Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Методичні вказівки з гідравліки

.pdf
Скачиваний:
27
Добавлен:
12.05.2015
Размер:
1.56 Mб
Скачать

11

силу інерції. З рівнянь рівноваги можна одержати диференційне рівняння сімейства поверхонь рівня (рівного тиску), у тому числі вільної поверхні рідини

Fxdx + Fydy + Fzdz = 0

 

 

(2.1)

Визначимо проекції на осі рухомої системи координат одиничних (віднесених до одиниці

мас рідини) масових сил, що діють на кожну частку рідини: від сили ваги

 

Fx = Fy = 0;

Fz = -g

 

(2.2)

від переносної сили інерції, у даному випадку – відцентрової сили

 

 

Fxu = 2x;

Fyu = 2y;

Fzu = 0;

 

(2.3)

де x, y – відповідно горизонтальні проекції

 

радіуса – вектора

 

обраної рідкої частки,

 

r

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

перпендикулярної осі обертання 0z;

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З урахуванням (2.2) і (2.3) рівняння (2.1) одержить вигляд

 

 

2xdx + 2ydy – gdz = 0

 

(2.4)

 

 

2 2

 

 

 

2

2

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтегруємо це рівняння, з огляду на x +y =

r

 

 

=r і граничні умови на вільній поверхні при

x=y=0, r=0 і z=z0. У результаті одержимо рівняння вільної поверхні рідини

 

 

 

2 r 2

 

 

 

 

H =

2 g

 

 

 

 

 

 

(2.5)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

g

де h=z–z0. Рівняння (2.5) – це рівняння параболи з параметром 2 і віссю аплікат 0z. Отже,

вільна поверхня рідини являє собою параболоїд обертання. Інші поверхні рівня відрізняються лише аплікатами вершин параболоїдів відповідно до різних значень константи інтегрування рівняння (2.4).

2.2. Проведення експериментального дослідження

Експериментальну перевірку форми поверхонь рівня рідини в круглій циліндричній судині, що рівномірно обертається, проведемо на лабораторній установці (рис. 2.1).

Враховуючи те, що в цьому випадку вільна поверхня рідини є однією з конгруентних поверхонь рівня, то буде достатнім знайти координати окремих точок вільної поверхні дослідним шляхом.

2.2.1. Схема установки

Лабораторна установка містить наступні елементи: електродвигун 1, регулятор частоти обертання 2, стіл 3, циліндрична судина 4, робочу рідину 5, стійку 6 зі шкалою, горизонтальну рейку 7, голчастий зонд 8.

Елементи 6, 7 і 8 утворюють рухомий координатний пристрій (рис.2.1)

2.2.2. Методика проведення досліду і обробки результатів

Включити електродвигун 1. За допомогою регулятора 2 встановити задану частоту обертання вала двигуна із закріпленою на ньому судиною. Після досягнення стану відносного спокою рідини (2,5…3 хвилин) по черзі сполучати вістря голки 8 координатного пристрою з точками 1...9…9

12

вільної поверхні, що лежать у площині z0x (точку 5 розташувати на осі обертання). При цьому за шкалою горизонтальної рейки 7 і конусом стійки 8 відраховувати поточні координати x і z обраних точок.

Дослідні значення поточних радіуса r і висоти h визначити шляхом віднімання координат поточних точок 1...9…9 від координат точки 5 як базової. Знаки отриманих різниць забезпечать наближену симетричність кривої, що апроксимує дослідні точки на графіку h=f(r) відносно вертикальної осі. Кутову швидкість обертання циліндра можна визначити за формулою

 

* n

 

1

30

 

 

, де n – частота обертання циліндра, об/хв.

 

 

 

с

Для того, щоб побудувати графік за дослідними і розрахунковими даними h=f(r), на полі графіка з дослідними точками r, h треба нанести розрахункову криву (параболу) вільної поверхні рідини в обертовій судині. Крива будується на підставі формули (2.5), що містить змінні r, h і постійні величини , g. Задаючи поруч значення, наприклад, величини r як незалежної змінної, можна дослідними значеннями r визначити відповідні значення величини h=hтеор при фіксованій у досліді кутовій швидкості обертання судини з рідиною.

Найбільше можливе розходження дослідних точок r,h щодо розрахункової кривої свідчить про погрішності експерименту і деяких допущень, прийнятих при теоретичних побудовах (про зневагу явищами неоднорідної змочуваності стінок у районі вільної поверхні рідини, неспівосності судини і вала електродвигуна, про зазори в координатному пристрої і т.д.).

Результати спостережень і розрахунків заносяться до табл.2.1 і табл.2.2.

2.2.3. Порівняння дослідних даних з розрахунковими

Таблиця 2.1 Результати спостережень

Найменування

Один.

 

 

 

Номер точки

 

 

 

 

 

вимір.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

2

3

 

4

5

6

7

8

9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відрахунок за

см

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ноніусом, хі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відрахунок за

см

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

рейкою, zi

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Результати розрахунків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найменування

Один.

 

 

 

Номер точки

 

 

 

 

 

 

 

вимір.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

2

3

 

4

5

6

 

7

8

9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відстань від осі, ri

см

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13

Теоретична висота за формулою, hтеор

 

см

Висота точки, hi

см

2.3.Контрольні запитання

1.Які види рівноваги рідини називають відносною і абсолютною?

2.Які сили включає в число діючих сил 2-й закон Ньютона для відносного руху і спокою матеріальної точки?

3.Як називається і визначається переносна сила інерції в рівномірно обертовій системі відліку?

4. Аргументувати можливість застосування рівнянь рівноваги Л. Ейлера до опису спокою рідини в рухомій системі координат.

5.У чому складається фізичний зміст членів рівнянь рівноваги Л. Ейлера?

6.Які поверхні в рідині називаються поверхнями рівня?

7.Одержати диференційне рівняння сімейства поверхонь рівня в рідині.

8.Вивести формулу, що описує форму вільної поверхні рідини в рівномірно обертовій круглій циліндричній судині.

9.Яку форму мають поверхні рівня в рідині в розглянутому випадку?

10.Як проводити експериментальну перевірку форми поверхонь рівня?

11.За яким законом розподіляється тиск за глибиною, що відраховується від вільної поверхні рідини в рівномірно обертовій судині?

8

 

 

7

 

 

A

 

 

6

1

р0

9

 

 

5

 

 

8

2

14

4

3

1

2

Вид А

X

Рис. 2.2

Рис. 2.1

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3

ВИМІРЮВАННЯ ВИТРАТ ПОТОКІВ РІДИНИ ГРАДУЮВАННЯ ВИТРАТОМІРНОГО ПРИСТРОЮ

Метою пропонованої роботи є ознайомлення з приладами, що застосовуються на практиці, призначеними для вимірювання витрат потоків рідини, а також найпростішими методами їх градуювання.

15

3.1. Поняття про витрату та витратомірні пристрої

Потоком у гідравліці прийнято називати масу рідини, що рухається. Потоки бувають безнапірні, напірні і гідравлічні струмені. Прикладом безнапірного потоку є потік води в ріці чи каналі, напірного - у водопроводі, а гідравлічного струменя - струмінь води, що випливає з пожежного брандспойта чи стовбура гірничорудного гідромонітора.

Поверхня, проведена перпендикулярно напрямку всіх ліній струму руху потоку і змочена рідиною, називається живим перетином потоку. Лінія, по якій рідина в даному живому перетині стикається з обмежуючими потік поверхнями, називається змоченим периметром. Для напірного потоку в трубі живим перетином є перетин труби, а периметром потоку - довжина внутрішнього периметра труби в даному живому перетині.

При вивченні руху потоків рідини в каналах і трубах необхідне знання основних трьох величин: тиску, витрати і середньої швидкості.

Витратою називається кількість рідини (чи газу), що протікає через живий перетин потоку в одиницю часу. Звичайно витрата позначається буквою Q і має розмірність

Q L3T 1 , м3/сек.

Витрата через елементарну площадку "живого перетину" d дорівнює добутку величини

площі на

складову швидкість потоку

U n

уздовж нормалі n

до площадки, тобто

dQ U n

d . Витрата через весь живий перетин потоку виходить інтегруванням останнього

вираження

 

 

 

 

 

Q U n

d

(3.1)

 

( S )

 

 

 

Масу рідини, що протікає в одиницю часу крізь живий перетин потоку, називають масовою витратою QM , а вага - ваговою витратою.

Масова витрата дорівнює

QM Vn d ,

(3.2)

 

( S )

 

а вагова витрата становить

 

 

QG

Vn d ,

(3.3)

 

( S )

 

де - щільність потоку, а - його об'ємна вага. Таким чином, витрата може бути: об'ємною, масовою і ваговою. Аналогічними є і методи визначення витрат.

При об'ємному методі рідина, що випливає з трубопроводу чи каналу, надходить у мірний резервуар, ємність якого відома. При цьому фіксується час його наповнення.

Величина витрати рідини при об'ємному методі визначається за формулою

Q

 

W

 

 

 

(3.4)

 

 

,

 

W

 

 

t

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

де W - ємність мірної ємності в м3 чи дм3;

 

 

 

t - час його наповнення.

 

При ваговому (чи масовому) методі визначення витрати, величина Q дорівнює:

Q Q

 

QG

 

 

QM

(3.5)

 

 

 

 

 

W

 

 

 

 

 

 

 

16

У залежності від фізико-хімічних властивостей рідини, що рухається, на практиці використовують як ваговий (чи масовий), так і об'ємний метод вимірювання витрати. Так, якщо рідина нестислива, то, за законом збереження маси, об'єм, що протікає в одиницю часу крізь перетин потоку, є величина постійна уздовж всього потоку. У випадку ж стисливої рідини постійної уздовж потоку величиною є маса (чи вага). Тому при визначенні витрати нестисливих рідин, таких як вода, звичайно користаються об'ємним методом, а для стисливих - вагарням.

При усталеному русі потоку в чи трубах каналах по витраті можна визначити середню в даному перетині швидкість потоку рідини, тобто

Vср

1

Vn d

(3.6)

 

 

 

 

 

 

 

Середньою швидкістю Vср у даному живому перетині потоку називається така фіктивна, але однакова у всіх крапках перетину величина, при якій через даний перетин проходить таку ж кількість рідини, як і при дійсному розподілі швидкостей. На підставі формули ( 6) випливає, що

Q Vср

(3.7)

У промисловості, як правило, застосовуються наступні витратоміри: 1. Перемінного перепаду, тиску: із звужуючими пристроями;

с гідравлічними опорами; відцентрові; з напірними пристроями; з напірними підсилювачами; струминні.

2. Змінного рівня: із затопленим отвором витікання; з отвором витікання типу водозливу - щілинні; (із прямокутним отвором; із профільованим отвором).

3.Обтікання: постійного перепаду тиску ( ротаметри, поплавкові, поршневі) поплавцево - пружинні; з поворотною лопаттю.

4.Тахометричні: турбінні (з аксіальною турбинкою; з тангенціальною турбинкою); кулькові; камерні.

5.Силові: із зовнішнім впливом (коріолисові; гіроскопічні : турбосилові): із внутрішнім впливом (коріолисові, турбосилові)

6.Силові перепадні.

7.Теплові: з електричним нагріванням; з індукційним нагріванням: з нагріванням рідинним теплоносієм.

8.Вихрові.

9.Електромагнітні.

10.Ультразвукові: з переміщенням коливань середовищем, що рухається;

11.Оптичні: засновані на ефекті Фізо-Френеля; засновані на ефекті Допплера.

12.Ядерно - магнітні.

13.Іонізаційні.

14.Концентраційні.

15.Позначкові.

16.Парціальні.

На практиці найчастіше використовуються витратоміри дроселюючого типу двох видів: зі змінним і постійним перепадом тиску. У найбільш розповсюдженому витратомірі першого типу перепад тиску, що створюється у дроселюючому органі (мал.1 ), (сопло чи трубка Вентурі) при протіканні через нього рідини, вимірюється диференційним манометром. Вимірюваний ним перепад тиску пропорційний квадрату витрати рідини

Q k h ,

де k - постійне для даного витратоміра вираження, обумовлене геометрією витратоміра, - коефіцієнт градуювання.

17

Точність показань витратоміра перемінного перепаду складає від ± 1% до ± 1,5%. Вони застосовуються на трубопроводах діаметром звичайно більш 50 мм (трубка Вентурі) і менш 50 мм - витратомірна шайба.

Найбільш простим витратоміром зі змінним перепадом тиску є діафрагма чи витратомірна шайба (мал.2), що являє собою звуження робочого трубопроводу тонкою кільцевою шайбою. Потік, що рухається до діафрагми по всьому перетині труби, порівняно плавно обгинає краї отвору і, залишаючи застійні (мертві) простори, утворить стиснутий перетин. За стиснутим перетином потоку поступово розширюється в поперечному напрямку і на деякій відстані знову заповнює весь перетин труби.

Різка зміна конфігурації потоку викликає різкі зміни швидкостей і тисків, що спричиняє втрати енергії потоку. Останні фіксуються перепадом тиску в диференційному манометрі, що приєднано до двох штуцерів, змонтованих з обох сторін діафрагми. Точність показань витратомірів з постійним перепадом тисків дорівнює 2,5 %.

Типовим представником витратомірів з постійним перепадом тиску є ротаметр (рис.3.2).

3.2. ГРАДУЮВАННЯ ВИТРАТОМІРНОГО ПРИСТРОЮ

Градуюванням витратомірного пристрою називається перевірка його показань шляхом порівняння з показами зразкових приладів.

Для витратомірів зі змінним перепадом тисків (наприклад, діафрагми) градуювання полягає в існуванні графічної залежності між витратою, заміряною ваговим (чи об'ємним) методом, і показами диференційного манометра, встановленого на даному витратомірі, тобто в існуванні залежності h=f(Q).

Градуювання приладу робиться за допомогою спеціального стенду (мал.3.4), що складається з:

-трубопроводу 1 з установленим витратоміром - 2 (діафрагмою) і вентилем 3;

-диференційного манометра - 4;

-мірної судини - 5.

Дослід виконується таким чином:

1.Відкривши максимально вентиль 3, спочатку роблять промивання трубопроводу для видалення повітря.

2.За допомогою вентиля 3 встановлюють певну витрату рідини,

3.При сталому режимі заміряють витрату об'ємним чи ваговим способом.

4.Записують покази диференційного манометра.

5.Спостереження повторюють до 6 разів при різних витратах рідини.

Дані, отримані під час досліду, вносяться в (таблицю №I). Після виконання досліду проводиться обробка отриманих даних і будується градуювальна крива h=f(Q) у прямокутній системі координат.

ПРИМІТКА. Якщо відомі величини параметрів і k , експериментальна крива зіставляється з теоретичною, підрахованою за формулою (рис.3.8).

18

D

D а).

L

R

d/

R

R

 

21o 1

 

d

 

2,7(D-d) d

 

=To+15o

P

б).

P1

P2

Рис.3.1. Труба Вентурі:

а - схема і основні розміри; б – зміни тиску вздовж труби;

19

A

B

 

C

A

B

C

P

Pa

Pc

 

Pb

V

 

 

Vb

 

 

Va

 

Vc

Рис.3.2. Зміни тиску р і середньої швидкості V потоку при проході

через діафрагму: зміни р біля стінки труби;

зміни р у центрі труби;

 

 

4

 

 

 

h1

 

 

 

h2

 

3

1

2

5

 

 

 

 

Рис.3.3

 

20

Таблиця 3.1 Результати вимірювань і розрахунків

Величини, що

 

Один.

 

 

 

 

 

 

Познач

Вимір

 

 

 

 

 

Серед.

п/п

Вимірюються

1

2

3

4

5

 

.

Знач.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівень у лівому

 

 

 

 

 

 

 

 

I.

коліні

h1

мм

 

 

 

 

 

 

 

дифманометра

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівень у правому

 

 

 

 

 

 

 

 

2.

коліні

h2

мм

 

 

 

 

 

 

 

дифманометра

 

 

 

 

 

 

 

 

3.

Різниця рівнів

h

мм

 

 

 

 

 

 

4.

Об*єм вимірюваної

W

3

 

 

 

 

 

 

рідини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.

Час вимірювання

t

с

 

 

 

 

 

 

6.

Витрата

Q

см3

 

 

 

 

 

 

7.

Середня швидкість

V

см/с

 

 

 

 

 

 

3.3. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.Що таке витрата?

2.Які існують способи виміру витрат?

3.Як виражається об'ємна витрата через масову і вагову?

4.Що таке середня швидкість?

5.Який принцип роботи витратомірних пристроїв зі змінним перепадом тисків?

6.Влаштування найбільш розповсюджених витратомірів зі змінним перепадом тисків.

7.На якому принципі працюють витратоміри з постійним перепадом тисків і їхній склад?

8.Що значить відградуювати витратомірний пристрій?

9.Як математично представити градуювальну криву?

10.Що таке постійна витратомірного пристрою?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 4

ВИЗНАЧЕННЯ РЕЖИМІВ РУХУ РІДИНИ (досліди Рейнольдса)

Метою поданої роботи є визначення режимів руху рідини двома способами - візуальним і аналітичним.

Для практики велике значення має уміння правильно визначити режим потоку рідини, тому що за різних режимів потоку рідини втрати напору на подолання опорів мають різне значення. При ламінарному режимі втрати напору пропорційні першому ступеню швидкості, hV, при турбулентному режимі втрати зростають і стають пропорційними швидкості в ступені n, де n=1,75 2,0; h Vn.

Турбулентний режим необхідний у різного роду змішувачах, охолоджувачах, при гідравлічному транспортуванні матеріалів тому, що при ньому потік рідини володіє найбільшою енергією. Ще в середині XIX століття дослідники звернули увагу на раптову зміну характеру протікання рідин при зміні швидкості.