Zbirka_Part2

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Віталій Куравський (Київ, Україна)

ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНІ СИЛИ КИЇВСЬКОГО ОСОБЛИВОГО, ОДЕСЬКОГО ВІЙСЬКОВИХ ОКРУГІВ І ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ НАПЕРЕДОДНІ ТА В ПЕРШІ ДНІ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

Друга світова війна стала суворим екзаменатором життєздатності всієї системи Радянського Союзу, в тому числі й воєнної складової. Вона виявила чимало проблем у воєнному будівництві й дала потужний поштовх для їхнього вирішення. До і в ході війни бурхливо розвивалися військово-повітряні сили. Здобутий ними досвід широко використовувався в повоєнні роки як в теорії, так і в практиці будівництва та бойового застосування військово-повітряних сил різних країн. Не втратили актуальності ці здобутки і для Повітряних сил Збройних сил України. У сучасних умовах практичну зацікавленість викликає досвід застосування Військово-повітряних сил Київського особливого, Одеського військових округів і Чорноморського флоту в перші дні Великої Вітчизняної війни як складової Другої світової війни.

Різним аспектам бойових дій авіації в роки Другої світової війни на території України, у тому числі і в червні 1941 року, присвячені праці В. Заборовського, М. Кожевникова, В. Колєчкіна, О. Лисенка, В. Макарова, Г Пшеняника, М. Солоніна, І. Тимоховича, Д. Хазанова [1; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9].

Мета цієї статті – розкрити чинники, які вплинули на характер бойових дій авіації Київського особливого, Одеського військових округів і Чорноморського флоту проти 4-го Повітряного флоту фашистської Німеччини та румунських ВПС.

Напередодні Великої Вітчизняної війни Військово-повітряні сили Київського особливого військового округу були найчисельнішими порівняно з іншими прикордонними округами: 1913 літаків, з них 1670 у бойовій готовності. Винищувальна авіація складалася з 17 авіаполків (1238 літаків, у тому числі 190 МіГ-1/3 і 62 Як-1). Бомбардувальна авіація – 11 ближньобомбардувальних авіаполків (516 літаків, з них 251 – СБ). Штурмова авіація нараховувала два полки на І-153 та І-15біс. Організаційно авіація округу підпорядковувалася сухопутним військам і була розділена на армійську (60 %) – командувачам загальновійськових армій підпорядковувалися одна змішана, або винищувальна авіаційна дивізії, та фронтову (40 %) – підпорядковувалася командувачу військового округу. Такий розподіл був і в інших військових округах [1, 178].

Авіаціяокругубазуваласяна19постійнихі81оперативнихаеродромах,більшість з яких були ґрунтовими майданчиками, які після дощів виходили з ладу. Навесні 1941 року почали реконструкцію авіабаз, але завершити її до початку війни не вдалося.

62Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Запасних аеродромів не вистачало. Літаки розміщувалися скупчено, без прикриття зенітної артилерії.

Рівень бойової підготовки авіачастин був неоднаковий. У давно створених полках екіпажі мали добрі навики виконання завдань на старих літаках. У дев’яти щойно сформованих авіаполках служили переважно молоді пілоти, які могли діяти тільки вдень у простих метеоумовах. Польоти вночі опанували не більше 15 % пілотів. Наліт за три зимових місяці 1940 – 1941 рр. становив у середньому 12 годин на одного пілота. Це був результат виконання наказу Наркома оборони від 4 листопада 1940 р. №303 “Про перехід до виконання польотів з коліс у зимових умовах”. Але практично цей наказ було виконати важко, бо в частинах забезпечення не вистачало засобів розчистки й утрамбування снігу на аеродромах [1, 57].

Командувач ВПС округу генерал Є.С. Птухін велику увагу приділяв маскуванню, однак засобів і матеріалів хронічно не вистачало. Напередодні вторгнення він особисто здійснив обліт оперативних аеродромів, перевірив їхнє маскування і бойову готовність. Його зусилля дали певні результати. Так, у виданій штабом 4-го Повітряного флоту люфтваффе «Пам’ятці про південно-західну частину Радянської Росії» загальна кількість літаків Київського особливого військового округу вказувалася меншою на 10 %, причому сильно була знижена кількість винищувачів. Але основні аеродроми німці виявили дуже точно [9, 37].

Німецьке командування, зосередивши проти Київського округу близько 800 літаків 4-го Повітряного флоту генерала А. Лера (A. Lohr), почало війну в повітрі з несподіваного нападу на аеродроми. З 4-ї до 5-ї години ранку 22 червня 1941 року близько чотирьохсот літаків 5-го авіакорпусу генерала Р. фон Грейма (R.von Greim) атакували24аеродроми,восновномунаЗахіднійУкраїні.Важливиймомент–штурмова авіація хоч і діяла в інтересах сухопутних військ, але їм не підпорядковувалась. Перед німецькою авіацією стояло завдання в максимально короткі терміни завоювати панування в повітрі, забезпечити авіаційну підтримку сухопутним військам і повітряними ударами дезорганізувати тилове забезпечення радянських військ.

Однією з особливостей дій німецької авіації на південно-західному напрямку стало завдання ударів по адміністративно-політичних центрах і важливих об’єктах у глибокому тилу. Як правило, система протиповітряної оборони в таких випадках спрацювала краще і 4-й Повітряний флот фашистської Німеччини поплатився за недооцінку чисельності і боєготовності радянських винищувачів.

У смузі Південно-Західного фронту, незважаючи на чисельну меншість, люфтваффе впевнено захопило ініціативу в повітрі й безперервно атакувало радянські війська на напрямку головного удару. Водночас частини вермахту з повітря ніхто не атакував. Лише 1-шу танкову групу в другій половині 22 червня 1941 р. бомбардувала 62-га авіаційна дивізія під командуванням генерал-майора Г. Тхора.

Бойова тривога в багатьох радянських авіачастинах була оголошена своєчасно, що дало змогу в ряді випадків підняти літаки в повітря. Так, у Куровичах під Львовом злетіли всі справні винищувачі 164-го винищувального авіаційного полку й зустріли вороганапідходідоаеродрому.Екіпажідислокованоготам66-гоштурмовогоавіаполку

64Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

пасивно, ініціативу не виявив, не здійснював чіткого й швидкого керування військами. Командири полків не забезпечили збереження матеріальних ресурсів, що призвело до невиправданих втрат у подальшому.

Велике значення мало те, що у більшості випадків нальоти здійснювала румунська авіація, пілоти якої не мали такого бойового досвіду, як їхні німецькі колеги, і не змогли повною мірою використати недоліки радянської авіації. Крім того, Румунський королівський повітряний флот мав в основному застарілі літаки. Наприклад, використовувалися винищувачі PZL P-11 і PZL P-24 польського виробництва, які за своїми льотно-технічними показниками наближалися до І-15. Не дивно, що першу офіційну повітряну перемогу румун у Другій світовій війні отримав лейтенант Т. Моску із 5-ї окремої групи, озброєної більш сучасними літаками. Пілотуючи Не 112В, він рановранці збив І-16 67-го винищувального авіаполку, льотчик якого, лейтенант Грилюк, зумів залишити палаючу машину на парашуті [9, 40].

Організація бойових дій Військово-повітряних сил Чорноморського флоту (командувач – генерал-майор А.В. Русаков), до складу яких входило 2 авіаційні бригади, 2 окремих авіаполки, 13 окремих авіаескадрилей і 2 авіазагони, які мали на озброєнні 346 винищувачів, була задовільною [6, 438]. О першій год. 03 хв. 22 червня нарком Військово-морського флоту М. Кузнецов привів сили флоту в оперативну готовність, тому наліт німецьких літаків на Севастополь був відбитий засобами ППО Чорноморського флоту. Перший повітряний бій із румунськими бомбардувальниками відбувся в другій половині дня 22 червня в районі Ізмаїла. Його провели винищувачі 96-ї окремої ескадрильї. Радянські льотчики доповіли, що в цьому бою вони збили 5 бомбардувальників і не втратили жодного свого літака. 22 червня 1941 року ВПС Чорноморського флоту втратили 10 літаків.

Таким чином, дії радянської авіації на південному фланзі величезного фронту були успішнішими. Відбивши перший напад, чорноморські льотчики надвечір першого дня війни почали готувати удар у відповідь по головній базі румунського флоту Констанці.

Підбиваючи підсумки першого дня війни, дослідники звертають увагу на те, що більшість втрат ВПС Київського особливого і Одеського військових округів зазнали на землі. При цьому дуже часто підкреслюють чинник раптовості. Звісно, він відіграв певну роль, але і виявив низьку бойову готовність ВПС військових округів. Як приклад кращої бойової готовності наводять ВПС Чорноморського флоту, але треба врахувати, що флот не перебував на вістрі головного удару супротивника і проти нього зі складу 4-го Повітряного флоту люфтваффе був задіяний лише 6-й загін, завданням якого стала нічна постановка неконтактних мін у бухтах головної бази Чорноморського флоту [9, 40].

Найбільш неочікуваним для радянських льотчиків виявився характер повітряної війни, яку нав’язали люфтваффе з перших годин. Він мав такі особливості:

–наполегливість у досягненні цілей. Багато радянських полків зазнали найбільших втрат унаслідок 4-го або навіть 5-го нальоту;

–використання малих висот підльоту до цілі;

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

– застосування в тактиці чергування нальотів винищувачів і бомбардувальників, малих і середніх груп, що залежало від протиповітряної протидії.

Німецька авіація в перший день війни при підльоті до радянських аеродромів діяла на малих, а іноді вкрай малих висотах, і в цих умовах пілоти нових МіГ-3 і Як-1 не могли завдавати їй належного опору. Немало літаків нових типів зазнали аварій при зльотах та посадках. У винищувальній авіації весь тягар перших боїв винесли І-16, І-15біс, І-153.

Важливою складовою успіху німців став високий вишкіл екіпажів, отриманий у боях над Польщею, Францією, Англією. Перші бойові зіткнення показали, що в групових боях – перевага на боці німецьких льотчиків. Радянські пілоти не мали такої майстерності взаємодіяти в бою, у них була гірша злітаність пар, четвірок, груп.

Неочікувано для радянського командування ворог масовано застосував дрібні осколочні бомби, які скидав із контейнерів або касет. Використовувалися двокілограмові SD-2 і десятикілограмові SD-10 бомби. При застосуванні касет оптимальна висота бомбардування була близько 500 м, контейнерів – дещо більша. В обох випадках на землі виникали доріжки вибухів, які точно вражали літаки на стоянках, автотранспорт і особовий склад поза укриттям.

Перший день війни показав, що командування Військово-повітряних сил Київського особливого і Одеського військових округів виявилося неспроможним керувати військами у складній ситуації. У деяких бомбардувальних авіаполках, що отримали розпорядження про приведення в бойову готовність, були організовані мітинги, на яких військовослужбовці давали клятву битися з ворогом до його повного розгрому, і лише в другій половині дня перші бомбардувальники піднялися в небо. Таким чином, дорогоцінний час був утрачений.

Перед війною здійснювалися загальні настанови: не піддаватися на провокативні дії, не давати приводу до конфліктів, які можуть стати причиною розв’язання війни – це теж вплинуло на готовність військ до активного опору. Наприклад, у 374-му окремому зенітному дивізіоні, що прикривав Ковель і був найбільш боєздатним, командир наказав відкрити вогонь по групі німецьких літаків, які скидали бомби, тільки після наполегливих вимог інспектуючої комісії [9, 41].

Треба наголосити, що Військово-повітряні сили Київського особливого військового округу більшість своїх літаків втратили не в результаті повітряних нальотів ворога, а їх підірвали і спалили в наступні дні свої ж екіпажі під час відступу, а на деяких аеродромах, наприклад, як під Луцьком, ворогові була залишена абсолютно справна авіатехніка. Станом на 24 червня 1941 року командування Південно-Західного фронту оприлюднило втрату 1452 літаків. У небі України в перший день війни авіацією і засобами ППО було збито 67 німецьких і румунських літаків [9, 41].

Відтак, вивчивши чинники невдач авіації Київського особливого, Одеського військових округів, слід зробити такі висновки:

- Невдала організаційна структура Військово-повітряних сил Червоної армії, розподіл авіації між арміями та округами, рівномірне розпорошення авіачастин вздовж кордону позбавило її здатності до маневру. Авіаційну підтримку військ на глибину 10 – 15 км здійснювала авіація, підпорядкована командувачу армії, від 10 – 15

66Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

до 30 – 50 км – командувачу фронту. Часто дії не узгоджувалися, що призводило до невиправданих втрат, надто бомбардувальної авіації, яка відправлялася на завдання без прикриття винищувачів. Як наслідок, поступаючись кількісно, 4-й Повітряний флот люфтваффе завоював панування в повітрі на напрямках головних ударів.

-Стратегічне й тактичне невміння командирів авіадивізій і командувачів ВПС округів організовувати бойові дії не дало змоги ефективно використати наявні сили.

-Командири полків не продумували жодних тактичних прийомів протидії агресору, віддали ініціативу ворогу, що поставило радянські винищувачі в рамки невигідних оборонних боїв. Майстерність деяких пілотів і масовий героїзм не могли виправити помилок, яких припустилися керівники вищого рівня.

Слід сказати, що потребує ґрунтовнішого дослідження питання взаємодії Військово-повітряних сил Київського особливого, Одеського військових округів і Чорноморського флоту з іншими родами військ, досвід будівництва авіаційного тилу, ефективної сумісності військово-повітряних сил і військ протиповітряної оборони. Глибоке й уважне вивчення досвіду застосування військово-повітряних сил у роки Другої світової війни дає можливість визначити основні закономірності та тенденції розвитку форм і способів застосування повітряної складової збройної боротьби

увійнах сучасності, більш точно спрогнозувати характер майбутніх війн і вибрати оптимальний напрямок подальшого реформування Повітряних сил Збройних сил України.

Джерела та література:

1.Заборовский В.В. Организация и боевое применение истребительной авиации Военно-Воздушных Сил Советского Союза и Германии 1941 – 1945 гг.: дис…. канд. истор. наук: 20.02.22 / Заборовский Виталий Виталиевич. – К., 2005. – 280 с.

2.Киевский Краснознаменный. Краткий очерк истории Краснознаменного Киевского военного округа 1919 – 1969 гг. – К., 1969. – 540 с.

3.Кожевников М.Н. Командование и штаб Военно-Воздушных Сил Советской Армии

вВеликой Отечественной войне 1941 – 1945 / М. Кожевников. – Москва, 1985. – 259 с.

4.Колєчкін В.П. Боротьба за панування у повітрі в боях на Правобережній Україні

вперіод 23 грудня 1943 – 22 лютого 1944 рр.: дис…. канд. істор. наук: 20.02.22 / Колєчкін Вадим Петрович. – К., 2005. – 227 с.

5.Лисенко О. Бойові дії авіації в роки Великої Вітчизняної війни / О. Лисенко, В. Макаров. – К., 2003. – 173 с.

6.ПшеняникГ.А.СоветскиеВоенно-воздушныесилывборьбеснемецко-фашистской авиацией в летне-осенней компании 1941 года. / Г. Пшеняник. – М., 1961. – 275 с.

7.Солонин М. На мирно спящих аэродромах. 22 июня 1941года / Марк Солонин. – М., 2007. – 576 с.

8.Тимохович И.В. Оперативное искусство Советских Военно-воздушных сил в Великой Отечественной войне / И. Тимохович. – М., 1976. – 274 с.

9.Хазанов Д. Вторжение. Часть III / Дмитрий Хазанов // Авиация и время. – 1996. – №5. – С. 37 – 44.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Олександр Остапчук (Київ, Україна)

ПРОТИПОВІТРЯНА ОБОРОНА НАСТУПАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ З ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ В 1943 – 1944 РОКАХ В ІСТОРИЧНИХ ПРАЦЯХ

Війська протиповітряної оборони зробили вагомий вклад у справу розгрому ворожих військово-повітряних сил. Тому вивчення питання ролі протиповітряної оборони в наступальних операціях із визволення України в 1943 – 1944 роках, героїзму бійців у роки війни й досі залишається актуальним.

Метою цієї публікації є аналіз історіографії питання підготовки та бойової діяльності військ протиповітряної оборони в наступальних операціях Червоної армії на теренах України; визначення ступеня дослідженості проблематики вітчизняними та зарубіжними науковцями; з’ясування аспектів, які залишилися поза увагою вчених, або ж потребують глибшого аналізу.

Уроботі «Войска противовоздушной обороны страны» схарактеризовано бойові дії військ протиповітряної оборони на теренах України в період Великої Вітчизняної війни. Автор розглядає війська протиповітряної оборони країни у вигляді фронтів протиповітряної оборони, окремо від протиповітряної оборони сухопутних військ. Крім того, подано їхні укріплення, організацію протиповітряної оборони переправ та залізничних магістралей [4].

Удослідженні «Действия Войск противовоздушной обороны страны в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.» проаналізовано досвід оперативностратегічного й бойового застосування військ протиповітряної оборони країни у Великій Вітчизняній війні; розкрито способи дій при вирішенні основних завдань

іучасті в наступальних і оборонних операціях; висвітлено розвиток організації, управління та озброєння військ [8].

Колектив авторів під керівництвом М.М. Комарова (відомого дослідника військ ППО в роки війни) в книзі «Войска ПВО страны в Великой Отечественной войне 1941– 1945 гг.» у хронологічному порядку в загальному плані показав зміни в організації, тактиці та способах дій військ протиповітряної оборони країни [5].

Змістовною працею з історії військ протиповітряної оборони країни є робота Н.А. Свєтлішина «Войска ПВО страны в Великой Отечественной войне» [17]. У ній автор описує діяльність районів протиповітряної оборони в період Великої Вітчизняної війни, наводить аналітичні дані щодо озброєння протиповітряної оборони в 1943 – 1944 роках, висвітлює досвід військ протиповітряної оборони країни, характерний

ідля протиповітряної оборони сухопутних військ, що пов’язано з їхнім озброєнням, бойовим застосуванням та взаємодією з іншими видами та родами військ.

68Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Питання протиповітряної оборони знайшли відображення в низці статей цього самого автора. Наприклад, у публікації «Войска противовоздушной обороны в Великой Отечественной войне (В победоносных кампаниях 1944 г.)» висвітлені дії військ протиповітряної оборони країни, спрямовані на прикриття від ударів з повітря найважливіших об’єктів фронтів (залізничних і водних комунікацій, переправ, районів завантаження й розвантаження військ, великих баз і складів, а також аеродромів фронтової авіації) [15].

Стаття «Роль фронтов противовоздушной обороны по опыту Великой Отечественной войны» присвячена утворенню фронтів протиповітряної оборони, що стало закономірним етапом в удосконаленні та посиленні системи протиповітряної оборони країни. Розкриваються також питання ролі фронтів протиповітряної оборони, функції їх командування в системі протиповітряної оборони країни, а також командні пункти фронтів протиповітряної оборони та бойова робота на них [18].

Публікація «Опыт применения Войск ПВО страны в третьем периоде Великой Отечественной войны» висвітлює досвід прикриття від ударів з повітря великих політичних та промислово-економічних центрів Радянського Союзу; організацію оборони найважливіших об’єктів прифронтової смуги (залізниць, переправ і т.д.); створення зональної протиповітряної оборони окремих районів; маскування сил і засобів для прикриття важливих об’єктів; творчий підхід до вирішення питань управління військами [16].

З’ясуванню питань управління наявними фронтами протиповітряної оборони (Московським, Західним, Східним, Північним, Південним, Закавказьким, Західним (другого формування), Південно-Західним, Центральним) та організації керівництва військами фронту протиповітряної оборони присвячена стаття цього автора «Фронты ПВО й управление войсками» [19].

Розвідка «Узловые вопросы опыта оперативно-стратегического применения Войск противовоздушной обороны страны в Великой Отечественной войне» оприлюднює характер дій авіації ворога, завдання військ протиповітряної оборони країни й особливості їхнього застосування, удосконалення управління військами протиповітряної оборони країни [20].

У публікаціях В. В. Ашкерова «В битве за Днепр» та «Развитие тактики войск ПВО страны в годы Великой Отечественной войны» розглядаються питання організації ударних груп і груп прикриття; заміни патрулювання вильотом на прикриття військ одночасно великою кількістю винищувачів; розробки системи управління і наведення винищувачів у повітрі; створення резерву винищувачів для перехоплення бомбардувальників; відкриття нічних командних пунктів; застосування бойового порядку, складеного із двох ешелонів і резервів при відбитті масованого нальоту противника; удосконалення тактики зенітної артилерії; організації зенітних артилерійських груп, зенітних бронепоїздів, маневрених зенітних груп протиповітряної оборони, переходу до більш ущільненого угруповання зенітної артилерії; участі зенітної артилерії в блокаді з повітря оточених сил противника; разробки й оволодіння різними способами ведення вогню; використання зенітних прожекторів для освітлення літаків, наземних і морських цілей [1, 2].

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

Удослідженні «Боевая техника и вооружение войск ПВО страны в годы войны» даються кількісні та якісні характеристики зенітної артилерії, винищувальної авіації, зенітних прожекторів, аеростатів загородження, радіолокаційних засобів [3].

Устаттях П.І. Грєхнєва «Противовоздушная оборона переправ через Днепр», А.Г. Федорова «Бой над аэродромом», С.К. Рудченка «Отважный расчет», що ввійшли до збірника «В боях за Киев», розповідається про бойові дії військ протиповітряної оборони країни, дії винищувальної авіації та зенітної артилерії [6; 22].

Публікація Г. В. Зіміна «Войска противовоздушной обороны страны в Великой Отечественной войне» присвячена загальним питанням військ протиповітряної оборони [10], стаття Б.Г. Забелока “В битве за Днепр” [9] – огляду дій військ протиповітряної оборони з підтримання сухопутних військ при форсуванні Дніпра, матеріал А.М. Сафронова «Взаимодействие истребителей с наземными средствами ПВО при отражении ночных налетов противника» – розкриттю тактики авіації противника, способів їх пошуку вночі [14].

Упраці В.М.Созінова «Взаимодействие Войск ПВО страны с силами и средствами ПВО и ВВС фронтов в третьем периоде войны» йдеться про організацію прикриття важливих об’єктів та відбиття ударів авіації противника під час стратегічного наступу [21].

Хатунцев І.І. у статті «Войска ПВО во втором и третьем периодах Великой Отечественной войны» висвітлив бойові дії зенітної артилерії та винищувальної авіації військ протиповітряної оборони країни під час контрнаступальної операції під Сталінградом, у період підготовки до блокади Ленінграда, на Курській дузі, під час визволення України тощо [23].

Низка науково-популярних видань і статей розкрили бойові дії частин, з’єднань, об’єднань військ протиповітряної оборони в операціях. Так, бойові дії 9-го Воронезького винищувального авіаційного корпусу військ протиповітряної оборони країни в Корсунь-Шевченківській операції описані у статті Д.І. Грехнєва «Храбрость и мастерство» [7].

Про бойові дії воїнів 15-ї бригади протиповітряної оборони розповідає у своїй праці Т.Й. Ростунов «Внимание! Воздушная тревога!», значну увагу автор приділяє діяльності Донбаського корпусного району протиповітряної оборони у період із жовтня 1943 р. до кінця 1944 р. [13].

Організація, бойовий досвід та управління протиповітряною обороною в період Великої Вітчизняної війни знайшли своє відображення в ряді статей науковопопулярних періодичних видань, таких як «Военно-исторический журнал», «Вестник противовоздушной обороны», збірникові «Сторінки воєнної історії». Бойові дії військ протиповітряної оборони висвітлювались у центральних, республіканських, обласних (міських) засобах масової інформації, газетах, що їх випускали у військах протиповітряної оборони в період війни та в повоєнний час.

Вивченню бойових дій військ протиповітряної оборони в роки Великої Вітчизняної війни присвячена наукова праця М.М. Комарова «ПВО Ленинграда в годы Великой Отечественной войны» [11].

70Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Монографія Л.К. Кочерги «Боевые действия войск ПВО страны по защите неба Украины в годы Великой Отечественной войны (1941 – 1945 гг.)» розкриває дії військ протиповітряної оборони під час звільнення Лівобережної та Правобережної України [12].

Спираючись на проаналізовану літературу, можемо дійти висновку: досвід військ протиповітряної оборони в боротьбі з повітряними силами противника має велике значеннявумовах,колисучаснізасобиповітряногонападупостійновдосконалюються й розвиваються способи їхнього застосування.

Джерела та література:

1.Ашкеров В.В. В битве за Днепр / В.В. Ашкеров // Вестник ПВО. – 1973. – № 11. – С. 88 – 92.

2.АшкеровВ.В.РазвитиетактикиВойскПВОстранывгодаВеликойОтечественной войны / В.В. Ашкеров // Вестник ПВО. – 1974. – № 4. – С. 80 – 85.

3.Боевая техника и вооружение Войск ПВО страны в годы войны: Цифры и факты // Вестник ПВО. – 1975. – № 5. – С. 36 – 39.

4.Войска противовоздушной обороны страны. – М., 1968. – 440 с.

5.Войска ПВО страны в Великой Отечественной войне 1941 – 1945. – М., 1981. – 375 с.

6.Грехнев П.И. Противовоздушная оборона переправ через Днепр / П.И. Грехнев // Вестник ПВО. – 1961. – №11. – С. 76 – 79.

7.Грехнев П.И. Храбрость и мастерство / П.И. Грехнев // Вестник ПВО. – 1974. – № 2. – С. 81 – 83.

8.Действия Войск противовоздушной обороны страны в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг. – Москва, 1965. – 249 с.

9.Забелок Б.Г. В битве за Днепр / Б.Г. Забелок // Вестник ПВО. – 1959. – № 1. – С. 57 – 59.

10.Зимин Г.В. Войска противовоздушной обороны страны в Великой Отечественной войне / Г.В. Зимин // Военная мысль. – 1965. – № 5. – С. 78 – 92.

11.Комаров Н.Я. ПВО Ленинграда в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945: Дисс… канд. ист. наук / Н.Я. Комаров. – Ленинград, 1964.

12.Кочерга Л.К. Боевые действия войск ПВО страны по защите неба Украины в годы Великой Отечественной войны (1941 – 1945) / Л.К. Кочерга. – К., 1995. – 162 с.

13.Ростунов Т. Й. “Внимание! Воздушная тревога!”/ Т.Й. Ростунов. – К., 1990. – 256 с.

14.СафроновА.М.ВзаимодействиеистребителейсназемнымисредствамиПВОпри отражении ночных налетов противника / А.М. Сафронов // Вестник воздушного флота. – 1944. – № 22. – С. 19 – 24.

15.Светлишин Н.А. Войска противовоздушной обороны в Великой Отечественной войне (В победоносных кампаниях 1944 г.) / Н.А. Светлишин // Вестник ПВО. – 1965. – № 4. – С. 76 – 80.

16.Светлишин Н.А. Опыт применения Войск ПВО страны в третьем периоде Великой Отечественной войны / Н.А. Светлишин // Военная мысль. – 1970. – № 9. – С. 75 – 86.