семінар №3

У чому суть цільової стратегії навчання, а отже, і цільової стратегії уроку? Дуже коротко на це запитання можна було б відповісти так: у плануванні і реалізації процесу навчання під кутом зору отримання високих кінцевих результатів у досягненні конкретних цілей навчання. При типологічній стратегії кінцевий результат навчання затушовується, тобто прикривається поточними, локальними завданнями і результатами, тоді як при цільовій стратегії він є тим орієнтиром, а отже, і тим системотвірним чинником, навколо якого будується процес навчання на всіх уроках з даної теми [ 12].

Першим етапом у здійсненні цільової стратегії є визначення цілей навчання для великої теми, розділу. Цілі навчання освітньої групи можна визначити на основі таксономії Блума або іншими можливими способами. Чітке визначення кінцевого результату у категоріях цілей навчання з певною прив´язкою до конкретного учня є дуже важливим кроком у плануванні процесу навчання на основі цільової стратегії навчання.

Визначивши конкретний результат, на який учитель має вивести кожного учня (конкретні знання, уміння, навички із зазначенням рівня засвоєння, емоційно-оцінні норми, способи творчої діяльності, погляди, переконання, різні розумові уміння тощо), учитель визначає, на яких уроках зміст матеріалу сприятиме досягненню кожної конкретної цілі навчання. Адже цілком зрозуміло, що будь-яка із цілей навчання, визначених для даного конкретного розділу, всієї теми шкільної програми не може бути досягнута на одному лише уроці, її реалізація має здійснюватися впродовж декількох уроків, зміст яких дозволятиме це зробити. Тому, знаючи зміст кожного уроку, учитель розділяє процес досягнення конкретної цілі навчання на етапи вирішення підзав-дань, а потім розподіляє їх по уроках. І так з усіма цілями навчання з кожної цільової групи. Ця операція дає можливість точно визначити цілі навчання, реалізація яких буде здійснюватися на кожному конкретному уроці. Уже лише один цей факт може зробити кожен урок з даної теми конкретним педагогічним дійством.

Другий етап здійснення цільової стратегії навчання полягає у плануванні й реалізації дидактичного циклу, який є клітиною процесу на­вчання. Він розпочинається з планування діяльності учителя і діяльності учня щодо реалізації кожної цілі навчання. Об´єднавши ці діяльності у єдине ціле на кожен конкретний урок — це, з одного боку, та діяльності по етапах, спрямованих на досягнення конкретної цілі навчання — з другого боку, ми отримаємо технологічну карту процесу навчання. Ця карта доповнюється завданнями для діагностики ступеня досягнення кожної цілі навчання. Ці завдання, взяті у їхній цілісності, дають можливість створити сворідний образ кінцевого результату навчання і бути орієнтиром для саморуху, самонавчання учня. Кожен навчально-пізнавальний крок учня буде співставлятися з цим орієнтиром і бути основою для подальших дій учителя й учнів.Таким чином, цільова стратегія уроку виступає закінченою технологією навчання, яка істотно змінює саму організацію процесу навчання.

Процес досягнення цілі навчання розпочинається зі здійснення педагогічної дії, змодельованої на основі дидактичної системи, і закінчується отриманням інформації про ступінь її досягнення. На основі оцінки ступеня розходження досягнутого рівня і запланованого, учитель розробляє нові, корегувальні дії, і знову цикл повторюється. Зі схеми дидактичного циклу видно, що взаємодіючи з учнем, учитель не може не враховувати рівня його розвитку: початкового запасу знань, особливостей пам´яті, мислення, уяви, його індивідуально-типологічних якостей.

Отже, у ставленні до кожного конкретного учня процес навчання має бути індивідуалізованим. Якщо учитель знехтує цією вимогою, то тим самим він створить умови навчання, які призведуть до виникнення своєрідного психологічного дискомфорту для учня або до виникнення психологічного бар´єру між учителем і учнем. Наприклад, якщо Учитель запропонує учневі темп засвоєння знань, який набагато вищий від того, який характерний учневі, то той спочатку намагатиметься працювати разом з учителем, але дуже швидко відставання буде настільки великим, що він просто припинить навчальну діяльність і, в кращому випадку, буде робити вигляд, що розумово працює, насправді ж невдоволений учителем, почуватиметься незатишно.

У нашому недалекому минулому, вчитель у своїх діях майже не орієнтувався на конкретного учня, бо орієнтація на одного означала б нехтування іншими. Він орієнтувався на "середнього" учня, якого насправді в класі не було, тобто на уявного учня. Таким чином, учитель сам обирав і рівень засвоєння матеріалу для класу, і темп його засвоєння. У цих умовах у цілому невисокі результати навчання учнів учителі і науковці пояснювали ставленням учнів до навчання, але ніколи не шукали причину в собі.

Сьогоднішній етап у розвитку теорії і практики навчання характеризується зміщенням акцентів на врахування у навчально-виховному процесі задатків, здібностей, інтересів, нахилів, особливостей сприймання. Розглядаючи урок як складний процес взаємодії учителя й учнів, виділимо такі його етапи: підготовку до уроку; проведення уроку; етап самооцінки, самоаналізу уроку.

Підготовка учителя до уроку в умовах цільової стратегії навчання. Вона починається з того, що вчитель намагається чітко і конкретно визначити цілі уроку, чітко уявити конкретні результати свої діяльності і спільної з нею діяльності кожного учня класу. Ці кінцеві результати можуть бути представлені у вигляді ступеня (рівня) досягнення цілей навчання: освітньої, розвивальної, виховної і політехнічної груп. З цього випливає вимога діагностичності цілей навчання взагалі і діагностичності уроку зокрема.

Діагностичність цілей навчання в контексті попередньої думки означає таке їх формулювання, яке допускає однозначне трактування їх вимог. Тільки за цієї умови можна розробити такий інструментарій, який дасть однозначну відповідь про ступінь досягнення цілей навчання уроку.

Ми вже зауважували вище, що у шкільній практиці, та і в методичній літературі, часто можна зустріти формулювання мети або цілей уроку з використанням висловів "ознайомити", "навчити", "забезпечити" і т.ін. Легко зрозуміти, що таке їх визначення не створює умов для подальшого встановлення рівня їх досягнення, а отже, і не впливає на побудову самого уроку і на корекцію дій учителя та учня. Отже, першою і необхідною умовою забезпечення ефективної роботи вчителя й учнів на уроці є чітке визначення цілей уроку.

Як видно з дидактичної системи, наступним кроком у підготовці до уроку є визначення його змісту, тобто пошук відповіді на запитання: "Що вивчати на уроці?" Звичайно, є навчальна програма, підручник, багато методичної літератури, в якій пропонуються різні варіанти змісту розкриття теми уроку. Однак учитель як організатор роботи із засвоєння знань має власні знання матеріалу, що вивчається, своє бачення його крізь призму власного наукового, методичного, життєвого досвіду. Крім того, він не забуває, що учні, використовуючи сучасні засоби інформації (телебачення, кіно, радіо тощо), уже мають певну інформацію, яка стосується теми вивчення. Отже, перед педагогом постає проблема здійснення такого структурування змісту, яке буде для даного класу, для даних умов навчання найефективнішим і найсприятливішим для досягнення цілей навчання.

Наступний етап у підготовці вчителя до уроку — вибір методів навчання, за допомогою яких (в їх системі, у їх зв´язку) учитель зможе забезпечити досягнення цілей уроку. Ми маємо на увазі, що вираз "цілі" включає освітні, розвивальні, політехнічні й виховні в їх органічному взаємозв´язку.

Якщо проаналізувати лінію зв´язку методів навчання — цілей навчання дидактичної системи, то можна дійти висновку, що існує певна відповідність між методами навчання на уроці (методами навчання взагалі) і цілями (цілями навчання).

Ми вже знаємо, що існує дидактичний закон відповідності методів і цілей навчання (В. Беспалько): кожна ціль навчання для її реалізації вимагає свого методу. Наприклад, цілі навчання освітньої групи, які виявляються через уміння, вимагають таких методів або принаймні одного, застосування якого б привело до сформованого уміння, а не до знання чи переконання.

Методи навчання можна привести в дію за допомогою засобів навчання. Тому вибір їх зумовлений як цілями і змістом навчання (змістом уроку), так і методами.

Таким чином, вищенаведена логіка підготовки учителя до уроку — це перший концентр цієї підготовки. Другий — кожен з елементів ди­дактичної системи тепер визначається, уточнюється, коректується вже з урахуванням усіх інших елементів. Наприклад, елемент — цілі уроку уточнюється, коректується під кутом зору всіх інших елементів і, в першу чергу, змісту уроку.

Продовжимо аналіз підготовки вчителя до уроку ще під одним кутом зору. Як відомо, засвоєння знань проходить ряд ступенів (рівнів), першим з яких є розуміння. Психологічною основою розуміння є встановлення зв´язку нових знань зі старими, нової інформації зі вже зас­воєною і такою, яка стала своєрідною власністю учня, а отже, своєрідним інструментом його дій.

Розуміння — це процес і результат підтягнення нових знань, нових понять під старі, це встановлення зв´язку нового із старим. Отож, для успішного засвоєння нового матеріалу учитель змушений активізувати, доводити до готовності використання базові, опорні для нового матеріалу знання. їх вибір, забезпечення актуалізації і готовності до використання, а також визначення того місця уроку, де така готовність буде забезпечена — чи не найважливіший етап його підготовки і проведення. Інші рівні засвоєння знань: розпізнавання, репродуктивний, продуктивний, творчий вимагають своїх, досить специфічних для кожного з них дій учителя й учнів.

Учитель не може обійтися без одержання інформації про ступінь досягнення цілей навчання на уроці. Одержавши таку інформацію, він оцінює різницю між запланованим рівнем і досягнутим. На основі такої оцінки та знання закономірностей навчання, виховання, розвитку він здійснює цілеспрямоване коректування педагогічного процесу щодо кожного конкретного учня і мети навчання. Цілком очевидно, що вся ця робота не вкладається в часові рамки уроку, а тому виникає необхідність передбачити продовження її вдома або за участі інших організаційних форм навчання.

Таку стратегію уроку ми назвали цільовою. Якщо урок розглядати як систему, то системотвірним чинником системи "урок" є цілі уроку. Ефективність уроку в умовах цієї стратегії оцінюється за ступенем їх досягнення.

Можна відзначити ще одну стратегію уроку, побудовану на ідеї: процес навчання — це допомога у засвоєнні знань, умінь і навичок кожному учневі такою мірою, якою потрібно, і тоді, коли це необхідно. Ця стратегія ґрунтується на чіткій освітній ідеології: людина (дитина) приходить до школи не для того, щоб її вчили, а для того, щоб вчитися самій. На наш погляд, така стратегія навчання має велике майбутнє, але вона ще в зародковому стані.

На перший погляд здається, що немає ніякої проблеми у визначенні змісту уроку. Календарний план учителя, навчальна програма з предмета, підручник, методична література, нарешті, досвід і знання вчителя дають змогу порівняно легко збагнути, що саме учні мають вивчати на уроці. Однак це тільки видимість, насправді й у визначенні або, точніше, у конструюванні змісту уроку є низка педагогічних проблем.

Розроблення змісту окремого уроку набуває чіткості й визначеності за умови, що спочатку конструюється зміст для конкретної теми чи блоку, який включає декілька уроків. Навіть дуже добре підготовлені і проведені окремі уроки не дають можливості досягти яких-небудь сут­тєвих результатів. Гарантувати якість навчання може лише система уроків, побудована певним чином. Отже, в першу чергу конструюється зміст навчання для блочної теми. На основі наукового змісту даної теми, провідних ідей навчальної програми з предмета визначаються знання, уміння, навички, досвід творчої діяльності, емоційно-оцінні норми, якими повинні оволодіти учні, вивчаючи дану тему в сукупності усіх уроків, відведених для її вивчення. Тобто визначаються, які саме уявлення, поняття, судження, умовиводи, закони, теорії, уміння, навички, який саме досвід творчої діяльності та емоційно-оцінні норми мають бути сформовані в процесі вивчення даної блочної теми.

Оскільки одним із завдань навчання в школі є формування в учнів системи знань, умінь і навичок, то виникає необхідність об´єднати в системну цілісність усі психологічні складові знань: уявлення, поняття, умовиводи, судження, закони, теорії, уміння тощо.

Для цього варто керуватися системотвірним чинником, виділивши елементи системи, проаналізувати зв´язки між ними та зв´язки між чин­ником і елементами системи для пояснення відомих факторів, явищ, процесів і для передбачення нових, невідомих.

Оскільки кожна система має властивість ієрархії, то, очевидно, потрібно розглянути перехід від вищого рівня ієрархії до нижчого і навпаки.

Мова, однак, йде не тільки про формування системи знань в учнів, йдеться і про формування системності цих знань, які ми розглядаємо як багатомірну впорядкованість, тобто коли одні і ті самі знання входять як елементи різних систем, систем із різними системотвірними чинниками.

Наступний крок у формуванні змісту навчання для всієї теми пов´язаний з аналізом виховних і розвивальних можливостей даної теми. Розвиває учня в першу чергу зміст навчання. К. Ушинський свого часу писав, що кожен предмет розвиває настільки, наскільки вистачає його змісту. Аналіз змісту матеріалу, який вивчатиметься з погляду розвивальних цілей навчання, доповнює загальну картину змістового напов­нення блочної теми так само, як і аналіз виховних можливостей змісту навчання з даної теми.

Уся процедура конструювання змісту блочної теми, що викладена вище, дає повне змістове наповнення теми, що в подальшому розшиф­ровується на кожному окремому уроці, які в своїй сукупності становитимуть чітку систему організаційних форм роботи при вивченні цієї теми.

Планування змісту уроку на основі змістового наповнення всієї блочної системи дає можливість чітко визначити всі освітні, розвивальні, виховні й політехнічні цілі окремого конкретного уроку.

Звичайно, усю вищевикладену процедуру конструювання змісту уроку вчитель сам практично не здійснить, у нього для цього просто немає часу. Очевидно, завдання методики викладання кожного конкретного предмета власне і полягає в тому, щоб описану процедуру реалізувати для всіх блочних тем програми у вигляді технологічних карт. Завдання учителя — практично реалізувати ці технологічні карти на кожному конкретному уроці. Для цього необхідні і великі знання, і бажання, і досвід, і мистецтво.

Підсумок. Науковці, розробляючи теорії уроку, намагалися дати відповідь на такі питання: з яких елементів складається урок та чим відрізняється послідовність розташування цих елементів. "Бачення" різних педагогів даних проблем не збігається, тому єдиної теорії уроку немає. Проте, яка б теорія не була, вона не може обійти того очевидного факту, що кожен урок має свою стратегію і свій зміст. Очевидно, зміст, стратегія та реалізація дидактичного циклу і є тими елементами, які можна виділити у кожному уроці.