Опорний конспект лекц_й

умова виробника (MR=MC, де МR -граничний доход; МС -граничні витрати; 3) гранична норма заміщення /МRS/ одного блага іншим дорівнює відношенню граничних корисностей даних благ: MRSxy = MUx/MUy; 3) рівновага в обміні на товарних ринках: всі учасники обміну не сприймають ринкову ціну як дану, а здійснюють ряд заходів, намагаючись одержати максимальну вигоду від існування різних цін на одному і тому ж ринку. І чим більше суб'єктів діє в межах ринку, тим імовірніше, що ціна встановиться на єдиному рівні, який виражає єдину ринкову цінність даного блага. Ця закономірність отримала назву "теореми еквівалентності Еджуорта", в процесі доведення якої було висунуто поняття "контрактної кривої" і "кривої байдужості".

Л. Вальрас (1834-1910 рр.). Професор економіки Лозанського університету. Головний твір: "Елементи чистої політичної економи". Розробив модель загальної ринкової рівноваги: 1) передумови моделі – вільна конкуренція; досконала інформація; миттєве пристосування цін до змін в ринковому середовищі; жорстка технологія і технічний зв'язок між витратами факторів і випуском продукції; 2) дві групи економічні суб'єкти: а/ власники виробничих послуг – продають фактори виробництва і купують споживчі товари; б/ підприємці – продають товари і купують фактори виробництва; 3) рівновага товарного ринку і ринку ресурсів – "це стан, за яким ефективна пропозиція і ефективний попит на виробничі ресурси урівноважуються на ринку послуг, ефективний попит і ефективна пропозиція урівноважується на ринку продуктів і, нарешті, ціна продажу продуктів урівноважується з витратами виробництва, вираженими у виробничих послугах".

В. Парето (1848-1923 рр.). Професор економіки Лозанського університету. Головний твір: "Підручник політичної економії". Основні ідеї: Порядкове визначення гранична корисності: 1) гранична корисність не підлягає кількісному виміру; 2) споживач може лише визначити, чи приносить йому дана комбінація благ меншу, більшу чи таку ж величину корисності у порівнянні з іншою комбінацію цих благ; 3) крива байдужості описує однакові за порядком набори.

Загальна економічна рівновага. П'ять умов характеризують стан загальної економічної рівноваги: 1) урівноважені за цінами граничні корисності рівні для всіх суб'єктів; 2) для будь-якого суб'єкта сума доходів дорівнює сумі витрат; 3) кількість товарів до встановлення рівноваги і після неї однакова; 4) ціни товарів дорівнюють витратам виробництва; 5) запас виробничих благ є величина дана і використовується повністю. Оптимум Парето, або критерій стійкої рівноваги: рівновага буде стійкою, коли неможливо покращити положення кого-небудь з учасників обміну без того, щоб не погіршити положення хоча б одного з інших.

ТЕМА 8. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХIХ — ПОЧАТОК ХХ СТ.)

8.1. Економічний розвиток України в др. пол. ХІХ – на початку ХХ ст.

40

8.2.Дворянсько-ліберальна та ліберально-буржуазна думка.

8.3.Економічні погляди революційної та радикальної демократії.

8.4.Економічні ідеї народників.

8.5.Розвиток політичної економії в Україні.

8.6.Відображення марксизму в працях українських економістів.

8.7.Соціальний напрям в економічній думці України.

8.8.Розвиток економічної думки в Галичині.

8.1.Економічний розвиток України на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Зпершої половини 19 ст. соціальний розвиток українських земель характеризувався: занепадом феодально-кріпосницької системи господарювання та кріпосницької мануфактури, розвитком товарно-грошових відносин і проникненням капіталістичних відносин в сільське господарство, руйнуванням селянських господарств, поглибленням розшарування селянства і подальшим використанням вільнонайманої праці й машин, поступовим формуванням нових соціальних прошарків /підприємців і найманих робітників/ та загальноімперського внутрішнього ринку.

Промисловий переворот (почався у 30-40 рр. і завершився у 60-80 рр.) сприяв розвитку промисловості, у наслідок чого фабрично-заводське виробництво утвердилося у металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій і інших галузях. Перше місце в промисловому виробництві України займала цукрова галузь /80% виробництва цукру у Російській імперії/.

Виникає новий вид транспорту – залізниця. Модернізується річковий і морський флот. Переживає бум гірничодобувна промисловість, змінюється енергетична база, прискореними темпами розвивається машинобудування, легка і харчова промисловість, застосовуються нові технології. Фабрика стає основною формою виробництва, а фабричний робітник – основною продуктивною силою.

Активізується внутрішній ринок, отримує розвиток кредитна система, торгові біржі. Міста перетворюються на крупні промислові і торговоадміністративні центри.

У другій половині 19 ст. істотні зміни відбулися і в сільському господарстві: скасування кріпацтва /царський маніфест від 19 лютого 1861 р./; земля стає предметом купівлі – продажу; активне втягнення селянських господарств у то- варно-грошові відносини; декларативність багатьох прав селян /наприклад, для зміни місця проживання селянину необхідно було відмовитися від наділу, ліквідовувати особисту і сімейну заборгованість/.

Індустріалізація в Україні починається з перших років 20 сторіччя. Етапи розвитку: 1) криза 1900-1902 рр., коли в результаті масового банкрутства дрібних підприємств росте концентрація виробництва, кількість монополістичних об'єднань, їх зв'язок з іноземним капіталом; 2) депресія /тривала до кінця

1909 р./; 3) підйом 1910-1913 рр.

41

Аграрна реформа сприяла переходу сільського господарства на індустріальну основу, шляхом закріплення за кожним хазяїном, що володів землею на основі общинного права, приналежну йому частку у приватну власність; надання кредитів сільським селянським банком; переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Кавказу, Середньої Азії /однак селянин міг переселитися і на хутір/; формування сприятливих умов для розвитку приватного сільськогосподарського виробництва.

УСхідній Україні відбувся промисловий переворот, почався процес індустріалізації, за рівнем промислового розвитку вона вийшла на одне з перших місць в Російській імперії, наздогнала передові країни світу. Західноукраїнські землі знаходилися на низькому рівні розвитку і відставали від передових частин світу.

Уперіод 1-ї світової війни розвиток індустріалізації був перерваний. Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії і Австро-Угорщини) і стала ареною бойових дій. Промислове виробництво в Україні на початку війни: 1) зросло, виконуючи армійські замовлення; 2) поповнилося евакуйованими підприємствами з районів бойових дій /Прибалтика, Польща/; 3) підвищило концентрацію виробництва /найвища була в металургійній і машинобудівній промисловості. Наприклад, Південноросійське дніпровське металургійне товариство об'єднувало 12 підприємств і 30 тис. працівників/, через створення нових об'єднань і товариств, хоча загальна їх чисельність зменшилася /з 3381 у 1913 р. до 2849 у 1915 р./; 4) зазнало раптового спаду /1917 р./ та невдалих

спроб відновлення основного капіталу за рахунок іноземних інвестицій; 5) потерпало від нестачі кваліфікованої робочої сили /30% довоєнної чисельності робочих Донбасу були мобілізовані з перших днів війни, в Катеринославської губернії не вистачало 104 тис. працівників/.

Сільськогосподарське виробництво скорочувалося з перших днів війни,

унаслідок поголовної мобілізації селянства /у 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатного населення в сільському господарстві/, та не могло вирішити проблему забезпечення промислових центрів хлібом.

Торгівля і фінансова системи країни набули негативного розвитку: скорочення виробництва предметів масового споживання; зменшення обсягів торгівлі; знецінення рубля.

Отже, перша світова війна спровокувала: деструктивні процеси в господарстві України; мілітаризацію промисловості; старіння основного капіталу; скорочення виробництва засобів виробництва, предметів споживання; занепад сільського господарства.

8.2. Дворянсько-ліберальна та ліберально-буржуазна думка

Історичні умови виникнення: 1) скасування кріпосного права, яке вивільнило стрімкий розвиток капіталістичних відносин; 2) поглиблення соціальноекономічної багатоукладності, яку утворювали патріархальний, дрібнотоварний, приватнокапіталістичний, державний уклади; 3) розвиток соціальних класів і прошарків – чиновників, крупної й дрібної буржуазії, найманих робітників.

42

Зазначені передумови сприяли активному розвитку національної економічної думки, її асиміляції з досягненнями світової економічної думки.

Представники дворянсько-ліберальної думки виражали інтереси селянства /зменшити кріпосницький гніт/ та власні /підвищити доходи від дворянських помість/.

В. Каразін (1773-1842 рр.). Засновник Харківського університету. Основні ідеї: 1) прихильник "прусського" шляху розвитку сільського господарства /поступова довгорічна трансформація/; 2) на першому етапі селяни мають лишитися підлеглими поміщика; 3) необхідно ліквідувати найобтяжливіші форми особистої залежності через визначення виключного обсягу повинностей селянина перед поміщиком та заміну панщини грошовим оброком; 4) перейти на договірні відносини "селянин-поміщик"; 5)частина поміщицької землі має оброблятися також і найманими робітниками; 6) вважав, що головною причиною відставання України від європейських держав є однобічний аграрний розвиток; 7) запропонував розвивати форсованими темпами промисловість шляхом прийняття державою відповідних законів, надання власникам фабрик певних привілеїв, залучення до промисловості іноземного підприємницького капіталу, акціонування підприємств.

Д.Журавський (1810-1856 рр.). Видатний економіст і статист. Основні ідеї: 1) проаналізував у сільському господарстві фактичний матеріал щодо соціа- льно-економічного стану населення, розвитку капіталізації тощо; 2) виявив головну причину низького рівня розвитку села та промисловості – бідність, породжену кріпосним правом; 3) пропонував розвивати крупну промисловість за державні кошти; 4)зняти бюрократичні перепони на шляху розвитку дрібної промисловості /фінансово відокремити селянське господарство від поміщицького/.

Ідеї ліберально-дворянського напрямку виражали інтереси дрібної та крупної буржуазії, що зароджувалася. Осередками такої думки були "Громади".

В.Білозерський (1825-1899 рр.), М.Костомаров (1817-1885 рр.), О.Кіс-

тяковський (1833-1885 рр.) входили у редколегію журналу "Основи". Базові ідеї: 1) вважали реформу 1861 р. необхідною, але половинчастою, тому що скасувалося лише кріпосне право поміщика над селянами, а залишилося кріпосне право самодержавця над населенням, яке треба скасувати конституційно; 2) характеризували стан поміщицьких і селянських господарств й нагромаджували досвід реформування з огляду на негативний вплив чиновників, куркульства, лихварства, нестачі грошей тощо; 3) для забезпечення швидкого капіталістичного розвитку обґрунтували необхідність урядової децентралізації та народної централізації шляхом передачі частини повноважень губерніям, розвитку акціонерних компаній, фінансування будівництва шляхів сполучення, промисловості, культурної просвіти народу.

8.3. Економічні погляди революційної та радикальної демократії

Історичні умови виникнення: 1) розорення значної частини селян у результаті реформи; 2) існування селян на межі виживання; 3) поширення повстань, революційних ідей; 4) необхідність вираження інтересів збіднілих селян.

43

І.Фесенко (1846-1882 рр.). Революціонер-семидесятник. Основні ідеї: 1) скасування кріпацького права, самодержавства революційним шляхом; 2) не вважав селянство революційною силою, бо у нього немає комуністичних інстинктів; 3) головними революціонерами мають бути члени раціоналістичних сект.

С.Подолинський (1850-1891 рр.). Активний діяч Київської "Громади". Головний твір: "Праця людини і її відношення до розподілу енергії". Основні ідеї: 1) вважав культурно-просвітницьку діяльність підготовчим етапом до революційної боротьби. Для неї необхідна соціал-демократична партія та головна рушійна революційна сила – селянство; 2) констатує наявність капіталістичних відносин в Україні та виділяє їх стадії: ремесло, мануфактура, великий фабричний здобуток; 3) намагається пояснити трудящим суть капіталістичної експлуатації за К.Марксом; 4) на перехресті природничих і соціальних наук сформулював закон Подолинського: "людська праця має властивість нагромаджувати сонячну енергію на поверхні землі"; 5) найсприятливіший спосіб виробництва – соціалізм, бо нагромаджена працею енергія слугує усьому народу, а не окремим особам /це положення визнано Ф.Енгельсом/.

М.Драгоманов (1841-1895 рр.). Соціально-політичний діяч. Основні ідеї: 1) викриває антинародну суть самодержавства; 2) виступає за об'єднання Українських земель та слов'янських народів на демократичних засадах; 3) вважав, що реформа 1861 р. була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів, самодержавства бо у селян відібрали землю, яка у них була, а до феодальних форм експлуатації додалися капіталістичні; 4) зазначив, що капіталістичний розвиток сприяє технічному прогресу; 5) виділив негативи капіталізму – кризи, безробіття, важке становище робітників; 6) майбутнє України пов'язує з ліквідацією приватної власності, розбудовою "громадівства" /спосіб виробництва, у якому фабрики, заводи, продукти праці належать робітничим громадам, а земля і сільськогосподарські продукти – сільським громадам/; 7) пропонує перехід до "громадівства" еволюційним шляхом реформ. Завдання – завоювання політичної свободи.

8.4. Економічні ідеї народників

Ліберальні народники виражали специфічні інтереси дрібної буржуазії й селянства, які тільки виходили з кріпацьких тортур.

П.Чубинський (1839-1884 рр.). Український етнограф, фольклорист. Ос-

новні ідеї друкував у газетах і журналах: 1) дослідження реального стану сіль-

ського господарства /40% доходів селянина йдуть на податки, збори, повинності, а 60% – це акциз на горілку/; 2) підкреслював напівкріпосницький характер реформ; 3) пропонував надавати селянину кредит через ощадно-позичкові товариства, знищити перешкоди для вільного переміщення робочої сили, фінансувати кустарні промисли.

П.Червінський (1849-1931 рр.). Земський статист, голова ліберального народництва. Основні ідеї: 1) перший серед народників використав деякі положення марксистського історичного матеріалізму і виділив 4 типи господарств: патріархальне, рабське, кріпосне, товарне /ідеалізує господарства на натураль-

44

ній основі/; 2) економіку України та Росії вважає перехідною від натурального до товарного виробництва; 3) неможливість розвитку крупного виробництва й капіталізму пояснює натуральністю господарства, общинною власністю, відсутністю пролетаріату; 4) пропонував комбінувати особисте господарство з технічними удосконаленнями.

М.Кожан (1898-1956 рр.). Учасник революційного руху на Західній Україні. Основні ідеї: 1) рекомендував запроваджувати машинно-асоціативні форми /землеробська община на артільних засадах користується фабрикою або заводом/; 2) пропонував використовувати селянську працю взимку у промисловості /на кустарних промислах, мануфактурах, машинних асоціаціях/.

8.5. Розвиток політичної економії в Україні

Визначення предмету політичної економії з точки зору:

М.Вольського (професора Новоросійського університету): праця з суспільної точки зору, що охоплює усі сфери діяльності як матеріальної, так і духовної (наука про людину та її діяльність, спрямовану на задоволення матеріальних і моральних потреб);

А.Антоновича (професора Київського університету): наука про суспільний елемент у діяльності людей, спрямованій на задоволення як духовних, так і матеріальних потреб.

М.Бунге (ректора Київського університету, міністра фінансів): наука про суспільну сторону господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані.

Т.Степанова (професора Харківського університету): це закони багатства. Політична економія показує яким чином багатство в суспільстві накопичується, розподіляється, споживається.

Розвиток класичної політекономії в Україні:

Історичні умови розвитку політичної економії в Україні 30-50 рр. 19 ст.: 1)загострення тривалої кризи, як наслідок процесів розкладу феодальнокріпосницької системи. Занепад поміщицького та селянського господарства, посилення кріпосницької експлуатації. Розвиток капіталізму в промисловості, землеробстві; 2) відставання рівня економічного розвитку від передових західноєвропейських держав; 3) розвиток капіталістичних відносин, формування класу буржуазії вимагає наукового обґрунтування переваг цього ладу, його основних принципів вільної конкуренції та невтручання держави в економіку.

Т.Степанов (1795-1847 рр.). Професор Харківського університету, один з перших авторів курсу політичної економії російською мовою. Головний твір: "О теории и практике политической экономии". Основні ідеї: 1) виступав проти механічного, некритичного перенесення теорій західних економістів на вітчизняний ґрунт; 2) вважав, що політекономію не можна змішувати з галузевими науками бо вона вивчає суспільні економічні процеси, закони їх реалізації; 3) відстоював ідеали свободи економічної діяльності, критикував меркантилізм, кріпосництво, мальтузіанство /бо розвиток науки і виробництва безмежний/; 4) наголошував на посиленні соціального аспекту політичної економії; 5) розподіл багатства між усіма громадянами має відбуватися за рахунок установлення

45

розміру податків відповідно до "частки прибутку громадян"; 6) виступав проти того, що "бідний, нижчий клас народу платить більше, якщо порівнювати його достатки з достатками багатіїв"; 7) відстоював спрямування податків на суспільні потреби; 8) праця виступає суб'єктом багатства, а природа – об'єктом; 9) склад капіталістичного багатства: природа, праця та капітал; 10) праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків /за А.Смітом/; 11) прибуток є частиною вартості, створеної працею; 12) мета капіталістичного виробництва – прагнення до збагачення.

М.Бунге (1813-1895 рр.). Ректор Київського університету, міністр фінансів. Головні твори: "О возрастании неметаллического обращения в России"(1877р.), "Основания политической экономии" (1870р.). Основні ідеї: 1) прибічник економічного лібералізму класичної політичної економії; 2) відстоював максимальний розвиток буржуазної приватної ініціативи, вільної конкуренції та торгівлі, обмежене втручання держави в економіку; 3) вбачав можливість гармонії суспільних відносин лише за умов, коли суспільний устрій буде пов'язаний із природними суспільними законами /саме такі умови при капіталізмі, а усі інші способи виробництва або штучні, або не відповідають людській природі/; 4) вважав, що підприємства, які перебувають під опікою уряду, не є "здоровими", тому що позбавлені стимулів суперництва; 5) передбачав витіснення дрібної промисловості фабричним виробництвом.

І.Вернадський (1821-1884 рр.). Професор Київського університету. Головний твір: "Предмет политической экономии". Основні ідеї: 1) як палкий прихильник англійської економічної школи, вважав, що економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існують праця і обмін; 2) відстоював доктрину невтручання держави до економічних справ та лібералізм у соціальнополітичній сфері; 3) стверджував, що головним і єдиним джерелом багатства є праця і вона – в основі вартості; 4) відкидає соціалістичні ідеї й звинувачує соціалістів у нерозумінні природи людини /це ідеї незрілих общинних форм господарювання/.

Розвиток маржиналістських ідей:

Д.Піхно (1853-1909 рр.). Професор Київського університету. Головні твори: "Основания политической экономии" (1890р.), "О свободе торговли и протекционизме"(1889р.). Пише про: 1) споживання, обмін як основні сфери економічних досліджень; 2) корисність речей як джерело й мірило цінності й ціни; 3) засади теорії попиту і пропозиції; 4) діяльність окремої фірми.

Р.Орженцький (1863-1923 рр.). Професор Новоросійського, Петербурзького університетів, академік УАН з 1919 р. Головний твір: "Учение о ценности у классиков и канонистов". Основні ідеї: 1) просліджував елементи зародження і розвитку маржинальних ідей від Аристотеля до сучасників; 2) поширив принцип граничної корисності на оцінку витрат виробництва згідно з теорією "продуктивних благ"; 3) визначає величину цінності величиною почуттєвого стану; 5) вважав, що ціна є результатом взаємодії граничної корисності з соціальними факторами, які обмежують економічну поведінку людей; 6) вважав, що конкретні види праці неможливо звести до простої праці; 7) кількість праці – не причина вартості, а її вимірювач.

46

О.Білімович (1876-1963 рр.). Професор Київського університету. Головні твори: "Подъём товарных цен в России"(1090р.), "К вопросу о расценке хозяйственных благ"(1914р.). Основні ідеї: 1) противник трудової теорії вартості; 2) розуміє основу ціни господарських благ в існуванні у кожної господарської людини притаманних їй потреб; 3) вважає, що теорія граничної корисності доповнює теорію витрат виробництва; 4) відмітив регулювання ціни продуктів цінами факторів виробництва, кожен з яких має свою продуктивність і створює свій доход.

Є.Слуцький (1880-1948 рр.). Економіст-статистик. Головний твір: "Теория предельной полезности", "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915р.). Внесок: 1) вперше запропонував ординаліський підхід до визначення рівноваги споживача; 2) вважається засновником праксеології – науки про раціональну поведінку людей.

Економічні погляди М.І. Туган-Барановського

М.Туган-Барановський (1868-1919 рр.). Міністр Центральної Ради, видатний економіст. Головні твори: "В поисках нового времени"(1913р.), "Очерки из новейшей истории политической экономии социализма"(1903р.), "Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь"(1894р.), "Русская фабрика в прошлом и настоящем"(1898р.). Головні ідеї: Теорія динаміки виробництва: 1) ґрунтовно проаналізував сутність, причини промислових криз; 2) критикував Сісмонді за пояснення криз через недоспоживання народних мас; 3) вважає, що "межа виробництва полягає у рівні продуктивних сил суспільства, а не у розмірах його споживання", тому що структура економіки, розподіл капіталу між галузями економіки не відповідає структурі споживання; 4) вважає, що зростання виробництва породжує попит з боку промислових капіталістів на проміжний товар, але на споживчі – може не породжувати. Звідси, І підрозділ суспільного виробництва може розвиватися майже незалежно від ІІ підрозділу; 5) виділив у якості причини криз диспропорції у русі заощаджень та інвестицій, у пояснення економічного зростання ввів функцію інвестицій. Соціальна теорія розподілу: 1) розглядав розподіл доходів між класами і соціальними верствами як складний результат боротьби соціальних класів за зростання належної їм частки суспільного продукту, боротьби, у якій сили сторін є вищою мірою нерівні. Наприклад, заробітна плата залежить від рівня продуктивності суспільної праці та соціальної сили робочого класу; 2) цими ж факторами визначається й прибуток, як доход, що базується на експлу-

атації робітників. Ідея синтезу теорії граничної корисності та теорії трудо-

вої вартості: 1) вперше здійснив спробу поєднання трудової теорії вартості і теорії граничної корисності; 2) цінність блага – вигода від споживання благ – вимірюється граничною корисністю; 3) вартість вимірюється витратами праці;

4)спільно цінність блага та вартість впливають на господарський процес;

5)"гранична корисність визначає у першій інстанції розцінку господарського предмета. Але сама гранична корисність стосовно вільно відтворюваних продуктів – у другій інстанції вимірюється трудовою вартістю останніх". Теорія кооперації: 1) кооперація є продуктом капіталістичної системи і не може існувати без використання її господарських принципів, але одночасно кооперація несе в

47

собі зародки нових некапіталістичних засад; 2) кооперативні підприємства існують тільки в середині трудових класів /пролетаріату, селянства, дрібної буржуазії/; 3) для селян кооперація – єдино можливий засіб піднесення їх економічного добробуту. Концепція соціалізму: 1) критикував концепцію державного соціалізму Маркса, Леніна, бо вважав, що соціалізм є устроєм більш складним, ніж капіталізм, і не може бути суто державним, а має бути державним, кооперативним, муніципальним, соціальним /щоб кожна особа виконувала функції співвласника/.

8.6. Відображення марксизму в працях українських економістів

Економічні ідеї наприкінці 19 ст. в Україні формувалися під впливом:

1)розвитку марксизму за напрямами: розповсюдження ідей, пропаганда та удосконалення теоретичних концепцій марксизму з урахуванням нових історичних умов; розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства; аналіз закономірностей, еволюційного розвитку суспільства; 2) широкої популяризації марксистського вчення на передодні соціалістичної революції у поглядах І.Плеханова (1856-1918 рр. – революційний діяч, засновник групи "Визволення праці", яка була першою російською соціал-демократичною організацією), В. Леніна (1870-1924 рр. – політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії), Е.Бернштейна (1850-1932 рр.), К. Каутського (18541938 рр.), Р. Гільфердінга (1877-1941 рр.).

Напрями відображення марксизму в працях українських економістів:

1)заперечення ідей марксизму в напрацюваннях представників класичної політекономії, прихильників маржиналістських поглядів, дворянсько-ліберальної та ліберально-буржуазної думки. Наприклад, Б.Кістяковський вказав на обмеженість економічного детермінізму марксистського методу, моністичного погляду на розвиток людського суспільства, М.Соболєв відкидав ідею "насильницького перевороту", Т.Осадчий розцінював марксистську доктрину як утопічну, що не може мати практичного застосування;

2)критика й творчий розвиток окремих положень марксизму в працях М.ТуганБарановського /заперечував зубожіння робочого класу внаслідок дії основного закону капіталістичного нагромадження, вважав незавершеною трудову теорію вартості/, В.Железнова /запропонував соціальну концепцію заробітної плати/,

О.Миклашевського, М.Лежнєва, С.Булгакова, П.Струве /ставили під сумнів метод історичного матеріалізму, як єдино науковий/, П.Ляшенко /виявляв недосконалість марксизму в частині вирішення аграрного питання, проблем відтворення, ринків, криз/;

3)підтримка і пропаганда марксизму – О.Шліхтер, О.Цюрупа, П.Попов, які конкретизували основні положення стосовно умов України;

4)популяризація марксизму – М.Зібер (1844-1888 рр.). Професор Київського університету. Головний твір: "Давид Рікардо та Карл Маркс в їх суспільноекономічних поглядах" (1885р.). Основні ідеї: 1) відстоював зв'язок між англійською класичною політекономією та марксизмом, критикував теорію граничної корисності; 2) сформулював предмет політичної економії, як суспільні відноси-

48

ни людей з приводу речей; 3) здійснив спробу застосування ідей "Капіталу" до аналізу умов російської дійсності і довів наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Росії; 4) виклав основи теоретичної системи марксизму, не визнаючи її революційної сторони; 5) вважав, що вартість існує завжди, а мінова вартість має історичний характер; 6) бачив у формах вартості форми мислення; 7) вважав, що нагромадження припиняється після насичення усіх ринків; 8) досліджував питання розвитку первісного суспільства, виникнення різних форм власності, великого й дрібного виробництва у землеробстві.

8.7. Соціальний напрям в економічній думці України

На відміну від західноєвропейської та американської думки, російська та українська економічна думка була соціально-економічною, що характерно для марксистського напряму і соціального інституціоналізму.

Соціальні ідеї представлені в поглядах Т.Степанова, М.Коссовського,

В.Желєзнова, М.Туган-Барановського. Головні ідеї: 1) прагнення пояснити економічні явища з точки зору їх соціальної та історичної обумовленості; 2) намагання надати економічним дослідженням правовий та етичний аспект/"є можливість піднестися над відмінностями інтересів різних класів, знайти таку точку зору, з якої практичні висновки науки повинні бути обов'язковими для всіх суспільних груп, незалежно від їх приватних інтересів"/ [М.ТуганБарановський]; 3) визначення предмету політекономії, як відносин у виробництві самої людини.

8.8. Розвиток економічної думки в Галичині

В.Навроцький (1847-1882 рр.). Талановитий публіцист. Основні ідеї: 1) критикував зубожіння народу внаслідок концентрації землі у руках великих земельних магнатів і обезземелення селянства; 2) критикував пропінацію /монополія шляхти на виробництво й продаж спиртних напоїв/.

О.Терлецький (1850-1902 рр.). Основні ідеї: 1) вважає, що вирішити аграрне питання можна лише революційним шляхом; 2) треба створювати господарства, засновані на громадській власності на землю.

М.Павлик (1853-1915 рр.). Основні ідеї: 1) пов'язує майбутнє українського народу з соціалізмом; 2) основу соціалізму буде становити колективна власність громадян та колективне господарювання; 3) виступав за еволюційний шлях до соціалізму.

І.Франко (1856-1916 рр.). Розробник української економічної термінології. Основні ідеї: 1) вважає політекономію безперечно найважливішою з усіх наук; 2) предмет політекономії – це дослідження не лише економічних законів "теперішньої суспільності, а й загальних законів праці людської"; 3) визнає минущий характер капіталізму; 4) вбачає майбутнє за соціалізмом, підґрунтя якого складуть громади, як основні господарські одиниці, а централізоване керівництво не буде жорстким; 5) підтримував базові положення марксизму /додаткова вартість, експлуатація/; 6) запропонував поділ суспільства на класи

49