Найкращі діти Олена Пчілка

(Тема народна) В полі совонька літає, Навдокола поглядає: Що там видно наоколі, В небесах та в чистім полі? Ох! Орел отам ширяє, Понад гаєм все кружляє… "Орле сизий! — заволала, В його совонька спитала.— Що літаєш ти, кружляєш, Що у гаю ти шукаєш?" "Я хотів би роздивитись, Молодими поживитись Пташенятами якими!" "Орле!.. Зглянься над моїми Совенятами малими, Що зостались там у гаю! Не займай ти їх, благаю!" Мова совоньки та мила Хиже серце зворушила. "Хай же буде так, як кажеш! Мовить беркут.— Тільки вкажеш Ти мені, які там діти Єсть у тебе, щоб глядіти, Обминуть їх". "Ох, мій боже! — То ж тобі сказати може Мати-совонька, звичайно, Ту признаку.— От нехай-но, Як між пташечок дрібніших Ти побачиш найгарніших, Щонайкращих, то ж напевне Мої дітки!" Слово ревне Вчув орел. І, пам'ятавши Ту признаку, він, шукавши Здобич там, у ряснім гаю, У зеленому розмаю, Обминав пташок хороших, Щонайкращих діток гожих.

І поїв він — щонайгірші, Там були, найпоганіші. Отже, доленька нещасна! Помилилась думка красна Теї совоньки-матусі! Плаче, бідна, в горі, в тузі: Бо якраз оті послідки Та були її то дітки!..

Метелик

Олена Пчілка

Діти бігають, стрибають, Далі — весело гукають: — Ах, метелик!.. подивіться!.. Ось він, ось він метушиться! Та який же гарний, гожий! Наче квітка, прехороший!

Дрібненькі грушки

Олена Пчілка

Галя з мамою в садочку Груші в кошичок збирає; Себто — мама більш пильнує, Доня ж — тільки помагає. — Що ж ти, Галочко, минаєш? Он же, бачиш, у травиці Ще грушок зосталось зо три. — То, матусенько, гнилиці! — А оці дві онде, бачиш? — То, мамусю, дуже дрібні! Нащо нам грушки такії? Та хіба ж такі ми бідні? — Мама вмовкла та в травицю Все пильненько поглядає, Нахиляється й помалу Груші в кошичок складає. Літо любеє минуло! Ох, недовго пробуває! Десь лиха зима взялася, Снігом землю укриває!.. Вже й Різдво якось надбігло, Ось і Свят-вечір у хаті, Всі клопочуться, радіють І убогі, і багаті. На столі і пиріжечки, І кутя, й узвар укупці — Все завдяки чи бабусі, Чи матусеньці голубці!

Тож і Галя коло мами Їсть узварець, поживає; З 'їла зо дві, зо три грушки Та уголос і питає: — Де таких, матусю, добрих Грушечок оце достала? — А се тії,— каже мама,— Що в садочку ти минала!..

Журавель та чапля Олена Пчілка

Був собі журавель, і подумав він оженитися. "Кого ж би то взяти? Візьму чаплю! — думає журавель,— вона мені по мислі, якраз для мене!"

От приходить до чаплі та й каже.

— Ні, щось я не маю охоти за тебе іти!

— Ну, як не маєш, то не маєш, бог з тобою! — каже журавель, і пішов собі.

Але згодом роздумалася чапля, приходить до журавля та й каже:

— Знаєш що? Я вже роздумалася і вже хочу йти за тебе!

— А,— каже журавель,— ти роздумалася? І я тепер роздумався — не хочу вже тебе брати!

— Ну не хочеш, то й цур тобі,— каже чапля, пішла така розгнівана.

Тим часом журавель, як почав знов думати,— розміркувався, іде знов до чаплі:

— Вибачай,— каже,— що я тобі так тоді відказав. Тепер я надумався і хочу таки тебе брати.

— А! — каже чапля.— Ти надумався? І я "надумалась", що мені за тебе не йти! Як-то можна; я, молода, сама до тебе приходила, а ти мені так прикро відказав! Та щоб я після цього пішла за тебе? Ніколи в світі! Іди з очей!

Пішов журавель. А чапля, як почала думати, як почала думати, та й стала жалкувати: "Що се я, дурна, зробила? Нащо я журавлеві відмовила? Ну, чи ж добре отак самотою жити, без господаря в хаті? Він же приходив, перепрошував! Піду, скажу йому, що вже згоджуюсь!"

Пішла чапля: здибалася, мовби несподівано, з журавлем та й каже йому, що от, мовляв, роздумалася, піде вже за його.

Куди там! Журавель уже і не думає її брати:

— Що ж се,— каже,— таке? Ти мені вже двічі гарбуза дала, та щоб я знов тебе сватав? Не хочу!

— Ну, не хочеш, то нехай же ти згинеш! — каже чапля.— Вже тепер і не думай, і слова мені не кажи ніколи про своє сватання! Нехай тобі абищо!

Пішов журавель, пішов, а згодом знов почав думати: "Отже, таки одружуся! Що ж так бурлакувати — без вірної дружини, та без господині в хаті! Недобре! Піду до чаплі, перепрошу її гарненько, може, піде".

Пішов, але чапля-таки затялась, не хоче! А через якийсь час каже, що вже пристає! Ну, коли ж знову журавель не хоче її брати! А там, дивись, знов журавель іде свататься, так уже чапля не хоче!

І так вони вже ходять та ходять, а побратися ніяк не можуть: коли одно "надумається", то друге "роздумається", та й нема згоди.

От так і ходять до сеї пори!