Лінгвістичний аспект вивчення звуків
Лінгвістичний аспект мовних звуків ще називається фонологічним, іноді – соціальним. У процесі спілкування звуки виконують певні функції, отже, вони становлять функціональні одиниці мови. Аналіз звуків як функціональних одиниць – найважливіше завдання лінгвістичного аспекту.
Функціональний аспект у вивченні звуків є найважливішим. Для того щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зіставити і протиставити в конкретних словах. Протиставлення в мовознавстві називають опозицією. Опозиції бувають релевантні (від англ. relevant "доречний, до діла"), тобто здатні служити для розрізнювання слів і морфем, і нерелевантні, які не здатні виконувати таку функцію. Так, скажімо, опозиція [а] — [и] — [у] в українській мові є релевантною, бо вона розрізняє значення слів дам, дим, дум. В англійській мові релевантною є опозиція [є] — [л] — [і] — [і:] — [о] — [о:] — [ж] — [u:]: bet [bet] "заклад, парі", but [bvt] "але, крім", bit [bit] "кусок, трошки", beat [bi:t] "бити", "удар", bot [bot] "личинка овода", bought [bo:t] "купив", bat [beet] "кажан", boot fbu:t] "черевик". Опозиція довгих і коротких голосних для української мови є нерелевантною (пор. мама і ма-а-ма, де значення від довготи [а] не залежить), тоді як для англійської і німецької мов є релевантною (англ. cart [ka:t] "віз" — cut [кЩ "різати", нім. saat [za:t] "посів" — satt [zAt] "ситий"). Для російської мови нерелевантною є опозиція [г] — [у] : [гол] — [у°л], а для української мови вона є релевантною: ґніт [ґн'іт] "шнур, що використовують у деяких освітлювальних приладах — гасових лампах, керогазах тощо" — гніт [гн'іт] "гноблення". Як бачимо, в українській мові довгота чи короткістьзвука не впливає на розрізнення слів.
2.+3 Фонема та її функції
Фонема — це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.
Зазвичай виділяють:
-конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;
-ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;
-дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.
Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони). Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.
4. Варіанти фонем
Варіанти фонем є трьох типів:
Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звука тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції.
Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.
Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].