Буткевич О.В. Історія міжнародного права_Частина 1

Якщо в подальші історичні періоди, зокрема в сучасному міжнародному праві, договірні норми складаються переважно з диспо- ї'Зиції, в той час як їхня санкція може міститися в іншому правовому

;акті або навіть іншій галузі, то в стародавні часи норми міжнарод- ного права частіше містили всі структурні елементи, або ці елемен-

ти закріплювались в одному правовому акті (договорі). У старода- : вній період за нестійких міжнародних відносин суб'єкти міжнарод- ? ного права намагались закріпити кожне конкретне зобов'язання, а

. отже, кожну норму відповідною їй санкцією.

; праві відомі принципи: пізніша норма має перевагу перед поперед- і ньою (1300 р. до н. е. було укладено договір між хетським царем ! Муваталісом з правителем Кіццуватни Сунасурасом, що замінив собою попередній договір Суппілуліуми; договір царя хетів Мур- \ силіса II з правителем Амурру Дуппі-Тешубом 1340 р. до н.е. замііЬив договір 1380 р. до н.е. між їхніми попередниками), у таких Документах наголошувалося на пріоритеті положень останнього з [укладених договорів перед попереднім; правопорушення породжує ^відповідальність (норми Тель-Амарнського дипломатичного листування, норми давньоіндійської дхарми, китайської системи правил Щі)\ добросовісного виконання зобов'язань (цей принцип виникає 'Одним з перших для регулювання міжнародних взаємин і починає "проявлятись уже в перших міжнародних звичаях, а згодом закріплюється майже в кожному міжнародному договорі). Деякі загальні 'Принципи права лише проходили своє становлення в стародавній |геріод: ніхто не може бути суддею в своїй справі (в договорі Мур- :^Иліса II з правителем Хапалли Таргасналлісом 1355 р. до н. е.) та -jfc. Питання узгодження попереднього і наступного правових актів Іфегульовувалися саме загальними принципами права.

У Особливістю нетипових, або квазіджерел, міжнародного пра- Я& в стародавній період є те, що різні їхні види властиві для різних ((регіонів. Так, на Близькому Сході поширеним квазіджерелом було Ряпломатичне листування між суверенами (хоча його можна також Розглядати як вид квазідоговору). Крім нього, на формування між-

••ародно-правових норм впливали релігійні (молитви, настанови, дРЯятви, гімни) або світські суспільно важливі джерела (одностоВр>нні акти правителів чи інших посадових осіб, військові клятви,

1 3 1

Бугкевич О. В. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

громадянські присяги). Більшість із цих квазіджерел залишилися лише в стародавньому періоді і з часом зникла взагалі або перестала відігравати роль у міжнародному праві. У них, як і в міжнародних договорах, фіксували існуючі загальновизнані звичаї. Часто прийняті таким чином у внутрішній практиці держав звичаї ставали опосередковано квазіджерелами міжнародного права. У них трапляються посилання на норми міжнародного права, такі як бажаність мирного співжиття народів (єгипетський гімн Атону), рівності різних країн та їхнього населення (єгипетський гімн Нілу, шумерська молитва богині Іштар), добросовісного виконання своїх обов'язків (єгипетська молитва на божественну милість), дотримання і поваги встановлених правових приписів (молитва Ашурбаніпала богу — Сонцю), недоторканості торговців і подорожуючих (ассирійський гімн богу — Сонцю), неминучості покарання за недотримання чи порушення приписів права (аккадська молитва «До всіх богів», молитва хетського царя Мурсиліса). В Індії до таких джерел належать релігійні гімни (Рігведа), сказання та легенди (Упанішади); в Китаї — правила управління країною, правила ведення військових дій, що мають конкретне авторство.

Певне значення в міжнародно-правовому регулюванні відігравали і окремі джерела внутрішнього права стародавніх держав. Останні часто виступали квазіджерелами стародавнього міжнародного права. Так, норми оголошення, ведення, закінчення війни, статусу в ній цивільного населення тощо містили, наприклад, клятви, присяги військовослужбовців (Стародавній Єгипет, Хетська держава, Месопотамія); правила ведення дипломатичних відносин, процедура надсилання дипломатичних місій містились у відповідних інструкціях, указах державної адміністрації та законах держав (Стародавні Єгипет, Індія, Китай); питанням міжнародної торгівлі, правилам та процедурі відсилання торговельних представників відведені інструкції відповідних торговельних відомств держав, присяги та правила ведення торговельної діяльності (Ассирія, Єгипет, Хетська держава) і т.п.

У стародавніх Індії та Китаї, де сформувалися сталі релігійнофілософські системи (буддизм та конфуціанство) квазіджерелом міжнародного права стала філософська та теологічна доктрина.

Першими і найбільш поширеними джерелами міжнародного права були міжнародний звичай і міжнародний договір. Обидва во-

132

Розділ I I I . Докласичне міжнародне право

ни являли собою обов'язкові для суб'єктів міжнародного права правила їхніх взаємин, що відображали згоду сторін на певну поведінку. Якщо міжнародний договір існував в усній і письмовій формі і присвячувався переважно конкретним питанням, то звичай був лише усним і втілював загальні положення стародавнього міжнародного права. Норми міжнародного права вже на етапах своєї по-

? яви і становлення вбирали в себе здобутки інших суспільних сис- : тем управління — релігії, моралі та ін.

;лення політичної організації суспільства, коли зовнішні зносини

!були несистематизованими, ситуативними, їхнє здійснення відбувалося за участі окремих членів племені (торговців, воїнів, осіб, що

рі' ренням політичних спільнот на рівні вождеств, протодержав, ранніх держав комплекс положень, які формували зовнішні права та

'обов'язки, набуває політико-правового характеру, а про їхніх носіїв вже можна говорити як про суб'єктів міжнародного права.

Свідченням міжнародної правосуб'єктності є договірна правоздатність. Так, уже міста-держави Месопотамії IV — III тисячоліть І до н.е. є першими історичними утвореннями, які вступають між со- I бою в активні правові взаємовідносини. Вони одержали назву но- I мових міст-держав (номів) і протягом часу їхня вагомість змінюва- I лась (Еннакале, Умма, Аван, Субарга, Аратта, Урук, Лагаш, Ебла, І Ніппур, Кіш, Ніневія, Ашшур, Митапні, Елам, Марі, Ямхада, Кат-

I на, Ешнуна, Ларса, Вавилон).

(Пізніше окремим питанням територіальної структури Ассирії, tea активно запозичила багато міжнародно-правових напрацювань месопотамських міст-держав, став статус її міст, з якими царі укла- I дали спеціальні договори, надаючи їм вільний статус, щось на зразок

ІМагдебурзького права. Ассирія надавала великого значення статусу

ІМіст (так, на завойовані провінції ассирійські царі часто переносили І; Столицю з метою їх швидкого підкорення). Хоча ці утворення, ско- |ї>іше, не повноправні суб'єкти міжнародного права, проте вони ма-

I Ють особливий міжнародний статус (цивільне населення захоплених І Територій, що жило в містах, якими управляли царі, ассирійці вва- I Жали рівним собі, і щодо нього існувало гуманне поводження у війні), ї * Незалежно від свого політичного статусу всі стародавні держа- I Ви та державоподібні утворення володіли договірною правоздатні-

1 3 3

стю, але в залежних держав вона мала функціональний характер: вони укладали угоди та договори переважно з питань допомоги державіметрополії.

Устародавній період інститут правосуб'єктності охоплює велике коло суб'єктів, відповідно до регіону: суверен (правитель) —

урегіоні Близького Сходу і Малої Азії; царі, союзи країн — в Китаї, Індії; в античній Греції і Месопотамії — міста, номи, храми (в Греції — ще й оракули); фараон, візир, ном — у Єгипті тощо. Суб'єктами міжнародного права були державоподібні утворення (міста, номи, країни з обмеженим суверенітетом), правителі, союзи (ліги) держав чи державних утворень (у тому числі тимчасові суб'єкти міжнародного права — конференції, з'їзди правителів держав); у різних регіонах існував ряд нетипових суб'єктів міжнародного права. Часто в одному регіоні відносини підтримувалися між суб'єктами з різним характером влади (світським чи релігійним), різною сутністю влади (общинною чи політичною), які могли представляти різні історичні епохи еволюції (локальні групи, родинні клани, общини, вождества держави і т. д.).

Устародавньому міжнародному праві характерним, класичним суб'єктом був суверен, правитель: їм належала нормотворча функція (від свого імені суверени укладали міжнародні договори, інші міжнародно-правові акти). Окремим, а в певні періоди — найпоширенішим видом міжнародних договорів був обмін особистими листами між правителями стародавніх держав, функція одноосібного контролю і здійснення зовнішньої політики та торгівлі («палацовий» характер економіки та дипломатії). Міжнародна відповідальність також часто покладалася на правителів держав, а не на державу в цілому. Вже починаючи з IV тисячоліття до н. е., формується ієрархічна співпорядкованість таких суб'єктів. Чи не вперше цей процес завершився в Месопотамії, де правителі міст (лугалі, енсі) почали виділятися за своїм міжнародним статусом: перші представляли держави Месопотамії у відносинах з державами інших регіонів, в той час як на енсі покладалося здійснення управління всередині месопотамських міст і рідко — врегулювання відносин між ними. Таку практику запозичили хети. У Мемфіській стелі про похід фараона Єгипту Аменхотепа II в Сирію та Палестину (1484 р. до н. е.) окремо наголошується на підкоренні правителів та завоюванні їхніх країн (перше розглядалося як акт правовий, а друге — як фактична військова перемога).

1 34

:

Розділ I I I . Докласичне міжнародне право

\ -

і тичних шлюбів.

!Для Китаю характерним суб'єктом міжнародного права поряд із

г державою (чи державоподібним утворенням) були союзи. До сою- I зів, як тимчасових суб'єктів міжнародного права можна віднести і спільні зустрічі, ради правителів. Відомі також давньогрецькі сою- I зи: релігійні (амфіктіонії) та військові (наступальні — симахії, оборонні — епімахії). Аркадський релігійний союз мав власну ар-

гтаких відносин, як обмін подарунками та односторонні подарунки і

Іданина: якщо перший існував між юридично рівними правителями і (Хетського царства і Єгипту, Миганні, Вавилону), то другі були обов'язком залежного щодо свого васала (як це було між державою

f хетів і о. Кіпром — Аласією, Арцавою та іншими). У стародавніх > державах-гегемонах (Єгипті, Хетській державі, Ассирії та ін.) було \ створено спеціальний апарат чиновників, в чиї функції входив на-

; гляд за збором данини. Безпосередньо ж функцію збору данини (чи

:контролю за ним) виконували правителі підлеглих країн (Палести- \ ни, Сирії, Фінікії, Митанні та ін.). Особливістю цих відносин було те, що збирання й виплата данини обов'язково оформлювались від-

• приклад, договір царя хетів Мурсиліса II з правителем Амурру Ду- ; ппі-Тешубом 1340 р. до н.е. та ін.). Ці самі риси данини дають змо- f гу розглядати ЇЇ як окремий вид зовнішньоекономічної діяльності j держав та інститут торговельного права стародавнього періоду.

Характер васальних відносин потребував від залежного царя ^надавати державі-суверену всебічну підтримку. Так, союзним до-

• говором царя хетів Суппілуліуми І з царем Амурру Азірасом (1380 р.

135

твою власну (душу, твоїх людей, себе самого) і твою власну країну, (таким же чином) захищай і душу царя, людей царя, самого царя країни [хетів]. У майбутньому захищатимеш (ти Азірас царя країни хетів) і країну хетів (моїх синів і моїх онуків)». У відповідь на таку широку підтримку Хетська держава, в свою чергу, виступала гарантом безпеки залежної країни: «Той, хто живе в мирі із Сонцем, буде також жити в мирі з тобою. Але той, хто є ворогом Сонця, хай буде також ворогом твоїм». Якщо обмежена міжнародна правосуб'єктність залежної чи напівсуверенної держави передбачала обмеження її зовнішнього суверенітету з боку і в інтересах метрополії, то втручання в її внутрішні справи практично не допускалося.

Відомі приклади створення васальними державами союзів між собою, які переважно були військового характеру.

Окремим, хоча й нетиповим суб'єктом міжнародного права виступали найбільш значні храми. Така практика була характерною для Стародавньої Греції, де великі релігійні центри виступали квазісуб'єктом міжнародного права. Такий інститут існував і на стародавньому Сході: Рамзес III подарував храму Амона в Карнаці декілька міст на території Ханаану, які після завоювання їх Єгиптом були особистою власністю фараона.

Інститут міжнародної правосуб'єктності, маючи спочатку суттєві регіональні розбіжності, з розвитком міжрегіональних відносин усе більше набуває спільних рис, властивих йому незалежно від регіону.

Одним з перших інститутів стародавнього міжнародного права, який виділився з інституту міжнародної правосуб'єктності, був комплекс норм, які регулювали питання міжнародного правона-

ступництва.

Його витоки виявляють уже на етапі формування таких політичних спільнот, як вождество і первинні царства. Це можна пояснити: в ще нестійких, політично слабко зорганізованих спільнотах правитель думає насамперед про забезпечення передачі своїх владних повноважень, статусу і прав своєму наступникові (частіше синові, рідше — братові чи іншому близькому родичу). Оскільки загальновизнаних звичаїв з цього приводу не було, то царі, вожді племен і народів прагнули гарантувати таке правонаступництво підтримкою іноземних правителів, з яким їх наступникам доведеться продовжувати розвивати відносини. Найзручнішим засобом для

1 36

Розділ I I I . Докласичне міжнародне право

цього слугував міжнародний договір (договір про правонаступництво Есахардона — 673 р. до н. е.; договір про правонаступництво Сеннахеріба — 683-682 pp. до н. е.; договір цариці Ассирії Закуту 669 р. до н. е. та ін.). Такі договори по-різному формулювали зо- бов'язання визнати правонаступником нового правителя, але суть норми була одна: на визначеного в договорі нового правителя поширюються права і обов'язки його попередника («Коли прийде час, «захищай» ти, Азірас, царя країни хетів і країну хетів (моїх синів і онуків)» — Договір царя країни хетів Суппілуліуми з правителем Амурру Азірасом, укладений після 1380 р. до н. е.).

На правонаступника покладалося зобов'язання, що після вступу на престол він має без затримки повідомити про це іншим правителям та зазначити, яким міжнародним договорам свого попередника він залишиться вірним. Ця норма збереглася і в сучасному міжнародному праві на випадок, коли змінюється режим правління в країні.

З інститутом міжнародної правосуб'єктності пов'язане питання міжнародного визнання суб'єкта міжнародного права. Як окрема Правова норма воно ще не склалося в стародавній період, але вже Можна говорити про передумови його формування. Особливої процедури міжнародно-правового визнання в стародавній період не , було.

фактом визнання нового суб'єкта міжнародного права слугували акти його визнання і ведення з ним міжнародних відносин: укладення з ним будь-якою іншою державою договору (правитель китайського царства Jly, уклавши договір з правителем царства Чен [у 711 р. до н. е., автоматично визнав його міжнародну правосуб'єктйість); визнання такого суб'єкта третьою державою мало вплив на визнання його всіма іншими суб'єктами міжнародного права, виІйання його як повноважної сторони військового конфлікту, за-

іошення нового суб'єкта міжнародного права брати участь у збо- х, конференціях глав держав (якщо суб'єкт — глава держави) або ийняття нової держави до міжнародного об'єднання держав (що відбулося з царством Чен на спільній конференції правителів ста- "давніх китайських царств у 710 р. до н. е.).

Інститут міжнародно-правової відповідальності. Міжнарод- •правова відповідальність (негативні юридичні наслідки, що наіють для суб'єкта, який порушив свої міжнародні зобов'язання), також усі основні риси цього інституту відомі стародавньому пе- оду. Найсуворіша відповідальність наставала за найбільш суттєві

1 37

злочини, спрямовані на підрив засадничіх устоїв міжнародного суспільства. Стародавні договори Лагашу й Умми 3100 р. до н. е., Рамзеса II і Хаттусиліса III 1270 р. до н. е., Нарамсіна (правителя Аккаду) з правителем Еламу (XXIII ст. до н. е.) та інші виділяють принцип, за яким порушення договірних зобов'язань є подвійним: перше — це порушення конкретного зобов'язання сторони договору, а друге — порушення цим самим основоположного принципу pacta sunt servanda.

Норми цього інституту були «розпорошені» по різних нормативних актах, що стосувалися різноманітних сфер співробітництва.

Устародавній період поняття міжнародно-правової відповідальності склалося скоріше як правовий принцип, за яким відповідальність настає лише в разі скоєння правопорушення.

Усвоїх міжнародно-правових актах єгиптяни вимагали щоб відповідальність за міжнародні правопорушення була рівноцінною. Досить частим явищем було затримання послів іноземного правителя (наприклад, Вавилону, Митанні, Амурру або Ассирії) при дворі фараона на тривалий час як заручників, як відповідь на таке саме затримання іноземними правителями послів фараона (вирішенню подібних ситуацій присвячена ціла низка документів Тель-Амарн- ського листування).

Джерелами міжнародно-правової відповідальності в стародавній період були міжнародні договори і звичаї.

У міжнародних договорах обов'язковою частиною було закріплення певних положень відповідальності за їхнє порушення. За структурою договору положення щодо відповідальності його сторін за протиправні дії зазвичай виділялися в окрему частину.

Одним з основних видів санкцій були воєнні репресалії. Проте сторони могли, за погодженням між собою, встановити взаємну відмову від застосування репресалій. Так, у договорі, укладеному між двома грецькими полісами Ентінеєю та Халеумом у 450 р. до н. е., встановлювалося, що договірні сторони відмовляються від застосування репресалій проти одна одної на своїх суходільних територіях та в портах, але не у відкритому морі. Суперечки, що можуть виникнути між ними, приписувалося вирішувати шляхом виплати штрафу, стягнення майна або судового розгляду.

Міжнародно-правовий статус іноземців. У стародавній період відбувається формування інституту міжнародної гостинності, чи статусу іноземців. Свідчення про правило гостинності відходять

1 38

Розділ III. Докласичне міжнародне право

ш|др міжплемінних відносин. Першими іноземцями, що прибували на Щ іериторію іншої держави, були представники торгівлі. Економічна W ЙОТреба, розвиток і вимоги міжнародних відносин зумовили надан-

*мешканців тієї чи іншої країни або представників відповідної релігії.

,* Спершу виникає абстрактне поняття іноземців — жителів іншої держави, в якому міститься уявлення про іноземця взагалі. Божест-

венні вірування стародавніх народів, як правило, полягали в тому, ' що боги створили всіх людей однаковими, рівними. В єгипетській ^ легенді III тисячоліття до н. е. говориться про те, що «всемогутній ' Бог ... створив усіх людей однаковими», а фігура офіцера Тота, ві- : дповідального за політику в іноземних державах (за часів фараона ; Тутмоса III), стала легендарною: його міфологічна діяльність поля- ' гала в забезпеченні іноземцям та жителям інших країн безпечного і проїзду, недоторканості їх життя, майна, житла тощо.

І' Навіть у випадках, коли одна сторона була залежною чи завойованою, права її жителів гарантувала метрополія. У договорі хет- -^ького царя Мурсиліса II і короля Амурру Дуппі-Тешуба (1340 р. ;;до н.е.) говориться, що в разі, якщо на території Амурру «війська [хетів чинитимуть зле, будуть обкрадати країну чи міста ДуппіТешуба», це є підставою для розірвання в односторонньому поряд-

договору.

fНе відповідає дійсності думка про повну безправність іноземців

<У стародавній період. «На всіх іноземців єгиптяни дивилися з пре- зирством»1, — писав К.О. Неволін; їхню «кровожерливість» пояс-

іійовали існуючим у них укладом життя, традиціями. Але один з : провідних богів єгипетського пантеону — Сет вважався покрови- телем іноземців, а самі єгиптяни активно сприймали звичаї, закони навіть елементи вірувань інших народів, з якими в них була най- більш активна взаємодія. Зазвичай іноземців було найбільше в екоВвомічно розвинутих центрах стародавнього світу — Месопотамії, дРІрдом — Вавилоні та Ассирії, Єгипті, Індії, Греції. Ставлення до Вїйоземців у цих країнах не могло бути ворожим з огляду на їхню

Ирю'єктивну відкритість іноземним впливам у різних галузях.

1 Неволин К.А. Полное собрание сочинений. — Спб., 1857. — Т. 2, с. 111.

1 39

У державах Близького Сходу іноземці (греки, фінікійці, іудеї, сирійці, лівійці в Стародавньому Єгипті; вавилоняни, лівійці, нубійці, митанні в Ассирії та ін.) проживали компактно, власними «колоніями» — поселеннями, які управлялись їхніми національними законами та звичаями, з власною адміністрацією, утворюючи щось на зразок національної автономії. Самі іноземці у відповідь наділялись обов'язком дотримуватися законів країни перебування.

За деякими договорами хетів установлювався принцип надання іноземцям рівного статусу зі своїми громадянами, за умови дотримання ними закону (договір царя хетів Суппілуліуми І з правителем Амурру Азірасом 1380 р. до н. е.).

Виникає ідея захисту іноземних мешканців від їхніх власних правителів. Формується категорія норм стосовно статусу біженців та втікачів, порядку надання притулку. Це спричинює появу особливої категорії іноземців — вимушених переселенців на територію іншої держави, статус яких був дещо схожим на відомий у майбутні періоди статус біженців. Таким іноземцям надавали притулок (інститут відомий Стародавньому Єгипту, Митанні, Хетській державі, Індії, Китаю), укладаються договори про видачу (невидачу) біженців, втікачів, утворюється процедура такої видачі і формуються її умови (договір царя хетів Суппілуліуми І з правителем Митанні Шаттівазою 1350 р. до н.е.).

Починає створюватись інститут відповідальності іноземців. У договорі між хетським царем Суппілуліумою І і правителем Амурру Азірасом говориться, що в разі скоєння жителями Амурру злочинів проти Хетської держави (в цьому випадку йдеться про злочини політичного характеру — підбурювання до заколоту проти існуючого правління) вони мали бути виданими хетській стороні.

У більшості стародавніх країн був дозвільний порядок в'їзду

суперечності між пережитками свідомості, що не приймала нічого іноземного, і вимогами розвитку міжнародних відносин, адже його появу спричинили як вимоги захисту особи іноземця, так і міркування власної безпеки. У державах-містах Месопотамії, а згодом в ассирійській державі при царській адміністрації сформувалася спеціальна ланка чиновників, які мали відповідати за чужоземців.

Практично в усіх регіонах стародавнього світу іноземців поділяли на окремі категорії. В міжнародній договірній практиці хетів

140