Bukhg_oblik_konspekt_lektsiy (1)

61

Приклад. ПП «Ватра» займається виготовленням меблів. Протягом місяця для виробництва столів було використано дошку на суму 12000 грн., клей на суму 250 грн., меблеву фурнітуру на 2000 грн., нараховано заробітну платню робітникам в сумі 3000 грн., проведено відрахування до фондів соціального страхування в сумі 1200 грн., нараховано амортизацію виробничого обладнання в сумі 1500 грн. і використано електроенергію на суму 800 грн.

Всі витрати підприємства «Ватра», пов’язані з виробництвом столів, тому вони є прямими та відносяться безпосередньо на собівартість цих столів. Суму таких витрат записуємо за дебетом рахунку 23 «Виробництво» та за кредитом рахунків, на яких ведуть облік витрачених ресурсів, зокрема:

рахунку 20 «Виробничі запаси» – на суму витрачених дошки, клею, меблевої фурнітури (12000 + 250 + 2000 = 14250 грн.);

рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» – на суму нарахованої заробітної платні робітників, що виробляли столи (3000 грн.);

рахунку 65 «Розрахунки зі страхування» – на суму проведених відрахувань до фондів соціального страхування (1200 грн.);

рахунку 13 «Знос необоротних активів» – на суму нарахованої амортизації виробничого обладнання, котре використовувалось для виготовлення столів (1500 грн.);

рахунку 68 «Розрахунки за іншими операціями» – на суму використаної електроенергії (800 грн.).

Кореспонденція рахунків з обліку прямих витрат на виробництво столів у ПП «Ватра» подана в таблиці 8.4.

61

62

До синтетичного рахунку 23 «Виробництво» можна відкривати субрахунки чи аналітичні рахунки за видами продукції (робіт, послуг), за виробничими підрозділами тощо. У наведеному прикладі до рахунку 23 можна відкрити субрахунки за видами меблів: 231 «Виробництво столів», 232 «Виробництво ліжок», 233 «Виробництво шаф» тощо.

Непрямі витрати – це витрати, які не пов’язані безпосередньо з виробництвом певного виду продукції, робіт, послуг. Виробничі непрямі витрати в бухгалтерському обліку називають загальновиробничими. До них відносять витрати на управління виробництвом, на утримання, експлуатацію, ремонт, оренду, амортизацію необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на удосконалення технології й організації виробництва, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу, на охорону праці та техніку безпеки тощо.

Протягом звітного періоду загальновиробничі витрати накопичують на окремому активному рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а в кінці періоду їх розподіляють між видами продукції пропорційно до прийнятої бази розподілу (прямих матеріальних витрат, основної заробітної платні тощо) і як прямі витрати списують на рахунок 23 «Виробництво» (за відповідними аналітичними рахунками).

Приклад. Протягом місяця на обслуговування виробничих процесів ПП «Ватра» витратило матеріалів на суму 1000 грн., нараховано заробітну плату начальникові цеху в сумі 1200 грн., проведено відрахування до фондів соціального страхування в сумі 400

62

63

грн., нараховано амортизацію приміщення цеху на суму 200 грн., витрачено електроенергію на освітлення цеху на суму 100 грн.

Усі ці витрати є непрямими, тобто їх неможливо безпосередньо віднести на виготовлення окремих видів продукції (столів, ліжок чи шаф), яку виробляли в цеху протягом звітного періоду (як правило, місяця). Тому протягом місяця їх накопичують за дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Дебетовий оборот цього рахунку відображає суму загальновиробничих витрат за місяць. В наведеному прикладі сума загально виробничих витрат ПП «Ватра» (ВЗ) становить:

ВЗ = 1000 + 1200 + 400 + 200 + 100 = 2900 (грн.)

Вкінці місяця ці витрати підлягають розподілу. Обліковою політикою ПП «Ватра» передбачено проводити розподіл загальновиробничих витрат між видами продукції пропорційно до обсягів місячних прямих матеріальних витрат.

Нехай протягом місяця обсяг прямих матеріальних витрат на виготовлення столів становив 14250 грн. (див. приклад 8.3), ліжок – 17100 грн., шаф – 25650 грн. Загальна сума прямих матеріальних витрат цеху (МЦ) становила:

МЦ = 14250 + 17100 + 25650 = 57000 (грн.).

Коефіцієнти розподілу загальновиробничих витрат між видами продукції (КР) обчислюють як відношення суми прямих матеріальних витрат на окремі види продукції ( М ПРі ) до загальної суми прямих матеріальних витрат цеху (МЦ) .

63

64

Кореспонденція рахунків з обліку загальновиробничих витрат ПП «Ватра» представлена в таблиці 8.6

Таблиця 8.6

Кореспонденція рахунків з обліку загальновиробничих витрат ПП «Ватра»

Сума витрат підприємства за певний час (місяць, квартал, рік) залежить як від натуральних обсягів спожитих ресурсів, так і від методів їх оцінювання.

Вартість витрачених запасів в бухгалтерському обліку можна визначати за такими методами:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних витрат;

ціни продажу.

64

65

Запаси, що їх використовують для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також такі, які неможливо замінити іншими видами запасів, оцінюють за

ідентифікованою собівартістю.

Оцінювання запасів за середньозваженою собівартістю проводять за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості придбаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і запасів, придбаних у звітному місяці.

Оцінювання запасів за методом ФІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовують у тій же послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, що їх першими відпускають у виробництво, оцінюють за собівартістю запасів, які першими надійшли на підприємство.

При оцінюванні запасів за методом ЛІФО припускають, що спочатку використовують запаси, які були придбані підприємством останніми, тобто запаси, які першими відпускають у виробництво, оцінюють за собівартістю запасів, які надійшли на підприємство останніми.

Оцінювання за нормативними витратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції, робіт, послуг, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Оцінювання витрачання запасів за цінами продажу ґрунтується на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торгівельної націнки на товари.

Розглянемо на прикладі застосування різних методів оцінювання запасів при їх витрачанні.

Приклад. На початок травня місяця на складі ПП «Ватра» знаходилось 40 кубометрів дошки за ціною 300 грн. за кубометр. Протягом місяця підприємство придбало дошку в таких обсягах (див. табл.8.7):

Таблиця 8.7

Відомості про залишки й обсяги придбання дошки ПП «Ватра» у травні місяці

Протягом травня ПП «Ватра» використало в процесі виробництва 60 кубометрів дошки. Необхідно визначити за якою вартістю витрачену дошку списували на витрати виробництва меблів при застосуванні різних методів її оцінювання.

1. Метод середньозваженої собівартості.

Спершу необхідно обчислити середньозважену собівартість одного кубометра дошки. Для цього суму вартості залишків дошки на початок місяця та вартості дошки, що її підприємство придбало упродовж місяця, необхідно розділити на сумарну

65

66

кількість дошки, що була на підприємстві на початку місяця та придбаної за цей місяць:

(40 · 300 + 20 · 310 + 15 · 290 + 25 · 320 + 10 · 330) / (40 + 20 + 15 + 25 + 10) =

= 307,73 (грн. / кубометр).

Собівартість витраченої в процесі виробництва дошки визначається множенням середньозваженої собівартості одного кубометра дошки на обсяг її витрачання за місяць (60 кубометрів):

307,73 · 60 = 18463,80 (грн.)

2. Метод ФІФО.

Згідно цього методу дошку витрачали у такій же послідовності, в якій вона надходила на підприємство. Тобто, спершу використали 40 кубометрів залишку за ціною 300 грн. / кубометр, пізніше 20 кубометрів за ціною 310 грн/кубометр. Таким чином вартість витраченої в травні місяці дошки становить:

40 · 300 + 20 · 310 = 18200 (грн.)

3. Метод ЛІФО.

Цей метод передбачає використання дошки в послідовності, зворотній до її придбання. Спершу списують на витрати виробництва 10 кубометрів дошки за ціною 330 грн. / кубометр, пізніше 25 кубометрів за ціною 320 грн. / кубометр, потім 15 кубометрів по 290 грн. / кубометр і нарешті 10 кубометрів за ціною 310 грн. / кубометр:

10 · 330 + 25 · 320 + 15 · 290 + 10 · 310 = 18750 (грн.)

Необоротні ресурси (активи) підприємства, на відміну від оборотних, беруть участь не в одному, а у багатьох операційних циклах. В процесі експлуатації вони зазнають зносу. Зношення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів характеризується сумою нарахованої амортизації.

Амортизація за своєю економічною сутністю – це списання протягом певного часу згідно з вимогами бухгалтерського обліку (чи вимогами податкового законодавства) вартості необоротних активів, що амортизуються, для відшкодовування витрат на їх придбання. Цей процес полягає в зарахуванні встановленої згідно нормативів частини вартості необоротних активів, тобто амортизаційних відрахувань, до собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг). Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» трактує амортизацію як системний розподіл вартості необоротних активів протягом періоду їх корисного використання (експлуатації).

Різниця між первісною вартістю необоротного активу та сумою його зношення (накопиченою амортизацією з початку періоду корисного використання) називають

залишковою вартістю.

Для обліку зношення необоротних активів використовують контрарно-активний рахунок 13 «Знос (амортизація) необоротних активів», який уточнює значення рахунків

66

67

10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи». Різниця між сальдо рахунків 10, 11, 12, яке (сальдо) дорівнює первісній вартості необоротних активів, та сальдо рахунку 13, що відображає суму їхнього зношення, відповідає залишковій вартості необоротних активів.

Оскільки рахунок 13 є контрарно-активним, то нарахування зносу записують за його кредитом, а списання – за дебетом.

Протягом періоду корисного використання інтенсивність зношування необоротних активів може бути різною. Як правило, в перші роки використання вони зношуються інтенсивніше, ніж в останні. Тому для об’єктивного визначення рівня зношення основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 передбачено п’ять методів нарахування амортизації:

1)прямолінійний метод;

2)метод зменшення залишкової вартості;

3)метод прискореного зменшення залишкової вартості;

4)кумулятивний метод;

5)виробничий метод.

При обчисленні суми амортизації необоротних активів використовують показники

вартості, яка амортизується, ліквідаційної вартості та строку корисного

використання.

Вартість, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротного активу за вирахуванням його ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації чи ліквідації необоротного активу після закінчення періоду (строку) його корисного використання, за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем чи ліквідацією цього необоротного активу.

Період (строк) корисного використання - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи планують використовувати на підприємстві для отримання певних економічних вигод або з їх використанням буде виготовлено очікуваний обсяг продукції. Тривалість періоду корисного використання необоротних активів підприємство встановлює самостійно, однак для нематеріальних активів він не може перевищувати 20 років.

Згідно прямолінійного методу річну суму амортизації необоротних активів визначають діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період часу їх корисного використання.

За методом зменшення залишкової вартості річну суму амортизації обчислюють як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) на річну норму амортизації.

За кумулятивним методом річну суму амортизації визначають множенням вартості, яка амортизується на кумулятивний коефіцієнт. Кумулятивний коефіцієнт (КК) обчислюють діленням кількості років, що залишаються до завершення очікуваного періоду корисного використання об’єкта, на суму числа років його корисного використання.

67

68

Згідно виробничого методу місячну суму амортизації визначають як добуток фактичного місячного обсягу виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) (ОМ) та виробничої ставки амортизації (Вст).

Виробничу ставку амортизації обчислюють діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати), використовуючи об’єкт необоротних активів (Зо).

Підприємство може також використовувати методи нарахування амортизації необоротних активів, передбачені податковим законодавством.

Нарахування амортизації проводять щомісячно, починаючи з місяця наступного після місяця введення об’єкта необоротних активів в експлуатацію. Нарахування амортизації припиняють з місяця наступного за місяцем після вибуття об’єкта необоротних активів.

Зібрані за звітний період (як правило, місяць) витрати за дебетом рахунку 23 «Виробництво» розподіляють між готовою продукцією, виготовленою за цей же період часу, і залишками незавершеного виробництва. Залишки незавершеного виробництва визначають в результаті його інвентаризації. Собівартість готової продукції обчислюють за даними про вартість залишків незавершеного виробництва та обсяг використаних за звітний період виробничих ресурсів (виробничих витрат).

Виготовлену і здану на склад готову продукцію в бухгалтерському обліку відображають за дебетом рахунку 26 «Готова продукція» і кредитом рахунку 23 «Виробництво».

Розглянемо на прикладі порядок визначення собівартості та обліку готової продукції.

Приклад . За місяць сума виробничих витрат ПП «Ватра» становила: 20750 грн.

– прямі виробничі витрати; 2900 грн. – накладні виробничі (загальновиробничі) витрати. Залишки незавершеного виробництва на початок і кінець місяця відповідно становили 1200 грн. і 2300 грн.

Собівартість виготовленої за місяць продукції дорівнює:

СВ = 1200 + 20750 + 2900 – 2300 = 22550 (грн.)

На рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» операцію передання на склад виготовленої продукції слід записати проведенням:

Дебет 26 «Готова продукція» Кредит 23 «Виробництво» 22550 грн.

Крім виробничих процесів, на підприємстві здійснюють й інші господарські операції, до яких належать операції, пов’язані з управлінням діяльністю підприємства загалом, організацією збуту виготовленої продукції, іншими видами операційної діяльності. При виконанні таких господарських операцій і процесів також витрачають ресурси, а витрати на їх здійснення називають операційними.

До операційних витрат підприємства належать:

адміністративні витрати;

витрати на збут;

68

69

інші операційні витрати.

До адміністративних витрат належать загальні корпоративні витрати, витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємства та іншого адміністративного персоналу, витрати на утримання і амортизацію необоротних активів адміністративного призначення, витрати на зв’язок, врегулювання суперечок в судових органах, витрати на сплату податків, зборів та обов’язкових платежів, плата банкам за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Бухгалтерський облік адміністративних витрат ведуть на активному рахунку 92 «Адміністративні витрати». Кореспонденція рахунків з обліку адміністративних витрат подана в таблиці 8.8.

Приклад. Протягом місяця для експлуатації автомобіля директора ПП «Ватра» використано палива на суму 200 грн., нараховано заробітну плату директору – 1500 грн., бухгалтеру – 1000 грн., здійснено відрахування до фондів соціального страхування в сумі 1000 грн., використано послуги зв’язку на суму 200 грн., нараховано амортизацію приміщення офісу в сумі 400 грн.

Всі ці операції пов’язані з нарахуванням адміністративних витрат. На рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» вони будуть записані так (див. табл. 8.9):

Таблиця 8.9

Кореспонденція рахунків з обліку адміністративних витрат ПП «Ватра»

69

70

Схема запису господарських операцій, пов’язаних з нарахуванням адміністративних витрат на рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» представлено на рис.8.7.

До витрат на збут належать витрати, пов’язані з реалізацією продукції (робіт, послуг), зокрема: витрати на оплату праці збутового персоналу, на ремонт тари, на рекламу, дослідження ринку, на утримання і амортизацію необоротних активів, пов’язаних зі збутом, на транспортування готової продукції до споживачів, на її гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування тощо.

Облік витрат на збут здійснюють на активному рахунку 93 «Витрати на збут». Запис цих витрат на рахунках бухгалтерського обліку містить таблиця 8.10

Приклад. Протягом місяця відділом збуту ПП «Ватра» використано матеріалів на суму 500 грн., нараховано заробітну плату працівникам збуту в сумі 3000 грн., проведено відрахування до фондів соціального страхування на суму 1200 грн., нараховано амортизацію необоротних активів відділу збуту в сумі 200 грн., сплачено маркетинговій компанії за отримані послуги з дослідження ринку 500 грн.

На рахунках бухгалтерського обліку ПП «Ватра» операції, пов’язані з нарахуванням витрат на збут будуть записані так (див. табл. 8.11):

Таблиця 8.11

Кореспонденція рахунків з обліку витрат на збут ПП «Ватра»

70