his_uk1

144

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

ПЛАН

1.Українська національно-визвольна війна сер. XVII ст.: періодизація та причини.

2.Основніетапинаціонально-визвольноївійнипідпроводом Б.Хмельницького. Переяславська Рада та її значення для збереження української державності.

3.Українські землі у 60-70-х рр. XVII ст. П. Дорошенко.

Українська національно-визвольна війна сер. XVII ст.: періодизація та причини.

В історіографії існує декілька точок зору з приводу періодизації та характеру війни під проводом Б.Хмельницького. Серед основних можна назвати такі:

▪історики радянського періоду вкладали дану війну у хронологічні межі 1648–1654 рр. – відповідно від повстання Б.Хмельницького до Переяславської Ради 1654 року. Характеризували її як війну з метою возз’єднання з братнім російським народом.

▪історики-персоналісти датують дану війну 1648–1657 рр. Завершення війни пов’язують відповідно зі смертю Б.Хмельницького і розглядають її як подію, головну роль у якійвідігралаособистістьБ.Хмельницького. Самейогоякості, його присутність дала поштовх тому, що козаки спромоглися на створення власної державності у сер. XVII ст.

▪сучасніукраїнськіісторикидатуютьданувійну1648–1676рр. Остання дата пов’язана з завершенням гетьманування П. Дорошенко. Вони вважають, що після смерті Б.Хмельницького події, що відбувалися на українських землях за всіма ознаками можна вважати революцією. Відповідно вони виділяють два періоди: до 1657 р. – національно-визвольна війна, а після і до 1676 р. – революція. П.Дорошенко, зточкизоруданихісториків, вважається останнім гетьманом цілісної України. Оскільки післязавершенняйогоправліннятериторіяукраїнськихземель була остаточно поділена між сусідніми державами. Україна втратила як територіальну цілісність, так і власну самостійну державність.

З-поміж основних причин цієї війни можна виділити декілька:

Соціальніпричини. ДосерединиXVII ст. вкрайзагострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з

Богдан Зиновій Хмельницький (6 січня 1596 – 6 серпня 1657) визначний український політичний і державний діяч, полководець, гетьман України (1648-1657). Походив з покозаченої шляхти. Протягом 30-х рр. XVII ст. обіймав ряд ключових посад у реєстровому козацькому війську. В січні 1648 р. на Генеральній раді Запорозької Січі обраний гетьманом повсталого козацтва. За правління Б. Хмельницького було проведено кілька переможних воєнних кампаній, які дали змогу українському козацтву вибороти незалеж-

ність від влади польського короля у межах Наддніпрянської України. В результаті воєнних успіхів армії Хмельницького було укладено низку важливих угод Війська Запорозького з Польщею, Туреччиною та Росією, що визначили суспільно-політичний вектор та зовнішньополітичні обставини розвитку Козацького гетьманату в середині XVII ст. Проте раптова смерть27 липня1657 р. зупинилайоговеличезнудіяльність, спрямовануна об’єднання всіх українських земель.

іншого – посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польськихтаукраїнських феодалів теперпрямопов’язувалися з нещадною експлуатацією селян.

Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Що ж стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб’єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктринаПольщіпроголосила, щоукраїнськіземліспоконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски

145

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

146

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об’єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Необхідно врахувати також суто суб’єктивну причину війни – особиста образаібажанняпомститисязарозорений польськими панами хутір та збезчещену сім’ю самого Богдана Хмельницького.

Були теж і об’єктивні умови для успішного початку національно-виз- вольної війни саме у середині XVII ст.

По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну. По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньомуповноцінноїУкраїнськоїдержави. По-третє, нацейперіод припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.

Можна сказати, що до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови.

Основні етапи національно визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Переяславська Рада та її значення для збереження української державності.

На початку 1648 р. Б.Хмельницького було обрано гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу.

На першому її етапі Б.Хмельницькому важливо було, уникаючи прямих зіткнень з поляками, забезпечити підтримку реєстрового козацтва і домогтися спілки з Кримським ханством. До березня 1648 р. на бік гетьмана перейшли 6 тис. реєстровців, а кримський хан надіслав 4 тис. кінних воїнів.

В українсько-польських переговорах, які передували початкові воєнних дій, Б.Хмельницький спочатку наполягав лише на автономії козаків – вимагав вивести польське військо, ліквідувати управління Речі Посполитої і дати козакам право на між-

народні стосунки. У відповідь коронний гетьман М.Потоцький вирішиврозбитиповстанців. ПротеБ.Хмельницькийвипередив поляків і під Жовтими Водами у травні 1648 р. завдав їм нищівної поразки.

Не давши супротивникові отямитись, Б. Хмельницький здійснив вдалий маневр і несподівано напав на польське військо у районі Корсуня, де поляки також були розгромлені, а коронний гетьман потрапив у полон.

Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянські повстання охопили Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя. Селяни вбивали панів, орендаторів, грабували маєтки і приєднувалися до козацького війська. Польські шляхтичі, шукаючи захисту, були вимушені тікати до Польщі.

Здобувши у вересні 1648 р. блискучу перемогу під Пилявцями, Б. Хмельницький вирішив поглибити воєнний успіх і повів своє 100-тисячне військо на Львів. Штурмом було взято фортецю Високий Замок, і у козаків з’явилася реальна можливість здобути Львів, а потім повністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившись викупом, повстанці зняли облогу Львова і вступили на етнічну польську територію. Під Замостям Б. Хмельницький вступив у переговори з поляками, уклав перемир’я і повернув свої війська в Україну. Багато вчених називають це доленосною помилкою гетьмана. Проте слід враховувати, що на тому етапі війни метою українців було реформування державного устрою Речі Посполитої, а ніяк не незалежність України. Окрім цього, українські війська були знесилені, починалася зима, союзники-татари повернулись у Крим. А війна на польській території неминуче б викликала активний опір місцевого населення.

У грудні 1648 р. козацьке військо на чолі з Б. Хмельницьким урочисто увійшло в Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман сформулював основні принципи національної державної ідеї. У переговорах з поляками, які почалися, Б.Хмельницький захищає право українського народу на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Ця держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі.

Влітку 1649 р., зібравши величезне ополчення, королівський уряд розпочав наступ на повстанців. Козацькі війська оточили частину польських військ під м. Збаражем. У серпні 1649 р. відбулася битва, і успіх був на боці козаків, але татари несподівано покинули поле бою, а кримський хан зажадав від Б.

147

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

148

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Хмельницького вступити в переговори з Польщею. В результаті було підписано Зборівську мирну угоду.

Згіднозцієюугодою Річ Посполита визнавала існування козацької України у кордонах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Чисельність реєстрового козацтва

мала становити 40 тис.; селяни, які не потрапили до реєстру, повиннібулиповернутисядосвоїхпанівіпродовжувативиконання феодальних повинностей. Захищалися права православної церкви. Однак польська шляхта могла знову повертатися на визволені від неї території і вступити у володіння своїми колишніми маєтками.

Таким чином, ідею незалежності України не було реалізовано до кінця, і Хмельницький задовольнився козацькою автономією в межах Речі Посполитої. Але разом із тим під час війни почала формуватися українська державність. Були створені центральні й місцеві органи влади, запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ.

Вищим законодавчим органом була Генеральна рада, але фактично ним стала рада козацької старшини. Виконавчу владу репрезентував гетьман, який видавав універсали, організовував фінансову та судову системи, керував зовнішньою політикою.

При гетьмані існував уряд – Генеральна канцелярія, що складалася з генеральної старшини – генерального писаря, генерального судді, генерального хорунжого, генерального обозного, військового скарбничого.

Територія козацької республіки становила близько 200 тис. кв. км і була поділена на 16 полків, а ті, в свою чергу, на 272 сотні. Столицею і гетьманською резиденцією було м. Чигирин. На місцях адміністративну владу здійснювали полковники й сотники, а у селах – старости.

Перед Б. Хмельницьким стояла дуже серйозна проблема

– не допустити соціального вибуху, оскільки за Зборівською угодою передбачалося принципове збереження старої со- ціально-економічної системи. Особливо це стосувалося селян, які не потрапили до реєстру. Але тут гетьман проводив

політичний союз з Кримським ханством, дружні стосунки з Трансильванією, Росією, Туреччиною, Швецією, Венецією.

Однак Річ Посполита не примирилася з таким розвитком подій і у лютому 1651 р. почала воєнні дії, напавши на м. Червоне на Поділлі. Основні сили поляків концентрувалися на Волині під м. Берестечком, де у червні 1651 р. відбулася вирішальна битва. Це була одна з найбільших битв у історії пізнього середньовіччя, з обох сторін у ній брало участь близько 300 тисяч воїнів. На початку битви союзники козаків кримські татари, не витримавши масованого артилерійського удару, знову покинули поле бою. Б.Хмельницький спробував переконати татар повернутися на свої позиції, але був захоплений в полон і на деякий час став бранцем кримського хана Іслам-Гірея. Таким чином, козацько-селянське військо не лише скоротилося на третину, але й залишилося без воєначальника. Повстанці були оточені і відступили. Полковникові І.Богуну вдалося вивести частину козаків з оточення, але основні сили повстанців були знищені або розсіяні. Це була нищівна поразка молодої козацької держави.

Б.Хмельницький, визволившись із полону, був змушений у вересні 1651 р. підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві. Автономія козацької держави обмежувалася тепер лише Київським воєводством, чисельність козацького реєстру скорочувалася до 20 тис., гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, а польські пани могли повернутися у свої маєтки.

Умови Білоцерківського договору викликали масове невдоволення українського народу і спровокували численні

149

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

150

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

стихійні виступи. Частина селян і козаків, що не потрапили або були викреслені з реєстру, вирішили переселитися на територію Російської держави.

Б.Хмельницький, який також не змирився з поразкою, накопичує сили і у травні 1652 р. завдає удару полякам в урочищі Батіг на Поділлі. Битва закінчилася блискучою перемогою козаків. Це не означало кінець війни, однак Білоцерківська угода втратила свою силу.

Нова велика збройна сутичка сталася під м. Жванцем, де об’єднане козацькотатарське військо взяло в облогу польськийтабір. Відцілковитоїпоразкиполяків

знову врятували татари, які уклали з ними сепаратну угоду. Вона припиняла воєнні дії і дала можливість татарам збирати ясирназахідноукраїнськихземлях. СтосовноУкраїнипідтверджувались лише права і вольності козацтва. Про автономію на умовах Зборівської угоди навіть не згадувалось.

Передкозацькоюдержавоюцілкомочевидновиниклапроблема зовнішньополітичної переорієнтації, бо основний вій- ськово-політичний союзник – кримський хан – не міг сприяти реалізації ідеї державності України.

У цій ситуації перед Б. Хмельницьким постала необхідність зовнішньої військово-політичної допомоги. Розуміючи, що завоювати повну незалежність можна лише пройшовши попередній період протекторату когось із сусідів, гетьман почав шукати сильну державу-покровителя. В якості найбільш реальних розглядалися варіанти Туреччини і Росії. Контакти з останньою почалися ще у 1648 р., але через вичікувальну позицію Москви справа нічим певним не закінчилась. Тоді вибір пав на Оттоманську Порту, і вже на початку 50-х років з нею було підписано нову угоду, згідно з якою вона брала Військо Запорізьке під свій захист.

Проте незабаром для Б. Хмельницького став очевидним формальний характер підтримки з боку Туреччини, і знову активізувалася проросійська спрямованість зовнішньої політики козацької держави. Тут бік гетьмана взяла більшість старшини. Для неї визначальними були такі чинники, як спільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам’яті і, що істотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давало шанс більш повної само-

ня 1653 р. Росія оголосила війну проти Польщі.

ПереяславськаРадатаїїзначеннядляукраїнськоїдержав-

ності. 8 січня 1654 р. на Переяславській раді козаки виріили віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у “Березневих статтях” 1654 р. В Україні зберігалися республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ. Козацький реєстр мав становити 60

Москважусвоючергупрагнулазчасомперетворитичасткову залежністьУкраїнинацілковиту, відмінившиавтономніправа й вольності.

151

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

152

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Переяславська рада. Михайло Хмелько, 1951 р.

Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінилаполітичнуситуаціюізумовилаукладеннявлітку 1654 р. миру між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Поляки починають новий наступ на Поділля і Волинь, але українсько-російські війська змусили їх відступити, а потім захопили майже всю Західну Україну. Ідея возз’єднання українських земель стала реальною. Однак втрутився шведськийкорольКарлГуставізажадаввідБ. Хмельницького звільнити Галичину. На початку листопада 1655 р. гетьман зняв облогу Львова і залишив Західну Україну.

Того ж року Москва, налякана успіхами шведів у Прибалтиці, зблизилася з Річчю Посполитою і у травні оголосила війну Швеції. Таким чином, Москва переорієнтовувала головний вектор зовнішньої політики з заходу на північ. Вона була зацікавлена у дружніх стосунках з Польщею. У листопаді 1656 р. між Росією та Річчю Посполитою було підписано Віленське перемир’я. На переговори, що передували підписанню договору, делегацію козацької держави навіть не було запрошено. Таку позицію Москви Хмельницький розглядав не лише як не виконання Березневих статей, але й як особисту образу. Гетьман почав вважати себе вільним від присяги царю.

Слід віддати належне видатним дипломатичним якостям Б.Хмельницького, адже в складній і несприятливій міжнародній обстановці він домігся створення коаліції держав, у якій Україна відігравала одну з головних ролей. До коаліції входила Швеція, Семиграддя, Молдавія, Волощина, Литва. За допомогою цих країн гетьман намагався забезпечити Україні захист від татар і послабити політичний тиск Росії. Семиго-

родський князь Ракоці разом зі шведами та українськими загонами здійснив похід на Польщу і навіть захопив Варшаву. Але незабаром Польща дістала підтримку від татар і Австрії. Ракоці було скинуто з престолу, а Швеція вийшла з коаліції через власну війну з Данією.

Крах зовнішньополітичних задумів вразив Б.Хмельницького. Поступово його здоров’я стало погіршуватися. 6 серпня 1657 р. він помер.

Богдан Хмельницький увійшов у історію українського народу як видатний військовий і політичний діяч. Основним його досягненням стало, мабуть, об’єднання різних верств населення

довкола великої справи національного визволення та формулювання наріжних принципів української національної державної ідеї. Це було великим досягненням в умовах цілковитого поневолення українського народу чужоземними загарбниками.

Українські землі у 60-70-х рр. XVII ст. П. Дорошенко.

Відразу після смерті Б. Хмельницького в Україні почалася боротьба за владу між старшиною. Б. Хмельницький залишив після себе Українську державу – цілковито самостійний організм з перспективами розвитку. Однак, багато проблем не було вирішено. Серед старшини відразу постало питання про те, чи залишатися під Москвою, чи шукати іншого союзника. Вона сподівалася зайняти місце витісненої польської шляхти та встановити свої порядки. Селянство та низове козацтво ще сподівалося, щоУкраїнастаневільноюдержавою. Зкінця50-х років в Гетьманщині починається міжусобна боротьба за владу. Алелюдини, якабзмоглазамінитиБ.Хмельницькогонатой час не було. Його син, Ю.Хмельницький, був дуже слабкою та політично не підкованою людиною, тому гетьманом був обраний один з найбільш досвідчених соратників Хмельницького – генеральний писар Іван Виговський. Його не підтримали рядові козаки, оскільки Виговський проводив політику у підтримку шляхти, роздавав їм землі та маєтки. На нього у Москві сипалися доноси та листи зі скаргами. Царське керівництво якось намагалося знайти компроміс, але козацька біднота почала підніматися проти козацької шляхти. І.Виговський почав

153

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

154

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

сумніватися та поглядати у бік Польщі. У 1658 році, після битви під Полтавою, та придушення повстання серед козацьких полків М.Пушкаря та Я.Барабаша, І.Виговський вирішив відновити союз з РіччюПосполитою. 16 березня1658 р. він заключає з Польщею Гадяцький договір, розрив з Москвою стає неминучим. За даним договором Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства під назвою князівство Руське разом з Литовським

Петро Дорошенко. князівством та Польським королівством Михайло Фартук, на рівних правах входило до Речі Пос- 1963 р. политої. Влада належала гетьману, польські війська без його дозволу не повинні були вступати на українські землі. Умови договору були

досить не поганими, але польська сторона навіть і не думала їх дотримуватися. Почалася війна з російськими військам та

зкозацькими полками, що були вірними російському царю. Це була справжня громадянська війна. Представники одного народу піднімали зброю одне проти одного. І.Виговський, не витримуючи натиску, покликав на поміч кримських татар. Це було ще однією помилкою, оскільки татари, по-перше, ніколи не були вірними союзниками, а, по-друге, український народ сприймав їх як ворогів, так само як і польських панів, що почали повертатися на українські землі. Низка козацьких полків залишили І.Виговського і перейшли на бік Москви. Навіть наймані війська не схотіли виступати на його стороні. У 1659 р. недалеко від Білої Церкви, козацькі війська, відмовилися виступати проти російських військ. І.Виговський втік до Польщі, але там його незабаром звинуватили у зраді і розстріляли.

Знову почалася боротьба за гетьманську булаву. Юрій Хмельницькому вдалося заручитися підтримкою більшості старшини і обійняти гетьманську посаду у 1659 році. Він знову повернувся у зовнішній політиці до Російської імперії. Намагаючись наслідувати батька, він підписує «Переяславські статті», які в порівнянні з «Березневими статтями», набагато обмежили автономію України. Тоді він вирішив домовитися

зполяками про відновлення Гадяцького договору, але цього кроку йому вже не вибачили. Залишившись без будь-якої підтримки, Ю.Хмельницький відмовляється від влади. Одразу два претенденти отримали булаву: на Правобережній Україні,

Української держави, який був високим за Б.Хмельницького, зовсім не стало.

Ідея відновлення єдиної цілісної держави відродилася за гетьманування Петра Дорошенка. Починаючи як гетьман Правобережної України у 1666 році, він вирішив об’єднати всі землі під своєю владою. Походив зі знатного роду, мав багатий досвід зі спиною, син полковника та онук гетьмана, Д.Дорошенко у 1668 р. оголошує себе гетьманом всієї України. Заручившись підтримкою старшини з обох сторін, він починає реалізовувати свою політичну лінію: відхід від Речі Посполитої, примирення козацької шляхти та сіроми. Але у зовнішній політиці він зробив знову невірний вибір, пішов на договір з Кримським ханством та Османською імперією. Цього йому не вибачив його власний народ.

У 1676 р. П.Дорошенко передає булаву І.Самойловичу та відходить від справ. Так втрачається остання надія на збереження української державності. Після П.Дорошенка в історії Гетьманщини починається так званий період “Руїни”. Деякі відраховують його з часу правління Ю.Хмельницького. І. Костомаров вважав, що період занепаду української державності розпочався з так званої “Чорної Ради” (1663 р.).

155

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

156

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ, БАЗОВІ МОНОГРАФІЇ ТА СТАТТІ

Апанович О. Україно-російський договір 1654 р.: Міфи та реальність. – К., 1994.

Берестецька битва в історії України. – Наук. збірник матер. 8-ої Всеукр. наук. краєзн. конфер., присвяченої 350-річчю битви під Берестечком, 16-17 червня 2001 р. – Рівне, 2001.

Берестецька битва. Устами літописців, учасників та очевид-

ців. – Броди. – М., 1999.

Бульвінській А.Г.З історії українського війська та військового мистецтва. Конотопська битва 1659 р. //Український Історичний журнал. – 1998. – №4.

Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І., Даниленко В. М., Євтух В. Б. Історія України: Навч. посібник. – К. 1997.

Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654. – К., 1962.

Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російй- ські відносини другої половини XVII – першої чверті XVIII ст.

– К., 1995.

Грушевський М. Історія України-Руси. тт. VIII, IX, ч. 1-2. – К, 1907 – 1931. – Нове вид. Нью-Йорк 1954-57.

Загоровский Л. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середи-

не XVII века. – М.,1987.

Задніпровський О. Роль голоду в українській-національно- визвольній революції XVII ст. // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім.

– 2004. – C.102-112.

Крип’якевич І. Адміністративний поділ України 1648-1654

pp.//Історичні джерела та їх використання. – № 2. – К., 1966. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – К, 1954.

Крип’якевичІ. Соціально-політичніпоглядиБогданаХмельни- цького // Український історичний журнал. – 1957. – №1.

Крип’якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького// Записки науковоготовариства ім. Т.Г. Шевченка, тт. 139-140, 144 – 145, 147, 151. – Л., 1926-27, 1931;

Крупницький Б. У 300-ліття Хмельниччини (1648-1948) // Записки наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка., – Т.156.

Липинський В. Україна на переломі. – Відень, 1920. – II вид. Нью-Йорк, 1954;

Мірошниченко М.П. Воєнна стратегія Богдана Хмельницького // Воєнна історія – 2002. – №2.

Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. – Чер-

нігів, 1996.

Оглоблин О. Думки про Хмельниччину. – Нью-Йорк, 1957. ОглоблинО. ПроблемадержавноївладивУкраїнізаХмельнич-

чинийПереяславська угода1654 р. – Мюнхен-Нью-Йорк, 1960. Оглоблин О. Українсько-Московська угода 1654 p. – Нью-

Йорк – Торонто, 1954.

Петрів В. Стратегічні операції Богдана Хмельницького під час війни 1648-1649 років // Військо України. – 1993. – № 6.

Петровський М. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії 16481654. – К., 1940.

Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. – Львів, 1993. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. – К.,

2003.

Смолій В.А., Степанков В.С. Правобережна Україна у другій половині XVII-XVIII ст.: проблеми державотворення. – К., 1993.

Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво

уВизвольній війні українського народу середини XVII століття.

–Дніпропетровськ, 1996.

Сокирко О. Козацьке військо періоду «Руїни» 60-70-х рр. XVII ст. – Київ, 2006.

Сокирко Олексій Конотопська битва 1659 р. Тріумф в час Руїни. – Київ, 2008.

Степанков В.С. Формування державної ідеї в Українській козацькій Республіці (1648-1676)//Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. – Черкаси, 1992.

Українсько-російський договір 1654 р.: Нові підходи до історії міждержавних стосунків. – К., 1995.

ФедорукЯ.О. ЗовнішньополітичнадіяльністьБогданаХмельницького і формування його політичної програми (1648 – сер. 1649 рр.). – Львів, 1993.

Шевченко Ф. Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині XVIIст. – К. 1959.

Шевченко Ф. Історичне минуле в оцінці Б. Хмельницького // Український історичний журнал,. – 1970. – №12.

Яковлів А. Договір Гетьмана Богдана Хмельницького з московськимцаремОлексіємМихайловичем1654 року. – Нью-Йорк, 1954.

Pritsak О. Das erste turkisch-ukralnische Bundnis (1648) // Oriens. –1953. – №2,6.

Zlepko D. Der grosse Kosakenaufstand 1648 gegen die polnische Herrschaft. – Wiesbaden, 1980.

157

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

158

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

ДЖЕРЕЛА

ЗБОРІВСЬКІ ПРИВІЛЕЇ, НАДАНІ КОЗАКАМ НА ЧОЛІ З ХМЕЛЬНИЦЬКИМ 1649 РОКУ

(Літопис Григорія Граб’янки, полковника гадяцького. – К., 1976.)

Ми, Ян Казимир, милостію божою король польський та великий князь литовський, руський, пруський, мазовецький, жмудський та інфляндський, смоленський, черніговський та шведський і по спадщині готський король.

Цим привілеєм ми на майбутнє всім, кому знати належить, сповіщаємо. До нас та до Речі Посполитої на з’їзд у Варшаву надійшла супліка від війська нашого запорізького, у котрій через послів нас просили, аби ми наше Зборівське слово привілеями підтвердили. Не зрікаючися свого слова, ми велимо видати їм привілеї, які ось у чому полягають.Його королівська величність війську своєму запорізькому дозволяє жити за давніми їхніми привілеями і від себе ще новими привілеями жалує. Він запрошує їх до себе та до Речі Посполитої на службу і визначає, що чис-ло війська запорізького має сягати сорока тисяч. А впорядкувати реєстр вказаного війська запорізького ми доручаємо гетьманові, доручаємо йому вписати козаків у список, кого він вважаєспроможнимобстоюватимаєтностішляхтянськітаксамо, як і його королівську величність. Реєстр слід укладати почавши з цього боку Дніпра від Димера, Станостая, Коростишева, у Паволочах, Погребищах та Прилуках, у Вінниці та Браславі, а відБраславля до Ямполя і аж до Дністра, ну а від Дністра до Дніпра. З другого боку Дніпра в Острі, Чернігові, Ніжині та Ромнах аж до кордонів московських та до Дніпра. Що ж до інших місць його королівської величності та інших шляхтичів, окрім щойно поІменованих, то в них козаки не можуть бути вільними.

Однак і вони, якщо забажають перейти у козацтво, без всяких перепон і опору з боку державців, можуть з усім майном своїм та близькими переселитися на Україну і вписатися до реєстру. Всіх, вписаних до козацтва, їхній повний перелік імен, скріпивши військовою печаткою і своїм підписом, гетьман запорізький повинен ще до літа надіслати нам, щоб тільки ці користувалися вольностями, а всі інші мають підлягати і коритися управителям тадержавцям йогокоролівської величності. Чигиринмає назавжди лишитися при булаві війська запорізького. Це місто його ко-

ролівська величність передає нинішньому старшому війська запорізького благородному Богдану Хмельницькому, маючи його за свого вірного. А все, що діялось з волі божої під час заворушення ми забуттю віддаємо і забороняємо усьому панству своєму за те помству чинити; крім того, якщо шляхта – чи грецької, чи римської віри – в час війни з якоїсь причини пристала до війська запорізького, то ми, королівська величність, всемилостиво їхній злочин прощаємо і якщо у котрогось з них щось з дідівського добра було взяте, то все те на з’їз-ді сеймовім відшкодуємо. У землях, що відведені козакам, коронне військо ніколи не буде стоя-ти постояєм і жиди в них ні державцями, ні арендарями, ані мешканцями проживати не будуть.

Узв’язкуізруїноюукороніпольськійтавкнязівствілитовськім щодо унії та щодо маєтностей і достатків церковників (що здавна їм належали) і щодо привілеїв їхніх духовних хай вирішує митрополит київський та все духовенство на своєму сеймі і що там ухвалено буде та домовлено буде все те, згідно з волею отця митрополита, його королівська величність з готовністю виконає. Ми за те, щобкожен безборонна користувався своїми правами та вольностями. Київському митрополиту дозволяємо займати місце в сенаті його королівської величності. Як здавна повелося, його королівська величність буде і далі жалувати достоїнства та посади громадянам шляхетського стану (навіть якщо вони і грецького віросповідання) у Київському, Бра-славському та Чернігівському воєводствах.

ВКиєві, місті, що здавна має привілейовані школи, а також

вінших містах України, ми забороняємо отцям єзуїтам навчати, а також велимо, якщо вони там уже відкрили школи, перенести їх кудись де-інде. Віддаючи все недобре забуттю, ми велимо дотримуватися миру та дружби між громадянами українськими та військом його королівської величності.

Цю декларацію нашу на супліку війська запорізького, декларацію про привілеї – ми пі-дтверджуємо і скріпляємо її власноручним підписом та висячою печаткою нашої корони.

159

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ