет ету керек деп, жүрген үзеңгілес азаматтарға талмас қанат бітіріп, елдің тəуелсіздігі үшін күресуге шақырады. Олардың қайраткерлік іс-əрекеттеріне шын жүрегімен мақтанышы мен ризашылығын білдіреді. Алғашқы ағартушылардың көбі сауаттарын елдегі алғыр, көзі ашық, ақылгөй ауыл молдаларынан алған. Сол кездерде шығыс поэзиясы, əдебиеттері араб тілінде жазылған болатын. Ағарған азаматтардың көбі соның арқасында шығыс пен азия халқының философиялық туындыларымен танысты.

Ахмет Байтұрсынұлы «Азаматқа» деген еңбегінде: -Келіңіз сөйлесейік би ағалар Қайткенде бұл халықтың оңар жағын Түгел бір өзіңе иа Алла Аша гөр бұл халықтың сен бір бағын

Жігіттер, отырамыз қарап неғып Халық тұр, Құдайдан соң саған сеніп [2]. – деп, адамзат тіршілігінің мəні

қоғамды түрлендіру алға жылжыту, арқасында болмақ. Соның жолында елдің ер азаматтарының ой – санасына серпіліс беретін құдіретті күшті жаратушы алға таратады. А.Байтұрсынұлы «Азаматқа» шығармасында:

-Құдайым халық үшін Сізді берген Үміті халықтың зор Сіздей ерден Əйтеуір, не қылсаң да өздерің біл

Халықтың жүрегі бар Сізге сенген [3]. -деген жолдардан халық ішінде алаштың ер тұлғалары бар екенінде «Құдай-тағалаға» алғысын білдіреді. Ер азамттарды пендешіліктің соңына түспей ертеңнің керегі үшін қаракет-қам жасауға шақырады.

-Ер қазақ халық едің қандай дана Қайтала ... уақытқа не дүр шара Сүйесе қиын емес көбелерің Балаларың сен жағыңа болып пана Салмассың Инша Алла дым күйіңді

80

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

сферы, сферы анализа и планирования, программирования, дизайна и других, в то время как в промышленном производстве и сельском хозяйстве занято лишь 14-19% рабочей силы) [1,29]. Также произойдет и смена властных отношений и общественно-политического строя: в доиндустриальном обществе – это преимущественно аристократия и монархия, в индустриальном – демократия, в постиндустриальном – меритократия (от лат. «meritus» – достойный, заслуженный), то есть власть наиболее способных лиц наемного труда, интеллектуально одаренных и энергичных представителей общества. Далее произойдет переориентация экономики на информацию, информация выступит как наиболее дорогостоящий в постиндустриальном обществе товар, в сравнении с источниками энергии и сырьем, поскольку информация делает производство наукоемким и помогает сокращать траты энергоресурсов и сырья. Осуществится переход к кооперативной стратегии сотрудничества, возрастает роль корпораций и транснациональных объединений. И, наконец, Д. Белл указывает на «саморазвивающийся технологический рост» как на заключительный признак постиндустриального общества. Будут открыты новые рубежи технологического развития, которое обеспечит рост производительности труда, сгладит нестабильность экономики и обезопасит общество от застоя и дряхления [1,30].

Однако какую можно дать оценку самому постиндустриальному обществу, является ли оно исторически прогрессивным по сравнению с предыдущими стадиями развития общества, или же скорее регрессивным, обществом «пессимистического будущего»? Д. Белл утверждает несомненную прогрессивность постиндустриальной экономики, в согласии с его замыслом, такая экономика должна освободить человека от тяжелого, монотонного, неавтоматизированного труда, накормить растущее население Земли, сделать мир более безопасным, комфортным и уютным [1,31]. Тем не менее, далеко не все первооткрыватели концепции общества постиндустриального типа, а к ним специалисты относят Д. Белла, О. Тоффлера, Г. Кана и других [3,12], сходятся во мнении, что подобное общество будет исторически прогрессивным при любых переменных условиях. К примеру, известный современный французский философ Ж. Эллюль [4], один из авторов концепции постэкономического общества как частного варианта общества постиндустриального типа, утверждает, что в современном мире уже вызрела насущная необходимость в «политико-технической революции», без которой будущий прогресс человечества на основе науки и техники, информационных технологий так и останется всего лишь проектом. Во-первых, считает мыслитель, необходима: «Полная перестройка производственных мощностей западного мира с целью оказания даровой – без финансовой заинтересованности, без процентов, без протекционизма, без наставничества, без интервенции, будь то военной или культурной, – помощи «третьему миру» с целью предоставить ему возможность не просто для выживания, но для извлечения всей пользы из западного технического прогресса, для самостоятельного строительства своей истории» [4,149]. Страны «третьего мира» должны в кратчайшие

17

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

сроки с помощью развитых стран Запада достичь высокого уровня индустриализации, а затем автоматизации и информатизации производства, чтобы весь мир смог перейти на единую полностью автоматическую производственную систему, не нуждающуюся в людях для своего функционирования. Вторым элементом политико-технической революции Ж. Эллюль называет «добровольную решимость не применять власть и силу в какой бы то ни было форме», а также отказ от военных арсеналов, подавляющих экономику и полная ликвидация централизованного бюрократического государства. При этом, отмечает мыслитель, не стоит полагать, что без государственной формы общественного устройства человечество не сможет цивилизованно существовать и развиваться, наоборот, разросшееся бюрократическое государство порождает больше всего хаоса и неустроенности, поскольку в современном мире государство стало самоцелью, зараженное бездушной и античеловечной идеологией техницизма, оно перестало служить чему-либо другому, кроме самого себя. Французский философ утверждает: «Именно бюрократическое государство создает максимум путаницы, беспорядка, замешательства, что, однако, старательно маскируется властями. Отказ от «роста любой ценой», поощрение малых производственных единиц, применение небольших энергий, гибкой методики, культивирование рассредоточенных образов жизни. Совершенно ясно, что все это предполагает сознательный поворот в направлении меньшего потребления, некоторое снижение уровня жизни в пользу качества жизни для всех без исключения и уравнения всех членов общества по доле вкладываемого труда и получаемых доходов» [4,149-150]. До тех пор, пока богатство и роскошь не будут признаны порочными для человечества, поскольку их чрезмерное накопление препятствует справедливому распределению материальных благ среди всех слоев населения, а также искоренению голода и нищеты на планете, до тех пор преимущества автоматизированного производства будут минимальными. Третий элемент по- литико-технической революции назван Ж. Эллюлем «диверсификацией занятий и всесторонним развертыванием способностей», что подразумевает расцвет национальных дарований, признание всяческих автономий в сочетании с подъемом образования, самоуправление малых этнических групп и производствен- но-общественных единиц. Он утверждает, что общественные службы не должны быть ничем другим, кроме как службами организации совместных усилий и восполнения того, что не под силу одиночке. И, наоборот, если индивид способен что-то сделать самостоятельно, коллектив должен воздержаться брать на себя его инициативу. Философ утверждает: «Если эти меры, отменив принуждение любого рода, сделают личную свободу действительной и действенной, если они широко распахнут двери для инициативы каждого и предоставят личностям и группам самопроизвольно выбирать род своей деятельности, то с неизбежностью произойдет отказ от культа эффективности производства как высшей ценности и расцвет всех мыслимых ориентаций» [4,150-151]. Четвертый элемент – повсеместное сокращение рабочего времени в пользу досуга, не-

18

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

Для українця є характерна глибинна духовність і християнство збігається за своєю сутністю з знецінення змом. Ці речі є соголосні. Таким чином українець є особою глибоко духовною,ліричною,здатною поступати в тій чи іншій ситуації спираючись на толерантність, християнську мораль. Саме це повинна успадкувати українська молодь.

Та чи не втрачає наша країна свою молодь, а разом з нею i своє майбутнє? Що відбувається а наш час в українському суспільстві? Наша країна є християнською державою, де домінує православ’я. Православ’я відіграє велику

роль в нашому суспільстві,оскільки визначає мотивацію вчинків людини.

В наш непростий час, коли руйнуються старi цiнностi, на яких виховувались нашi батьки, тобто комунiстичнi нецін, якi виявились новою неціне, а релiгiйне виховання i культура зведенi нецінен за попереднi роки, душi наших неці зяють пусткою. Але «свято мiсце не буває пусто» i вже нецінення безсмертну душу захопити у свої тенета рiзноманiтнi секти, або занурити у полон маскультури, яка заполонила екрани наших нецінення, де пропаганда насильства, нецінення людського життя, людини, як особистостi, досягла свого апогею.

Дуже гірко зізнавати те,що сучасна українська молодь, уже не так серйозно

із повагою ставиться до тих традицій які формувалися на основі християнства.

Ізадля того, щоб майбутнє сучасної української молоді не зазнало краху, слід якомога більше приділяти їм увагу. Треба з дитинства розвивати в дітей повагу до оточуючих, тобто прививати їм християнську мораль. Саме це, на мою думку, є наріжним каменем у формуванні стабільної держави з небайдужими громадянами.

Література

1.Кубланов М.М. Происхождение христианства. М., 1974.

2.Лобовик Б.А. Религиозное сознание и его особенности. Киев, 1986.

3.Мольтманн Ю. Теология сегодня // Путь. 1994. № 5.

4.Новиков М.П. Христианизация Киевской Руси: методологический ас-

пект. М., 1991. *137468*

Есбол Ғалымқазы Шəріпұлы

Ерлік-елдің қасиеті, Жүректілік-жігіттің қасиеті (Б.Момышұлы)

А.БАЙТҰРСЫНҰЛЫНЫҢ ДІНИ КӨЗҚАРАСТАРЫ

Ахмет Байтұрсынұлы – көсем сөз шебері, ұлы ұстаз, ұлтжанды қайраткер қазақ жұртының рухани болмысын сомдауға ат салысқан, сол кездегі қиыншылықтарға мойымай қарсы тұра білген. Тарихымызда ерекше орны бар ер

79

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

тай, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двоєвір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер.

Основним каталізатором цього було те, що люди боялись,а тому поклонялись практично всім природнім явищам та робили жертвоприношення. Вірування в надприродне практично контролювала всі дії людей. Вони всяко намагались задовільнити богів і здобути їхній захист.

У 988 році князь Володимир примусом привернув до християнства, зробивши Язичництво поза законом. Але вірні старій релігії ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання у самому Києві та інших містах.

Згідно з Християнством, метою людського життя є освячення людини, повернення до первинної природи, через обоження (грец. theosis) людини через причастя в Бозі Христі, завдяки Його Викупительній Самопожертві за людські гріхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взірець Христа і визначилися найвищими чеснотами християнської побожності, прославившись чудами, шануються у Православному та Католицькому християнстві як святі. Протестанти ж притримуються думки, що жодна людина у своїх вчинках не може бути досконалою (таким був лише Ісус Христос). Тому сподіваються на святість від Бога через віру в Кров Його Сина (як єдиний спосіб очищення від гріхів), і святими називають всіх хто щиро вірить і (щодня) каючись у своїх гріхах, намагається прославити Бога всім життям (відобразити в собі Святість Христову).

В сучасному світі деякі люди схильні трактувати християнство як вчення, завданням якого було повністю знищити стародавню язичницьку культуру, культуру язиків (племен, народів) світу. Насправді таке бачення взаємодії християнства і язичництва відповідає дійсності лише наполовину. По-перше, традиційне християнство (зокрема православ'я) розглядає себе як істинне вчення, вчення про істину, одним з найважливіших завдань якого є поширення істинного знання серед людства, незалежно від його походження (оскільки воно в будьякому випадку походить від Бога). Зокрема в традиційному християнстві визнається, що в язичницькі часи також існували люди (праведники), які пізнавали істину і жили згідно з її законами.

Слід також згадати про тяжкі часи України в складі Радянського Союзу, коли тодішня влада всіма можливими способами намагалася знищити православну дух українських вірян. Безліч віруючих людей пожертвували своє життя заради релігії. Старше покоління жило в роки войовничого атеїзму, і тому вони на собі відчули терор той який він ніс.

Та попри все, споконвiку християнськi цiнностi i мораль утримували нашу неці на iсторичних теренах. Завдяки православнiй вiрi Україна таки вистояла свою незалежнiсть i з роздертої i розшматованої мiж Польщею, АвстроУгорщиною, Словакiєю, Росiєю неціненн гордою i вiльною.

78

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

обходимого для участия в делах организации своего общественного окружения, а также для саморазвития. Футуролог заявляет: «В том, что касается общественно обязательного труда, никаких разговоров о 35-часовой рабочей неделе уже не может быть. Они совершенно устарели. Правы авторы, говорящие о двух часах ежедневной работы. Вот первейшая цель, причем уже сейчас осуществимая, несмотря на вопли реакционеров. В том, что касается производства основных благ, это стало уже возможным благодаря росту автоматизации и информации» [4,150]. Таким образом, продолжает мыслитель, в обществе будущего прогресс должен измеряться не возрастанием числа произведенных ценностей, а количеством сэкономленного человеческого времени! Пятый и последний элемент политико-технической революции Ж. Эллюля предполагает отмену индивидуальной заработной платы и введение более справедливой системы получения доходов: «Отныне необходимо не рассчитываться за труд заработной платой, а равномерно распределять между всеми членами общества (независимо от того, работают они или нет) ежегодный национальный продукт

– богатство, производимое за год автоматизированными и информатизированными заводами» [4,150-151]. Перечисленные пять направлений и составляют, по мнению французского философа, единственно возможную гуманную революцию нашего века, которая приведет мировое сообщество к «социализму с человеческим лицом»; и революция эта заключается не столько в захвате власти, сколько в использовании позитивных тенденций современной техники, и в их полной переориентации в целях освобождения человека.

Выводы. В конечном итоге, если мы действительно хотим, чтобы наука и техника приносили людям лишь благо и служили исключительно делу добра и созидания, нам необходимо изменить систему ценностных ориентаций в масштабе всего человечества: отказаться от экономического утилитаризма и вульгарного материализма, и переориентироваться на систему ценностей духовнонравственного порядка. Мы не сможем создать «здоровое общество», если не будем уделять достаточного внимания духовно-нравственному воспитанию поколений, если не придем к такой единой системе ценностей, которая будет способствовать переориентации научно-технического развития во благо всему живому, а не за счет самой жизни. Человек не может быть духовно или нравственно нейтрален («свято место пусто не бывает»), он или культурно развивается или деградирует в некое подобие неразумного животного. И здесь важно понять, что та духовно-нравственная система ценностей, которая необходима человечеству, станет тем более эффективной, чем больше сторон в жизни людей она будет затрагивать, включая в себя не только мировоззренческие аспекты, но и повседневную бытовую практику самосовершенствования. И на наш взгляд, во всем многообразии ценностных систем западной цивилизации есть лишь одна ценностная система, которая могла бы достаточно успешно содействовать возрождению нравственного здоровья самого Запада – это глубоко нравственная христианская философия всеобщей любви.

19

Materiały IX Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji

Литература:

1.Попов В. Г. Философия истории на пороге нового тысячелетия. – До-

нецк: SELBST/PWG, 2001. – 71с.

2.Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. – М.: «Academia», 1999. – 956с.

3.Попов В. Г. Техноцентризські контури майбутнього. – Макіївка: Дон-

НАБА, 2008. – 42с.

4.Эллюль Ж. Другая революция // Новая технократическая волна на Запа-

де. – М.: Прогресс, 1986. – с.147-152.

5.Воронин А. А. Миф техники. – М.: Наука, 2006. – 199с.

*137377*

Горячева Е.А.

к.с.н., доцент ЮФУ

ИСКУССТВО В БЛАГОТВОРИТЕЛЬНОСТИ И СОЦИАЛЬНОМ ПАРТНЕРСТВЕ РОССИИ

Благотворительность по определению Д. Берлингема, это «деятельность, посредством которой частные ресурсы добровольно распространяются их обладателями в целях содействия нуждающимся (в широком смысле слова) людям для решения общественных проблем, а также усовершенствования условий общественной жизни».

В России термин «благотворительность», сложившийся в устоявшейся культурной традиции, наполнен сакральным и жертвенным смыслом.

Понятие благотворительность, представляемое в самом общем виде как оказание безвозмездной помощи, в настоящее время включает спонсорство, меценатство, пожертвования, социальную ответственность, социальные инвестиции, и в большей своей части частно-государственное партнерство.

Искусству в благотворительности отведено достойное исторически сложившееся место со времен Мецената, друга и советника императора Августа. Гай Цильний Меценат в истории прославился как благородный покровитель и благодетель искусств.

Меценатство в современном понимании занимает в благотворительности более узкую сферу деятельности, то есть оказывается поддержка проектам в области культуры, науки и искусства.

Если говорить об искусстве, то это персональная поддержка не столько человека, а той общественной роли, которую он играет, его таланта и роли творца в развитии искусства. Меценатство в данном случае дает возможность реализовать творческий дар, воплотить идеи в художественные образы и предоставить

20

«Europejska nauka XXI powieką – 2013» • Volume 13. Filozofia

*136195*

Сачовська О.Р.

Курсант взводу ПМП-31 Національного університету державної податкової служби України

ВПЛИВ РЕЛІГІЇ НА ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ ЛЮДИНИ

Протягом усього існування людства релігія відігравала велику роль в житті людства. Релігія вчить, що людина принципово відрізняється від інших живих істот, що вона істота не просто біологічна, але й духовна. Вона твердить, що людина володіє не тільки тілом, але безсмертною душею, вмістилищем її особистості, розуму, серця, волі. В релігійному оточенні дитина одержує відповідне уявлення про себе, і це стає основою її самосприйняття. Так формується її духовний потенціал, пошанадосебе, мотивуєтьсяїїспрямовуватисядовисокихцілей.

У людському суспільстві існування віри у вигляді різних віровчень можна прослідкувати з найдавніших часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.

Релігія – це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв’язок з розвитком суспільства – певної знецінення системи, де один елемент пов’язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв’язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань .

Релігія формує в людині інтенсивну мотивацію для здійснення добра. Цьому сприяє вчення про Судний День і потойбічне життя. Релігія формулює чіткі причини, через які людина має чинити добро. Вона дає людині сенс життя, робить осмисленим кожен вчинок. Для людини, що не вірить в Судний День і потойбічне життя, не має значення, як нецінен життя, оскільки всі її справи приречені на небуття. Жодна інша ідеологія не може повноцінно пояснити, для чого людині необхідно поводитися позитивно, якщо вона помре і всі її справи ніяк не позначаться на її долі після смерті.

Перше з вірувань на території України було язичництво.

Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця), Хорс (бог сонця), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, богковаль), Сварожич (бог-вогонь); балтський бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час та ряд інших богів.

Попри намагання знищити будь-які прояви старої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися по-

77