Політологія

Щодо визначення поняття «нація» використовують три головних підходи: духовно-психологічний, політичний та історичний.

Духовно-психологічний підхід прагне розглядати націю поза всією системою суспільних зв’язків в їх сукупності. Деякі ідеалістичні концепції трактують «національний дух» як провідний, а іноді і як єдину ознаку нації. Інші розглядають націю як «психологічне поняття», безсвідому психологічну спільність або спільність, засновану на «голосі крові». Нарешті, існує й така точка зору, згідно з якою нація – спільність долі, союз однаково мислячих людей, об’єднаних спільністю характеру. Отже, в процесі духовно-психологічного підходу до з’ясування поняття «нація» втрачається оцінка цієї спільності як соціальної категорії.

Політичний підхід до поняття «нація» розглядає його здебільшого в державно-правовому аспекті без урахування складної палітри суспільних відносин. Етатистські концепції нації відмовляють народам, які не утвердили в силу різних причин своєї національної державності навіть називатися націями.

Історичний підхід (історико-матеріалістичний) до визначення поняття нації прагне залучити найбільш широку групу соціальних факторів, на основі яких можна охарактеризувати одну із найскладніших форм спільностей. І. Франко витлумачував націю, народність як об’єктивну реальність, що включає матеріальні і духовні явища. Саме з позиції історичного підходу слід оцінювати націю. Нація – це політичне і державне організований народ, якому притаманні спільність: єдиного ринку і всього економічного життя, території і проживання, культури та духовного життя, мови, зокрема літературної. У цьому визначенні бачимо, перш за все, тісний зв’язок нації з державою. Нація виступає і як вища політична, моральна вартість для кожного покоління людей.

Слово «нація» іноді (причому не тільки в період середньовіччя) вживалось поза етнічним, мовним чи географічним контекстом — лише для того, щоб означити певну спільність групових інтересів. Макіавеллі, наприклад, згадував «націю» гібеллінів, Монтеск’є іронічно називав ченців «святенницькою нацією», Юм в есе «Про національні характери» доводив, що нація — це просто певна «група осіб». У XVII—XVIII ст. словом «нація» різні автори час від часу об’єднували лікарів, адвокатів, молодих жінок і навіть деяких тварин 9. Цікаво, що й у новітні часи, коли зміст слова стабілізувався у лексиконах різних наук, політичній термінології тощо, його нерідко використовують в абсолютно несподіваному контексті. В. Коннор згадує книгу, що вийшла в 1970-ті роки в Америці й називалася… «Лесбійська нація»