Діяльність президента МОК

Наприкінці 40-х – на початку 50-х років Юханнес Зігфрід Едстрем як президент Міжнародного Олімпійського Комітету зробив чимало для залучення Радянського Союзу до олімпійського руху. Він спочатку виступив за прийняття спортивних федерацій СРСР до міжнародних спортивних федерацій, а згодом і за вступ Олімпійського комітету Радянського Союзу до МОК.

Одначе в той час, коли Едстрем щиро прагнув до демократичного реформування діяльності МОК і доклав зусиль, щоб спортсмени СРСР збільшили могутню олімпійську родину, Костянтин Андріанов, який був тоді першим заступником голови Спорткомітету СРСР, у довідці від 8 грудня 1950 р., призначеній для вищих державних інстанцій, писав: «Головою Виконкому МОК протягом тривалого часу є шведський капіталіст Зігфрід Едстрем, реакціонер і прихильник нацистського режиму в Німеччині, який виступав проти всіх пропозицій, спрямованих на демократизацію міжнародного олімпійського руху».

Мабуть, не варто доводити абсурдність, суб’єктивізм та тенденційність процитованої вище оцінки, яка була наслідком жорстокого протистояння двох систем за умов «холодної війни», що зачепила й сфери спорту та засвідчила ідеологічну зашореність тодішніх радянських діячів.

На жаль, подібні тенденційні негативні оцінки діяльності вищих керівників Міжнародного Олімпійського Комітету (причому не тільки Едстрема та його попередника на посаді президента МОК А. де Байє-Латура, але й наступника Ю.З. Едстрема – п’ятого президента МОК Е. Брендеджа) ще чимало років домінували в радянській пресі та різних працях, присвячених МОК й олімпійському рухові, що видавалися в СРСР.

Тим часом 23 квітня 1951 року в Радянському Союзі було створено Олімпійський комітет СРСР. Того самого дня з Москви до Лозанни на ім’я президента МОК Едстрема надіслали телеграму, в якій повідомляли про цю подію. У телеграмі, підписаній відповідальним секретарем Олімпійського комітету СРСР Соболєвим, повідомлялося також, що «Олімпійський комітет СРСР згоден зі статутом МОК і заявляє про своє приєднання до Міжнародного Олімпійського Комітету».

Далі в телеграмі йшлося про бажання направити представників Олімпійського комітету СРСР на сесію МОК, яка мала відбутися в травні 1951 р. у Відні, й висловлювалося прохання повідомити телеграфом порядок денний цієї сесії, а також затвердити на ній приєднання Олімпійського комітету СРСР до МОК.

Уже наступного дня, 24 квітня, Едстрем надіслав телеграму Соболєву, в якій Андріанов (голова Олімпійського комітету СРСР) та Соболєв (відповідальний секретар цього комітету) запрошувалися на церемонію відкриття сесії МОК, призначену на 6 травня у великій залі Віденської філармонії, та повідомлялося, що авіапоштою до Москви надсилаються порядок денний сесії і лист. Водночас Едстрем надіслав телеграму генеральному секретареві МОК Отто Майєру, де, зокрема, зазначалося: «Я справді радів би визнанню Олімпійського комітету СРСР. У противному разі світ виявиться розділений на два великі табори – Схід та Захід». Ця сама думка прозвучала і в короткому слові Едстрема 3 травня 1951 р. на засіданні Виконкому МОК, на якому він проінформував присутніх про телеграму, що надійшла з Москви від Олімпійського комітету СРСР, та про свою відповідь на цю телеграму. Виконком МОК виніс ухвалу запропонувати наступній сесії Міжнародного Олімпійського Комітету визнати Олімпійський комітет СРСР.

У Відні 7 травня 1951 р. розпочала роботу 46-а (45-а) сесія МОК, на якій були присутні 38 з 70 членів Міжнародного Олімпійського Комітету. Одним із основних питань порядку денного сесії було визнання нових національних олімпійських комітетів. Про непросту атмосферу на сесії під час розгляду питання про визнання Олімпійського комітету СРСР свідчили й деякі виступи членів МОК у процесі обговорення. Так, Ф. П’єтрі (Франція) відзначив: «Певна річ, визнання Росії (так на Заході нерідко називали тодішній Радянський Союз. – Авт.) відбуватиметься за не зовсім звичайних умов і дещо поспішно. Проте, з огляду на миротворчий та універсальний характер діяльності МОК, потрібно прийняти ці солідні мільйонні маси спортсменів. Після тривалої відсутності Росія висловила бажання знову стати частиною олімпійського руху, і МОК має тільки радіти з цього, а не намагатися створити враження, ніби існують якісь причини позаспортивного плану, здатні завадити визнанню». Інший член МОК – П.Т. де Ревель (Італія) – відзначив: «Дискусія може створити ілюзію того, що МОК слабкий. Насправді справу визнання СРСР слід розглядати як успіх, адже Олімпійський комітет цієї країни зобов’язався підкорятися нашим правилам».

Після завершення обговорення президент МОК Едстрем запропонував присутнім на сесії членам комітету голосувати, внаслідок чого Олімпійський комітет СРСР було визнано. Так Радянський Союз став повноправним членом олімпійської родини, а його спортсмени здобули можливість брати участь в олімпійських змаганнях. За пропозицією Едстрема голову Олімпійського комітету СРСР К. Андріанова на тій самій сесії було обрано членом МОК.

8.

З 14 по 25 лютого 1952 р. в Осло відбулися VI зимові Олімпійські ігри – останні, які МОК проводив під керівництвом Едстрема. В цих змаганнях брали участь представники 30 країн, причому вперше на зимових Олімпійських іграх виступили спортсмени Нової Зеландії, Португалії та ФРН.

Юханнес Зігфрід Едстрем доклав чимало зусиль для нормалізації відносин та зміцнення ділових контактів між МОК, національними олімпійськими комітетами та міжнародними спортивними федераціями, добре розуміючи, що кожна із цих установ олімпійського руху має свої специфічні функції. 1948 р. на 42-й (41-й) сесії Міжнародного Олімпійського Комітету в Санкт-Моріці Едстрем із жалем говорив про те, що на нарадах представників міжнародних спортивних федерацій з виконкомом МОК ніколи не ухвалювалися рішення, а тільки давалися рекомендації сесіям.

У 1951 р. Едстрем відзначив, про позитивні зміни, які відбувалися у відносинах МОК та національних комітетів, благотворно впливають на олімпійський рух і запропонував провести в 1952 р. в Осло, перед VI зимовими Олімпійськими іграми, першу після 1930 р. нараду МОК з президентами національних олімпійських комітетів.

Водночас не можна оминути того факту, що, як уже згадувалося, за часу президентства в МОК Едстрема (як, зрештою, і в подальші 20 років за наступного президента МОК Е. Брендеджа) жодного разу не було скликано олімпійський конгрес.

Як відзначають історики спорту, Едстрем був запеклим противником впливу націоналізму на олімпійський рух.

Едстрем порушив питання про зміну статті 33 Олімпійської хартії і запропонував, щоб на церемонії відкриття Олімпійських ігор спортсмени марширували не в командах своїх країн, а групами за видами спорту. За таким самим принципом (не за країнами, а за видами спорту) Едстрем пропонував і розселяти спортсменів в олімпійському селищі. Проте ці пропозиції президента МОК не знайшли підтримки й не були реалізовані.

Напередодні відкриття Ігор XV Олімпіади в Гельсінкі, 16 липня 1952 р. розпочала роботу 48-а (47-а) сесія Міжнародного Олімпійського Комітету, на якій були присутні 57 з 77 членів комітету. На сесії розглядалося питання про вибори нового президента МОК, оскільки Ю.З. Едстрем, пославшись на свій похилий вік (йому тоді вже йшов 82-й рік), подав у відставку. Новим президентом Міжнародного Олімпійського Комітету після кількох турів голосування став Ейвері Брендедж, який раніше був віце-президентом МОК. Юханнеса Зігфріда Едстрема на тій самій сесії було одноголосно обрано почесним президентом МОК.

Після цього Ю.З. Едстрем прожив ще 12 років і помер 18 березня 1964-го в Стокгольмі на 94-му році життя.

Висновок

Діячі олімпійського руху, вчені, історики спорту, журналісти неоднозначно оцінюють діяльність четвертого президента МОК та її наслідки. Проте більшість дослідників відзначають, що Едстрем зробив дуже багато для поширення ідей олімпізму в світі, зміцнення олімпійського руху та розвитку олімпійського спорту. Досконалішою стала міжнародна олімпійська система, було істотно реорганізовано діяльність МОК, забезпечено можливості для реалізації співробітництва Міжнародного Олімпійського Комітету, національних олімпійських комітетів та міжнародних спортивних федерацій, удосконалено систему підготовки та проведення Олімпійських ігор, упорядковано й збагачено програму олімпійських змагань.

Усе це, як і багато іншого, зробленого особисто Ю.З. Едстремом та за його активною участю в МОК й інших міжнародних спортивних організаціях, переконливо свідчить про правомірність визнання його однією з найвидатніших постатей в історії сучасного олімпійського руху. Особливою є роль Едстрема в підтримці і розвитку Олімпійського руху під час війни. Виразна постать четвертого президента МОК осяяна не одним важливим рішенням, низкою змін та поправок, рішучістю та об’єктивністю поглядів підтримки та удосконалення спорту у всьому Світі.

Список використаних джерел:

1. В.В. Петровський, С. Матвєєв За книгою "Президенти Міжнародного Олімпійського Комітету. Життя та діяльність", Олімпійська академія України, 2001р.  липень 2007 "Олімпійська Арена"

2. Президенти МОК : Життя та діяльність /за ред. М.Булатової .К.:Книга 2001.-216с.

3. В.В. Петровський, С. Матвєєв За книгою "Президенти Міжнародного Олімпійського Комітету. Життя та діяльність", Олімпійська академія України, 2001р.  липень 2007 "Олімпійська Арена"

11