6 курс / Судебная медицина / Морфологія_клітин_крові_лабораторних_тварин_і_людини_Атлас_Під_ред
.pdfРОЗДІЛ 3 |
49 |
|
|
3
5
4
1
2
3
4
Рис. 36. Мазок крові людини. Мікрофотографія. × 900:
1 — сегментоядерний нейтрофіл; 2 — середній лімфоцит; 3 — еритроцити, серед яких трапляються: 4 — стоматоцити; 5 — тромбоцити
1 |
3 |
3
2
Рис. 37. Мазок крові людини. Мікрофотографія. × 600:
1 — сегментоядерні нейтрофіли; 2 — малий лімфоцит; 3 — еритроцити
50 |
МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 38. Паличкоядерна форма нейтрофіла в момент його перетворення у сегментоядерний. Мікрофотографія. × 900. У характерній для палички формі ядра з’явилась одна перетяжка
Рис. 39. Нейтрофіли з тільцями Бара і «ракетками». Внизу зліва — псевдотільце Бара
РОЗДІЛ 3 |
51 |
|
|
1
1
2
Рис. 40. Сегментоядерний нейтрофіл. Електронна мікрофотографія. × 12 000:
ядерний хроматин (1), розміщений у вигляді більш і менш щільних зон; у цитоплазмі багато специфічних гранул (2), органел загального призначення мало
2
2
1
1
Рис. 41. Фрагмент сегментоядерного нейтрофільного лейкоцита. Електронна мікрофотографія. × 30 000: нейтрофільні гранули (1) округлої та овальної форми, оточені одношаровою мембраною; деякі гра-
нули містять щільну серцевину (2)
52 |
МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ |
||
|
|
||
поза клітиною може руйнувати нормальні тканини); |
Нейтрофіли беруть участь у гострій запальній |
||
в) протеїназа 3, чи мієлобластин (розщеплює елас- |
реакції. Основна їх функція — руйнування та по- |
||
тин); азуроцидин (антибактеріальний білок); мієло- |
глинання тканинних залишків і мікроорганізмів. |
||
пероксидаза (становить 2–4 % маси поліморфноядер- |
Фагоцитоз і наступне травлення матеріалу відбу- |
||
ного лейкоцита, каталізує утворення хлорнуватис- |
вається одночасно з утворенням метаболітів арахі- |
||
тої кислоти та інших токсичних агентів, які значно |
донової кислоти (ліпідних медіаторів) та з респіра- |
||
підсилюють бактерицидну активність нейтрофілів); |
торним вибухом. |
||
бактерицидний білок ВРI (підвищує проникність |
Арахідонова кислота вивільняється з мембран- |
||
мембран, проявляє антибактеріальну активність до |
них фосфоліпідів активованої клітки, з неї утворю- |
||
грампозитивних мікроорганізмів); дефензини (учи- |
ються простагландини, тромбоксани, лейкотрієни |
||
няють пряму антибактеріальну дію в нейтральному |
та інші біологічно активні речовини. |
||
і лужному середовищі); катепсини А, D, Е; катіонні |
Послідовність фагоцитозу |
||
білки (руйнують мембрану бактеріальних клітин); |
|||
лізоцим (руйнує оболонку бактерій); арилсульфат- |
Специфічне розпізнавання матеріалу, що підля- |
||
аза (руйнує анафілаксин, що утворюється при ана- |
|||
гає фагоцитозу, відбувається за допомогою рецеп- |
|||
філактичних реакціях). |
торів до опсонінів (Fс-фрагменти антитіл і білки ком- |
||
|
Специфічні гранули нейтрофілів розмірами 0,1– |
||
|
плементу, зв’язані з бактеріями). Опсонізація знач- |
||
0,3 мкм, округлої, овальної чи гантелеподібної фор- |
но посилює фагоцитарну активність нейтрофілів. |
||
ми, деякі з них мають більш щільну серцевину (рис. |
Неопсонізовані мікроорганізми стійкі до фагоцито- |
||
41). Вони містять лактоферин, що має виражені бак- |
зу і тому більш патогенні. Послідовність фагоцито- |
||
теріостатичні властивості за рахунок зв’язування |
зу відбувається за такою схемою: |
||
металовмісних факторів росту мікроорганізмів, зв’я- |
— інвагінація мембрани нейтрофіла навколо чу- |
||
зує також вільні радикали, що продукуються нейт- |
|||
жорідного тіла з утворенням фагосоми; |
|||
рофілами й ушкоджують як власне клітини, так і |
— утворення фаголізосоми — наслідок злиття |
||
суміжні тканини; вітамін В12-зв’язувальні білки |
|||
фагосоми з лізосомами; |
|||
(транскобаламін І), що, можливо, інгібують кобаль- |
— знищення бактерій і руйнування поглинуто- |
||
тозалежні реакції вільних радикалів; колагеназа |
|||
го матеріалу. |
|||
нейтрофілів (розщеплює колаген І типу); лізоцим |
Для забезпечення останньої фази фагоцитозу в |
||
(руйнує, чи лізує оболонку бактерій); глікопротеї- |
|||
фаголізосому надходять: лізоцим, катепсин G, ела- |
|||
ни (посилюють фагоцитоз); лужна фосфатаза (за- |
стаза, лактоферин, дефензини, катіонні білки; мієло- |
||
безпечує лужне середовище для перебігу відповідних |
пероксидаза; токсичні для мікроорганізмів суперок- |
||
ферментативних реакцій); катіонні білки (руйнують |
сид О2, гідроксильний радикал ОН–, що утворюють- |
||
оболонку бактерій). |
ся (разом з Н2О2) внаслідок респіраторного вибуху |
||
|
Плазмолема нейтрофілів. У неї вбудовані рецеп- |
||
|
— різкого підвищення поглинання кисню та швид- |
||
тори молекул адгезії, цитокінів, колонієстимулю- |
кої його витрати протягом перших секунд після ак- |
||
вальних факторів (СSF), опсонінів, медіаторів запа- |
тивації. |
||
лення і бактеріальних продуктів. |
Фагоцитарна активність нейтрофілів кількісно |
||
|
|
||
|
Функції нейтрофілів |
виражається відсотком фагоцитуючих клітин (у |
|
|
нормі 68,5–99,3 %) і фагоцитарним індексом |
||
|
Нейтрофіли — це рухомі клітини, що здатні |
(кількість частинок, фагоцитованих однією кліти- |
|
мігрувати з кровоносних судин і пересуватися до |
ною; в нормі становить 12–23). |
||
джерела подразнення завдяки хемотаксису. Разом з |
Нейтрофіли продукують кейлони — специфічні |
||
іншими імунокомпетентними клітинами вони форму- |
речовини, що пригнічують синтез ДНК у клітинах |
||
ють осередок запалення. Як найбільш рухомі кліти- |
гранулоцитарного ряду, отже, регулюють процеси |
||
ни, нейтрофіли першими мігрують до джерела по- |
проліферації і диференціації лейкоцитів. |
дразнення і тут виділяють біологічно активні речовини, які стимулюють надходження до осередку лімфоцитів, моноцитів, еозинофілів, базофілів, а також активують ці клітини (табл. 8).
Таблиця 8
Вплив нейтрофілів на інші імунокомпетентні клітини
ЕОЗИНОФІЛЬНІ
ГРАНУЛОЦИТИ
Клітини, що зазнають |
Напрямок впливу |
|
впливу нейтрофілів |
||
|
||
|
|
|
Тимоцити |
Посилення проліферації |
|
Т-лімфоцити |
Пригнічення активності |
|
В-лімфоцити |
Активація бласттрансформації |
|
Натуральні кілери |
Пригнічення активності |
|
Еозинофіли |
Посилення хемотаксису |
|
Макрофаги |
Посилення хемотаксису та |
|
|
бактерицидної активності |
|
Клітини судинної стін- |
Регуляція проліферації |
|
ки, фібробласти шкіри |
|
|
|
|
Найбільші клітини серед гранулоцитів крові. Розмір еозинофільного гранулоцита в мазку дорівнює 12–14 мкм. Кількість еозинофілів максимальна зранку і становить 0,5–5 %. Кілька днів після утворення клітини залишаються в кістковому мозку, потім циркулюють у крові протягом 3–8 год і мігрують у тканини, що контактують із зовнішнім середовищем (слизові оболонки дихальних, сечовивідних шляхів і кишечнику). Тривалість життя — 8–14 днів.
Ядерно-цитоплазматичне співвідношення менше одиниці. Ядро складається з двох (рідше — трьох) великих симетричних сегментів (рис. 42, 43), забарвлюється в темно-фіолетовий колір (за Р.-Г.). Структура хроматину ніжніша, ніж у нейтрофілів. У периферійний кровотік можуть також виходити па-
РОЗДІЛ 3 |
53 |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
Рис. 42. Зрілі еозинофіли. Варіанти норми:
1 — паличкоядерні; 2 — сегментоядерні; 3 — трисегментні; 4 — патологічні
Рис. 43. Мазок крові людини. Еозинофільний гранулоцит. Мікрофотографія. × 900
54 |
МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ |
|
|
|
|
личкоядерні та юні еозинофіли, але, оскільки загаль- |
Функції еозинофілів |
|
на кількість цих клітин невелика, незрілі форми як са- |
|
|
мостійні різновіди при обчисленні не враховуються. |
|
|
|
Цитоплазма забарвлюється слабкобазофільно, |
Еозинофіли — це рухомі клітини, хоча в меншій |
містить велику кількість специфічних ацидофільних |
мірі, ніж нейтрофіли. Вони пересуваються до джере- |
|
гранул розмірами 0,5–1,5 мкм. На свіжих препаратах |
ла подразнення, керуючись позитивним хемотакси- |
|
зернистістьмаєблискучийвиглядзавдякисильномуза- |
сом до багатьох речовин: гістаміну; еозинофільного |
|
ломленню світла. Оксифілія гранул зумовлена наявні- |
хемотаксичного фактора анафілаксії; комплексів |
|
стю в них основного білка. |
антиген-антитіло; лімфокінів. |
|
|
Плазмолема має мембранні рецептори до Fc-фраг- |
У ділянках протікання імунної реакції утворюють- |
ментів ІgІ, ІgE, С3-компонента комплементу, а та- |
ся речовини, які стимулюють вихід еритроцитів з |
|
кож до гістаміну, який є важливим регулятором їх |
кісткового мозку в кров і далі в тканини. |
|
функціональної активності. |
Як і нейтрофіли, еозинофіли синтезують метаболі- |
|
|
|
ти арахідонової кислоти (ліпідні медіатори), зокрема |
|
Специфічні гранули еозинофілів |
лейкотрієн LTC-4 і фактор активації тромбоцитів |
|
(PAF). Eозинофіли знищують паразитів, беруть участь |
|
|
|
|
|
Великі гранули становлять 0,5–1,5 мкм, овоїдної |
в алергічних і запальних реакціях, здатні до фагоци- |
форми, містять довгастий кристалоїд, занурений в |
тозу, хоча й меншою мірою, ніж нейтрофіли. |
|
аморфний електроннопрозорий матрикс (рис. 44). При- |
Знищення паразитів. Еозинофілія виникає при |
|
сутні нейротоксин, пероксидаза, гістаміназа, фосфолі- |
багатьох паразитарних захворюваннях. Найбільш |
|
паза D, гідролітичні ферменти, кисла фосфатаза, ко- |
активно еозинофіли знищують паразитів у місцях їх |
|
лагеназа, цинк, катепсин. Кристалоїд має структу- |
проникнення в організм, але менш ефективні в міс- |
|
ру кубічної решітки і складається з антипаразитар- |
цях остаточної їх локалізації. Після активації анти- |
|
ного лужного білка МВР, багатого на аргінін, а |
тілами та компонентами комплементу виділяють |
|
також з гідролітичних ферментів і пероксидази. |
вміст гранул і ліпідні медіатори, що чинять руйнів- |
|
|
Дрібні гранули мають розміри 0,1–0,5 мкм, ок- |
ну дію на паразитів. Секреція матеріалу гранул по- |
руглі, з гомогенним чи тонкозернистим матриксом, |
чинається протягом кількох хвилин і може трива- |
|
містять арилсульфатазу, кислу фосфатазу, перокси- |
ти кілька годин. |
|
дазу, катіонний білок еозинофілів. Пероксидаза |
Участь в алергічних й анафілактичних реакціях. |
|
еозинофілів, на відміну від мієлопероксидази, |
Ферменти гранул інактивують гістамін і лейкотрієн |
|
містить бромід замість хлориду. |
LTC-4. Крім того, вони здатні фагоцитувати гра- |
2
1
3
1
1
2
4
Рис. 44. Еозинофіл сегментоядерний. Електронна мікрофотографія. × 10 000:
ядро (1); цитоплазма містить специфічні гранули (2), більшість з яких мають кристалоїдні структури; добре розвинутий комплекс Гольджі (3); гранулярну ендоплазматичну сітку (4) у вигляді пухирців
РОЗДІЛ 3 |
55 |
|
|
|
|
нули з гістаміном і накопичувати їх у цитоплазмі, |
ної форми, найчастіше тричасточкове, S-подібне, |
|
а також адсорбувати його на своїй поверхні. Еози- |
рідше — сферичне. Хроматин менш щільний, ніж у |
|
нофіли продукують інгібітор, який блокує деграну- |
нейтрофілів чи еозинофілів. Ядро забарвлюється |
|
ляцію тканинних базофілів. Пригнічують дію по- |
менш інтенсивно, ніж зернистість, внаслідок чого ос- |
|
вільного фактора анафілаксії (SRS-A), що виділяєть- |
тання маскує його (рис. 45). Цитоплазма ніжно ба- |
|
ся базофілами та лаброцитами. Арилсульфатаза |
зофільна чи оксифільна, містить багато великих |
|
руйнує анафілаксин. |
(0,5–1,2 мкм) округлих базофільних гранул, які |
|
Участь у запальних реакціях. Еозинофіли відпові- |
здатні до метахромазії, при цьому вони (за Р.-Г.) на- |
|
дають хемотаксисом на багато сигналів, що надхо- |
бувають рожево-пурпурного відтінку. Метахрома- |
|
дять з ендотелію, від макрофагів, паразитів і ушкодже- |
зія пов’язана з наявністю в гранулах кислого гліко- |
|
них тканин. Однією з основних функцій еозинофілів |
заміноглікану гепарину. При фіксації погано зне- |
|
є регуляція судинно-інфільтративної фази запален- |
водненим спиртом гепарин може вимиватися з гра- |
|
ня шляхом: |
нул. У такому разі на забарвлених препаратах гра- |
|
а) контролю викиду гістаміну базофілами та лаб- |
нули мають просвітлення. Цитоплазма містить усі |
|
роцитами; |
види основних органел, вільні рибосоми, глікоген |
|
б) нейтралізації надлишкової кількості гістаміну; |
(рис. 46, 47). Плазмолема має рецептори Fс-фраг- |
|
в) продукції ферментів, що відмежовують осередок |
ментів IgE, що виробляється у відповідь на дію ан- |
|
запалення. |
тигенів (алергенів). |
|
Судинно-інфільтративна реакція характерна для |
Специфічні гранули базофілів досить великі (0,5– |
|
алергії і обумовлена великим вмістом еозинофілів у |
1,2 мкм), різноманітної, частіше округлої чи овальної |
|
осередках алергічного запалення. |
форми, зі щільним вмістом. Забарвлюються метахро- |
|
|
|
матично. При електронній мікроскопії матрикс гранул |
|
|
неоднорідний (рис. 47). Містять протеоглікани (суміш |
|
|
гепарину і хондроїтинсульфату); триптазу (сліди); пе- |
БАЗОФІЛЬНІ ГРАНУЛОЦИТИ |
|
|
|
роксидазу; гістамін; медіатори запалення (зокрема |
|
|
|
повільно реагуючий фактор анафілаксії SRS-А, фак- |
Становлять 0–1 % від усіх лейкоцитів крові. Ло- |
тор хемотаксису еозинофілів ECF); серотонін; кислу |
|
калізуються у кістковому мозку і крові. В крові цир- |
фосфатазу; гістидиндекарбоксилазу (фермент синте- |
|
кулюють 1–2 доби, можуть залишати кровотік, але |
зу гістаміну). |
|
здатність до амебоїдного руху обмежена. Тривалість |
Неспецифічні гранули базофілів — лізосоми, |
|
життя невідома. Розмір 10–12 мкм. Ядро не має пев- |
містять типовий набір гідролітичних ферментів. |
|
|
|
|
|
|
1 |
1 |
|
|
1
Рис. 45. Мазок крові людини. Базофіл. Мікрофотографія. × 900: еритроцити, серед них деякі — ехіноцити (1)
56 |
МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ |
|
|
2
3
1
|
1 |
|
|
|
Рис. 46. Лейкоцит сегментоядерний |
2 |
|
базофільний. Електронна мікрофото- |
|
графія. × 11 000: |
|
|
|
ядро (1) з диспергованим хромати- |
|
|
ном; цитоплазма містить специфічні |
|
|
гранули (2), гранулярну ендоплазма- |
|
|
тичну сітку (3) |
3
1
3
3
2 |
Рис. 47. Базофільний гранулоцит. |
|
Електронна мікрофотографія. × 20 000: |
|
цитоплазма містить багато специ- |
|
фічних гранул (1); добре розвинутий |
|
комплекс Гольджі (2); цистерни грану- |
|
лярної ендоплазматичної сітки (3) |
|
Функції базофілів
При активації виробляють медіатори ліпідної природи. На відміну від тканинних базофілів, не виявляють активності PLD-2-синтетази і окислюють арахідонову кислоту переважно до лейкотрієна
LTC-4.
При дії алергену утворюється комплекс антигенантитіло і відбувається швидкий екзоцитоз вмісту гранул (дегрануляція). Виділення гістаміну та інших вазоактивних факторів при дегрануляції й окислення арахідонової кислоти спричинюють розвиток алергічної реакції уповільненого типу з різким
розширенням судин, появою набряків та ін. Такі реакції характерні, зокрема, для алергічного риніту, деяких форм астми, анафілактичного шоку.
Посилений приплив базофілів і лаброцитів до осередку запалення обумовлюють сенсибілізовані до даного антигену Т-лімфоцити, які виділяють лімфокін — хемотаксичний фактор.
Базофіли беруть участь у регуляції процесів згортання крові (гепарин — антикоагулянт) і проникності стінки судин (гістамін). Крім того, вони стимулюють аглютинацію тромбоцитів й осідання фібрину.
Фагоцитарна активність базофілів виражена погано. Це малорухливі клітини.
РОЗДІЛ 3 |
57 |
|
|
ЛІМФОЦИТИ
Загальна кількість цих клітин становить 19–38 % (за іншими даними — до 45 %) від усіх лейкоцитів крові. Характерною ознакою лімфоцитів є відносно велике кулясте ядрозіщільним хроматином ібазофільна однорідна цитоплазма. За розмірами вони досить варіабельні: від 4,5 до 18 мкм. Залежно від цього на рівні світлової мікроскопії виділяють три види лімфоцитів: малі, середні, великі.
Малі — 4,5–7 мкм, становлять 2/3 від усіх лімфоцитів крові. Це круглі клітини з високим ядерноцитоплазматичним співвідношенням. Ядро, кругле чи овальне, займає майже весь об’єм клітини і розташоване у центрі або ексцентрично, гетерохроматин розміщується компактно, за Романовським — Гімзою забарвлюється у темно-фіолетовий колір. Цитоплазма оточує ядро вузькою облямівкою, ба-
зофільна, гомогенна, без чітких грануляцій. Забарвлюється в блакитний колір. Навколо ядра виявляється світла зона (рис. 33, 48, 49). В результаті активації антигеном малі лімфоцити здатні трансформуватися в середні та великі, а також у бластні клітини.
Середні — 7–10 мкм, становлять 1/3 від усіх лімфоцитів (див. рис. 36, 50).
Великі — 10–18 мкм, трапляються в крові новонароджених і дітей. У крові дорослих відсутні, виявляються лише в лімфі грудної протоки.
Середні і великі лімфоцити мають більшу кількість цитоплазми, в якій трапляються окремі азурофільні гранули (лізосоми). Ядерний хроматин менш щільний, виявляються ядерця.
За даними електронної мікроскопії лімфоцити розподіляють на 4 види:
1. Малі світлі— діаметром близько 7 мкм, становлять 70–75 % від усіх лімфоцитів, їх цитоплазма
2
1
2
|
1 |
Рис. 48. Мазок крові людини. |
|
Мікрофотографія. × 600: |
1 |
1 — малі лімфоцити; 2 — пойкіло- |
|
цити |
|
2
1
Рис. 49. Мазок крові людини. Мікрофотографія. × 600:
1 — малий лімфоцит; 2 — паличкоядерний нейтрофіл
58 |
МОРФОЛОГІЯ КЛІТИН КРОВІ ЛАБОРАТОРНИХ ТВАРИН І ЛЮДИНИ |
||
світла, містить усі загальні органели, багато вези- |
В-лімфоцити (бурсозалежні). Утворюються зі сто- |
||
кул і мультивезикулярних тілець. Ядро часто має |
вбурової клітини в червоному кістковому мозку, |
||
невелику заглибину (рис. 51). Хроматин у вигляді |
можливо також — у лімфатичних фолікулах трав- |
||
невеликих щільних брилок рівномірно розподілений |
ного тракту й ембріональній печінці. Становлять |
||
по всьому ядру або формує великі скупчення під |
близько 20 % усіх лімфоцитів (за іншими даними — |
||
ядерною оболонкою (рис. 52). |
|
менше 10 %), живуть протягом тижнів і місяців. За- |
|
2. |
Малі темні — мають діаметр 6–7 мкм, станов- |
безпечують гуморальний імунітет. Диференціюють- |
|
лять 12–13 % від усіх лімфоцитів. Цитоплазма елект- |
ся в ефекторну клітину гуморального імунітету — |
||
роннощільна, містить велику кількість вільних рибо- |
плазмоцит, який продукує антитіла до відповідних |
||
сом, декілька мітохондрій, світлий матрикс яких кон- |
антигенів. |
||
трастує з темним фоном цитоплазми. Інші органели |
Т-лімфоцити (тимусзалежні). Утворюються зі сто- |
||
майже не трапляються. Ядро досить щільне, проте ви- |
вбурової клітини кісткового мозку і остаточно дозрі- |
||
являється велике ядерце. |
|
вають у тимусі. Становлять близько 80 % усіх лімфо- |
|
3. |
Середні — діаметром 10 мкм, становлять 10– |
цитів периферійної крові. Живуть кілька років (навіть |
|
12 %. Ядра округлі, інколи бобоподібні; каріолема |
кілька десятків років). Забезпечують реакції клітин- |
||
може формувати вузькі заглибини. Хроматин пе- |
ного імунітету і регуляцію гуморального імунітету. |
||
реважно диспергований, під ядерною оболонкою |
У свою чергу, цю групу лімфоцитів поділяють на |
||
конденсується, утворюючи більш щільний маргі- |
субпопуляції: |
||
нальний шар. Чітко виявляється ядерце (рис. 53). |
1. Т-кілери— ефекторні клітини клітинного імуні- |
||
У цитоплазмі розвинуті практично всі загальні |
тету. Їх специфічний цитотоксичний ефект забезпечує |
||
органели. Центросома і комплекс Гольджі локалі- |
протипухлинний та антитрансплантаційний імунітет. |
||
зуються біля виїмки ядра. |
|
2. Т-лімфоцити, забезпечують регуляцію гумораль- |
|
Плазмоцити — великі клітини, їх розміри сяга- |
ного імунітету за посередництва особливих розчинних |
||
ють 8–20 мкм. Вміст серед інших лімфоцитів дорів- |
речовин — цитокінів (додаток): |
||
нює лише 1–2 %. За формою сферичні або овальні, |
а) Т-хелпери 1 беруть участь у міжклітинних ко- |
||
мають відносно мале округле або овальне ексцен- |
операціях при формуванні клітинного типу імунної |
||
трично розташоване ядро. Хроматин формує великі |
відповіді; мають здатність специфічно розпізнавати |
||
брилки, виявляється чітко окреслене ядерце. Цито- |
антиген і посилювати утворення антитіл В-лімфоци- |
||
плазма обширна, різко базофільна, має світлу пе- |
тами; |
||
ринуклеарну зону (рис. 54). Містить дуже розви- |
б) Т-хелпери 2 беруть участь у триклітинній ко- |
||
нуту систему гранулярної ЕПС, цистерни якої упо- |
операції: антигенпрезентуючих клітин, В-лімфо- |
||
рядковані концентрично навколо ядра. В перинук- |
цитів і Т-лімфоцитів (гуморальний імунітет). |
||
леарній зоні розташовано комплекс Гольджі і цен- |
Слід зазначити, що останні наукові дані не під- |
||
тросому (рис. 55, 56). |
|
твердили наявність такого субкласу Т-лімфоцитів, |
|
Лімфоцитам належить центральна роль у всіх |
як супресори. |
||
імунологічних реакціях, тому більш повноцінною, |
3. Т-лімфоцити пам’яті. Здатні тривалий час збе- |
||
функціональною вважається імунологічна класифі- |
рігати інформацію про антиген. |
||
кація лімфоцитів. |
|
|
|
|
Імунологічна класифікація лімфоцитів |
Морфологічні та гістохімічні ознаки |
|
|
Т- і В-лімфоцитів |
||
|
Лімфоцити |
Чітких критеріїв морфологічної ідентифікації Т- і |
|
|
В-лімфоцитів не існує. Разом з тим помічено, що у В- |
||
|
|
|
|
|
|
|
лімфоцитів краще розвинута гранулярна ендоплаз- |
|
Т-залежні |
В-залежні |
матична сітка. В цитоплазмі виявляється активність |
|
лужної фосфатази і β -глюкуронідази. Вміст глікоге- |
||
|
|
|
ну вищий, ніж у Т-лімфоцитів. |
|
цитотоксичні Т-кілери |
плазмоцити (ефекторні |
Цитоплазма Т-лімфоцитів містить багато лізосом, |
|
для яких характерна активність кислої фосфатази. |
||
|
(ефекторні клітини |
клітини гуморального |
|
|
Ядра менші, ніж у В-лімфоцитів, містять більше ге- |
||
|
клітинного імунітету) |
імунітету) |
|
|
терохроматину. Наявність усіх ферментів гліколізу |
||
|
|
|
|
|
|
|
в цитоплазмі Т- і В-лімфоцитів свідчить про перева- |
|
здійснюють регуляцію |
|
жання анаеробного енергозабезпечення. |
|
|
Найнадійнішими методами ідентифікації Т- і В- |
|
гуморального імунітету |
|
лімфоцитів є визначення поверхневих структур їхніх |
|
|
|
|
|
|
|
|
мембран (додаток). |
Т-хелпери 1 Т-хелпери 2 |
|
Мембрана В-лімфоцита містить поверхневі іму- |
|
|
ноглобуліни, рецептор для комплементу С3, Fc-ре- |
||
|
|
|
цептор НВLA. |
|
Т-клітини пам’яті |
|
Поверхневі імуноглобуліни (sIg) виконують роль |
|
|
рецепторів для антигенів. Вони відповідають за роз- |
|
|
|
|
пізнавання та зв’язування антигену з подальшою |
За цією класифікацією всі лімфоцити поділяють- |
індукцією імунної відповіді, є маркерними для В- |
||
лімфоцитів. Загальна кількість клітин, що несуть sІg, |
|||
ся на дві основні групи: В- і Т-залежні. |
становить 10–20 % від усіх лімфоцитів. |