Добавил:
kiopkiopkiop18@yandex.ru Вовсе не секретарь, но почту проверяю Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

6 курс / Судебная медицина / Морфологія_клітин_крові_лабораторних_тварин_і_людини_Атлас_Під_ред

.pdf
Скачиваний:
1
Добавлен:
24.03.2024
Размер:
6.88 Mб
Скачать

РОЗДІЛ 3

49

 

 

3

5

4

1

2

3

4

Рис. 36. Мазок крові людини. Мікрофотографія. × 900:

1 — сегментоядерний нейтрофіл; 2 — середній лімфоцит; 3 — еритроцити, серед яких трапляються: 4 — стоматоцити; 5 — тромбоцити

1

3

3

2

Рис. 37. Мазок крові людини. Мікрофотографія. × 600:

1 — сегментоядерні нейтрофіли; 2 — малий лімфоцит; 3 — еритроцити

50

МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 38. Паличкоядерна форма нейтрофіла в момент його перетворення у сегментоядерний. Мікрофотографія. × 900. У характерній для палички формі ядра з’явилась одна перетяжка

Рис. 39. Нейтрофіли з тільцями Бара і «ракетками». Внизу зліва — псевдотільце Бара

РОЗДІЛ 3

51

 

 

1

1

2

Рис. 40. Сегментоядерний нейтрофіл. Електронна мікрофотографія. × 12 000:

ядерний хроматин (1), розміщений у вигляді більш і менш щільних зон; у цитоплазмі багато специфічних гранул (2), органел загального призначення мало

2

2

1

1

Рис. 41. Фрагмент сегментоядерного нейтрофільного лейкоцита. Електронна мікрофотографія. × 30 000: нейтрофільні гранули (1) округлої та овальної форми, оточені одношаровою мембраною; деякі гра-

нули містять щільну серцевину (2)

52

МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ

 

 

поза клітиною може руйнувати нормальні тканини);

Нейтрофіли беруть участь у гострій запальній

в) протеїназа 3, чи мієлобластин (розщеплює елас-

реакції. Основна їх функція — руйнування та по-

тин); азуроцидин (антибактеріальний білок); мієло-

глинання тканинних залишків і мікроорганізмів.

пероксидаза (становить 2–4 % маси поліморфноядер-

Фагоцитоз і наступне травлення матеріалу відбу-

ного лейкоцита, каталізує утворення хлорнуватис-

вається одночасно з утворенням метаболітів арахі-

тої кислоти та інших токсичних агентів, які значно

донової кислоти (ліпідних медіаторів) та з респіра-

підсилюють бактерицидну активність нейтрофілів);

торним вибухом.

бактерицидний білок ВРI (підвищує проникність

Арахідонова кислота вивільняється з мембран-

мембран, проявляє антибактеріальну активність до

них фосфоліпідів активованої клітки, з неї утворю-

грампозитивних мікроорганізмів); дефензини (учи-

ються простагландини, тромбоксани, лейкотрієни

няють пряму антибактеріальну дію в нейтральному

та інші біологічно активні речовини.

і лужному середовищі); катепсини А, D, Е; катіонні

Послідовність фагоцитозу

білки (руйнують мембрану бактеріальних клітин);

лізоцим (руйнує оболонку бактерій); арилсульфат-

Специфічне розпізнавання матеріалу, що підля-

аза (руйнує анафілаксин, що утворюється при ана-

гає фагоцитозу, відбувається за допомогою рецеп-

філактичних реакціях).

торів до опсонінів (Fс-фрагменти антитіл і білки ком-

 

Специфічні гранули нейтрофілів розмірами 0,1–

 

плементу, зв’язані з бактеріями). Опсонізація знач-

0,3 мкм, округлої, овальної чи гантелеподібної фор-

но посилює фагоцитарну активність нейтрофілів.

ми, деякі з них мають більш щільну серцевину (рис.

Неопсонізовані мікроорганізми стійкі до фагоцито-

41). Вони містять лактоферин, що має виражені бак-

зу і тому більш патогенні. Послідовність фагоцито-

теріостатичні властивості за рахунок зв’язування

зу відбувається за такою схемою:

металовмісних факторів росту мікроорганізмів, зв’я-

— інвагінація мембрани нейтрофіла навколо чу-

зує також вільні радикали, що продукуються нейт-

жорідного тіла з утворенням фагосоми;

рофілами й ушкоджують як власне клітини, так і

— утворення фаголізосоми — наслідок злиття

суміжні тканини; вітамін В12-зв’язувальні білки

фагосоми з лізосомами;

(транскобаламін І), що, можливо, інгібують кобаль-

— знищення бактерій і руйнування поглинуто-

тозалежні реакції вільних радикалів; колагеназа

го матеріалу.

нейтрофілів (розщеплює колаген І типу); лізоцим

Для забезпечення останньої фази фагоцитозу в

(руйнує, чи лізує оболонку бактерій); глікопротеї-

фаголізосому надходять: лізоцим, катепсин G, ела-

ни (посилюють фагоцитоз); лужна фосфатаза (за-

стаза, лактоферин, дефензини, катіонні білки; мієло-

безпечує лужне середовище для перебігу відповідних

пероксидаза; токсичні для мікроорганізмів суперок-

ферментативних реакцій); катіонні білки (руйнують

сид О2, гідроксильний радикал ОН, що утворюють-

оболонку бактерій).

ся (разом з Н2О2) внаслідок респіраторного вибуху

 

Плазмолема нейтрофілів. У неї вбудовані рецеп-

 

— різкого підвищення поглинання кисню та швид-

тори молекул адгезії, цитокінів, колонієстимулю-

кої його витрати протягом перших секунд після ак-

вальних факторів (СSF), опсонінів, медіаторів запа-

тивації.

лення і бактеріальних продуктів.

Фагоцитарна активність нейтрофілів кількісно

 

 

 

Функції нейтрофілів

виражається відсотком фагоцитуючих клітин (у

 

нормі 68,5–99,3 %) і фагоцитарним індексом

 

Нейтрофіли — це рухомі клітини, що здатні

(кількість частинок, фагоцитованих однією кліти-

мігрувати з кровоносних судин і пересуватися до

ною; в нормі становить 12–23).

джерела подразнення завдяки хемотаксису. Разом з

Нейтрофіли продукують кейлони — специфічні

іншими імунокомпетентними клітинами вони форму-

речовини, що пригнічують синтез ДНК у клітинах

ють осередок запалення. Як найбільш рухомі кліти-

гранулоцитарного ряду, отже, регулюють процеси

ни, нейтрофіли першими мігрують до джерела по-

проліферації і диференціації лейкоцитів.

дразнення і тут виділяють біологічно активні речовини, які стимулюють надходження до осередку лімфоцитів, моноцитів, еозинофілів, базофілів, а також активують ці клітини (табл. 8).

Таблиця 8

Вплив нейтрофілів на інші імунокомпетентні клітини

ЕОЗИНОФІЛЬНІ

ГРАНУЛОЦИТИ

Клітини, що зазнають

Напрямок впливу

впливу нейтрофілів

 

 

 

Тимоцити

Посилення проліферації

Т-лімфоцити

Пригнічення активності

В-лімфоцити

Активація бласттрансформації

Натуральні кілери

Пригнічення активності

Еозинофіли

Посилення хемотаксису

Макрофаги

Посилення хемотаксису та

 

бактерицидної активності

Клітини судинної стін-

Регуляція проліферації

ки, фібробласти шкіри

 

 

 

Найбільші клітини серед гранулоцитів крові. Розмір еозинофільного гранулоцита в мазку дорівнює 12–14 мкм. Кількість еозинофілів максимальна зранку і становить 0,5–5 %. Кілька днів після утворення клітини залишаються в кістковому мозку, потім циркулюють у крові протягом 3–8 год і мігрують у тканини, що контактують із зовнішнім середовищем (слизові оболонки дихальних, сечовивідних шляхів і кишечнику). Тривалість життя — 8–14 днів.

Ядерно-цитоплазматичне співвідношення менше одиниці. Ядро складається з двох (рідше — трьох) великих симетричних сегментів (рис. 42, 43), забарвлюється в темно-фіолетовий колір (за Р.-Г.). Структура хроматину ніжніша, ніж у нейтрофілів. У периферійний кровотік можуть також виходити па-

РОЗДІЛ 3

53

 

 

1

2

3

4

Рис. 42. Зрілі еозинофіли. Варіанти норми:

1 — паличкоядерні; 2 — сегментоядерні; 3 — трисегментні; 4 — патологічні

Рис. 43. Мазок крові людини. Еозинофільний гранулоцит. Мікрофотографія. × 900

54

МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ

 

 

личкоядерні та юні еозинофіли, але, оскільки загаль-

Функції еозинофілів

на кількість цих клітин невелика, незрілі форми як са-

 

мостійні різновіди при обчисленні не враховуються.

 

 

Цитоплазма забарвлюється слабкобазофільно,

Еозинофіли — це рухомі клітини, хоча в меншій

містить велику кількість специфічних ацидофільних

мірі, ніж нейтрофіли. Вони пересуваються до джере-

гранул розмірами 0,5–1,5 мкм. На свіжих препаратах

ла подразнення, керуючись позитивним хемотакси-

зернистістьмаєблискучийвиглядзавдякисильномуза-

сом до багатьох речовин: гістаміну; еозинофільного

ломленню світла. Оксифілія гранул зумовлена наявні-

хемотаксичного фактора анафілаксії; комплексів

стю в них основного білка.

антиген-антитіло; лімфокінів.

 

Плазмолема має мембранні рецептори до Fc-фраг-

У ділянках протікання імунної реакції утворюють-

ментів ІgІ, ІgE, С3-компонента комплементу, а та-

ся речовини, які стимулюють вихід еритроцитів з

кож до гістаміну, який є важливим регулятором їх

кісткового мозку в кров і далі в тканини.

функціональної активності.

Як і нейтрофіли, еозинофіли синтезують метаболі-

 

 

ти арахідонової кислоти (ліпідні медіатори), зокрема

 

Специфічні гранули еозинофілів

лейкотрієн LTC-4 і фактор активації тромбоцитів

 

(PAF). Eозинофіли знищують паразитів, беруть участь

 

 

 

Великі гранули становлять 0,5–1,5 мкм, овоїдної

в алергічних і запальних реакціях, здатні до фагоци-

форми, містять довгастий кристалоїд, занурений в

тозу, хоча й меншою мірою, ніж нейтрофіли.

аморфний електроннопрозорий матрикс (рис. 44). При-

Знищення паразитів. Еозинофілія виникає при

сутні нейротоксин, пероксидаза, гістаміназа, фосфолі-

багатьох паразитарних захворюваннях. Найбільш

паза D, гідролітичні ферменти, кисла фосфатаза, ко-

активно еозинофіли знищують паразитів у місцях їх

лагеназа, цинк, катепсин. Кристалоїд має структу-

проникнення в організм, але менш ефективні в міс-

ру кубічної решітки і складається з антипаразитар-

цях остаточної їх локалізації. Після активації анти-

ного лужного білка МВР, багатого на аргінін, а

тілами та компонентами комплементу виділяють

також з гідролітичних ферментів і пероксидази.

вміст гранул і ліпідні медіатори, що чинять руйнів-

 

Дрібні гранули мають розміри 0,1–0,5 мкм, ок-

ну дію на паразитів. Секреція матеріалу гранул по-

руглі, з гомогенним чи тонкозернистим матриксом,

чинається протягом кількох хвилин і може трива-

містять арилсульфатазу, кислу фосфатазу, перокси-

ти кілька годин.

дазу, катіонний білок еозинофілів. Пероксидаза

Участь в алергічних й анафілактичних реакціях.

еозинофілів, на відміну від мієлопероксидази,

Ферменти гранул інактивують гістамін і лейкотрієн

містить бромід замість хлориду.

LTC-4. Крім того, вони здатні фагоцитувати гра-

2

1

3

1

1

2

4

Рис. 44. Еозинофіл сегментоядерний. Електронна мікрофотографія. × 10 000:

ядро (1); цитоплазма містить специфічні гранули (2), більшість з яких мають кристалоїдні структури; добре розвинутий комплекс Гольджі (3); гранулярну ендоплазматичну сітку (4) у вигляді пухирців

РОЗДІЛ 3

55

 

 

 

нули з гістаміном і накопичувати їх у цитоплазмі,

ної форми, найчастіше тричасточкове, S-подібне,

а також адсорбувати його на своїй поверхні. Еози-

рідше — сферичне. Хроматин менш щільний, ніж у

нофіли продукують інгібітор, який блокує деграну-

нейтрофілів чи еозинофілів. Ядро забарвлюється

ляцію тканинних базофілів. Пригнічують дію по-

менш інтенсивно, ніж зернистість, внаслідок чого ос-

вільного фактора анафілаксії (SRS-A), що виділяєть-

тання маскує його (рис. 45). Цитоплазма ніжно ба-

ся базофілами та лаброцитами. Арилсульфатаза

зофільна чи оксифільна, містить багато великих

руйнує анафілаксин.

(0,5–1,2 мкм) округлих базофільних гранул, які

Участь у запальних реакціях. Еозинофіли відпові-

здатні до метахромазії, при цьому вони (за Р.-Г.) на-

дають хемотаксисом на багато сигналів, що надхо-

бувають рожево-пурпурного відтінку. Метахрома-

дять з ендотелію, від макрофагів, паразитів і ушкодже-

зія пов’язана з наявністю в гранулах кислого гліко-

них тканин. Однією з основних функцій еозинофілів

заміноглікану гепарину. При фіксації погано зне-

є регуляція судинно-інфільтративної фази запален-

водненим спиртом гепарин може вимиватися з гра-

ня шляхом:

нул. У такому разі на забарвлених препаратах гра-

а) контролю викиду гістаміну базофілами та лаб-

нули мають просвітлення. Цитоплазма містить усі

роцитами;

види основних органел, вільні рибосоми, глікоген

б) нейтралізації надлишкової кількості гістаміну;

(рис. 46, 47). Плазмолема має рецептори Fс-фраг-

в) продукції ферментів, що відмежовують осередок

ментів IgE, що виробляється у відповідь на дію ан-

запалення.

тигенів (алергенів).

Судинно-інфільтративна реакція характерна для

Специфічні гранули базофілів досить великі (0,5–

алергії і обумовлена великим вмістом еозинофілів у

1,2 мкм), різноманітної, частіше округлої чи овальної

осередках алергічного запалення.

форми, зі щільним вмістом. Забарвлюються метахро-

 

 

матично. При електронній мікроскопії матрикс гранул

 

 

неоднорідний (рис. 47). Містять протеоглікани (суміш

 

 

гепарину і хондроїтинсульфату); триптазу (сліди); пе-

БАЗОФІЛЬНІ ГРАНУЛОЦИТИ

 

 

роксидазу; гістамін; медіатори запалення (зокрема

 

 

повільно реагуючий фактор анафілаксії SRS-А, фак-

Становлять 0–1 % від усіх лейкоцитів крові. Ло-

тор хемотаксису еозинофілів ECF); серотонін; кислу

калізуються у кістковому мозку і крові. В крові цир-

фосфатазу; гістидиндекарбоксилазу (фермент синте-

кулюють 1–2 доби, можуть залишати кровотік, але

зу гістаміну).

здатність до амебоїдного руху обмежена. Тривалість

Неспецифічні гранули базофілів — лізосоми,

життя невідома. Розмір 10–12 мкм. Ядро не має пев-

містять типовий набір гідролітичних ферментів.

 

 

 

 

 

1

1

 

 

1

Рис. 45. Мазок крові людини. Базофіл. Мікрофотографія. × 900: еритроцити, серед них деякі — ехіноцити (1)

56

МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ

 

 

2

3

1

 

1

 

 

 

Рис. 46. Лейкоцит сегментоядерний

2

 

базофільний. Електронна мікрофото-

 

графія. × 11 000:

 

 

ядро (1) з диспергованим хромати-

 

 

ном; цитоплазма містить специфічні

 

 

гранули (2), гранулярну ендоплазма-

 

 

тичну сітку (3)

3

1

3

3

2

Рис. 47. Базофільний гранулоцит.

 

Електронна мікрофотографія. × 20 000:

 

цитоплазма містить багато специ-

 

фічних гранул (1); добре розвинутий

 

комплекс Гольджі (2); цистерни грану-

 

лярної ендоплазматичної сітки (3)

 

Функції базофілів

При активації виробляють медіатори ліпідної природи. На відміну від тканинних базофілів, не виявляють активності PLD-2-синтетази і окислюють арахідонову кислоту переважно до лейкотрієна

LTC-4.

При дії алергену утворюється комплекс антигенантитіло і відбувається швидкий екзоцитоз вмісту гранул (дегрануляція). Виділення гістаміну та інших вазоактивних факторів при дегрануляції й окислення арахідонової кислоти спричинюють розвиток алергічної реакції уповільненого типу з різким

розширенням судин, появою набряків та ін. Такі реакції характерні, зокрема, для алергічного риніту, деяких форм астми, анафілактичного шоку.

Посилений приплив базофілів і лаброцитів до осередку запалення обумовлюють сенсибілізовані до даного антигену Т-лімфоцити, які виділяють лімфокін — хемотаксичний фактор.

Базофіли беруть участь у регуляції процесів згортання крові (гепарин — антикоагулянт) і проникності стінки судин (гістамін). Крім того, вони стимулюють аглютинацію тромбоцитів й осідання фібрину.

Фагоцитарна активність базофілів виражена погано. Це малорухливі клітини.

РОЗДІЛ 3

57

 

 

ЛІМФОЦИТИ

Загальна кількість цих клітин становить 19–38 % (за іншими даними — до 45 %) від усіх лейкоцитів крові. Характерною ознакою лімфоцитів є відносно велике кулясте ядрозіщільним хроматином ібазофільна однорідна цитоплазма. За розмірами вони досить варіабельні: від 4,5 до 18 мкм. Залежно від цього на рівні світлової мікроскопії виділяють три види лімфоцитів: малі, середні, великі.

Малі — 4,5–7 мкм, становлять 2/3 від усіх лімфоцитів крові. Це круглі клітини з високим ядерноцитоплазматичним співвідношенням. Ядро, кругле чи овальне, займає майже весь об’єм клітини і розташоване у центрі або ексцентрично, гетерохроматин розміщується компактно, за Романовським — Гімзою забарвлюється у темно-фіолетовий колір. Цитоплазма оточує ядро вузькою облямівкою, ба-

зофільна, гомогенна, без чітких грануляцій. Забарвлюється в блакитний колір. Навколо ядра виявляється світла зона (рис. 33, 48, 49). В результаті активації антигеном малі лімфоцити здатні трансформуватися в середні та великі, а також у бластні клітини.

Середні — 7–10 мкм, становлять 1/3 від усіх лімфоцитів (див. рис. 36, 50).

Великі — 10–18 мкм, трапляються в крові новонароджених і дітей. У крові дорослих відсутні, виявляються лише в лімфі грудної протоки.

Середні і великі лімфоцити мають більшу кількість цитоплазми, в якій трапляються окремі азурофільні гранули (лізосоми). Ядерний хроматин менш щільний, виявляються ядерця.

За даними електронної мікроскопії лімфоцити розподіляють на 4 види:

1. Малі світлі— діаметром близько 7 мкм, становлять 70–75 % від усіх лімфоцитів, їх цитоплазма

2

1

2

 

1

Рис. 48. Мазок крові людини.

 

Мікрофотографія. × 600:

1

1 — малі лімфоцити; 2 — пойкіло-

 

цити

 

2

1

Рис. 49. Мазок крові людини. Мікрофотографія. × 600:

1 — малий лімфоцит; 2 — паличкоядерний нейтрофіл

58

МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ

світла, містить усі загальні органели, багато вези-

В-лімфоцити (бурсозалежні). Утворюються зі сто-

кул і мультивезикулярних тілець. Ядро часто має

вбурової клітини в червоному кістковому мозку,

невелику заглибину (рис. 51). Хроматин у вигляді

можливо також — у лімфатичних фолікулах трав-

невеликих щільних брилок рівномірно розподілений

ного тракту й ембріональній печінці. Становлять

по всьому ядру або формує великі скупчення під

близько 20 % усіх лімфоцитів (за іншими даними —

ядерною оболонкою (рис. 52).

 

менше 10 %), живуть протягом тижнів і місяців. За-

2.

Малі темні — мають діаметр 6–7 мкм, станов-

безпечують гуморальний імунітет. Диференціюють-

лять 12–13 % від усіх лімфоцитів. Цитоплазма елект-

ся в ефекторну клітину гуморального імунітету —

роннощільна, містить велику кількість вільних рибо-

плазмоцит, який продукує антитіла до відповідних

сом, декілька мітохондрій, світлий матрикс яких кон-

антигенів.

трастує з темним фоном цитоплазми. Інші органели

Т-лімфоцити (тимусзалежні). Утворюються зі сто-

майже не трапляються. Ядро досить щільне, проте ви-

вбурової клітини кісткового мозку і остаточно дозрі-

являється велике ядерце.

 

вають у тимусі. Становлять близько 80 % усіх лімфо-

3.

Середні — діаметром 10 мкм, становлять 10–

цитів периферійної крові. Живуть кілька років (навіть

12 %. Ядра округлі, інколи бобоподібні; каріолема

кілька десятків років). Забезпечують реакції клітин-

може формувати вузькі заглибини. Хроматин пе-

ного імунітету і регуляцію гуморального імунітету.

реважно диспергований, під ядерною оболонкою

У свою чергу, цю групу лімфоцитів поділяють на

конденсується, утворюючи більш щільний маргі-

субпопуляції:

нальний шар. Чітко виявляється ядерце (рис. 53).

1. Т-кілери— ефекторні клітини клітинного імуні-

У цитоплазмі розвинуті практично всі загальні

тету. Їх специфічний цитотоксичний ефект забезпечує

органели. Центросома і комплекс Гольджі локалі-

протипухлинний та антитрансплантаційний імунітет.

зуються біля виїмки ядра.

 

2. Т-лімфоцити, забезпечують регуляцію гумораль-

Плазмоцити — великі клітини, їх розміри сяга-

ного імунітету за посередництва особливих розчинних

ють 8–20 мкм. Вміст серед інших лімфоцитів дорів-

речовин — цитокінів (додаток):

нює лише 1–2 %. За формою сферичні або овальні,

а) Т-хелпери 1 беруть участь у міжклітинних ко-

мають відносно мале округле або овальне ексцен-

операціях при формуванні клітинного типу імунної

трично розташоване ядро. Хроматин формує великі

відповіді; мають здатність специфічно розпізнавати

брилки, виявляється чітко окреслене ядерце. Цито-

антиген і посилювати утворення антитіл В-лімфоци-

плазма обширна, різко базофільна, має світлу пе-

тами;

ринуклеарну зону (рис. 54). Містить дуже розви-

б) Т-хелпери 2 беруть участь у триклітинній ко-

нуту систему гранулярної ЕПС, цистерни якої упо-

операції: антигенпрезентуючих клітин, В-лімфо-

рядковані концентрично навколо ядра. В перинук-

цитів і Т-лімфоцитів (гуморальний імунітет).

леарній зоні розташовано комплекс Гольджі і цен-

Слід зазначити, що останні наукові дані не під-

тросому (рис. 55, 56).

 

твердили наявність такого субкласу Т-лімфоцитів,

Лімфоцитам належить центральна роль у всіх

як супресори.

імунологічних реакціях, тому більш повноцінною,

3. Т-лімфоцити пам’яті. Здатні тривалий час збе-

функціональною вважається імунологічна класифі-

рігати інформацію про антиген.

кація лімфоцитів.

 

 

 

Імунологічна класифікація лімфоцитів

Морфологічні та гістохімічні ознаки

 

Т- і В-лімфоцитів

 

Лімфоцити

Чітких критеріїв морфологічної ідентифікації Т- і

 

В-лімфоцитів не існує. Разом з тим помічено, що у В-

 

 

 

 

 

 

лімфоцитів краще розвинута гранулярна ендоплаз-

 

Т-залежні

В-залежні

матична сітка. В цитоплазмі виявляється активність

 

лужної фосфатази і β -глюкуронідази. Вміст глікоге-

 

 

 

ну вищий, ніж у Т-лімфоцитів.

 

цитотоксичні Т-кілери

плазмоцити (ефекторні

Цитоплазма Т-лімфоцитів містить багато лізосом,

 

для яких характерна активність кислої фосфатази.

 

(ефекторні клітини

клітини гуморального

 

Ядра менші, ніж у В-лімфоцитів, містять більше ге-

 

клітинного імунітету)

імунітету)

 

терохроматину. Наявність усіх ферментів гліколізу

 

 

 

 

 

 

в цитоплазмі Т- і В-лімфоцитів свідчить про перева-

 

здійснюють регуляцію

 

жання анаеробного енергозабезпечення.

 

 

Найнадійнішими методами ідентифікації Т- і В-

гуморального імунітету

 

лімфоцитів є визначення поверхневих структур їхніх

 

 

 

 

 

 

мембран (додаток).

Т-хелпери 1 Т-хелпери 2

 

Мембрана В-лімфоцита містить поверхневі іму-

 

ноглобуліни, рецептор для комплементу С3, Fc-ре-

 

 

 

цептор НВLA.

 

Т-клітини пам’яті

 

Поверхневі імуноглобуліни (sIg) виконують роль

 

 

рецепторів для антигенів. Вони відповідають за роз-

 

 

 

пізнавання та зв’язування антигену з подальшою

За цією класифікацією всі лімфоцити поділяють-

індукцією імунної відповіді, є маркерними для В-

лімфоцитів. Загальна кількість клітин, що несуть sІg,

ся на дві основні групи: В- і Т-залежні.

становить 10–20 % від усіх лімфоцитів.

Соседние файлы в папке Судебная медицина