OET_Klymko

Частина IX. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ В КРАЇНАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ Розділ 44. Друга класична ситуація: епоха мікроекономічної § 1. Теоретичні засади неокласичної доктрини § 2. А. Маршалл і початок неокласичного аналізу § 3. Розробка Л. Вальрасом теорії загальної економічної рівноваги

Розділ 44 ДРУГА КЛАСИЧНА СИТУАЦІЯ: ЕПОХА МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ § Теоретичні засади неокласичної доктрини Остання третина XIX ст. ознаменувалась настанням другої кла-сичної ситуації в економічній теорії. На той час з розвитком рин-кового господарства і продуктивних сил перед економістами постали питання, на які традиційна класична доктрина не могла дати ви-черпної відповіді. Соціально-економічні висновки та узагальнення ортодоксальної теорії виявились недостатніми для аналізу ринко-вого підприємництва, що швидко розвивалося. Особливої актуаль-ності набуло питання індивідуальної поведінки суб'єктів господа-рювання, тобто проблеми мікроекономіки, і економічний аналіз почав розвиватись саме в цьому напрямі. І хоча один з фундаторів неокласичної теорії А. Маршалл вважав, що нові доктрини лише доповнюють старі, розширюють, розвивають, іноді виправляють їх, часто надають їм іншої тональності, по-новому розставляють акцен-ти, але дуже рідко спростовують їх і що неокласична теорія є лише деталізованою чи осучасненою версією класичної доктрини, все ж період розвитку мікроекономічного розвитку економічної науки виявився дуже плідним з погляду відкриття нових методів дослід-ження, аналізу функціонування та порівняльної ефективності рин-кової, чи цінової, системи розподілу ресурсів, дослідження впливу різних форм організації економіки на ціни, попит, пропозицію тощо. Неокласична доктрина успадкувала від своїх попередників - ортодоксів - такі принципово важливі постулати механізму функ-ціонування ринкового господарства, як саморегульованість економіки, ефективність цінової інформації, тотожність умов заощадження та інвестування. Проте наприкінці XIX ст. цей перелік було доповнено ще двома, яких не знала класична теорія: абсолютна гнучкість цін та швидка їх реакція на порушення рівноваги і розподіл доходів відповідно до граничної продуктивності факторів виробництва (земля, праця, капітал). Однак найголовнішим було те, що на зміну глобальним пробле-мам економічного зростання, збільшення та розподілу національ-ного багатства між класами, що були центральними в роботах кла-сиків (від А. Сміта до Дж. Ст. Мілля), друга класична ситуація при-несла дослідження ціноутворення товарів на окремих ринках та найважливіших чинників, що впливають на нього: закономірно-стей формування споживчого попиту; варіювання пропозиції з точки зору поведінки окремих фірм у різних ринкових умовах; співвідно-шення попиту та пропозиції залежно від різних форм ринків; функ-ціонування ринків факторів виробництва і механізму розподілу ре-сурсів та доходів. Теоретичними засадами неокласичної доктрини є мікроекономіч-ний аналіз і маржиналізм. ; Мікроекономічний аналіз бере свій початок у працях французь-ких економістів А. Курно та Ж. Дюпюї. Августу Курно (1801-1877) належить заслуга відкриття закону попиту, який стверджує, що попит є функцією ціни: D = f(P) (де D - попит, P - ціна). Зміна величини попиту відбувається під впли-вом зміни цін при умові, що всі інші детермінанти залишаються постійними. Економічний аналіз Курно грунтувався на емпірич-них спостереженнях і фактах, в результаті узагальнення яких він дійшов висновку і графічно показав, що крива попиту пов'язує в часовому відрізку об'єм продажу і ціну, за якою товар було реалі-зовано. А. Курно на основі свого методу розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була саме крива попиту. Най-більш відомими є його монопольна та дуопольна моделі. А. Курно аналізував монополію як чистий випадок і визначав криву попиту D = f(Р), функцію сукупного доходу R = Рf(P)та функцію гранич-ного доходу М = f(Р) + Рf(Р), де f(Р) < 0, як об'єктивно задані для монополіста. Потім ці функції він зіставляв з функціями гранич-них та сукупних витрат, щоб довести, що доход максимізується, коли МС = МR, де МС - граничні витрати, а МR - граничний доход. Як стверджував Курно, будь-яке ймовірне розширення вироб-ництва буде припинене виробником, коли збільшення витрат пере-вищує збільшення прибутку. Заклавши основи теорії чистої монополії, А. Курно розробив також концепцію дуополії, яка стала фундаментом таких важливих в економічному аналізі ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорія ігор. Теорія дуополії (два продавці) виходить з конкуренції і полягає в тому, що покупці оголошують ціни, а продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функ-цію попиту на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, допускаючи при цьому, що обсяг випуску конкурента є незмінним. Жюль Дюпюї (1804-1866), як і Курно, прийшов до висновку про обернену залежність між цінами та кількістю товарів, на які є попит. Проте, на відміну від останнього, він розглядав функцію попиту як функцію граничних корисностей: функція попиту нахи-лена негативно (низхідна), оскільки додаткова корисність, отрима-на від купівлі додаткових одиниць того самого товару, завжди зни-жується. Ж. Дюпюї проаналізував проблему цінності суспільних благ, дійшовши висновку, що вона може бути вищою, ніж це відобра-жає фактично сплачена за них ціна, оскільки переважна біль-шість людей готова заплатити за ці послуги більше, ніж платять насправді. Ще у 1844 р. Ж. Дюпюї в роботі "Про вимірювання корисності громадських робіт" дав свою інтерпретацію взаємозв'язку гранич-ної корисності та попиту, а також запропонував рівняння для кри-вої споживання. Отже, вже в середині XIX ст. були розроблені мікроекономічні засади формування ціни, відповідно до яких процес урівноважен-ня цін і кількостей продукції розглядався як результат ринкового обміну. Ще одна теоретична засада неокласичного аналізу - маржина-лізм - сформувалася в останній третині XIX ст. Його поява знаме-нувала поворот економічної теорії в бік потреб і корисності як ос-новного фактора цінності, в бік граничного аналізу. Цей поворот мав глибоке коріння. Ще у XVIII ст. французький економіст Р. Кон-дільяк та італієць Ф. Галіані висловили принципово нову ідею про суб'єктивний характер цінності та залежність величини цінності речі від інтенсивності потреби в ній. Однак спроби побудувати тео-рію цінності на основі корисності наштовхувались на серйозну перешкоду - відомий "парадокс Сміта", який полягав у тому, що блага з високою споживною вартістю (наприклад, природні вода, повітря тощо) можуть мати малу мінову вартість або не мати її зовсім і навпаки (наприклад, діаманти, прикраси з дорогоцінних металів тощо). Безпосереднім попередником маржиналістів був німецький еко-номіст Г. Госсен, який першим сформулював закони психологічної оцінки благ. Зміст його концепції можна коротко сформулювати так: блага мають цінність для суб'єкта лише в тому випадку, коли їх кількість менша за необхідну, і ця цінність зменшується з додан-ням кожної додаткової одиниці. У 70-і роки XIX ст. ці ідеї були доповнені та вдосконалені за допомогою граничного аналізу ("marginal analysis"), який дав назву цій течії економічної думки. Існувало кілька гілок маржиналізму: австрійська, англійська, швейцарська, американська та ін. Усіх їх об'єднувало не лише гра-ничний аналіз та оперування граничними величинами, а й ряд ме-тодологічних постулатів: неприйнятність ідей молодої історич-ної школи про відсутність загальних економічних законів та хибність абстрактно-логічного методу дослідження; прагнення до ідеологічної нейтральності аналізу; примат обміну над виробни-цтвом; трактування економічних суб'єктів як однорідних та рів-ноправних. Виходячи з примату обміну над виробництвом, маржиналісти вивчали так звану "чисту економіку". Вони поставили перед собою питання: які так звані внутрішні закони визначають утворення цін-ності та ціни, а також розподіл доходів, якщо уявити, що людина керується в своїй діяльності "принципом гедонізму" (що в перекла-ді з грецької означає насолода), тобто виходить з прагнення до задоволення свого інтересу. Відповідаючи на це питання, маржи-налісти відкрили так звані універсальні закони граничної корис-ності та граничної продуктивності. Представники австрійської суб'єктивної школи стверджували, що цінність визначається граничною корисністю, що цінність "вироб-ничих благ" (засобів виробництва) обумовлена цінністю продуко-ваних ними споживчих благ, що доходи -це ціна факторів ви-робництва, отже, вони підпорядковуються загальному закону цін-ності. Л. Вальрас (Лозаннська школа) стверджував, що на ринку абсо-лютно вільної конкуренції ціна залежить від інтенсивності тієї ос-танньої потреби, яка повинна бути задоволена. Це робить можли-вим урівноважити пропозицію та попит, і в цілому економіка чис-тої конкуренції забезпечує рівновагу ціни продукту та факторів його виробництва. Оскільки маржиналізм, як вважали його представники, вивчає універсальні закони, а також не залежить від ідеології, предмет його має бути "вічним", тобто це повинна бути така проблема, яка не змінюється з розвитком суспільства і не зачіпає чиїсь класові інтереси. Маржиналісти дійшли висновку, що предметом їх дослідження має бути проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів, позаісторична за своеюсуттю. У. Джевонс, представник англійського маржиналізму, дав таке визначення предмету економічної теорії: "Дано: певне число людей з різноманітними потребами та вироб-ничими можливостями, котрі володіють землею та іншими джере-лами сировини; необхідно визначити: спосіб використання їхньої праці, що максимізує корисність продукту". Маржиналізм вперше поставив на наукову основу інтуїтивне уявлення, згідно з яким цінність блага має бути прив'язана до ко-рисного ефекту. Це рішення грунтувалось на такому міркуванні: в теорії цінності мова не повинна йти про всю сукупність потенцій-ної корисності будь-якого блага в цілому, а лише про конкретну корисність, яку приносить певна кількість даного блага. У цьому розмежуванні сукупної корисності блага (тобто корис-ності усього запасу чи усієї доступної даному індивіду кількості блага) і його граничної корисності (тобто корисності останньої оди-ниці з цього запасу чи з цієї доступної кількості) - головне кон-цептуальне нововведення, привнесене у теорію цінності маржина-лізмом, зокрема Австрійською школою граничної корисності. В умовах масового розвитку виробництва споживних вартос-тей, цінноостей маржиналізм намагався відкинути трудову тео-рію вартості, як і всі інші теорії, що розглядали цінність, вартість з боку витрат, пропозиції, виробника. Категорично стверджува-лося, що в оцінці блага не можна брати за вихідну величину вит-рати суспільної праці, а слід виходити з його корисності та рід-кості. Цінність, на думку представників Австрійської школи, за-лежить виключно від корисності і ніяк не може визначатись витратами виробництва. Такий нігілізм стосовно виробництва був явно надмірний і піддавався справедливій та аргументованій критиці. Наприкінці XIX ст. стало очевидним, що для побудови струн-кої та логічної теорії цінності корисність може слугувати не менш плідним відправним пунктом, ніж праця. Проте теорія граничної корисності виявилась такою самою недостатньою та однобічною, як" і витратна теорія вартості, до якої зводили трудову теорію вар-тості. Для вирішення проблеми цінності необхідно було поєднати ко-рисність із суспільними витратами, створити загальну теорію зістав-лення результатів та витрат. Лише після того, як це було зроблено фундаторами сучасного неокласичного аналізу А. Маршаллом та Л. Вальрасом, нова теорія здобула практично загальне визнання. § 2. А. Маршалл початок неокласичного аналізу Значення теоретичного здобутку англійського економіста А. Мар-шалла (1842-1924) виходить далеко за просторові та часові рамки його життя та діяльності. Загальновизнано, що запропоновані ним ідеї лягли в основу одного з найважливіших розділів сучасної еконо-мічної теорії - мікроекономіки, визначили її структуру, постулати та категоріальний апарат. А. Маршалл спрямував економічний аналіз на розробку розгорнутої теорії ціни, дослідження факторів, що фор-мують попит та пропозицію, забезпечують їх рівновагу. Вирішуючи ці проблеми, А. Маршалл вводить в економічну тео-рію поняття еластичності попиту на споживчі товари та вторинно-го попиту на фактори виробництва, надлишку споживання, репре-зентативної фірми, квазіренти, надлишку попиту, економій та інші, які вплинули на подальший розвиток понятійного апарату еконо-мічної теорії. А. Маршалл по суті обмежився вивченням проблеми ціноутво-рення з позицій окремих підприємств (а саме, стосовно представ-ницької фірми, під якого він розумів фірму із середніми галузеви-ми характеристиками). Таким чином він заклав основу мікроеко-номічного аналізу, в якому закономірності ціноутворення цілком зводились до дослідження функціональних зв'язків між попитом та пропозицією товарів і факторів виробництва. В цілому плідність підходу А. Маршалла полягає в тому, що він створив засади розвитку мікроекономічного розділу сучасної еко-номічної теорії, що займається передусім вивченням проблем ціно-утворення стосовно окремих товарів, підприємств і ринків. Вирішальне значення для формування методології неокласичної теорії мало введення А. Маршаллом фактора часу в економічні до-слідження, а також широке застосування ним частково-рівноваж-ного підходу та функціонального аналізу. В аналізі ціни А. Маршалл надавав виключного значення факто-ру часу. Він перший обгрунтував відмінності у взаємозв'язку між витратами та ціною залежно від того, який підхід (коротко-, се-редньо- чи довгостроковий) покласти в основу аналізу. А. Маршалл сформулював правило, згідно з яким ціна у короткостроковий пе-ріод рівноваги попиту та пропозиції значною мірою залежить від попиту, тоді як при продовженні періоду рівноваги зростає вплив витрат виробництва, а ціна товару завдяки внутрішній та зовніш-ній економії знижується до певного "нормального рівня". А. Мар-шалл використовував фактор часу не тільки в аналізі ціни, а й попиту, пропозиції, доходів тощо. Збагаченню методології економічного дослідження сприяв роз-роблений і широко використаний А. Маршаллом частково-рівно- важний підхід, який полягає у застосуванні у своїх узагальненнях припущення сєіегіз рагіЬиз або "при інших рівних умовах", тобто він припускав, що всі інші фактори, за виключенням тих, які він в даний момент розглядає, залишаються незмінними. Такий метод спрощував процес аналізу шляхом виділення впливу того фактора, який досліджується. Представники класичної школи в своїх наукових пошуках за-стосовували причинно-наслідковий аналіз. Розробляючи теорію цін-ності, вартості, А. Сміт, Д. Рікардо та інші намагалися віднайти її "джерело", щоб показати, як вона випливає з дії якогось одного абсолютного економічного закону. На противагу причинно-наслідковому аналізу А. Маршалл за-стосував функціональний аналіз, який оперує не "абсолютними", а відносними категоріями, тобто він аналізував економічні явища не за принципом руху від "фундаментальних причин" до "поверхових явищ", а за принципом взаємозалежності, взаємного визначення та взаємного впливу. Відштовхуючись від розвинутої ним теорії цінності як мінового відношення виробника та споживача через механізм взаємозв'яз-ку вартості та корисності, А. Маршалл підійшов до створення влас-ної теорії ціни як результату зіткнення на ринку ціни пропозиції з боку продавців (з їхньою орієнтацією на витрати виробництва) та ціни попиту з боку споживачів (з їх орієнтацією на граничну ко-рисність). Звідси ринкова ціна визначалась як рівноважна функ-ціональних залежностей попиту та пропозиції. Отже, А. Маршалл відділив проблему цінності (вартості) від про-блеми ціноутворення, відмовився від моністичного пояснення цін-ності (як це робилось до нього класиками та маржиналістами). Він пояснював ціни цінами, тобто ринкову ціну цінами попиту та про-позиції. При такому підході до проблеми зникли причинно-наслід-кові зв'язки, і на перше місце висунулись зв'язки функціонального характеру. Доробок А. Маршалла в розвитку методів економічного аналізу полягає в тому, що саме йому вдалося остаточно поєднати дослі-дження в галузі економічної теорії з математичним апаратом, дати "зелене світло" подальшому бурхливому і плідному розвитку мате-матичної економіки, що дістала назву економетрики, та пов'язаних з нею дисциплін та напрямів. Слід також відмітити внесок видатного українського економіста Є. Слуцького (1880-1948), який започаткував такі відгалуження економетрії, як теорія поведінки споживача і аналіз числових ря-дів, завдяки чому звільнив функцію корисності від чисто суб'єк-тивного трактування, від розповсюдженого на той час уявлення про можливість визначення ступеня корисності благ. У 1915 р. Є. Слуцький опублікував в італійському журналі "Сіог-паїїе аедіі есопотізц геуізіа" працю "До теорії збалансованого бюд-жету споживача", в якій поставив під сумнів гедоністичну концеп-цію маржиналізму. Застосувавши ординалістський підхід (пізніше його використовували такі видатні економісти, як Дж. Хікс, Р. Ал-лен, П. Самуельсон), Є. Слуцький сформулював корисність у вигля-ді чисто емпіричного поняття, зв'язав цю функцію з рухом цін і до-ходів. Використавши категорію "віддання переваг споживачам", він зро-бив вдалу спробу звільнити функцію корисності від суто суб'єктив-ного трактування, переніс акцент із безперспективної у методоло-гічному плані проблеми визначення ступеня корисності благ на проблему порівняння відносних рівнів корисностей різних благ. Таким чином, був зроблений серйозний крок у напрямі звільнення теорії попиту і пропозиції від жорсткої прив'язки до поняття "суб'єк-тивна цінність", поєднання аналізу функції корисності з грошови-ми доходами і споживчим бюджетом. § 3. Розробка Л. Вальрасом теорії загальної економічної рівноваги Формування неокласичної теорії завершилось розробкою сис-теми загальної економічної рівноваги та її математичною інтерпре-тацією, здійсненою швейцарським економістом Л. Вальрасом (1834- 1910). Ця теорія акцентує увагу на наявності широкої та складної системи взаємозв'язків у сучасній економіці. Вона контрастує із спробами У. Джевонса та теоретиків Австрійської школи знайти просту причинну залежність між граничною корисністю та цінами споживчих і виробничих благ. Крім того, теорія контрастує і з част-ково-рівноважним аналізом А. Маршалла, який ігнорував взаємо-зв'язки всієї економічної системи, фокусуючись на специфіці ок-ремих фірм та ринків. І хоча попередники Л. Вальраса (Ф. Кене, А. Курно) розуміли, що економіка складається з багатьох взаємопов'язаних частин і що для вирішення якихось проблем певної частини економічної систе-ми необхідно проаналізувати всю систему та її взаємозв'язки, про-те вони або не займалися математичною інтерпретацією мікроеко-номічних відносин (Кене), або вважали проблему економічної рів-новаги недосяжною для математичного аналізу (Курно). Л. Вальрас оволодів проблемою; передбаченою його попередни-ками, і продемонстрував, що ця проблема вирішується, принаймні в принципі. Модель загальної рівноваги Вальраса відзначається насамперед широтою охоплювання економічних процесів. Він використовував систему моделей. Переходячи від простого до складного, Вальрас поступово включав у систему загальної рівноваги все нові компо-ненти: теорію обміну, теорію виробництва, теорію капіталізації. Математична інтерпретація системи загальної економічної рів-новаги Вальраса показує, що всі змінні величини системи пов'язані відносинами функціональної залежності, тому їх значення повинні бути встановлені одночасно, тобто одномоментно повинні бути вста-новлені всі ціни рівноваги і відповідні їм урівноважені кількості виробничих послуг і готових продуктів. Більшість економістів вважають, що теорія економічної рівнова-ги Л. Вальраса, досконала за своєю математичною формою, є до-сить обмеженою за змістом. Вальрас не здійснив широкого статис-тичного дослідження, необхідного для забезпечення конкретних рішень кожного з рівнянь системи. В дійсності тут існують великі проблеми в специфікації відповідних рівнянь точними термінами та в зборі даних такого великого об'єму. Можна зазначити й те, що система Вальраса має яскраво вира-жений статичний характер: стан рівноваги на всіх ринках, обумов-лений даними перевагами споживачів, даною кількістю виробни-чих ресурсів і фіксованими виробничими коефіцієнтами, встанов-люється на певний момент. Дж. Хікс, лауреат Нобелівської премії, відмічає, що Вальрас "не підійшов до законів формування змін його системи загальної рів-новаги. Він міг сформулювати умови, які торкаються цін, встанов-лених з урахуванням даних ресурсів і даних переваг, але він не пояснив, що станеться, коли смаки чи ресурси зміняться". Однак наявність цих проблем не означає приниження важли-вості внеску Л. Вальраса у розвиток економічної теорії. На відміну від А. Маршалла Л. Вальрас все ж продемонстрував здатність аналі-зувати складну економічну проблему саме з допомогою математич-ного інструментарію. Більше того, він зумів показати, що рівновага домогосподарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівно-вагою фірм і ринків факторів виробництва. Подальші пошуки еко-номічно змістовного вирішення цієї проблеми призвели до серйоз-них позитивних нововведень в методах економічного аналізу. Становлення і розвиток другого класичного стану, як і першого, в різних країнах відзначалися національною специфікою і відбива-ли її. В Україні ця специфіка виявилась у тому, що, по-перше, кла-сичний стан настав дещо пізніше порівняно із Західною Європою. По-друге, маржиналізм і неокласичний напрям в економічній теорії були менше поширені. Таке становлення супроводжувалося більш гострим протиборством з іншими теоріями (особливо марксизму та історичної школи). По-третє, пошук консенсусу серед економі-стів виявився в оригінальних спробах поєднання теорій трудової вартості та граничної корисності, граничної продуктивності факто-рів виробництва Дж. Б. Кларка і М. І. Туган-Барановського, а та-кож виникненні такого специфічного явища, як "легальний марк-сизм"*. Серед українських економістів - представників маржиналіз-му - виділяються, окрім Є. Є. Слуцького, професори Київського університету Д. І. Піхно (1853-1913), О. Д. Білімович (1876-1963), професор Новоросійського університету Р. М. Орженцький (1863- 1923). Вони були не лише добре знайомі з економіко-математични-ми працями західних вчених, а й самі здійснили оригінальні дослі-дження, які справили значний вплив на розвиток світової еконо-мічної думки XX ст.

Частина IX. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ В КРАЇНАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ Розділ 45. Кейнсіансько-неокласичний синтез - визначальна характеристика третьої класичної ситуації § 1. Економічна теорія Дж. М. Кейнса § 2. Кейнсіансько-неокласичний синтез як наслідок перегляду теорії Дж. М. Кейнса § 3. Посткейнсіанство: новітня критика кейнсіансько-неокласичного синтезу

Розділ 45 КЕЙНСІАНСЬКО-НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ ВИЗНАЧАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРЕТЬОЇ КЛАСИЧНОЇ СИТУАЦІЇ § 1. Економічна теорія Дж. М. Кейнса У XX ст. західна економічна теорія ринкового розвитку висту-пила з неокласичним напрямом, який продовжував визначати спе-цифіку другого класичного стану. Проте згодом ситуація кар-динально змінилася під впливом двох визначальних тенденцій роз-витку. По-перше, у зв'язку з перемогою Жовтневої революції 1917 р. в Росії, а після другої світової війни подібних революцій в ряді інших країн Східної Європи, в Китаї та інших країнах Азії і на Кубі марк-сизм тоталітарного напряму став єдиною безальтернативно паную-чою течією в країнах командно-адміністративної системи, залиша-ючись однією з течій в інших країнах світу. Разом з тим в ринко-вих країнах набув подальшого розвитку марксизм соціал-демокра-тичного напряму. В країнах командно-адміністративної системи умови, як виявилось, перешкоджали розвитку творчого марксизму. Проте практика першого періоду існування командно-адміністра-тивної системи довела значну плідність активного втручання дер-жави в економічні процеси. Лише згодом, коли, з одного боку, були розв'язані екстремальні завдання відбудови народного господарст-ва, що потерпіло від воєн, розрух тощо, а з другого - було здійсне-но фактичне одержавлення усієї економіки, роль держави в еконо-мічному житті була доведена до абсурду. По-друге, вже в 30-ті роки небувалої раніше гостроти набули кризові процеси в економіці й економічній ринковій теорії Заходу. Існувала нагальна потреба у новій ринковій теорії, яка б перекон-ливо пояснила існування таких явищ, як масове безробіття, трива-ле падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих по-тужностей при відносній вузькості народного споживання тощо, і показала можливі шляхи виходу з кризового становища без зни-щення ринкових основ господарювання. По-третє, певні нові теоретико-методологічні підходи до аналі-зу ринкового підприємницького господарства заклав інституціо-налізм (від лат. institutio - настанова, institutum - устрій, уста-нова), що виник в США наприкінці XIX ст. і зміцнів в 20-ті роки XX ст. (Т. Веблен, У. Мітчелл). Ці підходи полягали у розгляді впли-ву "інституції", під якою розуміється будь-яке стійке об'єднання людей для досягнення певних цілей (сім'я, партія, профспілка, цер-ква, трест, держава тощо), на суспільство, в тому числі економіку. При цьому політична влада розглядалась як вираз скоординованої діяльності різних прошарків і груп суспільства. Погляди інституці-оналістів послугували критичному розхитуванню ортодоксії другої класичної ситуації і заклали певні можливості нового підходу до аналізу ринкової економіки на новому етапі її розвитку. Зазначені погляди інституціоналістів були генетичне і логічно пов'язані з тео-рією бюрократії, авторитету і влади, розробленою видатним німець-ким вченим М. Вебером (1864-1920). Нагальна потреба в новій ринковій теорії була задоволена вихо-дом у світ праці Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсот-ка та грошей" (1936). Після цього більшість молодих економістів-ринковиків стали послідовниками теорії Кейнса. В ній була піддана обгрунтованій критиці ідеалізація класиками механізму ринкового саморегулювання, доведена необхідність активного державного втручання в економіку і запропоновані інструменти регулювання. За Кейнсом, досягнення повної зайнятості можливе при наяв-ності ефективного попиту. Під ним розуміється та величина сукуп-ного попиту на реальний обсяг національного виробництва, при якій підприємці сподіваються отримати максимальний прибуток*. Однак досягнути повної зайнятості виключно за рахунок дії сти-хійних ринкових сил неможливо. У зв'язку з цим Дж. М. Кейнс відкинув як помилковий основоположний закон класичної і нео-класичної економічної теорії - так званий закон Ж. Б. Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує власний попит. Зростання сукупного попиту гальмують два фактори. Перший - психологія споживачів. Кейнс вивів основний психологічний закон: "люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зрос-танням доходу, але не в тій мірі, в якій зростає доход"". Схильність до споживання знижується, а схильність до збереження зростає. Другий негативний фактор - зниження ефективності інвести-цій капіталу. Із збільшенням розмірів нагромадженого капіталу норма прибутку знижується пропорційно закону спадної продук-тивності капіталу. Вихід із становища Кейнс вбачав у збільшенні інвестицій, відводя-чи їм вирішальну роль у розширенні ефективного попиту. "Оскіль-ки при збільшенні зайнятості витрати споживачів зростають по-вільніше, ніж підвищується ціна сукупної пропозиції, збільшення зайнятості виявиться нерентабельним, якщо тільки резерв, що.ут-ворився, не буде "заповнений" збільшенням інвестицій". Для виз-начення кількісної залежності між приростом інвестицій і приро-стом національного доходу Кейнс використав концепцію мультип-лікатора*". За словами Кейнса, принцип мультиплікатора дає за-гальну відповідь на питання про те, як коливання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу, здатні викликати такі коливання сукупної зайнятості та доходу, які ха-рактеризуються значно більшою амплітудою. Для збільшення інвестицій необхідно, по-перше, знизити ставку відсотка на кредити, по-друге, збільшити державні витрати (розши-рення державних закупок товарів і послуг, державного інвестуван-ня), по-третє, підняти рівень ефективності капіталовкладень. З цією метою Кейнс пропонував два інструменти регулювання ефектив- ного попиту - грошово-кредитний і бюджетний, віддаючи перева-гу останньому. Внесок Дж. М. Кейнса в економічну теорію полягав насамперед у застосуванні макроекономічного методу дослідження, тобто ана-лізу залежностей між агрегативними величинами на народногос-подарському рівні - національним доходом, споживанням, збере-женням, інвестиціями, сукупним попитом, сукупною пропозицією тощо. З іменем Кейнса справедливо пов'язуються виділення і роз-виток макроекономіки як невід'ємної складової частини загальної економічної теорії (поряд з мікроекономікою). Кейнс застосував функціональний аналіз для встановлення кількісних взаємозалеж-ностей між економічними змінними. Виступивши з критикою закону Сея, Кейнс відкинув догми нео-класичної економічної теорії про можливість досягнення повного і раціонального використання ресурсів без допомоги держави. На відміну від неокласики він висунув на перший план сукупний по-пит, з яким пов'язав вирішення всіх актуальних проблем ринково-го господарства. Як підкреслював Л. Харріс, Кейнс вбачав своє зав-дання в тому, щоб показати, що рівновага при повній зайнятості не є загальним випадком. Загальний випадок - це рівновага при наяв-ності безробіття, а повна зайнятість - це лише особливий випа-док. Щоб досягнути бажаного стану, повної зайнятості, держава зобов'язана проводити особливу політику щодо її досягнення, оскіль-ки автоматично діючі ринкові сили цього не гарантують*. Заслуга Дж. М. Кейнса полягала в дослідженні функціонування чотирьох взаємопов'язаних ринків (товарів, праці, грошей і обліга-цій) і виявленні факторів, які перешкоджають дії стихійних ринко-вих сил у встановленні рівноваги. До особливих допущень Кейнса належать три види нееластичностей: негнучкість ставок заробітної плати (і відповідно уповільнена реакція цін на зміни попиту та про-позиції), "ліквідна пастка" (особливий стан економіки в умовах гли-бокої депресії, коли збільшення кількості грошей в обігу не веде до зниження норми відсотка) і нееластичність інвестиційного попиту залежно від норми відсотка. При відсутності будь-якого із цих трьох допущень Кейнса його модель має автоматичну тенденцію до рів-новаги з повною зайнятістю. Якщо ж. в модель вводиться хоч одне із вказаних допущень, вона буде відтворювати рівновагу з безро-біттям. В цьому полягає принципова відмінність кейнсіанської мо-делі від класичної, яка завжди знаходиться в стані рівноваги з пов-ною зайнятістю. З часом більшість вчених-немарксистів оцінили теорію Кейнса як "кейнсіанську революцію", що здійснила переворот в економічному мисленні. Дж. М. Кейнса ставили в один ряд з найвидатніши-ми економістами-класиками, а його працю - з "Багатством наро-дів" А. Сміта і "Капіталом" К. Маркса. Поява "Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей" виклика-ла бурхливу полеміку, в якій брали участь економісти провідних країн Заходу. Учасники дискусії захищали протилежні точки зору відносно проблем, висунутих у роботі Дж. М. Кейнса. Відомі пред-ставники неокласичного напряму 30-х років (Г. Хаберлер, А. Пігу, Д. Робертсон, Ф. Хайєк та ін.) гостро критикували теорію Кейнса зі старих позицій. Однак неокласика була відтіснена на другий план, епоха другої класичної ситуації завершилася. Проте специфіка но-вого, третього класичного стану полягала в тому, що теорія Кейнса в її первісному вигляді не стала панівною. § 2. Кейнсіансько-неокласичний синтез як наслідок перегляду теорії Дж. М. Кейнса Уже з 30-х років розпочався поступовий теоретичний перегляд моделі Кейнса з метою влити її в систему загальної економічної рівноваги як особливого випадку. Цей варіант під назвою "стан-дартної кейнсіанської моделі", або "кейнсіансько-неокласичного синтезу", займав панівне положення в структурі ринкової еконо-мічної думки до кінця 60-х років. Він виник як наслідок трактуван-ня теорії Кейнса його послідовниками - відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клейном, П. Самуельсоном, Ф. Мо-дільяні та ін. Їх трактування поєднало елементи кейнсіанської та неокласичної моделей і отримало назву кейнсіансько-неокласич-ного синтезу. Перша його суттєва риса полягає в тому, що в основу покладено виведення макроекономічних поведінкових функцій із неокласич-ного постулату максимізації корисності окремими індивідами. Тому макроекономічні теорії сукупної поведінки будуються простим під-сумовуванням індивідуальних функцій. Друга суттєва риса синтезу - відмова від важливого кейн-сіанського допущення про негнучкість цін і прийняття протилеж-ної неокласичної передумови про їх цілковиту гнучкість, що пов'яза-но із введенням в кейнсіанську модель так званого ефекту Пігу, або реальних касових залишків. Третя суттєва риса кейнсіансько-неокласичного синтезу - до-пущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівно-вазі економіки в умовах повної зайнятості. Нарешті, прибічники синтезу використовують закон Вальраса, який пов'язує воєдино ринки грошей, облігацій, товарів і робочої сили і застосовується переважно для дослідження рівноваги з пов- ною зайнятістю. Кейнсіанські противники неокласичного синтезу розглядають подібну спробу включити теорію Кейнса в зовсім не-придатну для цього вальрасівську систему загальної рівноваги як "безнадійну". Кейнсіансько-неокласичний синтез був основою третього кла-сичного стану, оскільки досяг статусу загальноприйнятої панівної ортодоксії. Цей процес в галузі економічної теорії обумовлений рядом причин. Основні з них: економічні (підрив віри у здатність вільної ринкової економіки автоматично підтримувати повну за-йнятість і стабільність цін, практична ефективність кейнсіанських засобів економічної політики тощо); соціальні (досягнення соціаль-ного консенсусу представників приватного капіталу, середніх верств, значної частини робітничого класу); політичні (помітне тяжіння до реформізму); ідеологічні (вплив досвіду народногосподарського пла-нування, соціальних заходів в колишніх країнах командно-адмініс-тративної системи на економічну науку і політику Заходу, пропа-ганда політики активізму, заснованої на рекомендаціях прихиль-ників кейнсіансько-неокласичного синтезу) та ін. Разом з тим від-повідність кейнсіансько-неокласичного синтезу належному трак-туванню "Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей" Дж. М. Кейнса не викликала до середини 60-х років серйозних сумнівів в академічній науці і викладанні її. Все це сприяло зміцненню панів-ного становища синтезу і усталенню третього класичного стану. § 3. Посткейнсіанство: новітня критика кейнсіансько-неокласичного синтезу У другій половині 60-х років серед прихильників економічної теорії Кейнса намітився новий поворот. Провідні неокейнсіанці Р. Клау-ер, А. Лейонхувуд, Р. Берроу, Г. Гроссман, П. Девідсон, С. Вайн-трауб (США), Дж. Робінсон, Р. Кан, Г. Шекл, Н. Калдор (Великобри-танія) та інші виступили з критикою кейнсіансько-неокласичного синтезу і альтернативними витлумаченнями теорії Кейнса. Відправ-ним пунктом їх критики стало положення про те, що "стандартна кейнсіанська модель" - це лише одна з ряду можливих інтерпре-тацій теорії Кейнса. Звідси - витоки чіткого розрізнення еконо-мічної теорії самого Кейнса та його послідовників як таких, що різняться між собою. На противагу кейнсіансько-неокласичному син-тезу, або "класичному кейнсіанству", виникли різні варіанти пост-кейнсіанства, насамперед "монетарного" і "нового". Виступаючи з позицій невідповідності кейнсіансько-неокласич-ного синтезу літері і духу справжньої економічної теорії Кейнса, посткейнсіанці обрали об'єктом критики всі суттєві елементи син-тезу. Вони дійшли висновку: "Не варто сприймати всерйоз як методи досягнення повної зайнятості, так і рецепти боротьби проти інфляції, пропоновані кейнсіанцями неокласичного напряму, які витлумачили на свій лад і спотворили запропоновану Кейнсом модель, в результаті чого вона втратила внутрішню стрункість і перестала відбивати реальний стан справ" (П. Девідсон). Таким чином, критики підривали статус пануючої ортодоксії і класичної ситуації. В 70-х роках вони додали звинувачення на адресу "уяв-них" ("самозваних") кейнсіанців в тому, що своїми "безвідпові-дальними витлумаченнями" теорії Кейнса вони "завдали величез-ної шкоди економічному розвитку, політичній системі, прогресу і стабільності" (С. Вайнтрауб). Ситуацію, що склалася всередині кей-нсіанства, М. Блауг охарактеризував як контрреволюцію і "від-криття багатообіцяючої нової лінії розвитку макроекономічної теорії". Проте в той час як провідні критики кейнсіансько-неокла-сичного синтезу (Р. Клауер, А. Лейонхувуд, С. Вайнтрауб, X. Мін-скі та ін.) претендували на роль найпослідовніших інтерпретато-рів економічної теорії Кейнса, інші відомі вчені (Л. Йєгер, Р. Джек-ман, Л. Харріс, М. Блауг) підкреслювали подібність власних фор-мулювань Кейнса з положенням представників синтезу. Розкол і хитання в стані прибічників економічної теорії Кейнса підривали класичну ситуацію, що існувала. Однак вирішальну роль в її порушенні все ж відіграли інші чинники. По-перше, - це кри-зові процеси в розвитку ринкового господарства. Особливу роль відіграла світова економічна криза 1974-1975 рр. - найбільш значна після "великої депресії" 30-х років. В економічній літературі не відчувається нестачі в постановці представниками всіх напрямів в прямий зв'язок кризових процесів в ринковій економіці із кризою кейнсіанства заснованої на ньому економічної політики. Проте спіль-ний висновок - віднині з "кейнсіанською революцією" покінче-но - отримує різне трактування залежно від напряму, основні поло-ження якого сповідує той чи інший вчений. Для посткейнсіанців він означає занепад "хибного" кейнсіансько-неокласичного синте-зу і надії на швидке відродження "справжньої" економічної теорії Кейнса. По-друге, значна роль належала політичному чиннику - боротьбі двох тенденцій в суспільній свідомості, ідейно-політичному житті західного суспільства - ліберально-реформістській і консерватив-ній. На зміну реформізмові прийшов консерватизм. По-третє, велике значення мали процеси в розвитку економіч-ної теорії поза межами кейнсіанства. В умовах свободи творчості і можливостей критики пануючої ортодоксії її противники, насам-перед монетарне™, вели атаки на "класичне кейнсіанство". Пред-ставники неокейнсіанства стверджують, що насправді монетаризм піддав критиці не економічну теорію Кейнса, а її хибні інтерпре- тації. Однак це не похитнуло факту значного реального впливу монетаризму на остаточний підрив третього класичного стану і на тісно пов'язані з цим інтенсивні пошуки нового консенсусу в су-часній економічній теорії.