1. Психологічна характеристика дитини немовлячого віку. Кризи новонародженості та 1 року життя.

Яка дитина і що вона робить.

1-2 місяці.

Дитина адаптується до нового для неї світу. Вона вчиться дихати, їсти, перетравлювати їжу. Це все відбувається інакше, ніж в утробі. У дитини активізуються безумовні (дихання, кровообіг), захисні та орієнтувальні рефлекси.

Криза полягає в тому, що дитина не може задовольнити свої біологічні потреби сама, і тому вона покладається в усьому на інших людей (дорослих), а отже є максимально соціальною істотою. Але при цьому вона не знає людської мови, і тому вона вимушена якомога швидше опанувати цю мову, щоби краще жити. Це і є двигуном розвитку у цьому періоді.

Тільки після повного задоволення фізіологічних потреб, у дитини з’являються потреби людські (отримання нових вражень, спілкування з дорослими). На цьому етапі дитина починає адаптуватися до соціального життя всередині родини.

Дитина набуває здатності фокусуватися на окремих елементах зовнішнього світу. У неї з’являється специфічна емоційно-рухова реакція на кожного з батьків. Це т.з. комплекс пожвавлення. При наближенні дорослого дитина може плакати, щоб привернути до себе увагу, кричить, посміхається, тощо.

Комплекс пожвавлення раніше з'являється у тих дітей, чиї матері більше спілкуються і граються з ними.

2 місяці – 1 рік

У цьому періоді дитина набуває потреби у людському спілкуванні, особливо в обміні емоціями.

дУ дитини виникає потреба в комфорті, і цей комфорт стає нерозривно пов’язаним з присутністю дорослого. Криза цього періоду полягає в тому, що дитина стає нерозривно пов’язана з дорослими, але не має засобів впливу на дорослих. А відсутність емоційного спілкування у цей період призводить до порушень психічного та фізіологічного розвитку.

Дослідження свідчать, що дефіцит емоційного спілкування з дорослим у цей період життя вкрай негативно позначається на подальшому розвитку дитини. Після Другої світової війни у психології з'явилося поняття "госпіталізм", за допомогою якого описували психічний розвиток дітей, що втратили батьків і, внаслідок цього, утримувалися в лікарнях або дитячих будинках. Р. Спітц, приміром, звертає увагу на численні симптоми порушення поведінки таких дітей та затримку їх психічного й фізичного розвитку. Крім того, незважаючи на чудовий догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності немовлят у цих установах був дуже високим.

Численні дослідження доводять, що умови госпіталізму передусім негативно впливають на розвиток мовлення дитини, формування її пізнавальних функцій, емоційний розвиток. Наприклад, А. Джерсілд зазначає, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов'язана з тим, скільки любові (й у якій формі) вона сама отримала.

Але дітей можна вивести зі стану госпіталізму. Наприклад, дослідженням Ю. Кістяковської довели, що діти, які перебували під час війни в умовах дефіциту спілкування і тому серйозно відставали не тільки у психічному, але й у фізичному розвитку, наздоганяли своїх ровесників після того, як вдавалося сформувати у них емоційно позитивне ставлення до дорослого, забезпечивши тим самим можливості для повноцінного психічного розвитку.