Hai-Nyzhnyk.%20Podatkova%20pol

публіцист, поет. Син селянина з Київщини. Закінчив Київський університет Св. Володимира. За фахом – юрист. 1906 р. редагував газети “Свобода і право”, “Свободная мысль”, “Украинский вестник”, “Вестник Европы”. Видав енциклопедичний двотомник “Украинский народ в его прошлом и настоящем” (Петроград, 19141916). Депутат І Государственої Думи.

1917 р. – член Української Національної ради в Петрограді, представник Центральної Ради при Тимчасовому уряді. Один з організаторів Республікансько-демократичної партії (Російської РДП), член її ЦК. В Тимчасовому уряді – голова Особливої наради з провінціальної реформи (з правами міністра), представник Тимчасового уряду при Центральній Раді і на З’їзді народів Росії в Києві. Представник Центральної Ради при Тимчасовому уряді. В 1917 р. – член УПСФ. З травня 1918 р. – член ради Міністерства закордонних справ Української Держави. Був тимчасовим представником Української Держави на Дону. Член делегації Української Держави на переговорах з РСФРР. 24 жовтня – 11 листопада 1918 р. – міністр праці Української Держави. 1919 – 1923 рр. – голова дипломатичної місії УНР в Чехо-Словаччині. На еміграції – професор Українського педагогічного інституту в Празі. Співпрацював з еміграційним урядом УНР. 1945 р. заарештований контррозвідкою Радянської армії і вивезений до СРСР, помер у Лук’янівській в’язниці в Києві.

Сніжний І. – член делегації (в травні 1917 р.) Центральної Ради та Українського Генерального військового комітету до російського Тимчасового уряду. Належав до Української радикальнодемократичної партії, член комісії Центральної Ради для розробки проекту статуту автономії України.

Сокольніков (Бриліант) Григорій Якович (1888 – 1939) –

російський політичний діяч. Член РСДРП з 1905 р., згодом пристав до більшовицької РСДРП. В 1909 – 1917 рр. перебував в еміграції. В квітні 1917 р. повернувся в Петроград разом з В.Лєніним. Член ЦК РСДРП(б), виконкому Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, ВЦВК Рад. Брав участь у Жовтневому перевороту в Петрограді. Редактор газети “Правда”, член Установчих зборів від РСДРП(б). Входив до складу делегації ВЦВК на переговорах у Бересті-Литовському, голова російської (більшовицької) делегації, що 3 березня 1918 р. підписала мирний

290

договір. В подальшому – на радянській військовій та дипломатичній роботі. 1937 р. репресований органами радянської влади.

Сталін (Джугашвілі) Іосіф Віссаріонович (1879 – 1953) –

політичний і державний діяч, один з керівників Комуністичної партії та Радянської держави. З квітня 1917 р. незмінний член ЦК партіїбільшовиків.БравучастьупідготовцііздійсненніЖовтневого переворотувПетрограді.1917–1922рр.–народнийкомісарусправах національностей, одночасно (з 1919 р.) – нарком держконтролю. Член Реввійськради Республіки, низки фронтів, представник ВЦВК в Раді робітничої і селянської оборони. 1919 – 1952 рр. – член Політбюро більшовицької партії, з 1922 р. – генеральний секретар ЦК КПРС. Після усунення від керівництва партії і держави лідерів т. зв. правої та лівої опозиції – фактичний диктатор СРСР. З 1941 р.

– голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) СРСР.

Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17 серпня 1869

– 1941) – громадська і культурна діячка, письменниця. Дочка М.Старицького. Член Української радикально-демократичної партії, ТУПу, співробітниця українських видань “Літературнонауковий вістник”, “Рада”, “Рідний край”, “Украинская жизнь” та ін. Організаторка українських громадських товариств – “Просвіта”, Літературно-артистичного, Українського наукового товариства. Голова Українського клубу “Родина” (1910 – 1917). В квітні 1917 р. на Українському Національному конгресі обрана до Центральної Ради і Комітету Центральної Ради. Голова днів Національного фонду. Член Ради Союзу автономістів-федералістів. Член УПСФ. Очолювала видавничий відділ Генерального секретарства освіти, репертуарну комісію Українського театрального комітету. Спів засновниця і заступник голови Національної ради українських жінок (Кам’янець-Подільський, 1919). В 1920-х рр.. – науковий співробітник ВУАН. Засуджена у справі Союзу визволення України (1929). Після п’ятирічного заслання повернулася до Києва. Вдруге заарештована 1941 р., померла під час етапу.

Стасюк Микола Михайлович – громадський діяч, кооператор. Один з організаторів селянських спілок на Катеринославщині.

291

Член УПСР. Товариш (заступник) голови ЦК Селянської спілки, від якої був делегований до Центральної Ради і Малої Ради. Голова агітаційної і член організаційної комісій, член комісії для розробки проекту статуту автономії України. Член виконавчого губерніального комітету Київщини від українських громадських установ. Голова Київської губерніальної ради селянських депутатів. 15 червня – 1 серпня 1917 р. – генеральний секретар харчових справ (подав у відставку). За Директорії УНР – начальник постачання армії в Кам’янці-Подільському. Емігрував. В 1920-х рр. повернувся в Радянську Україну, науковий співробітник ВУАН. 1931 р. репресований, подальша доля невідома.

Стебницький Петро Януарович (1862-1923) – письменник

(псевдонім – П.Смуток), громадський і державний діяч. Народився 1862 р. на Київщині в сім’ї священика. Закінчив 1-шу київську гімназію й фізико-математичний факультет Київського університету. Служив в Петербурзі у Міністерстві фінансів; брав участь в науковій літературі по фінансово-економічних справах. Один з провідників української громади в Петербурзі. Був відомий як видатний український громадський діяч. Член ТУПу. Очолював “Благодійне товариство видання загальнокорисних і дешевих книг”. Після Лютневої революції очолив Українську Національну раду в Петрограді. Разом з О.Лотоцьким підготував для Тимчасового уряду записку про нагальне задоволення національних інтересів українського народу (березень 1917 р.). Член ЦК УПСФ. 1917 р.

–комісар у справах України при Тимчасовому уряді. Представляв Україну на нараді по Установчим зборам. В уряді УНР В.Голубовича

–член фінансово-економічної ради, входив до дирекції Українського державного телеграфного агентства. За гетьманату П.Скоропадського 1918 р. – заступник голови (з 10 серпня) делегації Української Держави на мирових переговорах з РСФРР, сенатор Адміністраційного Генерального Суду Державного Сенату. З 24 жовтнядо14листопада1918р.–міністрнародноїосвітиімистецтва Української Держави. За радянської влади – керівник комісії ВУАН для складання енциклопедичного словника.

Степаненко Олександр Ф. – громадський і політичний діяч, кооператор. В 1909 – 1911 рр. – редактор газети “Село”. Член РУП,

292

згодом – Української народної партії. 1917 р. – один з провідників УПСС, яку представляв в Центральній Раді. Входив до складу Київського губерніального виконавчого комітету. В грудні 1917 р. обраний секретарем парламентської фракції самостійників. У 1918 р. (до квітня) – член фінансової комісії при Міністерстві фінансів УНР.ЗаДиректорії–представникУНРзекономічнихпитаньуВідні (Австрія). 1922 р. повернувся в Радянську Україну з еміграції. Був висланий радянською владою до РСФРР, де й помер.

Стешенко Іван Матвійович (1873 – 30 липня 1918, Полтава)

– громадський і політичний діяч, педагог, літературознавець і письменник. Член таємних українських організацій “Молода Україна”,“СтараГромада”,ТУП.БравучастьустворенніРУП.Разом

зЛесею Українкою заснував одну з перших соціал-демократичних організацій. Викладав у середніх та вищих школах Києва. 1915 р. очоливТетянінськугімназіюдлябіженців.Улютому1917р.–комісар

зучбової частини і товариш (заступник) голови Ради громадських організацій м.Києва. Влітку 1917 р. – окружний інспектор Київської шкільноїокруги.ЗасновникіспівголоваТовариствашкільноїосвіти, фундатор Всеукраїнської вчительської спілки. Один з організаторів Центральної Ради, очолював її шкільну та редакційну комісії. Член Малої Ради. 26 червня 1917 р. призначений генеральним секретарем освіти. В січні 1918 р. разом з урядом В.Винниченка пішов у відставку. Наукова діяльність пов’язана з Товариством Несторалітописця, Українським науковим товариством у Києві. Дійсний член НТШ (1917 р.). Трагічно загинув у Полтаві. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Страдомський (Стародомський) М.Ф. – заступник голови Київської міської думи, член партії кадетів, лікар. 1917 р. – голова виконкому Ради об’єднаних громадських організацій. В червні – серпні 1917 р. – комісар м.Києва.

Суковкін Михайло Акінфійович – громадський і політичний діяч,

поміщик з Київщини. До 1917 р. – голова Київського губерніального земства. 1917 р. – Київський губерніальний комісар Тимчасового уряду(докінцяліта1917р.).ПосолУкраїнськоїДержавивТуреччині

(1918 р.).

293

Сулькевич М.О. – генерал-лейтенант російської служби. За походженням – литовський татарин. До революції 1917 р. – командувач Мусульманським корпусом на Румунському фронті. Поставлений на чолі проросійського т.зв. Кримського уряду німецьким окупаційним командуванням. 18 червня 1918 р. уряд Сулькевича виступив з декларацією, що краєвий уряд ставить перед собою завдання “збереження самостійності Кримського півострова аж до остаточного з’ясування його міжнародного становища і відновлення законності і порядку”. Гетьманський уряд України здійснив економічно-торговельну блокаду Криму, внаслідок чого півострів перейшов під автономне підпорядкування Українській Державі. Наприкінці 1918 р., після евакуації німецьких військ, Крим перейшов під владу Добровольчої армії А.Дєнікіна. Згодом став військовим міністром Азербаджану.

Терещенко Михайло Іванович (1886 – 1956) – політичний діяч,

великий землевласник, фінансист. Походив з великої родини місіонерів, яку заснував простий селянин з-під Глухова на Чернігівщині А.Терещенко. Депутат IVГосударственної Думи Росії. Безпартійний, близький до прогресистів. 1915 – 1917 рр. – голова Київського обласного Військово-промислового комітету і товариш (заступник) голови Всеросійського Військово-промислового уряду. 5 травня – 25 жовтня 1917 р. – міністр закордонних справ Росії (Тимчасового уряду). Наприкінці червня 1917 р. у складі делегації Тимчасового уряду (Кєрєнскій, Нєкрасов, Церетелі) брав участь у переговорах з Центральною Радою та підготовці проекту декларації (на засіданнях поводився здебільшого пасивно, хоч загалом прихильно до Центральної Ради). 25 жовтня 1917 р. був заарештованийбільшовикамивЗимовомупалаціпідчасперевороту. Після звільнення навесні 1918 р. емігрував.

Титов І. – депутат IV Государственної Думи Росії. Постановою Тимчасового комітету членів Государственної Думи від 28 лютого 1917 р. призначений комісаром Департаменту митних зборів Росії.

Ткаченко Михайло Степанович (1879 – 1920) – політичний і державний діяч, адвокат. Член РУП (1902 – 1904), соціалдемократичної “Спілки” і УСДРП. Навчався в Київському

294

університеті Св. Володимира. 7 березня 1917 р. обраний головою правничої комісії Центральної Ради, член її Комітету і Малої Ради від фракції УСДРП. Член ЦК УСДРП. Гласний Київської міської думи. Голова Українського правничого товариства. 26 жовтня 1917 р. обраний від УСДРП до складу Крайового комітету по охороні революції на Україні. В листопаді 1917 р. – березні 1918 р. – генеральний секретар (міністр) судових справ УНР, згодом – до 29 квітня 1918 р. – міністр внутрішніх справ УНР. Був причетним до арешту і таємного викрадення банкіра Доброго. Після розколу УСДРП (січень 1919) очолював ліву фракцію “незалежників”, яка 1920 р. була пере названа на Українську комуністичну партію. Інтернований до Росії. Загинув у таборі в Москві.

Толлі І.В. – секретар Ради Міністрів Української Держави.

Томашевський (Томашівський) Є. П. – український націонал-

революціонер, член Центральної Ради, з червня 1917 р. увійшов до складу фінансової комісії.

Троцкій Лєв – дивіться: Бронштейн Л.

Туган-Барановський Михайло Іванович (21 січня 1865, с.Сольоне,

Полтавщина –лютий 1919) – громадський і державний діяч, економіст, відомий вчений, автор численних праць російською, німецькою та українською мовами, один з найвидатніших мислителів-ідеологів кооперації і суспільного солідаризму.

Родом з с.Сольоного Лохвицького повіту на Полтавщині. 1890 р.

–доктор політичної економії по закінченні природничого і правноекономічного факультетів Харківського університету. Професор політичної економії Петроградського університету, економічного факультету Петербурзької політехніки й Комерційного інституту. Співробітник марксистських видань “Новое слово”, “Начало” та ін. Відомий кооперативний діяч. В 1895-1907 рр. – легальний марксист, згодом – кадет, з 1917 р. – член УПСФ, автор програми партії. Влітку 1917 р. – повернувся в Україну, працював деканом юридичного факультету Українського Народного університету в Києві. 8 вересня

–14 грудня 1917 р. – генеральний секретар фінансів і виконуючий обов’язки генерального секретаря торгу і промисловості УНР.

За гетьманату П.Скоропадського 1918 р. – ординарний професор,

295

декан фізично-математичного факультету першого Державного Українського університету в Києві. Голова Ради Українського центрального кооперативного комітету і Українського товариства економістів. Надхненник запровадження Україною власної грошової одиниці, національної фінансової системи і виходу з російської рубльової зони. У 1918 р. один із засновників Української Академії наук, голова соціально-економічного відділу. Головував на

ІІІ Всеукраїнському загальнокооперативному з’їзді. Склав першу програму “Кооперативного інституту”. Помер в лютому 1919 р. під час подорожі до Парижу в складі делегації УНР на мирову конференцію.

Фещенко-Чопівський Іван Адріанович (20 січня 1884 – 2 вересня

1952) – громадсько-політичний і державний діяч, учений-хімік, інженер-металург. Закінчив Київський політехнічний інститут. Належав до ТУПу, згодом – Української радикально-демократичної партії. В 1917 р. – доцент Київської політехніки, керівник відділу в управлінні головного уповноваженого по розподілу палива на Київщині. Член УПСФ. Член Центральної Ради (делегований від просвітніх організацій м.Києва) і Малої Ради, фінансової комісії та комісії для розробки проекту статуту автономії України. В Генеральномусекретаріатіочолюваввідділпромисловості.Злютого 1918 р. – міністр торгу і промисловості УНР. В 1919 – 1921 рр. – товариш (заступник) міністра народного господарства, заступник голови Ради Народних Міністрів УНР, радник дипломатичної місії в Румунії, голова Ради УНР в екзилі. З 1921 р. на еміграції в Польщі, професор Гірничої академії в Кракові, Варшавського університету. 1945 р. заарештований радянською контррозвідкою в Катовицях і перевезений до Києва. Загинув на засланні в Комі АРСР Росії.

Філенко – український соціал-демократ.

Форгач Іван (Йоганн; Янош) фон Гімес і Гач (Forgach Johan von Thymes und Gacz), граф (1870-?) – австро-угорський дипломат, цісарський і королівський надзвичайний представник, уповноважений посол і таємний радник. Угорець за походженням. До першої світової війни – австро-угорський посланець у Бєлграді. З березня до вересня 1918 р. – голова австро-угорської торговельної

296

делегації, згодом посол Австро-Угорської імперії в УНР (з 29 квітня – посол в Українській Державі). Сприяв анулюванню австро-угорським урядом таємного договору про поділ Галичини і недопущенню української адміністрації в Холмщину.

Хидченко (Хідченко) Кирило Григорович – солдат 107-ї команди лубенського гарнізону (Київська військова округа). Належав до УПСР. Член Центральної Ради і Всеукраїнської ради військових депутатів, входив (з червня 1917 р.) до складу фінансової комісії Центральної Ради.

ХотовицькийМиколаОлександрович–трудовик,членЦентральної Ради від кооперативних організацій України, входив (з червня 1917 р.) до складу фінансової комісії Центральної Ради.

Храневіч – один з претендентів на посаду товариша генерального секретаря фінансів М.Туган-Барановського.

Христич Яким Гнатович – позапартійний соціаліст, член ЦентральноїРадивідТаврії(територіальнепредставництво),входив (з червня 1917 р.) до складу фінансової комісії Центральної Ради.

ХристюкПавлоОникійович(1890-1941)–громадський,політичний та державний діяч, публіцист, літературознавець. Навчався в Київському політехнічному інституті. В 1917 р. – член ЦК УПСР (з 5квітня),членЦКСелянськоїСпілки(з16червня),членУкраїнської ЦентральноїРади,членМалоїРади,генеральнийписарГенерального секретаріату (з 15 червня), згодом – міністр внутрішніх справ (18 січня – лютий 1918 р.). З лютого 1918 р. – державний секретар УНР. В 1919 р. – товариш міністра внутрішніх справ УНР. З 1919 по 1923 рр. – в еміграції у Відні: член закордонної делегації УПСР, співредактор журналу “Борітеся – поборете!”. В 1923 р. повернувся в Україну. В 1928-1931 рр. працював у Товаристві робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву (Харків). Редагував часопис “Література і мистецтво”, працював науковим співробітником Інституту ім.Т.Шевченка, в Українбанку. В 1931 р. репресований ОДПУ СРСР. Засуджений в справі Українського

297

національного центру. Помер на засланні. Автор фундаментальних розвідок з історії революційного руху в Україні.

Церетелі Іраклій Георгійович (1881 – 1959) – політичний діяч,

один з лідерів РСДРП (меншовик). Депутат ІІ Государственної Думи Росії, голова соціал-демократичної фракції. 1917 р. – член виконкому Петроградської ради робітничих депутатів, заступник головиПрезидіїВЦВК. З 5 травня 1917р. – міністр пошті телеграфу Тимчасового уряду Росії. Наприкінці червня 1917 р. у складі делегації Тимчасового уряду (Кєрєнскій, Нєкрасов, Терещенко) брав участь у переговорах з Центральною Радою та підготовці проекту декларації (противник автономії України). З 8 липня 1917 р. тимчасово очолював Міністерство внутрішніх справ Тимчасового уряду Росії. У серпні 1917 р. обраний до ЦК РСДРП (оборонців). Після Жовтневого перевороту в Петрограді виїхав до Тифлісу (Грузія) і увійшов до складу виконкому Національної Ради Грузії. З 1921 р. на еміграції у Франції.

Чернін Оттокар фон і цу Гуденіц (Czernin Ottokar von und zu Hudeniz)(1872–1932)– граф, австрійський політичний і державний діяч, міністр імператорського і королівського двору та іноземних справ Австро-Угорщини, цісарського і королівського апостольської величностітаємнийрадник(1916–1918).Очолювававстро-угорську делегацію на мирових переговорах в Бересті-Литовському, підписав Берестейській мирний договір разом з таємним договором щодо Галичини і Буковини. У квітні 1918 р. пішов у відставку. Автор спогадів: Czernin O. Im Weltkriege. – Berlin, 1919.

Чернявський Арсеній Петрович (1889 – 1944) – поручик, член ЦентральноїРадиіУкраїнськогоГенеральноговійськовогокомітету, член делегації (в травні 1917 р.) ЦР та УГВК до російського Тимчасового уряду Росії. Підполковник Армії УНР. В еміграції

– доцент Української господарської академії (Подєбради, ЧехоСловаччина). З 1939 р. – православний священник.

Чєрнов Віктор Михайлович (1873 – 1952) – один з лідерів і теоретиків партії російських есерів, член її ЦК. В 1908 – 1917 рр.

– в еміграції. 1917 р. – член Петроградської ради, з квітня 1917 р.

298