ЕКОНОМІКА І ПЛАНУВАННЯ конспект лекцій для студентів (оленич)

9) Оцінка ризику являє собою розділ плану, в якому робиться спроба

передбачити всі види ризику, з якими може зіткнутися підприємець при здійсненні своєї діяльності, з’ясувати можливі джерела цих ризиків і розробити заходи, по їх зменшенню і мінімізації втрат, які можуть бути викликані цими ризиками.

10) Фінансовий план являє собою центральний розділ бізнес-плану. Цей розділ покликаний узагальнити матеріали попередніх розділів і представити їх у вартісному виразі. фінансовий план включає ряд документів:

-прогноз обсягів реалізації;

-баланс грошових надходжень і платежів;

-баланс активів і пасивів фірми;

-графік досягнення беззбитковості тощо.

11) Стратегія фінансування являє собою розділ, в якому викладається відповідь на такі питання:

-які кошти необхідні для реалізації проекту?

-звідки намічається отримати дані гроші і в якій форми?

-коли можна очікувати повного повернення вкладених коштів і отримання інвесторами прибутку на них?

Бізнес-план повинен бути деталізованим. Складання бізнес-плану – це необхідність , що продиктована виробничою діяльністю та здійснюватись вона повинна спеціалістами, професіоналами при безпосередній участі бізнесмена. Робота над бізнес-планом – це робота над організацією виробничої діяльності.

Тема 4. Планування організаційно-технічного розвитку

Підвищення ефективності діяльності підприємства ґрунтується на досягненнях науки і техніки, передового, вітчизняного і зарубіжного досвіду. Наскільки цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних

вдосконалення діючих засобів виробництва, запровадження прогресивних технологічних процесів, передових форм і методів організації виробництва та праці і т. ін. Можна сказати, що НТП – це процес нагромадження та практичного використання нових наукових та технічних знань, це процес взаємопов’язаного сполученого комплексу “наука – техніка – виробництво - споживання”.

НТП у масштабах економіки й окремо узятих галузей реалізуються шляхом розробки і впровадження комплексних і науково-технічних програм. У рамках окремо узятих підприємств - у плані організаційно-технічного удосконалювання. Реалізація заходів цього розділу плану забезпечує підвищення ефективності виробництва .

Основною задачею розглянутого і пропонованих до впровадження заходів є зниження матеріальних, трудових, енергетичних витрат на виробництво, підвищення ефективності використання всіх ресурсів, ріст випуску , поліпшення якості і рівня техніко-економічних показників.

За типовим планом прийнята наступна класифікація заходів організаційно -

автоматизації виробництва: ( упровадження передових технологічних процесів, механізація й автоматизація важкої технічної праці, шкідливих виробництв; зниження трудомісткості продукції)

3.План вдосконалювання систем управління та організації виробництва: передбачає заходи щодо спеціалізації виробництва, вдосконалення системи оперативно-виробничого планування, внутрішньовиробничого обліку та ін.

4.План наукової організації праці передбачає удосконалювання організації робочих місць, удосконалювання поділу і кооперування праці; упровадження передових прийомів і методів; удосконалювання нормування й оплати праці;

застосування форм і методів матеріального і моральне стимулювання;

поліпшення умов праці, поліпшення трудової дисципліни; підвищення кваліфікації)

5.План заходів щодо економії матеріалів, палива й енергії;

6.План капітального ремонту і модернізації основних засобів.;

7.План науково-дослідних та експериментально-конструкторських робіт

8.План розвитку допоміжного виробництва;

9.План впровадження обчислювальної техніки і створення автоматизованих систем управління.

Пріоритетність заходів плану визначають соціальною та економічною

ефективністю їх, а також зменшенням негативного впливу на зовнішнє середовище.

Під економічним ефектом розуміють економію трудових, матеріальних, енергетичних і фінансових ресурсів, поліпшення умов навколишнього середовища і будь-які інші позитивні впливи, що сприяють підвищенню продуктивності праці, збільшенню випуску та прибутковості підприємства.

Під ефективністю заходу треба розуміти кожний позитивний цього вплив на техніко-економічні показники виробництва, умови праці, охорону природи. Методика розрахунку економічної ефективності передбачає наступні етапи:

1.Визначення всіх видів економії;

2.Визначення всіх видів експлуатаційних витрат і їх зміну;

3.Визначення показників ефективності заходів і їх вплив на техніко-економічні показники. ;

Економічна ефективність технічної реконструкції проводиться в декілька етапів

1)Економію із заробітної плати (Е з/п) визначають наступним чином:

Ез/п = ( 1 - 2) (1 + 100D ) (1 + 100Н ) В2

1, 2 – розцінка на операції або сумарна розцінка по групі операцій відповідно до і після впровадження заходу, грн.;

Д – розмір доплат та додаткової заробітної плати до тарифного заробітку,

%;

Н – відрахування на соціальні заходи, %; В2 – річний випуск продукції після впровадження заходів, од.

Розцінка на одиницю виробу:

Тст – тарифна ставка 1-го розряду, грн.

Ктар1; Ктар2 – тарифний коефіцієнт відповідного розряду до та після впровадження заходів;

N1 ; N2 – норма часу на виріб, відповідно до та після впровадження заходів.

М – потужність двигуна, кВт/год; Тзм – тривалість зміни, год; Др – кількість робочих днів за рік;

С – ціна за 1 кВт/год електроенергії, грн. (приймається за даними підприємства);

– коефіцієнт корисної дії, який враховує втрати у трансформаторі, мережі, приймачі струму.

в) амортизаційні відрахування (Вам)

Вам = (Кв*Км а)/100;

де Кв – вартість одиниці устаткування, грн.; а – річна норма амортизаційних відрахувань, %.

г) Витрати на запасні частини та мастильні матеріали беруться в розмірі 10% від вартості обладнання:

Зміна експлуатаційних витрат.:

∆ З = ( З2 З1 ) *В2

В2 В1

Визначимо економію від зниження собівартості:

С = Э сум З

Величину збільшення прибутку ( П ) визначають як суму наступних складових:

А) зниження повних витрат ( С) С = 15016,64 грн Б) зростання прибутку за рахунок збільшення випуску продукції ( Пв );

Пв = В Под,

3. Термін окупності додаткових капітальних витрат:

Тдок = К

П

4. Коефіцієнт ефективності:

-нових капітальних витрат

Кеф = 1

Токн

- додаткових капітальних витрат

Кеф = 1

Токд

5. Приріст продуктивності праці.

∆ПП = NN12 *100 - 100

6. Річний економічний ефект:

Ер = С - Ен * К

Одержані в результаті визначення економічної ефективності запланованих заходів показники економії чи додаткових витрат враховують при розробці інших планів підприємства.

Запровадження заходів плану організаційно-технічного розвитку пов’язано з витратами, які бувають трьох видів: капітальні, поточні та експлуатаційні.

До капітальних відносять витрати на основні фонди, у тому числі на устаткування та розширення виробничої площі; до поточних - одноразові витрати, що пов’язані з впровадженням заходів, але не збільшують вартості основних фондів; до експлуатаційних – витрати, які мають місце протягом всього часу дії заходу (амортизація витрати на електроенергію, витрати на поточний ремонт та обслуговування устаткування). Джерелом покриття цих витрат є власні кошти, позикові та залучені.

Тема 5. План виробництва, реалізації та послуг

Розробка плану виробництва і збуту продукції є найважливішим завданням комплексного планування соціально-економічного розвитку підприємства. Суб'єкти господарювання різних форм власності зможуть існувати в умовах ринку та постійно наростаючої конкуренції, якщо будуть виконувати головну вимогу ринку: виробництво продукції, товарів або послуг відповідного асортименту, обсягу та якості з урахуванням вимог ринку та наявних можливостей.

Під час планування виробництва і збуту продукції необхідно забезпечувати компроміс між можливістю випуску і збуту товарів, здатністю нової продукції заміняти стару, витратами на зберігання та транспортування ресурсів та готової продукції, витратами виробництва та прибутком і т.д.

На основі даних плану виробництва і збуту продукції на кожному підприємстві розробляються соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансово-інвестиційні та інші розділи поточного плану економічного і соціального розвитку підприємства. Головною вимогою при цьому є забезпечення збалансованості планових показників як по ресурсах, необхідних для виконання планових завдань, так і щодо термінів виконання планів.

Розробка плану виробництва і збуту продукції передбачає використання відповідних вимірників та показників випуску продукції.

Обсяг випуску продукції може визначатися в натуральних, умовних та вартісних вимірниках.

Натуральний вимірник характеризує фізичний обсяг продукції за складом та кількістю. Вимірниками обсягу продукції у натуральному виразі є штуки, пари, м2, кг, тони, десятки пар та ін. Вони використовуються при розрахунках необхідної кількості матеріалів, сировини, обладнання, чисельності працівників. Саме вони необхідні для пов’язання планів підприємства та його виробничих підрозділів.

Натуральний вимір обсягу продукції необхідний, але недостатній. Різновидністю натурального вимірника є умовний.

На підприємствах, де виробляється широкий асортимент продукції, з допомогою натурального вимірника не можна дати характеристику загального обсягу виробництва та його динаміку. Для цієї мети використовується умовний вимірник.

Як умовна одиниця виміру використовує вага, площа, трудомісткість одиниці певного виробу або обсягу робіт.

Універсальним є вартісний вимірник, в ролі якого виступає відповідна грошова одиниця. Розрахунки обсягів виробництва продукції у вартісному виразі дозволяють на єдиній ціновій основі порівнювати, аналізувати та визначати сумарний обсяг випуску різнорідної продукції.

Обсяг продукції у вартісному виразі на підприємствах різних галузей виробничої сфери визначається такими показниками, як товарна, валова, реалізована, ринкова продукція.

Товарна - це продукція, яка виготовлена за стандартами; технічними умовами, прийнята відділом технічного контролю та готова для реалізації. У товарну продукцію підприємства включаються: вартість готової продукції (ГП), а саме, продукції, яка на даному підприємстві пройшла всі стадії обробки, відповідає вимогам стандартів і технічних умов та має документ, який підтверджує її готовність; вартість напівфабрикатів, (ПФ), які відправляють іншим споживачам; вартість промислових робіт та послуг допоміжних підрозділів, (Пн.с.), які реалізуються іншим споживачам; інші роботи і послуги виробничого характеру (ІПн.с.); вартість переробки матеріалів замовника (С1 ).

Товарна продукція за умовними позначеннями може визначатися по такій формулі:

ТП = ГП + НФн.с. + Пн.с. + ІПн.с. + С1

Товарна продукція може виражатися в діючих або незмінних цінах.

Валова продукція включає товарну продукцію, зміну залишків незавершеного виробництва, вартість сировини і матеріалів замовника, а також деякі інші елементи в залежності від галузевих особливостей виробничої діяльності суб'єкту господарювання. Оцінюється вона в незмінних цінах.

Розраховується валова продукція (ВП) за такою формулою:

ВП = ТП + НВ + С2

де:

НВ- зміна залишків незавершеного виробництва; С2- вартість сировини і матеріалів замовника.

Обсяг реалізованої продукції визначається в діючих цінах. До його складу входять товарна продукція планового періоду за відрахуванням нормативних залишків готової продукції на складі та відгруженої, але неоплаченої на кінець планового періоду, та збільшена на суму фактичних залишків продукції на складах на початок планового періоду:

РП ЗГПП ТП ЗГПП ЗТВК

де:

РПобсяг реалізованої продукції, грн.; 3 ПГП , 3 КГП - залишки готової продукції на складах відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

З ТВП ,З ТВК - залишки товарів, відвантажених, але неоплачених відповідно на початок

ікінець планового періоду, грн.

Всучасних умовах господарювання при розробці поточного плану випуску

ізбуту продукції на підприємствах, крім вищеназваних, використовуються інші показники: номенклатура продукції, коефіцієнт оновлення асортименту продукції, питома вага конкурентоздатної продукції, показник гатунку та ін.

Від того, яку продукцію і в яких обсягах виробляє суб’єкт господарювання, залежать його кінцеві результати діяльності, становище на ринку, конкурентноздатність.

Планування асортименту продукції передбачає використання наступних економічних понять: асортиментна політика, асортиментна модель, асортимент, номенклатура, товарна номенклатура, структура асортименту.

Асортиментна політика – це комплекс дій та рішень, які спрямовані на розробку стратегії та тактики поведінки виробника в напряму обґрунтування асортименту продукції, яку передбачається виготовляти. В основу цього покладено процес перетворення інформації про попит та конкурентноздатність продукції в прийняття рішення про її виробництво.

Саме в асортиментній політиці сконцентровані основні напрями розробки поточного плану виробництва продукції. Вона передбачає вирішення таких важливих завдань покриття попиту конкурентних груп споживачів; гнучке реагування на вимоги ринку; забезпечення фінансової стійкості підприємства та ін.

В процесі поточного планування випуску і збуту продукції, крім обґрунтування та регулювання асортименту, важливим є питання якості продукції. Якість як економічна категорія, характеризує сукупність властивостей, що обумовлюють міру придатності даної продукції задовольнити потреби у відповідності до свого призначення. В практиці економічної роботи підприємств для характеристики якості продукції використовується коефіцієнт сортності ( К с ).

Необхідною умовою при плануванні випуску і збуту продукції є система показників, які відображають конкурентоспроможність товару.

Конкурентоспроможність – це сукупність властивостей, що зумовлюють міру здатності даної продукції випереджати за якістю, споживчими властивостями та прибутковістю вироби-конкуренти.

Для того, щоб досягти рівноваги між попитом на продукцію та її пропозицією, необхідно забезпечити збалансованість виробничої потужності і виробничої програми.

Виробнича програма підприємства – це розгорнутий план виробництва та поставки продукції споживачам в плановому періоді. В ній подана система розрахунків та показників обсягів продукції запланованих асортименту, номенклатури, якості.

Виробнича програми кожного цеху розробляються, виходячи із його спеціалізації, особливостей технології, техніки, організації праці виконавців які притаманні продукції, що виробляється. При умові, що в цеху використовується поточна форма, організації виробництва (наприклад, швейна, взуттєва, галузі), плановий обсяг виробництва продукції залежить від кількості робочих місць в потоку; фонду робочого часу одного виконавця та нормативу трудомісткості виробу:

де:

продукції, то виробнича програма цеху розраховується як сума планових завдань даним потокам у вартісному виразі.

Кожний суб’єкт господарювання повинен при формуванні виробничої програми забезпечити максимальне використання ресурсів і отримання найкращих результатів.

Визначення виробничої потужності, яка буде функціонувати в плановому періоді, є найважливішим етапом техніко-економічного обґрунтування поточного плану випуску продукції. Правильне планування використання виробничих можливостей підприємства має важливе значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, але й у стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами.

В економічній літературі подані різні трактування поняття “виробнича потужність”. В той же час загальним у всіх формулюваннях є визначення виробничої потужності як максимально можливого випуску продукції відповідної якості, який може бути досягнутий при умові використання прогресивного режиму роботи.

При плануванні виробничої потужності необхідно виходити з того, що вона формується під впливом багатьох чинників, а саме:

-розміру виробничої площі;

-кількості устаткування, стану його фізичного та морального зносу;

-продуктивності устаткування;

-нормативної бази;

-режиму роботи;

-номенклатури асортименту і якості продукції;

-форм та методів організації виробництва і праці та ін.

Виробнича потужність підприємства визначається як сума потужностей провідних підрозділів (цехів, дільниць, груп устаткування) з обов’язковим урахуванням заходів щодо ліквідації “вузьких місць”.

Провідний підрозділ – це цех або дільниця, де виконуються основні технологічні операції по виготовленню продукції, витрачається найбільша частка сукупної живої праці і зосереджена значна частина основних виробничих фондів підприємства.

Методика розрахунку виробничої потужності визначається галузевою специфікою суб’єкта господарювання.

Так, наприклад, в швейній промисловості виробнича потужність визначається кількістю робочих місць. Машинний час при виконанні операцій на цих підприємствах в середньому складає не більше 40 %, пропускна спроможність на таких операціях залежить не від технічної характеристики та