Тема 1. Особливості розвитку літератури для дітей та юнацтва

1. Становлення та джерела української дитячої літератури (давній період)

Давня українська література ХІ-ХУІІІ ст. - початковий і найтриваліший період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться нова українська літера^ра. Відлік літературного часу починаться з ХІ ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія датований 1056­1057 рр. Більшість літературознавців вважають, що літера^рні пам’ятки як зразки не лише висловлювання певної думки, а й оформлені за певними мистецькими канонами твори, з’являються з Х ст.

Особливості давньої української літератури

Перш за все, це теоцентризм, адже давня література щільно стикаться з християнством. Завдяки християнізації Русі Біблія стала важливим джерелом і взірцем для письменства. Це стосується й інших творів ранньовізантійської доби.

Символізм та алегоризм - теж хара^ерна особливій середньовічних літера^рних текстів. Мистецтво тлумачення цих символів та алегорій є сферою літературної герменевтики.

Третя особливість староукраїнського письменства - його рукописний характер. Первинний текст (протограф), з якого списували копії частково або повністю, до сучасного читача не завжди доходив. Списки фігурували як варіанти протографа. Створювалися також компіляції - своєрідні комбінації з різних текстів. Книги писалися кирилицею, так званим уставом, пізніше - напівуставом.

Наукові студії про письменство Київської Русі залишають невиразне враження про його жанровий склад. Це можна пояснити, в першу чергу, певною інерційністю в осмисленні жанрових форм давньої літератури, коли перелік жанрів з однієї праці переносився до інших з деякими уточненнями та допов­неннями.

- літературні жанри - це прямі запозичення з болгарської та візантійської літератур, а оригінальні - трансформовані з перекладних або новоутворені в процесі становлення письменства;

- церковні жанри - це «література церковних кіл», вони мають цілеспрямоване церковно-ужиткове призначення;

- світські жанри в основному відображають позарелігійні сфери життя і мають виразно пізнавальну, а то й розважальну функцію (бе­летристика).

Самостійні ліричні жанри відсутні, проте староруська поезія помітна в літературі київської доби: елементи дружинної поезії, героїчного епосу. Драматичні жанри також відсутні.

2. Букварі та читанки для дітей ( м. Шашкевич, т. Шевченко)

Цісар Йосиф II. видав розпорядок, на основі якого селяни обов'язані були посилати своїх дітей до парохіяльних шкіл на науку. З цього часу розвивається обов'язок навчання в народних школах. В звязку з тим розпорядком явилася потреба видати підручники для тих шкіл. Такі підручники з початком ХІХ. ст. видавали: крилошанин Перемиської Капітули о. Іван Могильницький, парох Болоховець о. Щавінський. Ці підручники мали одначе одну дуже важну помилку. Вони були писані церковно-слов’янською мовою. Для загалу селянської дітвори, яка говорила народною мовою, ці підручники були незрозумілі. З них користали лише учителі.

 

Значення рідної мови в народній школі відчув молодий студент теології Маркіян Шашкевич. Маючи глибоке переконання, що "природно є всякому народу й кожному чоловіку, що найрадніше чує бесіду, котрою йому ще маленькому леліяльну співала мати пісоньку і солодкі любови проливала слова", береться за важке діло видання "читанки" в народній мові. Не зломили його труднощі, що їх мусів він поборювати при редагуванню "Зорі". Не зневірився в працю, хоч сконфіскували "Русалку Дністрову".

 

До цього важкого діла не брався Маркіян сам. Він творить свого роду колегію. В цю колегію входять: Плешкевич, Устіянович, Галецький. Ця колегія не лише укладала текст читанки, але теж підготовляла рукописи, що їх вона предкладала для цензури.

 

Ціла читанка складається з 6 частин. Кожна частина має свій окремий наголовок. Читанка має наголовок "Читанка для діточок в народних училах руських". Перша частина читанки не має жодного наголовка, друга частина має наголовок "Повісти", третя "Басни", четверта "Коротенькі науки", п'ята "Повісти із святих книг" і шоста "Пісеньки і грачки діточі". Цілий рукопис читанки має 105 сторін сірого формату зошита паперу. На першій стороні міститься лише наголовок на другій і третій "Перегляд", себто зміст читанки. Дальше слідують різні уступи, вірші і т. д.

 

Автором оповідань першої частини є сам Шашкевич. Оповідання мають форму розговорів між учителем і учеником на різні теми. Перший уступ — це заохота учителем учнів до науки, мовляв: радістю для учителя, учнів і батьків є вміти читати і писати. Такий ученик візьме книжку в дома чи в церкві і без труду читав. Всі присутні дивуються. В дальших уступах пояснює учитель, звідкіля взялася родина, хто є член родини, що то є ім'я, а що прізвище. Дальше село. Село, в якім хати будовані з каменя, високі називаються містом. Таких міст є багато, а з наших міст найбільшим є Львів і Галич. Люди, що мешкають в місті, називаються львов'яни, або галичани.

 

В кожнім селі чи місті є церква. Тут слідує наука про Бога. По тій науці слідує уступ про державу. Тут подає автор просту дефініцію держави. Багато сіл, міст, піль, гір, рік, що є під одною владою, називаємо державою.

 

По тих оповіданнях слідують оповідання про повстання рік, гір, світу, про вигляд землі, про дощ, сніг, град.

 

З цього короткого перегляду змісту першої частини "читанки" наглядно можна побачити системну методу підходу Маркіяна до зацікавлення дитини. Важні для дитини поняття старається Маркіян спеціяльним способом уприступнити. Стиль оповідань є пристосований до способу думання дитини. Це все дає ясне свідоцтво, з яким зрозумінням справи брався Шашкевич до діла видання "читанки для народних шкіл".

  

Друга частина читанки це "Повістки". Є це 20 коротеньких оповідань за етично-маральні теми, які звичайно кінчаться висновками, оформленими цитатами св. Письма. Тут читаємо цікаве оповідання про пустого Данька. Тому, що Данько не хотів вчитися, зледащів і покінчив як злюдюга в в'язниці. Дальше слідує гарне оповідання про правдомовного Івася, про диких товаришів і т. д.

 

Третя частина читанки — це байки. Є їх всіх 32 — 26 писаних прозою, 6 віршом. Мова байок народня. Кінчаться байки народними приповідками, як пр. "Не в одного на язиці мід, а в серці їдь", або "З чужого коня і серед дороги злізай". Зміст деяких байок запозичений. Є одначе і байки, яких автором в хтось із членів редакційної колєгії. Кольорит всіх байок є український. Тому хоч зміст запозичений, ті байки є гарним дорібком української літератури.

 

"Короткі науки" — це четверта частина читанки. Є в читанці 180 таких наук. Ці короткі науки — це приповідки, ядерні короткі думки св. Письма, св. Томи Кимпійського, є деякі, здається, творені самими видавцями.

 

Коротеньке, в приступний для дітей спосіб, переповідження подій св. Письма старого і нового завіту становить п'яту частину читанки під наголовком "Повісти із св. книг".

 

Шосту частину читанки становлять коротенькі віршики-пісні, яких автором є, здається, сам Шашкевич. Ця частина має наголовок "Пісеньки і грачки діточі". Це стільки про зміст читанки.

 

Що спонукало Шашкевича взятися за важке діло видати читанку для народних шкіл? Про це сказано на вступ. Яке ж завдання, яку мету хотів осягнути Шашкевич виданням читанки? Цю справу ясно викладає сам Шашкевич в проханню до цензора о. Венедикта Левицького. Метою читанки є виховати дітей з делікатними серцями на добрих громадян. Це можна осягнути вихованням, опертим на засадах моральности, яка є вислідом реліґійности. Лише таке вихованнє може з чоловіка зробити громадянина. Тому, що діти не люблять вчитися, треба їм подавати важку науку в легких, солодких, дитині приємних, оповіданнях. Наука в читанні мусить бути уложена, наче ступні, по яких дитина поступає з теперішности в будучність, з родинної хати в світ, з землі на небо. Науку належить подавати солодкими, з матірних грудей виссаними, рідними словами і рідною складнею, бо тільки в той спосіб можна осягнути мету, для якої призначена читанка. В такій формі менш-більш подає сам Шашкевич мету, для якої призначена читанка.

 

Про читанку цензор о. В. Левицький видав прихильну оцінку і звернув рукопис Шашкевичеві. Та саме в тому часі на донос одного із питомців, Дмитра Мохнацького, члена польського конспіративного  товариства, відбулась в Шашкевича ревізія. В часі ревізії забрано готовий до друку рукопис читанки. В архівах поліції перележав рукопис до 1850 р. Аж в 1851 році видано друком цю читанку. Одначе це видання не мало успіху, бо мову в читанці змінено на "язичіє", і тим способом віднято читанці найціннішу прикмету.

 

Проф. М. Тершаковець каже, що читанку Шашкевича видано в часі "коли вона не могла зробити ні такого враження, ні лишити такого сліду, як це могло бути в 1830 роках". В 1855 р. дочекалась читанка свойого другого видання. Безперечно, Шашкевич доконав великого діла. Лише обставини не дозволили, щоб те діло, дало вислід, який воно могло дійсно дати.

Тарас Шевченко – видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний та громадський діяч. Він був людиною універсальних талантів та інтересів. Усе його життя присвячене українському народові. Він мріяв про ті часи, коли Україна стане незалежною, коли в Україні будуть поважаться мова, історія, коли люди стануть щасливими.

Літературна спадщина Шевченка – це 240 поезій, з них – понад 20 поем; драма “Назар Стодоля”; 20 повістей (до нас дійшло 9); щоденник;  автобіографії; фрагменти двох незакінчених драм. Твори Шевченка перекладені приблизно 100 мовами світу. Мистецька спадщина Шевченка-художника:  210 акварелей, передусім пейзажів; 150 портретів, з яких 43 автопортрети;  27 офортів, з яких – 6 серій “Живописна Україна”;  понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України;  ескізи, етюди, начерки – на 360 сторінках рукописів та альбомів.

Серед небагатьох прижиттєвих видань Тараса Шевченка особливе місце посідає остання його книжка – “Буквар південноруський” для навчання дітей грамоті українською мовою у недільних школах, складена із кращих зразків фольклору та частково з власних творів.  “Буквар”  вийшов відносно великим накладом (10 тис. примірників) на кошти самого автора. При чому гроші від продажу цієї книги часто йшли на потреби недільних та сільських шкіл. Цей факт  засвідчує, яку велику увагу Шевченко приділяв проблемам освіти. Водночас ця книга була найдешевшою серед подібних видань і була доступною для широких верств населення. Шевченко реалізовував її за ціною 3 копійки.

Від часу появи “Букваря” пройшло вже  160 років (1861).  Тарас Шевченко замислював створити серію підручників, які давали б учням народних і недільних шкіл початки знань. “Думка єсть за “Букварем” напечатать лічбу і ціни і величини такої ж, як і “Букварь”. За лічбою – етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок”, – ділився задумами Шевченко в листі до М. К. Чалого 4 січня 1861 р. Смерть поета перешкодила здійсненню цих планів.

Недільні школи – це були безплатні школи для дорослих у дореволюційній Росії, які працювали в неділю й святкові дні й надавали початкову освіту. Відкривалися вони прогресивною громадськістю в кінці 50-х – на початку 60-х років ХІХ ст. Одна з перших недільних шкіл заснована у 1858 р. у Полтаві. 8 січня 1860 р. за ініціативою російського хірурга М.І. Пирогова недільна школа була відкрита вчителями Пирятинського повітового училища. У березні 1860 р. недільну школу відкрито вчителями і гімназистами при Полтавській гімназії, а слідом за нею вони почали відкриватися у багатьох містах і селах. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них провадилося українською мовою. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох організаторів і викладачів цих шкіл було заарештовано.

Справа впровадження Шевченкового “Букваря” в народні школи натрапила на опір з боку шкільної адміністрації  і вищого духівництва, зокрема чернігівського єпископа Філарета і київського митрополита Арсенія. Головним управлінням цензури “Буквар ” був відхилений як навчальний посібник.

“Буквар ” має такі розділи: азбука, склади, цифри, лічба, текстовий матеріал, на якому вчаться читати. Буквар містив фольклорні твори: приказки та прислів’я, народні думи, на яких Т.Г. Шевченко прагнув формувати юні душі майбутніх освічених співвітчизників.

Як матеріал для читання Шевченко подав уривки з перекладених ним українською мовою “Давидових псалмів” (12, 53, 93, 149), в яких ідеться про братні взаємини між людьми і висловлюється віра в те, що гнобителів спіткає кара “за діла їх криваві, лукаві”, повністю наводить у своєму перекладі псалом 132.

Автор  подає фольклорні тексти – прислів’я, які орієнтували на засвоєння народних і християнських цінностей:  Брехнею увесь світ пройдеш – та назад не вернешся; З дужим – не борись, А з багатим – не судись; Гості першого дня – золото; Другого – срібло, А третього – мідь, Хоч додому їдь!

Серед включених до “Букваря” матеріалів було дві думи: “Дума про Пирятинського поповича Олексія” і “Дума про Марусю попівну Богуславку”.

Як тільки був надрукований “Буквар”, Шевченко негайно почав розсилати його в різні губернії України. З цього приводу в листі до Ф.Л.Ткаченка він писав: “Посилаю тобі 10 моїх “Букварів” на показ, а с контори транспортів ти получиш їх 1000, і не розв’язувавши тюка, передай його, хто там у вас старший над воскресними школами? То йому й передай. А він нехай як знає продасть, а грошики положить в касу воскресної школи. От що... Дай один “Букварь” редактору “Губернских ведомостей” і попроси його, щоб він напечатав, що такий-то і такий “Букварь” продається по три копійки в пользу воскресних школ”.

Отже, незважаючи на те, що Шевченко не працював у системі освіти й не мав творів, у яких би спеціально розглядалися педагогічні проблеми, тим не менше є підстави говорити про його значний інтерес до освітянських питань, а також про те, що в нього склалася певна система педагогічних поглядів. Ці погляди знайшли часткове відображення в його поетичних творах, значною мірою у творах прозових (повістях та Щоденнику). Своєрідною їхньою реалізацією стало написання й видання “Букваря ”.