Praktikum8-_pytannia_avtoru_1_copy

Тема № 3

Запитання для самоконтролю:

1.Розкрийте поняття електронних носіїв інформації..

2.Назвіть види електронних носіїв інформації..

3.Визначте ситуації, що виникають під час техніко-кримі­ на­ ліс­ тич­ ­ ного дослідження мобільного телефону..

4.Дайте визначення поняття комп’ютера у широкому й вузькому розумінні..

5.Якими є можливості попереднього техніко-криміналістичного дослідження комп’ютерів?

6.Які програмні та апаратні засоби можуть використовуватися у техніко-криміналістичному дослідженні електронних носіїв інформації?

60

TЕМА № 4

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів

1.Поняття, класифікація та криміналістичне значення мікрооб’єктів – речових доказів. Правила поводження з мікрооб’єктами та їхніми предметами-носіями

2.Криміналістичні прийоми виявлення предметів – носіїв мікрооб’єктів і мікрооб’єктів під час проведення слідчих дій. Використання збільшувальних приладів та освітлювальної техніки

3.Фіксація, вилучення мікрооб’єктів та предметів – носіїв мікрооб’єктів. Мікрофотозйомка та опис мікрооб’єктів та предметів-носіїв

4.Експертиза мікронакладань. Порядок підготовки матеріалів для дослідження

1.Поняття, класифікація та криміналістичне значення мікрооб’єктів – речових доказів. Правила поводження з мікрооб’єктами та їхніми предметами-носіями

Вплив науково-технічного прогресу на різні галузі громадського життя проявляється й у сфері боротьби зі злочинністю.. Цим пояснюється усе ширше використання у процесі розслідування злочинів різноманітних мікрооб’єктів – речових доказів..

Утеоріїйпрактицікриміналістикивикористовуютьсяпоняття«мікрочастинки», «мікросліди», «мікрооб’єкти» та інші поняття..

61

Тема № 4

Під мікрооб’єктами – речовими доказами слід розуміти різноманітні дрібні тіла, а також малу кількість речовин і матеріалів – невидимі або слабковидимі за нормальних умов спостереження..

Таким чином, малий розмір, труднощі виявлення за звичайних умов (нормальний зір, звичайне освітлення) – основні ознаки, які відрізняють мікрооб’єкти від маси інших об’єктів, визначають специфіку роботи з ними.. Наведене визначення не виключає, зрозуміло, використання під час експертних досліджень спеціальних нормованих градацій проб речовини, мікропрепаратів тощо..

Невидимими є такі об’єкти, які за нормальних умов (звичайне освітлення, нормальні суб’єктивні дані спостерігача) зорово не сприймаються.. Вони можуть бути невидимими внаслідок малих розмірів, що лежать за порогом гостроти зору людини, а також через незначну відмінність за кольором та іншими властивостями від навколишнього середовища..

Слабковидимі мікрооб’єкти – ті, факт наявності яких за звичайних умов зорово може бути встановлений, але вивчення ознак яких без спеціальних технічних засобів і методів не є можливим.. У цьому випадку сприймається лише наявність об’єкта, необхідна інформація про його властивості неозброєному оку недоступна..

У зв’язку з різноманіттям і різнорідністю мікрочастинок практичний інтерес становить їхня класифікація за різними підставами.. Виділення групи мікрочастинок дозволяє вносити конкретні рекомендації з роботи із частками тієї або іншої групи, оцінювати характер і обсяг інформації, носіями якої вони можуть бути, визначати необхідний комплекс досліджень..

Найбільш загальною підставою для класифікації мікрочастинок є їхня матеріальна форма.. За цією характеристикою мікрочастинки поділяються на: 1) одиничні матеріальні утворення – окремі фізичні тіла, що мають відносно стійку форму; 2) речовини (матеріали), що не мають форми одиничного тіла (рідини, порошкоподібні речовини).. Межа між цими групами мінлива: невелика кількість рідини (наприклад, кров, фарба, клей) після висихання може перейти у тверде утворення, тобто набути стійкої форми фізичного тіла (відокремлені мікрозгустки, плівка та інше)..

За безпосереднім джерелом походження мікрооб’єкти класифікуються на дві великі групи: 1) частини природного походження (від

62

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів..

природних об’єктів); 2) частини, які відокремилися від об’єктів, значною мірою оброблених або штучно створених людиною..

У першій групі необхідно виокремити чотири підгрупи:

1)мікрооб’єкти, які відокремилися від організму людини (обривки волосся, шматочки шкіри, уламки нігтів, мікрокількості різних виділень тощо); 2) мікрооб’єкти від тварин (шерстинки, пух тощо); 3) мікрочастинки від рослин (насіння, частинки трав і деревних рослин, пилок, спори тощо); 4) мікрооб’єкти мінерального характеру (ґрунтові частинки, частинки твердих копалин, мікросліди природної нафти).. Ці підгрупи визначають спеціалізацію експертизи, що досліджує відповідні мікрооб’єкти, вибір експертної установи для напрямку об’єктів (криміналістична, судово-медична тощо)..

До другої групи належать тіла й речовини, що відокремилися у вигляді мікрочастинок від оброблених або штучно створених об’єктів (виробів).. Частинки цієї групи можна умовно розподілити за основними компонентами складу на три підгрупи: 1) мікрочастинки неорганічного складу (осколки скла, кераміки, мікрооб’єкти виробів із металів, деякі будівельні матеріали, неорганічні хімічні речовини);

2)мікрооб’єкти з основним органічним складом (волокна з вовняної й рослинної пряжі, шматочки дерев’яних виробів, паперу, частинки тютюну, мікросліди паливно-мастильних матеріалів, мікросліди хімічних матеріалів та інші органічні речовини); 3) мікрочастинки змішаного складу (волокна від комбінованих ниток, частинки автоемалі).. Класифікація мікрооб’єктів за складом має значення для правильної побудови методики їхнього подальшого експертного дослідження..

Під час розгляду мікрооб’єктів разом із об’єктами-носіями їх диференціюють за слідоутворюючим об’єктом та видом контактного зв’язку з носієм: накладення; включення; нашарування..

Мікросліди-накладення – це мікрочастини-тіла, що перебувають у контактному зв’язку з поверхнею об’єктів-носіїв.. Міцність цього зв’язку різна: вона залежить від властивостей мікрооб’єктів і слідоутворюючої поверхні.. Так, тканини людського організму й текстильних волокон досить міцно утримуються на ріжучих краях холодної зброї, інструментів внаслідок механічного зчеплення з нерівностями заточеної поверхні.. Крім того, органічні частинки-накладення нерідко закріплюються на поверхні в результаті прояву адгезійних властивостей – прилипання або приклеювання (за рахунок наявності на по-

63

Тема № 4

верхні частинок рідких виділень).. Практиці відомі випадки, коли навіть після знаходження ножа у воді на його клинку вдавалося виявити накладення у вигляді частинок шкіри, м’язової тканини й волокон від одягу.. Відносно міцно утримуються мікросліди-накладення в зоні різних зломів (механічне зчеплення), а також дрібні тіла, перенесені на об’єкт у випадку більших механічних навантажень (наприклад, у разі наїзду транспортного засобу).. Інакше виглядає справа із сухими мікрочастинками, перенесеними на тверді гладкі поверхні без силового контакту.. Ці накладення не мають досить міцного зв’язку з поверхнею об’єктів-носіїв, тому дуже важливо вчасно вжити заходів щодо фіксації таких мікрослідів..

Мікросліди-включення – це мікрочастинки тіла, що перебувають у контактному зв’язку з носієм внаслідок проникнення в його масу (у матеріал об’єкта).. До слідів включень, зокрема, належать дрібні шматочки металевої стружки, уламки металевих предметів, облицювання стін, обшивання меблів тощо.. Мікровключення можуть бути виявлені й у тканинах тіла людини..

На практиці трапляються не тільки накладення та включення «у чистому вигляді», але й комбіновані мікросліди – накладення із включеннями (наприклад, рослинні мікрочастинки, що перебувають на поверхні, із гачками та шипами, що проникають у масу об’єкта-носія)..

Залежно від механізму слідоутворення, властивостей частинок та об’єктів-носіїв накладення та включення поділяються на мікросліди, що отримуються з деформацією слідоутворюючого об’єкта, та мікросліди без істотної деформації цього об’єкта.. Якщо в результаті контактної взаємодії мікрочастинка перестає існувати як одиничне фізичне тіло й переходить у масу речовини, то в наявності буде не накладення або включення, а мікрослід-нашарування або мікрослідвключення..

Мікросліди-нашарування – це малі кількості речовин (матеріалів), що перебувають у контактному зв’язку з поверхнею об’єктівносіїв.. Міцність контактного зв’язку нашарувань (як і накладень) з об’єктами залежить від багатьох факторів.. Цей зв’язок, наприклад, може бути досить міцним за наявності адгезійних властивостей у речовини-нашарування (рідкі, напіврідкі речовини), однак часто зв’язок нашарування зі слідоутворюючою поверхнею є досить слабким, тому поводитися з таким об’єктом-носієм доводиться дуже обе-

64

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів..

режно (об’єкти з мікронашаруваннями пилу, попелу, сухих будівельних матеріалів тощо)..

Стосовно мікрооб’єктів речовин та матеріалів своє значення зберігає традиційний поділ слідів за механізмом слідоутворення на статичні та динамічні..

2.Криміналістичні прийоми виявлення предметів – носіїв мікрооб’єктів і мікрооб’єктів під час проведення слідчих дій. Використання збільшувальних приладів та освітлювальної техніки

Стосовно специфіки роботи з мікрооб’єктами найбільш прийнятним є метод вузлового огляду об’єктів, при цьому послідовність вивчення вузлів визначається з урахуванням конкретної обстановки, загальної тактики дії..

Вивчення обстановки й об’єктів у ході слідчих дій зазвичай починається із загального огляду.. Оглядове вивчення необхідне для формування в учасників загального уявлення про об’єкти для вибору тактичних прийомів подальшої роботи (вузли, початковий пункт роботи, визначаються підходи, що не порушують слідів, та інше).. У кожному з виділених вузлів послідовно вивчаються ділянки й предмети..

Виявлення мікрочастинок, як і низки інших нестабільних слідів, під час виконання роботи з матеріальним об’єктами є невідкладним завданням.. Сам процес виявлення мікрочастинок повинен здійснюватися з дотриманням заходів обережності.. До таких заходів можна віднести такі: 1) всі об’єкти спочатку оглядаються без яких-небудь переміщень (статичний метод); 2) під час зміни положення об’єкта (динамічний метод) під нього поміщають чистий аркуш глянсової кальки, целофану або щільного паперу; 3) дотики до об’єкта здійснюються чистими інструментами, утримують об’єкт руками в гумових рукавичках або з використанням прокладок з аркушів кальки, целофану (дотик сторонніх предметів не допускається); 4) зіткнення різних частин предмета, його зовнішньої й внутрішньої сторін повинне бути виключене; 5) частки, що відділилися від об’єктів-носіїв у ході огляду,

65

Тема № 4

зберігаються для подальшого вивчення; 6) за відсутності умов для виявлення мікрочастинок на місці предмети після оглядового вивчення вилучаються для повторного огляду..

Для виявлення мікрочастинок проводять локальний пошук і виявлення.. Під час локального пошуку мікрочастинок слідчий насамперед використовує інформацію про обставини справи, якою він володіє на час розслідування.. Наявність відомостей про факти, пов’язані зі злочином, у багатьох випадках надає пошуку цілеспрямованості, стимулює слідчого до віднайдення частинок за заздалегідь відомими ознаками, що дуже полегшує роботу..

Під час розслідування злочинів трапляються ситуації, коли слідчий не має жодної інформації ані про ознаки мікрооб’єктів, які можуть стосуватися справи, ані про їхнє можливе місцезнаходження.. У цій ситуації­ важливу роль відіграє використання методу уявного моделювання обстановки події з висуванням різноманітних за обсягом версій.. Таке моделювання (побудова ідеально-уявної моделі) повинне відповідати вимогам всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи.. Пошук мікрооб’єктів потрібно проводити з урахуванням усіх версій, практично можливих для конкретної обстановки..

Конкретнийнапрямокпошукумікрочастинокзвичайновизначається версіями про деталі, обставини події, з якими може бути пов’язане місцезнаходження частинок.. У процесі пошуку мікрооб’єктів використовуються не тільки інформативні дані про обставини справи й версії, але й узагальнена слідча практика, яка знайшла своє відображення у відповідних методичних рекомендаціях.. Найчастіше носіями мікрочастинок є такі об’єкти: 1) тіло, одяг, взуття людини (злочинця або потерпілого); 2) холодна зброя й інші знаряддя заподіяння ушкоджень; 3) знаряддя й інструменти, використані для злому перешкод, що замикають пристрої; 4) ушкоджені об’єкти; 5) ділянки ґрунту, дорожнього покриття в зонах взаємодії об’єктів; 6) транспортні засоби..

Тіло живої людини або труп є носіями найрізноманітніших мікрочастинок, пошук яких здійснюється в ході огляду.. Локалізація мікрооб’єктів на тілі людини залежить від характеру злочину, але в більшості випадків носіями цих об’єктів є руки.. У піднігтьовому просторі дуже довго зберігаються мікроволокна, частинки волосся, мікросліди крові та інших виділень, частинки тканин організму людини, рослинні частинки, ґрунт.. На поверхні пальців, долонь (особли-

66

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів..

во в стиснутій руці) також виявляються мікрочастинки різних речовин.. Сторонні мікрочастинки нерідко заносяться в ділянки поверхневих ушкоджень тіла й у канали поранень (волокна від одягу, мікросліди металізації, змащення зброї, забруднення).. Мікрооб’єкти також виявляються у волоссі, носових отворах.. У випадку сексуальних (статевих) злочинів мікрочастинки знаходять у ділянці статевих органів і в інших місцях, які оглядаються за допомогою судового медика..

Предмети одягу часто є носіями сторонніх текстильних волокон, частинок лакофарбових покриттів, скла, деревини, ґрунту, мікрооб’єктів органічних виділень, паливно-мастильних речовин, будівельних матеріалів (перевелися, цементу тощо), сажі й багатьох інших мікрооб’єктів.. Мікрооб’єкти розташовуються на поверхні текстильного матеріалу одягу, в переплетеннях ниток, ворсі, хутрі, затримуються різними пряжками, ланками застібки «блискавка», гачками.. Окремі мікрочастинки і їхні скупчення перебувають нерідко в кишенях, за відворотами штанів.. На взутті в основному віднаходять ті ж частинки, що й на одязі.. Локалізуються мікросліди-нашарування та накладення на підошві й каблуці (у заглибленнях рельєфу), ранті, носку.. Крім того, трапляються включення твердих мікрочастинок (осколки скла, металева стружка) у масі підошви або каблука, виготовлених з еластичних матеріалів (такі включення зберігаються іноді дуже довго).. Необхідно мати на увазі, що після розслідуваної події взуття може піддаватися ремонту, внаслідок цього мікрочастинки опиняються під новою підошвою, набійкою каблука, наклейкою..

Холодна зброя та інші знаряддя заподіяння травм досить часто є носіями мікрооб’єктів, що відокремлюються від людського організму (частинки тіла людини, волосся, кров).. На цих предметах також присутні мікрочастинки від одягу (волокна, шерстинки, шматочки шкіри, хімічних матеріалів).. Розташовуються мікрочастинки на лезах, ударних поверхнях, у зазорах і пазах на рукоятках, на виступаючій гвинтовій нарізці, заклепках тощо..

На знаряддях та інструментах, які використовувалися для злому різноманітних перешкод і замикаючих пристроїв, виявляються мікрочастинки від зруйнованих об’єктів (частинки деревини, лакофарбових матеріалів, цегли, штукатурки, цементу, кераміки, азбесту тощо; вони зберігаються на робочих поверхнях, у заглибленнях, насічках).. З іншого боку, на ушкоджених об’єктах часто є мікросліди речовин від

67

Тема № 4

знарядь злому (металізація, іржа, фарба, мастильний матеріал і інші привнесені забруднення)..

У зонах взаємодії об’єктів на ділянках ґрунту, дорожнього покриття або у приміщенні можна виявити найрізноманітніші мікрочастинки.. Звичайно ці частинки розташовані на різних частках під час огляду вузлів місця події, місцевості, приміщення (місце проникнення злочинця, злому, ложе трупа, місце зіткнення транспортних засобів тощо).. При цьому мікрооб’єкти іноді входять до речовини, яка утворює трасологічний слід-нашарування (слід взуття, руки, протектора автопокришки тощо)..

Розповсюджені носії мікрооб’єктів – різні транспортні засоби.. У разі наїзду на людину транспортний засіб стає носієм частинок, джереломякихєпотерпілийіпредмети,щоперебуваютьприньому..Локалізація мікрооб’єктів на транспортному засобі залежить від його конструкційних особливостей і обставин наїзду.. Найчастіше на практиці доводиться знаходити мікрооб’єкти на бампері та інших деталях передньої частини транспортного засобу, колесах, поверхні днища за колесами.. У разі зіткнення транспортних засобів мікрооб’єкти зазвичай трапляються в зонах зовнішніх деформацій і ушкоджень фарбування (частинки скляних деталей, мікросліди металізації від захисних покриттів, нашарування паливно-мастильних речовин, гуми, шматочки дерева).. У випадках вчинення злочинів усередині транспортного засобу (розбійний напад, зґвалтування, убивство) мають місце контактні взаємодії злочинця й потерпілого (потерпілої) із внутрішньою обстановкою салону, кабіни, кузова тощо.. На предметах цієї обстановки (чохлах, стінках, дверцятах, ручках, підлозі тощо) можуть бути виявлені відокремлені мікрочастинки..

Важливу роль у процесі виявлення мікрооб’єктів відіграє створення оптимальних умов освітлення.. Насамперед варто підкреслити, що світло під час роботи з мікрочастинками повинно бути досить яскравим.. Це стосується як природного, так і штучного освітлення..

До розповсюджених прийомів виявлення невидимих (слабковидимих) мікрочастинок належить освітлювання поверхні об’єктівносіїв під різними кутами за допомогою джерел спрямованого світла.. Для виявлення об’ємних мікрооб’єктів (накладень, нашарувань) на рівній поверхні застосовується ковзне освітлення (вісь променя паралельна площині).. У цьому випадку має місце добре помітний

68

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів..

світлотіньовий контраст за рахунок того, що одна сторона освітлюється, а із протилежної сторони утворюється тінь, яка перевищує розміри частинки..

Інший прийом виявлення ґрунтується на використанні розходжень дзеркальних та дифузійних відбиттів.. Він дозволяє виявляти матові мікрочастинки на глянсових поверхнях об’єктів-носіїв (на склі, полірованому дереві, хромованому й емальованому металі тощо) і блискучі частинки (автоемалі, скло, мікросліди клею, олівця й інших речовин) на матовій поверхні..

У практичній криміналістиці значне поширення одержали бінокулярні стереоскопічні мікроскопи типу МБС (МБС-1, МБС-2, МБС-9 і інші моделі).. Прилади цього типу дають збільшене, об’ємне, пряме зображення..

3.Фіксація, вилучення, мікрооб’єктів та предметів – носіїв мікрооб’єктів.

Мікрофотозйомка та опис мікрооб’єктів та предметів-носіїв

Фіксація мікрооб’єктів та предметів-носіїв забезпечується різними засобами, що утворюють матеріально закріплений і доступний носій інформації.. Основні й обов’язкові засоби фіксації мікрочастинок під час здійснення слідчих дій – протокол..

Протокол як засіб фіксації огляду мікрооб’єктів – речових доказів повинен відповідати загальним вимогам статей 104, 105 КПК України та містити послідовний виклад інформації, відображати факти об’єктивно та з достатньою повнотою, мати термінологічну ясність і визначеність.. Протокольна фіксація огляду мікрочастинок, що виявляються, починається із вказівки, на якій ділянці місцевості або приміщення перебуває об’єкт-носій, далі – на якій поверхні й частині об’єкта знайдено частинки («на внутрішній поверхні центрального вітринного скла», «на зовнішній поверхні лівого рукава піджака» тощо)..

Фіксація місцезнаходження мікрооб’єктів здійснюється шляхом опису у протоколі огляду.. Для визначення координат у слідчій роботі широко застосовується тригонометричний метод.. У тому випадку, коли мікрочастинка перебуває на прямокутному предметі (вікно, две-

69

Тема № 4

рі, сейф), просторову фіксацію іноді здійснюють за методом «прямокутних координат» – шляхом вимірювання найкоротших відстаней до двох перпендикулярних країв предмета, ліній його деталей.. Фіксація місцезнаходження декількох одиночних мікрочастинок здійснюється послідовно, чергуючись із описом їхніх ознак, при цьому в протоколі відображаються координати кожної частинки, а у випадку їхнього близького розташування – і відстані між ними.. Якщо група мікрочастинок зосереджена на обмеженій площі, то в протоколі вказується діаметр або розміри зони скупчення частинок і координати центру цієї зони.. У разі виявлення на об’єкті-носії значної кількості різноманітних мікрочастинок, що становлять інтерес, бажано доповнити протокольний опис складанням схеми взаєморозташування таких мікрооб’єктів..

Описується форма, зовнішній вигляд мікрооб’єктів (частинка кулястої, кубічної форми, частинка у вигляді пластинки, плівки, волокна, частинка, що не має правильної геометричної форми, тощо).. Щодо мікрооб’єктів-речовин у протоколі вказується форма нашарування, форма плями (кругла, овальна, подовжена, прямокутна тощо).. Під час опису мікрооб’єктів у протоколі огляду потрібно вказати: місце виявлення об’єкта-носія; його розташування (щодо орієнтирів); зовнішній вигляд об’єкта-носія; назву і призначення об’єкта-носія; з якого матеріалу виготовлений; колір і форма об’єкта-носія; розміри об’єктаносія; індивідуальні ознаки об’єкта-носія; локалізацію виявлених або передбачуваних мікрооб’єктів на об’єкті-носії (вказати координати цього місця стосовно фіксованих точок або ліній); приблизні розміри мікрооб’єктів та їхня кількість; передбачувану форму і колір мікрооб’єктів; техніко-криміналістичні засоби та методи, використані під час огляду, виявлення, вилучення й упакування мікрооб’єктів; причини виникнення мікрооб’єктів; умови навколишнього середовища (вологість, температура та інше)..

У додатках до протокольного опису під час фіксації мікрооб’єктів використовуються різні технічні методи.. До технічних методів фіксації належать закріплення мікрочастинок на об’єктах-носіях.. Закріплення часток на місцях їхнього виявлення спрямоване не тільки на збереження ознак мікрослідів, але й на фіксацію їхньої локалізації.. Зрозуміло, цей метод застосовується лише тоді, коли планується подальше вилучення об’єкта-носія або його частини..

70

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів..

Для закріплення рекомендувалося накласти на місце їхнього розташування прозору целофанову плівку.. Від чистого аркуша целофану відрізають невеликий прямокутний шматочок і накладають його на зону мікрослідів.. Скріплення целофанової аплікації з поверхнею об’єкта-носія здійснюється не пришиванням, а приклеюванням по периметру за допомогою універсальної клейкої стрічки.. Вищезазначена стрічка добре закріплює аплікації на будь-яких об’єктах-носіях із м’яких і твердих матеріалів.. Липка сторона стрічки не повинна торкатися зони мікрослідів – половину її по ширині розташовують на шматочку целофану..

Уразі закріплення на об’єкті-носії мікросліду, визначеного у протоколі номером, під кінець стрічки, що склеює (перед наклейкою), підкладають смужку паперу з відповідним номером.. Після накладення фіксуючих аплікацій об’єкти-носії можуть бути вилучені, запаковані й засвідчені..

Існує два основних варіанти вилучення мікрочастинок: а) вилучення разом з об’єктом-носієм (вилучення мікрослідів); б) вилучення з відділенням від об’єкта-носія..

Увсіх випадках, коли це здійснено та практично виправдано, варто здійснювати вилучення мікрочастинок разом з об’єктом-носієм, тобто з тим об’єктом, на якому вони виявлені (після їхнього належного закріплення).. Переваги цього варіанта досить очевидні: зберігається для вивчення комплекс – частинка й об’єкт (мікрослід), виключаються трудомісткі операції з відділення частинок, а отже, і ризик їхнього ушкодження чи втрати під час відділення, полегшується індивідуалізація мікрочастинок, відпадає потреба у відборі контрольних зразків від носія для направлення на експертизу..

Невеликі транспортабельні предмети-носії (зброя, одяг, взуття, посуд тощо) вилучаються, як правило, повністю.. Цілком вилучаються також предмети – передбачувані носії мікрочастинок, коли самі частинки в ході слідчої дії виявити не вдалися (іноді передбачувані носії не вилучають, а тимчасово усувають до них доступ, потім проводять повторний огляд або надають об’єкти в розпорядження експертів)..

Якщо виявлені мікрооб’єкти розташовані на поверхні великої площі й об’єкт не становить цінності (шпалери, щит забору, асфальтове покриття тощо), то вилучається частина поверхні із частинками, які попередньо захищають целофановою аплікацією (вилучення

71

Тема № 4

здійснюється інструментами зі слідчої валізи – скальпелем, пилкою, долотом).. У багатьох випадках мікрочастинки перебувають на деталях, частинах предмета, які під час вилучення можуть бути від нього відділені (наприклад, бампер автомобіля, дверцята шафи, сидіння стільця)..

Вилучення мікрооб’єктів із відділенням від об’єкта-носія здійснюється шляхом відокремлення частини від слідоутворюючої поверхні або слідосприймаючої поверхні речовини, матеріалу.. Криміналістичній і судово-медичній практиці відомо кілька технічних методів вилучення мікрочастинок з відділенням від об’єктів-носіїв.. Вибір оптимального методу зумовлюється властивостями мікрооб’єктів і носіїв, умовами проведення слідчої дії, наявністю спеціальних технічних засобів, професійними навичками слідчого й фахівця.. Найбільш універсальним є механічний метод вилучення мікрооб’єктів..

Найбільш простим є вилучення мікрочастинок – дрібних тіл, що вільно лежать на поверхні.. Такі мікрооб’єкти вилучаються пінцетом.. Нашарування на поверхні носія сухих порошкоподібних речовин (попіл, тютюн, вапно, борошно тощо) вилучаються шляхом переміщення на шматочок чистої глянсової кальки або білого паперу.. Для вилучення порошкоподібних речовин можна використовувати спеціальні змінні пензлики, які після кожного застосування виймаються із цангової ручки й надсилаються в окремому целофановому пакетику одночасно із частинками на дослідження.. Відділення мікрооб’єктів може виконуватися за допомогою скальпелів.. Механічне вилучення мікрооб’єктів, виявлених в отворах, щілинах, поглибленнях, здійснюється за допомогою препарувальної голки, зубного зонда..

Низка методів вилучення одночасно дозволяє виявляти і мікрооб’єкти, які раніше не були виявлені.. До таких методів належить адгезійне вилучення.. Метод ґрунтується на прилипанні мікрочастинок до покритої спеціальним складом або зволоженої поверхні.. Для вилучення мікрочастинок зі збереженням їхнього просторового розташування застосовують прозорі плівки з липким покриттям.. Такі плівки повинні бути досить еластичними, щоб забезпечувався гарний контакт із поверхнею об’єкта-носія, мати помірні адгезійні властивості (щоб уникнути відриву матеріалу носія).. Крім того, у складі липкого покриття не повинно бути домішок, що утруднюють подальше дослідження частинок..

72

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів..

Для пакування мікрочастинок і об’єктів-носіїв застосовуються тверді та м’які пакувальні засоби.. До твердих засобів належать невеликі скляні пробірки й флакони із герметичними пробками (зі скла або з поліетилену), а також контейнери із пластмаси, що належать до складу слідчої валізи.. Перед застосуванням цих пакувальних засобів необхідно переконатися у тому, що вони є чистими, сухими й надійно закупорюються..

У пробірках, флаконах, контейнерах можуть міститися всілякі мікрочастинки, ізольовані від об’єктів-носіїв або вилучені з невеликою частиною (деталлю) носія (шматочок деревини з нашаруванням фарби, ґудзик з волокнами тощо).. Тільки у твердому пакувальному засобіпробірці або флаконі необхідно упаковувати невеликі об’єкти з мікрослідами мастильних матеріалів, об’єкти, що мають мікрослід бензину, гасу, спирту й інших летючих речовин.. Вологі об’єкти для доставки до місця подальшої обробки вкладають у пробірку або контейнер..

Різноманітні мікрочастинки та об’єкти-носії можуть бути упаковані за допомогою м’яких пакувальних засобів (у м’які матеріали запаковують волокна, шматочки сухих лакофарбових покриттів, сухий ґрунт, тютюн, попіл, одяг і інші предмети).. М’які пакувальні засоби є компактними, що дозволяє доставляти їх у необхідній кількості на місце виконання слідчої дії..

Фотозйомка мікрочастинок здійснюється відповідно до загальних рекомендацій із судової фотографії.. На вузлових знімках відображаються ділянки місцевості або приміщення із предметами, на яких виявлені мікрочастинки.. Після виконання вузлових зйомок беруться до детальних фотозйомок мікрочастинок.. Для одержання детальних знімків частинок застосовуються методи макрофотозйомки та мікрофотозйомки..

4. Експертиза мікронакладань. Порядок підготовки матеріалів для дослідження

Експертиза під час розслідування злочинів відіграє важливу роль, оскільки одержання в повному обсязі інформації, носіями якої є мікрочастинки, неможливе без спеціальних знань..

Об’єкти, що скеровуються на експертизу, можна розділити на кілька груп.. До першої групи належать об’єкти, значення яких визнача-

73

Тема № 4

ється наявністю мікрочастинок.. До неї належать об’єкти-носії з виявленими мікрочастинками, ізольовані мікрочастинки й предмети – передбачувані носії мікрочастинок.. До другої групи належать зразки для порівняльного дослідження – матеріальні джерела мікрочастинок: предмети, частини предметів, зразки речовин і матеріалів.. Для направлення на експертизу відбираються предмети, речі (їхні частини), від яких, за припущенням слідчого, могли відділитися макрочастинки (одяг, взуття, сейф, транспортні засоби й інші вироби).. Вилучення цих об’єктів здійснюється в ході огляду, обшуку..

Досить складною є підготовка зразків ґрунту на відкритій місцевості (для порівняння з мікрочастинками ґрунту на одязі, взутті, транспортному засобі).. Зразки (вагою 50–200 г) відбираються в зонах можливих контактів об’єктів із ґрунтом, а також навколо місця події з віддаленням на 10–50 м і більше.. На дорозі, крім зразків з поверхні проїзної частини, беруться зразки з обох узбіч.. На плані місцевості або схемі відзначаються точки відбору всіх зразків..

Зразки ґрунту запаковуються в пакети з щільного паперу, на кожному вказується номер зразка, місце й глибина відбору, дата.. Одержання зразків, пов’язаних із людським організмом, відрізняється певними технічними труднощами, поєднується з дотриманням етичних норм і повної безпеки цієї дії для здоров’я зазначених у законі осіб.. Із цих причин одержання зразків для порівняльного дослідження у живих осіб повинне виконуватися із залученням фахівця у галузі медицини..

Під час підготовки об’єктів для експертизи з метою встановлення факту контактної взаємодії необхідно враховувати, що кожний із цих об’єктів може бути одночасно носієм і джерелом мікрочастинок.. У такій ситуації на дослідження надсилаються всі предмети, які, судячи з обставин, могли перебувати в контакті.. У разі призначення експертизи мікрооб’єктів, що за походженням не пов’язані з людським організмом, найчастіше призначається криміналістична експертиза..

Клас криміналістичних експертиз поділяється на кілька родів.. Мікрооб’єкти можуть бути досліджені у межах традиційних криміналістичних експертиз: трасологічної, балістичної, судово-технічної експертизи документів тощо..

Завданням криміналістичного дослідження частинок речовин (матеріалів) є пошук ідентифікаційного характеру відносно відокремлених мас речовин, джерел, контактних взаємодій, пов’язаних із перене-

74

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів..

сенням частинок, визначення вузької групової належності матеріалу частинок, мікрослідів у зв’язку з обставинами справи, диференціація об’єктів за часом та умовами їхнього використання тощо..

Залежновідприродиоб’єктівдослідження(зокрема,мікрооб’єктів) криміналістична експертиза матеріалів, речовин і виробів поділяється на різні види: експертизи волокнистих матеріалів, лакофарбових матеріалів і покриттів, паливно-мастильних матеріалів і нафтопродуктів, скла й силікатів, пластмас і полімерних матеріалів, металів і сплавів, наркотичних засобів, сильнодіючих, отруйних речовин, упхнутих складів тощо..

Мікрооб’єкти, що відокремлюються від людського організму (частинки волосся, шкіри, нігтів, різних органів, мікросліди крові, сперми, калу, інших виділень), направляються на судово-медичну експертизу, яка проводиться в експертних установах Міністерства охорони здоров’я України (застосовуються гістологічні, хіміко-токсикологічні та інші методи)..

Судово-медична експертиза вирішує широке коло неідентифікаційних завдань: визначення природи частинок, встановлення видової, статевої належності, порівняльне дослідження з різних групових ознак..

Насучасномуетапірозвиткукриміналістикиздійснюютьсясудовомедичні експертизи із застосуванням методів генотипоскопії.. Ці методи дають можливість ідентифікувати людину за мікрочастинками, мікрослідами, що містять генетичну інформацію..

Судові медики-експерти для рішення питань медичного характеру проводять дослідження деяких сторонніх мікрочастинок, матеріалів і речовин на тілі людини або усередині організму.. У разі призначення судово-медичної експертизи щодо мікрооб’єктів ставляться як неідентифікаційні, так і ідентифікаційні запитання.. Так, для встановлення наявності частинок і механізму утворення мікрослідів можуть бути поставлені такі запитання:

–Чи є на об’єкті мікросліди крові (виділень, відокремлень) або мікрочастинки (клітинні елементи) людського організму?

–Чи є на тілі людини або в ділянці тілесних ушкоджень (у раневих каналах тощо) сторонні мікрочастинки?

–Яким є механізм утворення мікрослідів крові (або інших виділень) людини?

75

Тема № 4

Для вирішення завдань групової ідентифікації перед експертами – судовими медиками ставляться такі запитання:

–Якою є статева належність мікрослідів крові (інших виділень) або мікрооб’єктів, які виявлені під час огляду?

–Яким є регіональне походження мікрослідів крові?

–Чи однакова групова належність виявлених мікрослідів крові (виділень, відокремлень) або мікрочастинок тіла людини та відповідних зразків для порівняльного дослідження?

Ставляться перед судово-медичною експертизою й ідентифікаційні питання про джерело походження мікрочастинок, наприклад, чи не

єджерелом походження мікрочастинок (мікрослідів) організм (тіло) потерпілого (підозрюваного, обвинувачуваного)..

Комплексна медико-криміналістична експертиза вирішує низку питань, спрямованих на ідентифікацію людини.. Наприклад, можливою є постановка таких запитань:

–Чи не є мікрочастинка з нашаруванням червоного кольору частиною нігтьової пластини пальця руки потерпілого (підозрюваного)?

–Чи не перебувала певна ділянка тіла людини (трупа) у контактній взаємодії з конкретним предметом (зброєю, транспортним засобом тощо)?

Для вирішення подібних питань використовують методи дослідження судової медицини, трасології, криміналістичного дослідження речовин і матеріалів.. У разі призначення експертиз інших видів характер питань визначається компетенцією експертів і обставинами, що підлягають установленню..

Природні мікрооб’єкти тваринного й рослинного походження (частинки від тварин, комах; насіння, пилок, спори, частинки рослин тощо) досліджуютьсясудово-біологічноюекспертизою..Цейкласмаєдвароди експертиз: зоологічну й ботанічну.. Предметом судово-біологічної експертизи є встановлення за мікрооб’єктами родової, видової й іншої групової належності об’єктів тваринного й рослинного світу відповідно до прийнятих у біології класифікацій.. Крім того, у межах біологічної експертизи здійснюється ототожнення тварин і рослин за ознаками біологічного характеру (при цьому застосовні методи генної ідентифікації)..

У разі призначення експертиз інших видів характер запитань визначається компетенцією експертів і обставинами, що підлягають установленню..

76

Виявлення, фіксація, вилучення та дослідження мікрооб’єктів – речових доказів..

Запитання для самоконтролю:

1.Дайте визначення мікрооб’єктам..

2.Назвіть види мікрооб’єктів..

3.Які спеціальні технічні засоби використовуються для виявлення, вилучення та фіксації мікрооб’єктів?

4.Які питання ідентифікаційного та діагностичного характеру можуть вирішуватися під час криміналістичного дослідження мікрооб’єктів?

5..Яким чином отримують порівняльні зразки для криміналістичного дослідження мікрооб’єктів?

77

ТЕМА № 5 Відеота звукозапис у криміналістиці

1.Поняття та значення криміналістичного відеозапису

2.Методи здійснення відеозйомки

3.Способи і прийоми відеофіксації, які використовуються під час проведення процесуальних дій

4.Звукозапис як спосіб фіксації вербальної інформації

5.Правові засади та основні випадки використання звукозапису у кримінальному провадженні

1.Поняття та значення криміналістичного відеозапису

Відеозапис поєднує наочно-образну і вербальну форми фіксації доказової інформації, має певні переваги перед протокольною формою фіксації, забезпечує максимальну повноту фіксації, позбавлений суб’єктивного фактора, що може впливати на відбір матеріалу, що фіксується в протоколі, і водночас відеозапис дозволяє зберегти емоційне забарвлення мови і видимі прояви поведінки учасників процесуальних дій.. Матеріали відеозапису можуть бути відтворені відразу ж після зйомки, і в разі браку відеозапис­ можна повторити.. Однак слід зазначити,щовнизцівипадківувідеофонограміміститьсябагатонадлишкової інформації.. Уникнути цього недоліку дозволяють прийоми планування й здійснення відеозапису..

Процесуальній порядок використання відеозапису під час досудового розслідування та судового провадження регламентований Кримінальним процесуальним кодексом України.. Зазначається, що відеозапис може застосовуватися як один зі способів фіксації речових доказів (ст.. 100 КПК України), а також ходу й результатів таких слідчих дій, як допит, пред’явлення для впізнання, допит, впізнання у режи-

78

Відеота звукозапис у криміналістиці

мі відеоконференції під час досудового розслідування, обшук, огляд тощо (статті 224, 228, 232, 236, 237 КПК України)..

До початку відеозапису з метою фіксації відповідних дій необхідно: визначити об’єкти, що підлягають фіксації, та розробити план (сценарій) відеозапису; запросити спеціаліста-оператора.. Отримана в ході процесуальної дії відеофонограма, як і протокол проведеної дії, повинна складатися з трьох частин: вступної, описової (основної) та заключної.. Вступна і заключна частини містять відомості, що пояснюють і засвідчують фонограму, а описова (основна) частина відображає хід і результати дії.. Вступну частину відеофільму доцільно починати з фіксації особи, що проводить цю процесуальну дію, яка називає свою посаду, прізвище та повідомляє, яка дія проводиться і за яким кримінальним провадженням.. Далі ця особа по черзі називає кожного учасника, які так само фіксуються великим планом.. Потім відповідальна особа, перебуваючи в кадрі, називає дату, час, місце відеозапису і ким він проводиться.. Тільки після цього можна братися до фіксації самої процесуальної дії.. Заключна частина становить посвідчення всіма учасниками дії правильності зафіксованого.. Отже, ця частина протоколу записується після перегляду відеофонограми всіма учасниками, котрі брали участь у дії.. Якщо відеозапис здійснювався у несприятливих умовах, то перегляд і запис заключної частини може відбуватися у приміщенні після повернення з місця його проведення.. У разі застосування відеозйомки під час допиту, слідчого експерименту фільмуванню підлягає вся слідча дія від початку до кінця.. При цьому фільм компонується з трьох послідовних частин, як зазначалося раніше.. Завершується фільм відповідями на поставлені запитання і повідомленням слідчого про час закінчення слідчої дії..

Поняттям «криміналістичний відеозапис» охоплюється не тільки відеоапаратура,алейприйомиіметодиїїзастосування,атакождемонстраційні пристрої.. Ці засоби застосовуються, по-перше, для фіксації умов, ходу, учасників та результатів різних процесуальних дій і заходів, по-друге, з метою дослідження виявлених і зафіксованих об’єктів (предметів, процесів тощо).. Застосування відеозапису сприяє: отриманню наочного ілюстративного, доказового й орієнтуючого матеріалу; виявленню таких об’єктів, слідів і фактів, які перебувають за межа­ ми порогу чутливості органів зору і слуху й не сприймаються звичайним способом.. Відеозапис, застосований у ході опитування, допиту не

79