Политол глоссарий

МОРГЕНТАУ, Ганс (1904 - 1982) – американський політолог, класик політичної науки в області міжнародних відносин, один з батьків – засновників школи «політичного реалізму». Його бачення зовнішнього світу і закономірностей, що ним керують, базується на трьох постулатах: головним суб'єктом міжнародних відносин є національна держава, що проявляє свої інтереси в категоріях сили; наслідком цього, внутрішньою пружиною, що рухає міжнародні відносини, стає боротьба держав за максимізацію свого впливу в зовнішньому середовищі; оптимальним її станом є міжнародна (регіональна) рівновага сил, що попереджає утворення національної чи коаліційної сили, яка перевершує існуючі держави і їхню коаліції, що досягається ( свідомо чи несвідомо) політикою балансу сил. Ці ідеї були викладені Моргентау в його фундаментальній праці «Міжнародна політика» (1948).

МОСКА, Гаетано (1858-1941) - італійський дослідник, один з основоположників політології. Поряд з Парето є творцем сучасної теорії еліти. Визначає вічність поділу суспільства на класи - "панівний політичний клас" та керована, неорганізована більшість. Вважає міфом такі поняття, як народне представництво та суверенітет. Народовладдя, реальна демократія - утопія, не сумісна із законами суспільства та з людською природою. Влада, за згодом Моска, може бути від народу, для народу, але не може бути владою народу. Вважає, що пануючий клас - еліта, спираючись на "наукову політику", з часом буде формуватись не на майновій основі, а на ґрунті розуму, здібностей, освіти та заслуг своїх попередників. Але це в далекому майбутньому. Вважає, що оновлення еліти повинно забезпечувати стабільність суспільства. Висуває три варіанти динаміки "правлячого класу" ("увічнення " без оновлення, "увічнення" з оновленням, чисте оновлення), поєднуючи з двома формами державного правління - автократичною та ліберальною. Звідси - чотири типи держави: аристократично-автократична, аристократично-ліберальна, демократично-автократична і демократично-ліберальна. Моска підозріло ставиться до загального виборчого права, парламентаризму, критично - до демократичних інститутів.

Орлик, Пилип Степанович (1672 - 1742) - український політичний діяч, писар Генеральної Військової канцелярії, гетьман України. Здобув освіту в литовській школі та Києво-Магилянському колегіумі. З 1700 року - генеральний писар Військової канцелярії. Після поразки в битві під Полтавою емігрував за кордон, в 1710 г. його було обрано гетьманом.

В той же рік було створено першу в світі Конституцію, автором якої був П.Орлик. Цей документ має неабияке політологічне значення для розвитку політичної думки всього світу. Вперше в цьому документі було закріплено всі основні права та обов'язки жителів держави. Було окреслено політичну лінію Війська Запорозького та зовнішню політику держави. Були визначені основні засади розбудови держави на базі православної віри, доведено необхідність створення судової системи та системи соціального захисту. В Конституції закріплено також економічні відносини всередині держави між жителями та декларовано інститут наглядових рад за діями органів управління державою і окремими особами, що мають владу.

ОРТЕГА-І-ГАССЕТ, Хосе (1883-1955) - іспанський філософ, соціальний мислитель та публіцист; представник філософії життя та філософської антропології. Справжню реальність, що дає сенс людському буттю, вбачав в історії, трактуючи й в дусі екзистенціалізму, як духовний дослід без попереднього переживання. Один із головних представників концепцій "масового суспільства", "масової культури" та теорії еліти. В естетиці виступав як теоретик модернізму.

ОСТРОГОРСЬКИЙ, Мойсей Якович (1884 - 1919) – російський політичний соціолог, вважається одним з «батьків» партології. У 1902 в Англії вийшла у світ головна його праця «Про демократію й організацію політичної партії», що здобула йому славу серед політологів Європи й Америки. У період революції 1905р Острогорський відійшов від активної політичної діяльності і виїхав у США. Підсумком поїздки стала ще одна книга, що вийшла у світ в 1910р – “ Демократія і партійна система в США”. Острогорський думав, що тільки партії, організовані на принципах свободи і незалежності їхніх членів, можуть утворювати початки демократії, що життєздатна держава може виникнути тільки тоді, коли демократія наповниться моральною відповідальністю вільних і автономних особистостей.

Оуен, Роберт (1771-1858)- видатний англійський соціаліст – утопіст. У 1815 р. Оуєн виступив з проектом закону, який обмежовував робочий день для дітей та встановлював для працюючих дітей обов’язкове шкільне навчання. В 1817 р. Оуен зіставив доповідну парламентській комісії, в якій запровадив ідею трудової комуни як засіб боротьби з безробіттям. Сорок років пропагував Оуен ідеї соціалізму. Все життя присвітив інтересам працюючого класу, борючись за фабричне законодавство , за кращі умови праці. Оуен – єдиний з великих утопістів, зробивший спробу утопічної теорії , прилучити самих трудящих до справи соціалістичного перетворення суспільства. Основна праця “Новий погляд на суспільство”.

ПАРЕТО, Вільфредо (1848-1923) - італійський соціолог, економіст, політичний мислитель, один з фундаторів теорії еліт. Автор ряду праць та підручників політекономії і соціології («Соціалістичні системи», «Перетворення демократії», «Трактат із загальної соціології» та ін). Захоплювався спочатку доктриною лібералізму, вимагав свободи торгівлі і невтручання держави в приватні справи, потім розчарувався "у лібералізмі і дійшов висновку, що суспільство прямує до стадії криз і його може врятувати лише авторитаризм, насильницьке нав'язування нового порядку Згодом сформулював власну соціологічну систему, яка розглядала суспільство взяте в цілому, як певну систему. Основну увагу він зосередив на вивченні рушійних сил соціальних систем.” Почуття, на його думку, є справжніми рушіями людської історії. Вони незмінні, постійні і тому є тими елементами соціального оточення, які визначають соціальну рівновагу. Ці елементи він називав «резидуі» («залишки» ), тим самим вказавши на їх стійкість після того, як із соціальної дії вилучені всі раціональні міркування.

Пейн, Томас (1737-1809) просвітитель радикального напрямку. Народився у Великій Британіі. З 1774 р. мешкав у Північній Америці брав участь у війні за незалежність в Північній Америці, та Французькій революції. У праці “Здоровий глузд” (1776р.) відстоював ідею суверенітету людей і його право на революційне повстання. Довів необхідність розриву північно – американських колоній з Англією та створення ними незалежної республіки. Його ідеї знайшли місце в Декларації про незалежність США (1776 р.).

ПЛАТОН, Афінський (427-347 до н.е.) - давньогрецький філософ, родоначальник платонізму. Вчення Платону - перша класична форма об'єктивного ідеалізму. Твори Платону - високохудожні діалоги, найважливіші з них - "Апологія Сократа", "Федон", "Пір", "Федре" (вчення про ідеї), "Держава", "Політик" та ін. В "Державі" та "Політику" Платон виділяє сім типів. державного устрою. Перший ідеальний тип співжиття перебуває вище держави і законодавства і не потребує їх. З реально існуючих типів держави Платон два вважає вірними (монархія, аристократія), а решту чотири (тімократія, олігархія, демократія і тиранія) спотвореними. І якщо і "Державі" Платон ще допускає можливість здійснення справедливості держави, то в пізніших діалогах ця можливість пов'язується з далеким минулим.

Прокопович, Феофан (Елеазар) (1681-1736) - " церковний та суспільний діяч, письменник та вчений. Закінчив Києво-Могилянський колегіум (1698р.). Потім, прийнявши унію, продовжував навчання в Римському колегіумі та польських школах. З 1710 року перебував на посаді ректора Києво-Могилянського колегіуму. У 1716 році за викликом Петра І переїхав до Петербурга і фактично очолив православну церкву в Росії. З 1721 року - віце-президент Синоду. Брав участь в створенні Академії наук. В своїх трактатах та проповідях чітко і послідовно пропагував петровські реформи, доводячи їхню неминучість та необхідність для країни. Рішуче засуджував ворогів цих реформ. У віршованій трагедокомедії "Володимир" (1705р.) розробив історичний сюжет введення християнства на Русі. В образі князя Володимира підносив Петра І, як провідника прогресивних ідей, а в сатиричних образах - жерців, що відстоювали язичництво, осміював захисників старовини.

РОСТОУ, Уолт Уітмен (1916) – провідний американський економіст, соціолог і політичний діяч, автор теорії стадій економічного росту, індустріального суспільства. Знаходячись на позиціях технічного (технологічного) детермінізму, Р.У. визначив п’ять основних етапів, через які, на його думку, повинно у своєму розвитку проходити будь-яке суспільство, і які відрізняються різним рівнем технічного (технологічного) розвитку: а) “традиційне суспільство”, тобто аграрне суспільство з примітивним рівнем сільськогосподарського виробництва, науки і техніки; б) “перехідне суспільство”, коли створюються передумови “зсову” (первинне накопичення капіталу, зріст продуктивності сільськогосподарської праці та ін.); в) стадія “зсову”, тобто період промислової революції; г) стадія “зрілості”, тобто індустріальне суспільство, коли йде бурхливий розвиток, поява нових галузей, широке впровадження досягнень науки і техніки та ін.; д) суспільство “високого масового споживання”, в якому на перший план просуваються проблеми не виробництва, а споживання, сфери послуг. Ця теорія Р. отримала подальший розвиток в концепції постіндустріального суспільства. Основні праці Р.У.: “Стадії економічного зросту. Некомуністичний маніфест” (1960) і “Політика і стадії зросту” (1971).

Руссо, Жан-Жак (1712-1778), французький письменник та філософ. З позиції деїзму осуджував офіційну церкву та релігійну нетерплячість. В творах “Роздуми про походження і засади нерівності між людьми” (1755), “Про суспільний договір, або принципи політичного права” (1762) та інших, Руссо виступав проти соціальної нерівності, деспотизму королівської влади, ідеалізував звичайний стан загальної рівності та свободи людей, розруйноване введенням приватної власності. Держава, згідно Руссо, може виникнути тільки в результаті угоди вільних людей.

САРТОРІ, Джовані (1924) – італійський політолог, починаючи з 60-х років набув стійку репутацію одного з найвизначніших фахівців з теоретичних проблем політології і, зокрема, з теорії демократії. С. – автор ряда порівняльних досліджень політичних систем Італії та інших країн Заходу, політичних інститутів, політичної поведінки в демократичних країнах.

Сен–Сімон, Анри (1760-1825) французький соціаліст-утопіст. В юнацтві брав участь в американській війні за незалежність. В своїх творах “Листи Женевского мешканця до сучасників”, “Про промислову систему» та ін. Сен–Симон виступав проти непродуктивних класів (дворянстві, духовенстві, буржуазії). Сен–Симон висунув проект політико-економічної системи без анархії на виробництві. Держава керувала б речами (праця обов’язкова для всіх), але в той же час зберігалась би приватна власність. На чолі держави – вчені та “індустріали” , тобто фабриканти та робітники.

СПЕНСЕР, Герберт (1820-1903) - англійський філософ і соціолог, один з родоначальників позитивізму, засновник органічної школи в соціології, ідеолог буржуазного лібералізму. Класову побудову суспільства та виникнення в його межах різних інститутів Спенсер трактував по аналогії з живим організмом, для якого характерним є розподіл функцій між органами. Основним законом Спенсер вважав закон виживання найбільш пристосованих суспільств та своєї концепції еволюції виводив найбільшу пристосованість "диференційованого" (тобто, поділеного на класи) суспільства. Спенсер - супротивник соціалізму, вважав революцію "хворобою" суспільного організму.

Токвіль, Шарль Алексіс де (1805-1859) - французький державний діяч, історик та політичний мислитель. Автор декількох фундаментальних праць, в першу чергу “Демократія в Америці”(1835-1840), “Спогади” (1854) і “Старий порядок і революція”. Найбільший вплив на світову політична думку здійснила його праця “Демократія в Америці”. Залишився прибічником конституційної монархії. Аналізуючи соціально-політичні інститути, Токвіль прийшов до висновку , що ефективність американської політики в тому , що владу вона віддала більшості , затвердила загальне виборче право та законодавча влада видала закони, які задовольняють цю більшість. Разом з тим він висвітлював і на небезпеку тиранії більшості. Існування демократичних інститутів пояснював географічним положенням США, а також законами та звичаями. Він рахував , що безпосередньо через вплив релігії можна буде врятувати волю від наслідків рівності. Продовжив європейську традицію заперечності того , що французька революція є джерелом соціального прогресу, він вважав, що і мирним шляхом можна зігнати феодалізм із Франції.

ТОФФЛЕР, Олвін (1928) - американський соціолог і публіцист, один з авторів концепції "постіндустріального суспільства", за його термінологією - "зверхіндустріальної цивілізації". Тоффлер стверджує, що веде до безперервного оновлення соціальних відносин та створенню зверхіндустріальної цивілізації. Тоффлер приходить до висновку про нездатність державно-монополістичного капіталізму впоратись з породженими науково-технічною революцією економічними суперечностями та соціальними конфліктами, що набирають форми глобальних конвульсій; стверджує, що в умовах постіндустріального суспільства людство вступило в еру зміщення влади, коли поступово розпадаються всі існуючі в світі владні структури і зароджуються принципіально нові. Провідним фактором формування влади стають знання, а не сила та багатство. Вважає можливим створення справедливого суспільства в процесі радикальних демократичних реформ капіталізму.

ТУРЕН, Ален (1925) – французький соціолог. Структурно-функціональній школі протиставив “акціоналізм”, підкреслюючи роль “історичного суб’єкта” в створенні соціальних цінностей. Прихильник концепції постіндустріального суспільства.

Уінстенлі, Джеральд (1609- 1652) ідеолог руху диггерів в 1648р. Він був послідовником, а також відчутно обновив традицію , що запровадив Т.Мор. На базі аналізу здійсненого ним соціально-економічного положення та подій політичного життя Англії, створив проект конституції такої республіки, яка базувалась би на співвідносинах суспільно-колективної власності. В антибуржуазному дусі виклав концепцію звичайного права, відобразив потяги пролітарізуючихся мас трудящих. Він вважав , що люди по природі рівні і мають однакові права на землю, а їх праця єдине джерело усіх багатств. Його головна праця “Закон свободи”.

ФОМА, Аквінський (1226-1274) – провідний теолог християнської церкви. Вважав, що розуміння Бога можливе тільки через вивчення його створінь. Особливе місце в його вченні займають докази буття Бога, які він, будучи систематизатором схоластики, висловив в прозорій системній формі. Всього нараховувалось п’ять доказів: повинні існувати Першодвигун, Першопричина, абсолютна Необхідність, абсолютна Досконалість, Керуючий початок. Душа людини є чиста форма без матерії, вона духовна, безтілесна і безсмертна.

ФРАНКО, Іван Якович (1856-1916) – український письменник-гуманіст, публіцист і перекладач, доктор філософії Венського університету. Відіграв значну роль в популяризації соціал-демократичної ідеології в Галиції, за що переслідувався владою, учасник національно-визвольного руху в Галиції. Під впливом драгомановських ідей разом з Н.Павликом заснував Радикальну партію – першу політичну партію в Україні. Її програма відображала ідейні основи соціал-демократії європейського зразку. Політична діяльність І.Франка була спрямована на захист інтересів українських селян і найманих робітників. Ці ж ідеї знаходили відображення і в літературної творчості. Зокрема, у віршах (“З вершин і низин”, 1887, “З дней печалі”, 1900), поемах (“Смерть Каїна”, 1889; “Іван Вишенський”, 1900; “Моісей”, 1905) мотиви соціальної боротьби, звертання до національних і біблейських образів. В оповіданнях (збірка “Борислав”, 1877), повістях і романах (“Борислав сміється”, 1881-82), п’єсах (“Вкрадене щастя”, 1894) співчування селянству і робочому руху, критика державних і політичних інститутів, моральних принципів владу маючих.

ФРЕЙД, Зигмунд (1856-1939) – до концептуального ядра теорії Фрейда відносяться концепція психоневрозу і вчення про психічний апарат, що базується на ідеї несвідомого. Наріжний камінь теорії Фрейда – вчення про лібідо і дитячу сексуальність. Вчення Фрейда, не будучи суворо філософським, має значний потенціал світосприйняття. Він пов’язаний, поперед всього, зі специфічним осмисленням людини і культури. В основі його знаходилось переконання Фрейда в антагонізмі природного початку в людині, сексуальних і агресивних імпульсів несвідомого, з одного боку, і, з іншого боку, культури. Психологічні і соціологічні погляди Фрейда мали великий вплив на мистецтво, соціологію, етнографію, психологію і психіатрію першої половини ХХ ст.

Фур’є , Шарль (1772-1837), французький соціаліст - утопіст. В своїх творах “Теорія чотирьох рухів” (1808), «Новий світ»(1829) Фур’є критикував капіталістичну систему и запропонував іншу систему , що дає можливість розгорнути всі людські здібності. Основним осередком цієї системи повинна стати “фаланга”, єднаючи в собі сільське господарство з мануфактурою, де праця повинна бути організована на вільних починаннях. Фур’є висловив декілька геніальних ідей: про скасування в майбутній спільноті протиріччя між містом та сілом, введенні позмінної праці , трудове виховання. Система Фур’є зберігала приватну власність і здійснювалась мирним вихованням людей.

ШЕВЧЕНКО, Тарас Григорович (1814-1861) – визначний український поет. Основоположник української літератури і української літературної мови. Революціонер-демократ за поглядами, виступав проти царизму і помісництва, за незалежність українського народу. Залишив багату літературну спадщину.

ШУМПЕТЕР, Йозеф (1883-1950) – американський економіст і соціолог. Історію політекономії розглядав як процес зростаючого розвитку аналітичного апарату і методів дослідження економічних явищ. Відомий концепцією економічної динаміки, центральне місце в якої відводиться підприємницької функції, Ш. продвинув теорію “ефективної конкуренції”, яка відображає риночний механізм в епоху “великого бізнесу” як плодотворну взаємодію сил монополії і конкуренції, що базуються на нововведеннях і придають особливий динамізм економічному розвитку. Йому належать динамічна концепція циклу, де циклічність розглядається як закономірність економічного росту. Марксистській теорії соціалістичної революцій Ш. намагався протиставити думку про неминучість поступової трансформації приватнопідприємницького капіталізму в економічну систему, розвиток якої буде регулюватися і спрямовуватися державою.