_TPLab_My_Посібник

Останнє вiдмiнне від нуля в цьому ланцюгу (cn) i буде шуканим. При цьому весь процес закінчиться за скінченне число кроків, оскільки натуральних чисел, менших числа b, – скінченне число.

Приклад 2. Додавання цілих чисел. Вхiднi дані – цифрові записи натуральних чисел у вигляді послідовності знаків: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, які називаються цифрами.

Наприклад, 71, 935, 01026. Правила додавання можна сформулювати так:

1.Для фіксованих цифр доданків з врахуванням цифри перенесення записати відповідну їм цифру суми i відзначити нове перенесення (якщо воно є).

2.Фіксувати наступні вліво цифри доданків i місце нової цифри суми.

3.Повторити виконання правил 1 i 2, поки не будуть вичерпані всі значущі цифри доданків i перенесення.

1.6. СПОСОБИ ЗАПИСУ АЛГОРИТМУ

Для запису (подання) алгоритмів використовують наступні способи:

словесний або вербальний;

аналітичний – у вигляді формул;

псевдомова (псевдокод) - це неформальна мова опису алгоритму, в якій використовують ключові слова та конструкції поширених мов програмування, але нехтують неістотними для розуміння алгоритму деталями та правилами синтаксису. Мова програмування доповнюється природною мовою, компактними математичними позначеннями;

схемний:

блок-схеми – у вигляді спеціальних символів (геометричних образів), визначених стандартом;

граф-схеми – у вигляді мережі Петрі або скінченного зв’язного орієнтованого графу, вершини якого відповідають крокам алгоритму, а дуги задають порядок слідування вершин;

структуровані блок-схеми – у вигляді структурограми або діаграми Насі-Шнейдермана (Isaac Nassi

– Ben Shneiderman).

Найбільш поширеним є графічний спосіб запису алгоритму у вигляді блок-схем.

Означення 2. Блок-схема алгоритму – графічне зображення його структури, в якому кожний крок процесу перетворення даних подається у вигляді спеціального графічного символу (геометричного образу).

Правила виконання блок-схем алгоритмів регламентує ДСТУ 2938-94, графічні символи, що використовуються для позначення кроків (операцій перетворення вхідних даних), регламентує ДСТУ 2940-94, ДСТУ 2941-94. Графічні символи можуть мати порядкові номери, що проставляються в лівій частині верхньої сторони зображення. Усередині символу дається опис відповідного етапу, якщо він є не занадто громіздким. У противному разі такий опис наводиться в додатку до схеми. Запис усередині символу або поруч із ним потрібно виконувати машинописом з одним інтервалом або креслярським шрифтом.

Графічні символи на схемі алгоритму з'єднуються направленими лініями потоку інформації. Основний напрямок потоку йде зверху вниз і зліва на право. Вихідна лінія може бути лише одна (виключення - блок перевірки логічних умов і блок модифікації). Лінії потоку поводять паралельно лініям зовнішньої рамки схеми і підводять, як правило, до середини графічного символу. Відстань між паралельними (рівнобіжними) лініями потоку має бути не меншою від 3 мм, між іншими символами – не меншою від 5 мм. Лінію потоку можна обривати, використовуючи на місці розриву з’єднувачі, якщо схему виконано на двох і більше аркушах, або якщо символи, які з’єднуються, розташовано на значній відстані один від одного.

Для графічних символів прийняті розміри:

Висота А= 10, 15, 20,.... мм;

Ширина В=1,5А (допускається встановлювати В=2А).

При необхідності збільшення розмірів схеми алгоритму допускається збільшення розміру А на число, кратне 5.

Перевагою блок-схем є те, що з їх допомогою можна наочно зобразити структуру алгоритму в цілому, відобразивши його логічну суть (показати розгалуження шляхів у розв’язанні задачі залежно від виконання деякої умови, відобразити багаторазове повторення окремих етапів обчислювального процесу). Особливо це важливо для задач економічного характеру і задач управління. Вони містять велику кількість операцій порівняння, логічних, арифметичних та інших операцій, і тому відразу важко встановити їх послідовність у процесі розв’язування задачі.

11

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)

Основні графічні символи, які використовуються для зображення блок-схеми алгоритму, приведені в додатку 1.

Інструментальні засоби створення блок-схем.

Сьогодні користувач має надзвичайно широкий вибір інструментальних засобів створення блоксхем алгоритмів – від найпростіших графічних редакторів до потужних систем автоматизованого проектування. Відрізняються вони за своїми функціональними характеристиками, сервісними можливостями та умовами розповсюдження (ліцензування). Відзначимо наявність досить зручних і функціональних засобів створення блок-схем в сучасних текстових редакторах (MS Word, KOffice.KWord, OpenOffice.Writer, LibreOffice.Writer тощо).

Окреме місце займають спеціалізовані програмні засоби створення блок-схем алгоритмів. Серед їх великого розмаїття відзначимо наступні: Dia (проект вільного програмного забезпечення Gnome – http://live.gnome.org/Dia), FCEditor.NET (http://fceditor.com), DiagramDesigner (проект MeeSoft – http://meesoft.com), yEdGraphEditor (компанія yWorks – http://www.yworks.com/en/index.html), MS Visio (пакет Microsoft Office).

1.7.БАЗОВІ СТРУКТУРИ АЛГОРИТМУ

Впрограмуванні відома теорема італійських математиків Корадо Бома (Corrado Böhm) и Джузеппе Якопіні (Giuseppe Jacopini), сформульована і доведена в 1966 році (Bohm Corrado and Giuseppe Jacopini. «Flow Diagrams, Turing Machines and Languages with Only Two Formation Rules». Communications of the ACM,V.9, May 1966, p. 366–371). про те, що будь-який виконуваний алгоритм може бути перетворений до структурованого виду, в якому хід його виконання визначається тільки трьома керуючими структурами – послідовною (слідування), розгалуження і повторення або циклу.

Ця теорема лежить в основі методології структурного програмування, основні положення якої в 1970-х роках розробили видатні вчені в області інформатики і теорії програмування, лауреати премії Тюрінга – нідерландець Е.Дейкстра (Edsger Wybe Dijkstra), швейцарець Н.Вірт (Niklaus Wirth) та англієць Ча́рльзЕнтоні Річард Хо́ ар(Charles Antony Richard Hoare).

Згідно з цією методологією:

1.Будь-яка програма є структурою, створеною на основі трьох базових структур (конструкцій):

послідовне виконання – однократне виконання операцій в тому порядку, в якому вони записані

втексті програми;

розгалуження - однократне виконання одної з двох чи декількох операцій в залежності від виконання певної заданої умови;

цикл – многократне виконання операції доти, доки виконується задана умова (умова продовження циклу).

В програмі базові конструкції можуть бути вкладені одна в одну довільним чином, але ніяких інших засобів керування послідовністю виконання операцій не передбачається.

Кожна конструкція являє собою блок із одним входом і одним або кількома виходами. Блок Слідування передбачає лінійне виконання операторів програми.

Блок Вибір являє собою точку прийняття рішення про подальший перебіг виконання операторів програми. Вибір здійснюється однією із трьох структур:

if (єдиний вибір)

if...else (подвійний вибір)

switch або case (множинний вибір)

Усі три структури при бажанні можна звести до однієї типуif. Блок Повторення реалізується одним із трьох способів:

структура while…do

структура repeat…until

структура for

Усі три структури можна звести до структури while…do.

Структурована програма складається із вищеназваних блоків за двома правилами: пакетування (вихід одного блоку з'єднується із входом наступного) і вкладення (будь-який блок може бути замінений на керуючу структуру вибору або повторення).

2. Фрагменти програми, які повторюються (або не повторюються, але є логічно цілісними обчислювальними блоками) можуть оформлятися у виді підпрограм (процедур чи функцій).

12

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)

В цьому випадку в тексті основної програми, замість поміщеного в підпрограму фрагмента, вставляється інструкція виклику підпрограми. При виконані такої інструкції виконується викликана підпрограма, після чого виконання програми продовжується з інструкції, наступної за командою виклику підпрограми.

3. Розробка програми здійснюється покроково, методом «згори донизу».

Спочатку записується текст основної програми, в якому, замість кожного логічно зв’язного фрагмента тексту, вставляється виклик підпрограми, яка виконуватиме цей фрагмент. Замість справжніх працюючих підпрограм, в програму вставляються «заглушки», які нічого не роблять. Отримана програма перевіряється і відлагоджується. Після того, як програміст переконався, що підпрограми викликаються в правильній послідовності (тобто загальна структура програми вірна), підпрограмизаглушки послідовно заміняються на реально працюючі, причому розробка кожної підпрограми здійснюється тим же методом, що й основної програми. Розробка закінчується тоді, коли не залишиться ні однієї «заглушки». Така послідовність гарантує, що на кожному етапі розробки програміст одночасно має в полі зору зрозумілу йому множину фрагментів і може бути впевненим, що загальна структура всіх більш високих рівнів програми вірна. При супроводі та внесенні змін в програму виясняється, в які саме процедури потрібно внести зміни, і вони вносяться, не зачіпаючи ті частини програми, які не зв’язані безпосередньо з ними. Це дозволяє гарантувати, що при внесені змін і виправленні помилок не вийде з ладу та частина програми, яка знаходиться в даний момент поза зоною уваги програміста.

Таким чином, структуровані програми містять всього сім типів керуючих структур, які з'єднуються всього двома способами. Такі програми легко створюються і тестуються. Розробка програм займає менше часу. Програми більш прозорі і легко модифікуються.

Означення 1. Обчислювальний процес (алгоритм) називається лінійним, якщо всі дії для одержання кінцевого результату виконуються послідовно одна за однією за заданою схемою.

Лінійні алгоритми (алгоритми лінійних обчислювальних процесів) включають тільки одну базову керуючу структуру – слідування, що означає, що керування послідовно передається від одного

функціонального (структурного) блоку до іншого.

Приклад блок-схеми лінійного алгоритму приведений на рис.1.

1

Початок

2

Введення

даних

3

Операція

4

Виведення

даних

5

Зупинка

Рисунок 1. Блок-схема лінійного алгоритму.

Означення 2. Обчислювальний процес (алгоритм) називається розгалуженим, якщо для одержання кінцевого результату передбачається вибір одного з кількох можливих напрямів обчислення залежно від результату перевірки деякої умови.

Розгалужені алгоритми містять крім структури слідування ще одну базову керуючу структуру – вибору. Умовою вибору напряму обчислень може бути будь-який вираз логічного типу, результатом обчислення якого є true (істина) або false (хибність).

На рисунках 2.а) та 2.б) приведені блок-схеми структур єдиного та подвійного вибору відповідно, а на рисунку 3 – блок-схема множинного вибору

Означення 3. Циклом називається послідовність операцій (дій), що неодноразово повторюється.

Означення 4. Обчислювальний процес (алгоритм), який містить цикл, називається циклічним.

Керування циклом (кількістю повторень) здійснюється за допомогою спеціальної змінної (їх може бути декілька) – параметра циклу. Величина зміни параметра циклу називається кроком циклу.

13

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)

Послідовність операцій, яка повторюється, називається тілом циклу. Кожне виконання циклу (прохід циклу) називається ітерацією.

Аналіз ні

ознаки

так

Операція 1

Операція 2

…

Операція n

Виведення даних

Рисунок 3. Блок-схема розгалуженого Зупинка алгоритму із структурою множинного

вибору.

В загальному випадку відомий інтервал допустимих значень параметра циклу:

пз ≤ пц ≤ кз,

де пц – параметр циклу (лічильник, керуюча змінна); пз, кз – початкове та кінцеве значення параметра циклу відповідно.

Тоді умовою закінчення циклу є вихід значення параметра циклу за межі заданого інтервалу допустимих значень, тобто керування циклом здійснюється на підставі порівняння поточного значення параметра циклу із заданим кінцевим чи початковим значенням.

Число повторень циклу визначається за формулою:

N = (кз - пз)/кц + 1,

де кц – значення кроку циклу.

Поточне значення параметра циклу обчислюється за формулою:

пц = пз + (k - 1) кц,

де k змінюється від 1 до N.

Якщо ж наперед відомо число повторень циклу, то крок циклу визначається за формулою:

кц = (кз - пз) / ( N-1).

14

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)

У циклі з передумовою спочатку перевіряється умова і, якщо умова виконується (логічний вираз приймає значення «true»), то виконується тіло циклу. Потім знову перевіряється умова і т. д. Виконання циклу припиняється, коли умова перестає виконуватися (логічний вираз приймає значення «false»).

Цикл з післяумовою працює аналогічно, але умова виходу з циклу перевіряється після виконання тіла циклу. Повторення тіла циклу відбувається тоді, коли умова не виконується (логічний вираз приймає значення «false»).

При організації ітераційних циклів необхідно забезпечити обов'язкове виконання умови виходу з циклу, тобто, збіжність ітераційного процесу. Для цього необхідно забезпечити вплив хоча б однієї з операцій тіла циклу на значення умови (повинна змінюватись хоча б одна змінна, яка входить в умову і виконує роль параметра циклу). В противному випадку відбудеться «зациклення» – цикл буде виконуватись нескінченно.

Так як зміна умови виходу з циклу (зміна значення параметра циклу) реалізується в тілі циклу, то, звичайно, в блок-схемах алгоритмів з ітераційними циклами блок модифікації параметра циклу відсутній. Але на приведених далі блок-схемах ми спеціально виокремили цю операцію, підкреслюючи її важливість.

І

Уfalse

true

Т

Рисунок 5. Блок-схема циклу з передумовою

Рисунок 6. Блок-схема алгоритму з циклом з передумовою.

16

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)

Початок

І

пз, кз,кц

Т

false

Тіло циклу

а)

Результат

пц = пц+кц (або пц=пц - кц)

Зупинка

б)

Рисунок 6. а) блок-схема циклу з післяумовою; б) блок-схема алгоритму з циклом з післяумовою.

17

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ СТРУКТУРНОГО ПРОГРАМУВАННЯ

2.1. ВИМОГИ ДО ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

Кожна лабораторна робота (починаючи з другої) передбачає виконання студентом та оцінювання викладачем наступних видів роботи:

1. Підготовка студента до виконання лабораторної роботи, яка включає:

освоєння теоретичного матеріалу, необхідного для виконання визначеного викладачем варіанту завдання;

аналіз вимог користувача (аналіз задачі на змістовному рівні);

синтез (побудова) математичної моделі об’єкта (процесу, явища), який досліджується в задачі;

синтез (побудова) математичної (інформаційної) моделівласне задачі;

вибір та обґрунтування методу розв’язування задачі та її аналітичний розв’язок (за умови існування);

обґрунтування структури алгоритму розв’язання задачі;

проектування специфікації змінних – опис (призначення, ідентифікатор, тип, діапазон значень) всіх змінних, які використовуються в програмі;

специфікація процедур і функцій (математичне значення або призначення, ім’я функції, синтаксис, семантика параметрів), необхідних для виконання завдання;

проектування алгоритму розв’язання задачі та запис його у вигляді блок-схеми;

обґрунтування структури програми;

проектування програми на мові Turbo Pascal (PascalABC, FreePascal) з інтерфейсом користувача та опрацюванням ситуацій аварійного завершення програми (текст програми з обов’язковими коментарями);

підготовка наборів тестових вхідних даних та розробка плану відлагодження програми.

2. Виконання лабораторної роботи в комп’ютерному класі, до якого допускаються студенти, які виконали всі завдання п.1 і яке включає:

набір тексту спроектованої програми в IDE (ІDE - Integrated Design Environment - інтегроване середовище проектування) Turbo Pascal (PascalABC, FreePascal);

компіляцію програми та виправлення помилок;

відлагодження програми за розробленим планом;

тестування програми на підготовлених наборах тестових вхідних даних;

перевірка правильності роботи програми (аналіз достовірності отриманих результатів).

3. Захист лабораторної роботи, який включає:

подання звіту про виконання лабораторної роботи (вимоги до оформлення звіту подані нижче);

відповіді на контрольні запитання;

відповіді на запитання, що стосуються даної роботи.

Захист лабораторної роботи відбувається у вигляді індивідуальної співбесіди викладача із студентом або письмової контрольної роботи.

Оцінюючи лабораторну роботу, викладач враховує:

рівень теоретичної підготовки студента;

правильність вибору методу розв’язування задачі;

правильність алгоритму;

наявність в програмі інтерфейсу користувача, коментарів та опрацювання ситуацій аварійного завершення;

правильність функціонування програм (достовірність отриманих результатів);

самостійність виконання роботи;

повнота та якість оформлення звіту;

своєчасність виконання та захисту роботи;

2.2. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ТА ВМІСТУ ЗВІТУ З ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ

Звіт про виконання лабораторної роботи оформлюється на стандартних аркушах паперу формату А4 друкованим способом або від руки (або в робочому зошиті за узгодженням з викладачем) і повинен містити:

титульний аркуш, зразок якого наведено в додатку; 18

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)

аналіз вимог користувача (аналіз задачі на змістовному рівні);

обґрунтування вибору методу розв’язування задачі та її аналітичний розв’язок;

математичну (інформаційну) модель об’єкта (процесу, явища), який досліджується в задачі та математичну (інформаційну) модель власне задачі;

обґрунтування структури алгоритму;

специфікацію (у табличному вигляді) змінних, процедур і функцій, які використовуються в програмі;

граф-схему алгоритму розв’язування задачі;

обґрунтування структури програми;

текст програми з обов’язковими коментарями;

план відлагодження, тестові вхідні дані, результати тестування програми;

протокол роботи програми (відеокопія екрану);

результати перевірки правильності роботи програми (аналіз достовірності результатів);

аналіз помилок та висновки.

Обсяг звіту залежить від повноти висвітлення і розв’язання запропонованих завдань.

2.3.ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

1.Номер варіанту завдань для практичного виконання визначається порядковим номером студента в журналі групи або викладачем.

2.Файл Tpx.exe (або Turbo.exe) завантаження IDE Turbo Pascal міститься в каталозі (директорії, папці) TP\BIN\. Для швидкого та зручного завантаження IDE Turbo Pascal доцільно винести на робочий стіл ярлик цього файлу.

3.Для коректного відображення в програмах символів кирилиці (наприклад, в коментарях та інструкціях користувачу) необхідно перед завантаженням IDE Turbo Pascal завантажити драйвер KEYRUS. Тому для зручності роботи та послідовного завантаження драйвера KEYRUS та IDE Turbo Pascal доцільно створити в БЛОКНОТІ файл автозавантаження з розширенням bat і розмістити його (чи його ярлик) на робочому столі. Зразок такого файлу приведений в додатку 2.

4.При першому завантаженні IDE Turbo Pascal необхідно вказати (прописати) шляхи до каталогів (папок), в яких розміщені файли необхідні для компіляції, компоновки і створення файлів виконання, зокрема файли модулів Turbo Pascal, а також шляхи до каталогів, в яких будуть розміщені файли користувача – PAS, EXE, TPU. Ці шляхи прописуються в діалогових вікнах File→Change_dir… та Options→Directories. Зразки вказівок шляхів до каталогів приведені в додатку 3.

5.В IDE Turbo Pascal імена каталогів та файлів відображаються у форматі MS-DOS. Тому для читабельного (зрозумілого) відображення цих імен необхідно дотримуватись правил формування імен,

прийнятих в MS-DOS: довгі (більше 8 символів) імена каталогів та файлів відображаються у форматі

ХХХХХХ~N, де ХХХХХХ – перші 6 символів імені, N=1,2,3,… - порядковий номер при співпаданні перших 8 символів в іменах двох і більше папок, власне ім’я файлу до 8 дозволених символів (літери латинського алфавіту, цифри, знак підкреслення «_»), розширення .pas (задається системою автоматично при першому зберіганні файлу).

6.Завантаження програми користувача (файлу з текстом програми) здійснюється подвійним лівим кліком (Click) миші на піктограмі файлу з розширенням PAS (BAK для завантаження попередньої версії програми) або в IDE Turbo Pascal із діалогового вікна File → Open.

Якщо на комп’ютері інстальована система програмування Delphi, то подвійний лівий клік на піктограмі файлу з розширенням PAS зумовить завантаження (відкривання) цього файлу в IDE Delphi. Забезпечити завантаження програми користувача саме в IDE Turbo Pascal можна відкриванням відповідного файлу в IDE Turbo Pascal (File → Open) або переміщенням (перетягуванням) піктограми файлу на піктограму ярлика файлу завантаження IDE Turbo Pascal (TP.bat, Tpx.exe, Turbo.exe).

7.Всі програми повинні мати інтерфейсну частину (інтерфейс користувача). Інтерфейс користувача має бути дружнім (зручним для користувача) і містити відомості про програму (призначення, номер версії, дата створення), її автора (прізвище, ім’я, група), лабораторно-практичну роботу (номер роботи, тема), а також детальні інструкції користувачу щодо експлуатації програми (щодо введення вхідних даних – формат введення, тип вхідних даних та діапазон допустимих значень, інструкції щодо завершення роботи чи продовження з новими вхідними даними). Зразок організації дружнього інтерфейсу користувача приведений в додатку 4.

8.Ініціалізація вхідних даних (присвоювання початкових значень вхідним даним) в залежності від умов завдання здійснюється за вказівкою або одним з відомих способів: зчитування даних з клавіатури

19

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)

або зовнішнього файлу, присвоювання за допомогою типізованих констант або різновидностей спеціальних стандартних процедур бібліотеки Turbo Pascal, безпосереднє присвоювання за допомогою оператора присвоювання (можна з використанням процедури RANDOMIZE та генератора випадкових чисел RANDOM).

9.Опрацювання ситуацій аварійного завершення програми передбачає, наприклад, аналіз вхідних даних та у випадку їх суперечливості інструкції користувачу (вихід за діапазон допустимих значень, введення літери замість числа, відсутність вказаного файлу на диску, тощо) видання відповідного повідомлення і повернення на етап введення.

Очевидно, що реалізація подібних перевірок та опрацювання подібних ситуацій стає можливою після освоєння теоретичного матеріалу та виконання завдань лабораторної/практичної роботи відповідної теми, наприклад, після вивчення теми «Алгоритми розгалужених обчислювальних процесів та їх програмна реалізація».

10.Зразок таблиці специфікації змінних, які використовуються в програмі, приведений в додатку 5.

11.Зразок таблиці специфікації процедур і функцій, які використовуються в програмі, приведений в

додатку 6.

12.При підготовці тестових вхідних даних слід основну увагу звернути на «граничні тести», тому що програма може працювати на «середніх» прикладах, але давати невірний результат, коли ряд параметрів задачі приймають граничні значення.

13.Перевірка правильності роботи програми (аналіз достовірності результатів) здійснюється будь-яким доступним способом – за допомогою інших комп’ютерних програм, калькулятора, чи ручними обчисленнями. Наприклад, для перевірки правильності обчислень та виведених графіків можна використати MS Excel.

14.Для забезпечення читабельності (зручного перегляду) програми, зокрема вкладених керуючих структур, необхідно розміщувати оператори в тексті так, щоб службові слова, якими починається і закінчується оператор, знаходились на одному рівні, а всі вкладені оператори записувати із зсувом вправо. Кожний опис та кожний оператор слід записувати з нового рядка.

15.Програму необхідно супроводжувати коментарями, пояснюючими призначення всієї програми та її окремих блоків, процедур, функцій.

16.Перемикання режимів редагування та виконання програми (активізація вікна текстового редактора і вікна виконання програми) здійснюється комбінацією клавіш ALT+F5. На етапі відлагодження програми, щоб вікно виконання програми залишалось активним після завершення роботи програми, доцільно використовувати оператор процедури введення даних Read (Readln) без параметрів перед останнім оператором End.

17.Імена для об’єктів програми потрібно вибирати так, щоб вони найкращим чином відповідали цим об’єктам та відображали їх семантику(зміст).

2.4. ІНСТРУКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ ДО ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1.

Текстовий редактор інтегрованого середовища проектування (IDE) Turbo Pascal.

МЕТА РОБОТИ: Ознайомитись з інтерфейсом інтегрованого середовища програмування Turbo Pascal та засвоїти основні команди текстового редактора для створення і редагування коду (тексту) програми.

ЗАВДАННЯ:

1.Вивчити призначення та способи застосування основних команд системного (головного) меню Turbo Pascal.

2.Навчитись набирати та редагувати текст в середовищі текстового редактора Turbo Pascal та працювати з блоками тексту.

3.Навчитись записувати та завантажувати (відкривати) файли.

4.Навчитись працювати з вікнами.

ВМIСТ ЗВIТУ:

20

Print to PDF without this message by purchasing novaPDF (http://www.novapdf.com/)