3_2011_ua

шим є те, що реальні життєві відноси ни здійснюються відповідно до при писів правової норми, оскільки саме у цьому проявляється реалізація право вої норми, перетворення її на акт кон кретної поведінки. З цієї точки зору правовідношення розглядається як ре зультат дії норми права, як різновид суспільних відносин, котрі за своєю формою є індивідуально визначеним зв’язком уповноважених та зобов’яза них осіб, а за своїм безпосереднім змістом є взаємодією цих осіб, котрі реалізують свої права та виконують покладені на них обов’язки [15].

Але таке твердження є справедли вим лише щодо правовідносин публіч ного права або правовідносин, що роз глядаються на загальнотеоретичному рівні. Разом із тим воно не відповідає сутності правовідносин приватного права, де правовідносини загального характеру, що ґрунтуються на нормах природного права (приватноправові відносини), не знаходяться у такому безпосередньому зв’язку з правовою нормою, як правовідносини публічно го права.

Водночас слід враховувати, що не залежно від галузей права і видів пра вових норм, можна назвати загальні умови, якими визначається мож ливість перетворення припису право вої норми на конкретні акти по ведінки: 1) модель поведінки повинна бути визначена досить чітко і точно. У цій моделі має бути закріплена саме така поведінка, яка є оптимальною у цих умовах; 2) норми, що встановлю ють модель поведінки, мають бути уз годжені з усією сукупністю норм зако нодавства, котрі регулюють відноси ни, що є взаємопов’язаними. Система норм, об’єднана єдністю предмета та методу (засад) регулювання, вклю чається в загальну систему правового регулювання, де вона виступає як га

лузь національного законодавства (права); 3) реалізація правової норми має бути забезпечена можливістю за стосування відповідної санкції у ви падку її порушення. Це випливає з то го, що можливість застосування при мусу визнається однією зі спе цифічних ознак правової норми і пра вового відношення відповідно [4].

При оцінці взаємозв’язку зазначе них категорій під таким кутом правове відношення і норма права виступають як форма та зміст, а характер зв’язку категорій «суспільні відносини» та «правовідносини» можна визначити як фактичну передумову та результат реалізації правової норми.

Відносини інтелектуальної влас ності виступають як фактична переду мова реалізації норм права, що існу ють у цій галузі, а правовідносини інтелектуальної власності є наслідком реалізації зазначених норм права.

Із урахуванням викладеного пра вовідносини інтелектуальної влас ності можна визначити як правовий результат реалізації норм права про інтелектуальну власність.

Можливе також визначення цього поняття на підґрунті сучасних дефі ніцій загальної категорії правовідно син у вітчизняній теорії права [9]. Пра вовідносини інтелектуальної влас ності — це врегульовані юридичними нормами (або такі, що випливають із загальних принципів об’єктивного юридичного права) ідеологічні су спільні відносини, які виражаються у взаємних юридичних правах і обов’яз ках суб’єктів права.

Враховуючи ту обставину, що пра вовідносини інтелектуальної влас ності насамперед виникають на підставі норм цивільного законодавст ва, які становлять книгу четверту ЦК України та містяться в інших актах цивільно правового характеру, розгля

немо далі їх особливості як виду цивільних правовідносин, під якими мається на увазі правовий зв’язок між юридично рівними суб’єктами, що є носіями цивільних прав та обов’язків [12].

При цьому візьмемо до уваги ту об ставину, що цивільні відносини інте лектуальної власності можуть стати, а можуть і не стати правовідносинами, оскільки той, хто створив щось у ре зультаті інтелектуальної діяльності, не зобов’язаний вдаватися до правового захисту результатів інтелектуальної діяльності.

З таких позицій розглянемо влас тивості цивільних правовідносин, що складаються у галузі інтелектуальної власності, маючи при цьому на увазі, що вони мають ознаки, загальні для всіх видів цивільних правовідносин, якими є:

1)юридична рівність їх суб’єктів;

2)регулювання суспільних відносин нормами цивільного законодавства;

3)надання нормами цивільного за конодавства учасникам цивільних відносин цивільних прав та обов’язків.

Але, крім того, правовідносини інтелектуальної власності мають низ ку специфічних ознак. Такими ознака ми є:

1)спеціальна підстава виникнен ня — створення об’єкта, який охоро няється або здатен охоронятися нор мами законодавства про інтелектуаль ну власність;

2)поєднання імперативного та дис позитивного елементів для визначен ня прав та обов’язків суб’єктів пра вовідносин інтелектуальної власності;

3)можливість поєднання речових та зобов’язальних елементів у пра вовідносинах інтелектуальної влас ності;

4)цільовий характер правовідно син інтелектуальної власності: забез

печення використання об’єктів інте лектуальної власності та їх правової охорони.

Однак складний характер пра вовідносин інтелектуальної власності, зокрема поєднання в них імператив ного та диспозитивного, речових та зобов’язальних, регулятивного та охо ронних елементів, унеможливлює їх повну характеристику без відповідної класифікації у цій галузі.

Для класифікації правовідносин інтелектуальної власності розглянемо їх як вид загальної категорії право відносин, маючи на увазі, що останні поділяються на такі види: 1) право відносини приватного та правовідно сини публічного права; 2) галузеві правовідносини: конституційно пра вові, цивільно правові, адміністратив но правові, карно правові тощо;

3)відносини регулятивні та охоронні;

4)відносини матеріальні та процесу альні. При цьому визначальним є за гальний поділ правовідносин на ті, що виникають у галузі приватного права, і такі, що виникають у галузі публіч ного права.

Значення цієї класифікації полягає в тому, що саме залежно від того, чи є відносини публічно правовими чи приватноправовими, визначається їх ній зв’язок з певною галуззю націо нального права, а отже, та обставина, якими є їхні властивості, чи є вони за своєю сутністю цивільно правовими, чи ні. На цьому підґрунті при характе ристиці правовідносин інтелектуаль ної власності за необхідності може бути з’ясована можливість їхньої кла сифікації також як регулятивних чи охоронних, абсолютних чи відносних, матеріальних чи процесуальних тощо. Таким чином, насамперед мають бути визначені властивості відносин інте лектуальної власності з урахуванням їхнього існування у контексті дихо

томії «приватне право — публічне пра во». Це зумовлює доцільність екстра поляції надалі загальних положень те орії правовідносин до того їхнього ви ду, зокрема правовідносин інтелекту альної власності, що виникає та існує на рівні адміністративно правового та цивільно правового регулювання.

Хоча наведені вище класифікації стосуються правовідносин усіх галу зей права, проте на «цивілістичному» рівні диференціація правовідносин як спеціальної приватноправової кате горії можлива за різними підставами та з різним ступенем деталізації такого поділу.

Зокрема, найбільш поширеними є такі класифікації цивільних право відносин (котрі стосуються й пра вовідносин інтелектуальної влас ності).

1.Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові та немайнові. Майнові пра вовідносини мають економічний зміст. Їх об’єктом є майно (матеріальні бла га). У свою чергу, вони поділяються на правовідносини, що опосередковують статику суспільних зв’язків (напри клад правовідносини інтелектуальної власності), і правовідносини, що опо середковують динаміку суспільних зв’язків (наприклад зобов’язання, що виникають на підставі авторського до говору). Немайнові правовідносини не мають безпосереднього економіч ного змісту. Вони можуть бути поділені на такі, що пов’язані з майно вими правами (право авторства), і такі, що з майновими правами не пов’язані (права автора на недотор канність твору, честь, гідність тощо).

2.За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсо лютні та відносні. В абсолютних пра вовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кіль

кість зобов’язаних осіб. Прикладом можуть бути правовідносини інтелек туальної власності, де праву власника (творця) відповідає обов’язок всіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень. У від носних правовідносинах уповноваже ному суб’єкту (кредитору) проти стоїть одна або декілька конкретно визначених зобов’язаних осіб (борж ників). Нерідко у таких правовідноси нах їхні суб’єкти мають одночасно і права, і обов’язки один щодо одного, виступаючи і як кредитор, і як борж ник. Наприклад, така ситуація має місце у ліцензійному договорі.

3.За характером здійснення права цивільні правовідносини поділяються на речові та зобов’язальні. Речові пра вовідносини — це правовідносини, в яких уповноважений суб’єкт може здійснювати свої суб’єктивні права са мостійно, без сприяння зобов’язаної особи. Прикладом можуть бути ті ж правовідносини інтелектуальної влас ності. Зобов’язальні правовідноси ни — це правовідносини, в яких упов новажений суб’єкт для здійснення своїх цивільних прав потребує спри яння зобов’язаної особи. Так, замов ник у договорі про створення твору на замовлення не може отримати замов лений твір без участі його автора, а право автора на отримання авторсько го гонорару, у свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відпо відного обов’язку замовником.

4.З урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні. Складні пра вовідносини характеризуються наяв ністю кількох прав і обов’язків. На приклад, у деяких випадках, як допов нення до основного зобов’язання (правовідносин), виникають акце сорні зобов’язання (правовідносини), що нерозривно з ними пов’язані, тощо.

Скажімо, авторський договір може пе редбачати сплату неустойки автором за надання замовнику твору з пору шенням строку договору тощо.

Класифікація цивільних правовід носин можлива й за іншими підстава ми. Враховуючи ту обставину, що все охоплююча класифікація цивільних правовідносин не є нашим завданням, не зупиняємося на них детальніше, звернувшись, натомість, до характери стики видових особливостей пра вовідносин інтелектуальної власності.

Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні озна ки, правовідносини можуть бути одно часно охарактеризовані з різних сторін. Наприклад, правовідносини інтелектуальної власності можуть бу ти майновими, абсолютними, речови ми, регулятивними тощо. Правовідно сини, що виникають з авторського до говору або ліцензійного договору, є майновими, відносними, зобов’язаль ними, регулятивними тощо.

Важливою є класифікація цивіль них правовідносин інтелектуальної власності із врахуванням способу, яким вони впорядковуються, тобто методу правового регулювання відпо відних відносин.

Враховуючи, що цивільно право вий метод правового регулювання містить як диспозитивні, так і імпера тивні елементи (про що згадувалося у попередніх підрозділах), залежно від їх питомої ваги у регулюванні тих чи інших відносин варто розрізняти й відповідні види цивільних правовід носин інтелектуальної власності. З урахуванням цієї обставини ци вільні правовідносини інтелектуаль ної власності можна поділити на: 1) регулятивні (диспозитивні) пра вовідносини інтелектуальної власно сті; 2) охоронні (імперативні) право відносини інтелектуальної власності;

3) організаційні правовідносини інте лектуальної власності.

Що стосується регулятивних ци вільних правовідносин інтелектуаль ної власності, то їхні особливості про являються у тому, що вони є результа том використання певного (комбіно ваного) способу юридичного впливу на учасників відповідних відносин (імперативне визначення підстав ви никнення прав інтелектуальної влас ності та порядку оформлення у не обхідних випадках таких прав і диспо зитивне визначення можливостей автора щодо використання твору), а також мають об’єктом результати інте лектуальної, творчої діяльності як спеціально виокремлений вид благ цивілізації.

При цьому має враховуватися, що об’єкти регулятивних цивільних пра вовідносин інтелектуальної власності посідають особливе місце у системі об’єктів цивільних прав, яка охоплює: 1) речі приватного права (ст. 179 ЦК України); 2) дії (послуги); 3) результат дій (результат робіт); 4) результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти права інтелектуальної власності (ст. 199 ЦК України, книга четверта ЦК України); 5) інформація; 6) особисті немайнові блага, які охоро няються законом.

Особливості цивільних регулятив них правовідносин інтелектуальної власності з погляду оцінки їхнього об’єкта полягають у тому, що, з одного боку, останній посідає своє, окреме місце у системі об’єктів цивільних прав (результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти пра ва інтелектуальної власності — стат ті 177, 199 ЦК України). Разом із тим об’єктом регулятивних правовідносин інтелектуальної власності можуть бу ти інші блага, які стають чи можуть стати їхнім «супутнім» об’єктом за

певних умов (виконання роботи твор чого характеру, надання послуг щодо об’єктів авторського права — ст. 433 ЦК України тощо).

Виникнення охоронних цивільних правовідносин інтелектуальної влас ності можливе відповідно до ст. 432 ЦК України. Детальний аналіз цієї ка тегорії не є тут необхідним, оскільки визначальною категорією цивільного права все ж таки є регулятивні ци вільні правовідносини, які відобража ють сутність цієї галузі, що є за своєю природою, насамперед, регулятивною. Водночас слід звернути увагу на те, що коли регулятивні цивільні право відносини є формою втілення норм цивільного законодавства (включаю чи договори), то охоронні цивільні правовідносини виникають у випадку порушення цивільних прав учасників цивільних відносин (у нашому випад ку — прав інтелектуальної власності), а отже, і норм цивільного законодавст ва. Таким чином, вони виступають як втілення реакції уповноваженого суб’єкта (у межах норм цивільного за конодавства, забезпечених підтрим кою публічної влади) на негативну, з її точки зору, відображену в правовій нормі, поведінку учасника цивільних відносин.

Що стосується організаційних цивільних правовідносин інтелекту альної власності, то, звертаючись до розгляду їхніх особливостей, варто згадати, що питання визначення співвідношення майнових та організа ційних відносин свого часу вже були предметом дискусії [6].

Як здається, розглядаючи це питан ня, слід враховувати багатозначність поняття «організація» [14], завдяки чому можна дійти висновку, що «орга нізаційна діяльність» у кожному ви падку розуміється як така, що пов’яза на із впорядкуванням тієї чи іншої си

стеми, регулюванням її діяльності, тобто з управлінням у широкому зна ченні цього поняття. Отже, за своєю сутністю організаційні відносини є відносинами регулятивно управлін ськими.

Характерними рисами організа ційних (управлінсько регулятивних) цивільних правовідносин, що виника ють у зв’язку із забезпеченням викори стання об’єктів інтелектуальної влас ності, є те, що: 1) такі відносини є «ор ганізаційними», оскільки, виникаючи на підставі державних нормативних приписів, вони, разом із тим, самі ви конують організуючу, впорядковуючу функції щодо використання об’єктів інтелектуальної власності; 2) такі відносини є «цивільними», оскільки вони мають змістом суспільні зв’язки, спрямовані на впорядкування майно вих та інших прав і обов’язків учас ників цивільних відносин інтелекту альної власності; 3) такі відносини є «цивільно правовими», оскільки вони врегульовані нормами цивільного (а у певних випадках також і нормами гос подарського) законодавства.

При цьому маємо на увазі, що ор ганізаційним (управлінсько регуля тивним) цивільним правовідносинам інтелектуальної власності властиві усі ознаки, притаманні категорії пра вовідносин взагалі й притаманні цивільним правовідносинам як кате горії приватного права. Звідси випли вають ще й такі характерні риси організаційних цивільних правовідно син інтелектуальної власності:

1)вони не є самодостатніми, а ніби обслуговують інші, основні цивільні правовідносини інтелектуальної влас ності, виступаючи засобом впорядку вання останніх;

2)зв’язок організаційних цивільних правовідносин інтелектуальної влас ності з іншими цивільними правовід

носинами може мати неоднакове зна чення і неоднакову спрямованість за лежно від того, про який конкретний етап розвитку майнових або особистих немайнових цивільних відносин інте лектуальної власності йдеться;

3)значення організаційних цивіль них правовідносин інтелектуальної власності може бути неоднаковим.

Водних випадках організаційні пра вовідносини інтелектуальної власно сті виступають як передумова форму вання, зміни або припинення того чи іншого цивільно правового зв’язку суб’єктів (отримання патенту), в інших — організаційні правовідноси ни є одним з елементів цивільних пра вовідносин, які вже існують (забезпе чення права автора на отримання відсотку прибутку за публічне вико нання його твору);

4)організаційні цивільні правовід носини інтелектуальної власності за своєю сутністю є управлінсько регу лятивними і у деяких випадках (на приклад у процесі організації викори стання об’єктів інтелектуальної влас ності) «перетинаються» з відносинами державного управління (наприклад видача примусової ліцензії);

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

5) підстави виникнення організа ційних цивільних правовідносин інте лектуальної власності мають ті особ ливості, що хоча у деяких випадках во ни виникають на підставі договору або

упроцесі його виконання, однак влас тивими для їхнього виникнення, зміни або припинення є такі підстави як публічний акт (акт управління, адміністративний акт тощо). Крім то го, це може бути односторонній право чин «ініціативного» учасника ци вільних відносин (наприклад звернен ня за отриманням патенту слугує підставою виникнення певних пра вовідносин інтелектуальної власності

умайбутньому).

Підбиваючи підсумки класифікації цивільних правовідносин інтелекту альної власності, слід зазначити, що врахування існування таких видів цих відносин, як регулятивні, охоронні та організаційні, має важливе не лише те оретичне, а й практичне значення, оскільки від тієї обставини, до якого виду належать ті чи інші правовідно сини, залежить обрання юридичного інструментарію забезпечення право порядку у цій галузі, а отже, і захист прав учасників цих відносин.

суміжні права від 9 липня 1993 р.5 втратили чинність.

Розробка нової частини четвертої ЦК РФ була нелегкою роботою. Ко дифікація інтелектуальної власності чи, швидше, її інкорпорація у ЦК уже планувалася набагато раніше, коли у постсоціалістичній Росії розпочалася підготовка нового Цивільного кодек су6; його частина перша7, яка містить Загальну частину цивільного права (зокрема щодо осіб та об’єктів, право чинів, представництва та обмежень), права власності та Загальну частину зобов’язального права, набула чин ності вже 1 січня 1995 р. Частина дру га ЦК РФ8, яка набула чинності 1 бе резня 1996 р., стосується окремих ви дів зобов’язань, наприклад при купівлі продажу.

За початковим задумом, частина друга також мала регулювати інтелек туальну власність та інші питання (право наслідування, міжнародне при ватне право або конфлікти у праві), але остаточно була прийнята разом з Особливою частиною Закону про зо бов’язання9. Водночас було очевид

ним, що потрібно подолати чимало пе решкод не тільки доктринального, а й практичного характеру, оскільки і в Росії, і за її межами10 було висловлено багато критичних зауважень проти са мої ідеї кодифікації прав інтелекту альної власності. Результатом цього протистояння стало те, що навіть час тина третя ЦК11, яка набула чинності 1 березня 2002 р., досі містить спадко ве та міжнародне приватне право і не змогла інтегрувати розділ про інтелек туальну власність, як планувалося спочатку. Тільки після довгих років запеклих дебатів12 прибічники цього інтегрування врешті домоглися свого13.

Історія права стала однією з при чин того, чому критична позиція, яка підтримувала регулювання питань інтелектуальної власності в окремих і спеціальних законах і надалі (з пев ними основними положеннями у ЦК або ж і без них), не отримала переваги. Оскільки Росія та Радянський Союз як її попередник мають довгу тради цію регулювання питань інтелекту альної власності та, зокрема, автор ського права у межах Цивільного

кодексу14, з боку цивілістів була до сить помітна схильність продовжува ти таку традицію, тим більше що певна кількість держав колишнього Радян ського Союзу — членів СНД (Спів дружності незалежних держав) уже інкорпорувала інтелектуальну влас ність у нові цивільні кодекси, що пере важно базується на розділі V Модель ного Цивільного кодексу, рекомендо ваного організацією СНД15.

Нова частина четверта ЦК РФ (розділ VII, статті 1225–1551 ЦК) сто сується, як уже зазначалося, лише інтелектуальної власності. Вона скла дається з дев’яти глав, а саме глави 69 (загальні положення), глави 70 (ав торське право), глави 71 (права, суміжні з авторськими), глави 72 (па тентне право), глави 73 (право на се лекційне досягнення), глави 74 (право на топології інтегральних мікросхем), глави 75 (право на секрет вироб ництва (ноу хау)), глави 76 (права на засоби індивідуалізації юридичних осіб, товарів, робіт, послуг та під приємств), глави 77 (право викорис тання результатів інтелектуальної діяльності у складі єдиної техно логії16).

У цій статті я маю намір говорити лише про місце та системний порядок, у якому регулювання авторського пра ва знаходиться у межах загального ре гулювання, а також про деякі важливі ознаки його змісту. На жаль, як буде показано далі, на відміну від попе редніх положень Закону про авторські

та суміжні права від 1993 р. (востаннє зміненого 20 липня 2004 р.17), ця ко дифікована версія російського автор ського права є досить неузгодженою та регресивною у системному плані, навіть якщо і здається покращеною у декількох аспектах з точки зору ма теріального права.

Tertium comparationis: п’ять стовпів сучасного континентально європейського авторського права

При аналізі авторського права будь якої країни світу слід знати, в якому аспекті це робити. Вважаю, що в аспекті захисту людей творчих про фесій (авторів і виконавців) сучасне законодавство щодо авторського пра ва в континентальній Європі, напри клад в Австрії, Франції, Німеччині, Іспанії, скандинавських і багатьох центрально і східноєвропейських (колишніх соціалістичних) країнах незалежно від того, чи воно спи рається на гармонізаційні директиви ЄС чи ні, має провідну роль і у бага тьох сферах є піонером щодо авторсь кого права у міжнародній площині. Це справді так, насамперед із системної точки зору — щодо внутрішньої струк тури та узгодженості законодавства про авторське право в аспекті законо давчої техніки, але зокрема щодо змісту відповідних законів, які захи щають відповідні права.

Більшість сучасних законів про ав торське право структурно подібні один до одного у тому, що містять що