1. Загальна характеристика пізнавальних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уява, пам’ять.

Пізнавальні процеси - це психічні процеси, за допомогою яких людина пізнає світ.

Відчуття — психофізичний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу при безпосередній дії подразника на органи чуття. Це перша елементарна форма чуттєвого пізнання зовнішнього світу. Відчуття дають безпосереднє відображення дійсності. Предмети і явища навколишнього світу, діючи на органи чуття людини, викликають різні відчуття — зорові, слухові, дотикові. Відчуття відображають окремі ознаки, властивості, якості речей. На основі відчуттів виникають сприйняття.

Сприйняття́, сприйма́ння (перцепція, від лат. perceptio) — це дещо складніша, ніж відчуття, форма пізнання дійсності.[1] Сприйняття є віддзеркалення предметів і явищ у їх наочній цілісності. На основі сприйняття і відчуття виникають уявлення про об'єкти.[1] Це пізнавальний психічний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їх якостей при безпосередній дії на органи чуття[2]. Сприймання стосується скоріше когнітивних процесів, сприйняття є їх результатом. Саме тому потрібні два різних терміни. Також варто відрізняти від сприймання відчуття як низькорівневий когнітивний процес, що передує формуванню сприймання як високорівневого когнітивного процесу.

За своєю суттю сприймання трактується як складний процес, у ході якого інформація про окремі властивості об'єкта сполучається в сенсорний образ та інтерпретується як інформація породжена об'єктами або подіями оточуючого середовища[3].

Залежно від того, чи людина ставить перед собою мету сприйняти предмет, розрізняють мимовільне та довільне сприймання.

Мимовільне сприймання, або ненавмисне, виникає тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикладає для цього зусиль волі. Таке сприймання спричиняється особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю, а також особистим інтересом до них людини. Наприклад, відпочиваючи, студенти проглядають цікаві фільми, читають книжки, однак спеціальних зусиль для цього не докладають.

Довільне сприймання, або навмисне, характеризується тим, що людина ставить перед собою мету щось сприйняти і докладає для цього вольові зусилля.

У залежності від переважної ролі того або іншого аналізатора в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання: кінестетичні, зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові. У залежності від провідних аспектів об'єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань: сприймання простору, часу, руху, об’єктів.

Ми́слення — процес перетворення фактів, інформації, емоцій тощо на цілісне й упорядковане знання. Мислення є фундаментальною властивістю людини, і через цю фундаментальність йому важко дати означення, спираючись на простіші поняття. Консенсусу щодо того, як визначити та розуміти мислення немає.

Діалектичний матеріалізм, використовуючи ленінську теорію відображення, визначає мислення як процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях, в результаті якого формується інтелект особистості.

Розуміння мислення, його фізичних та метафізичних аспектів: зародження, функціонування, було й залишається метою різних академічних дисциплін: лінгвістики, філософії, психології, нейронауки, досліджень в області штучного інтелекту, біології, соціології, когнітивної науки.

Мислення допомагає аналізувати досвід, формувати та впорядковувати в думках модель світу, робити передбачення і планувати дії. Здатність людини до абстрактного мислення стала суттєвою перевагою в еволюційному процесі.

За характером засобів

Продуктивне мислення — репродуктивне мислення

Мається на увазі наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її виконання зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь. За відсутності готових засобів виникає необхідність їхнього пошуку, створення — продуктивне, творче мислення.

Інтелектуальне мислення — візуальне мислення

Поняття «візуальне мислення» ввів у психологію Рудольф Арнгейм, американський психолог, один із творців сучасної психології мистецтва. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання — поняття, при візуальному — уява[13].

За характером перебігу розумових процесів

Реалістичне мислення — аутистичне мислення

Аутистичне мислення було виділене Ойгеном Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом[14], який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу. Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками[15]:

реалістичне мислення відповідає дійсності

аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності)

метою реалістичного мислення є правильне пізнання навколишнього світу, пошук істини

аутистичне мислення намагається викликати образи, «забарвлені» задоволенням, і витиснути протилежно «забарвлені» образи

реалістичні механізми регулюють наше ставлення до зовнішнього світу, вони служать для збереження життя, добування їжі, нападу і захисту

аутистичні механізми створюють безпосереднє задоволення, викликаючи «забарвлені» задоволенням образи, не допускають невдоволення, перепиняючи доступ до образів, які пов'язані з невдоволенням.

Таким чином, людині притаманне реалістичне й аутистичне задоволення потреб. Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше підстав або зовсім не має підстав до того, щоб діяти.

Аутистичне мислення переважає в таких випадках:

у дитини, поки в неї немає досвіду, необхідного для оволодіння логічними формами мислення і для пізнання можливостей, що лежать у зовнішньому світі;

у питаннях, що взагалі недоступні чи не зовсім доступні нашому пізнанню і нашій логіці — світогляд, релігія, любов;

у тих випадках, де почуття через якісь причини одержують звичайно їм невластиве значення, наприклад, при сильних афектах, коли логіка відступає на другий план;

там, де ослаблений логічний зв'язок, де асоціації втрачають своє значення: у сновидіннях здорової людини та при шизофренії.

Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення

Розрізняються за трьома ознаками: часовою (час протікання процесу), структурною (членування на етапи) і рівнем протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.

За характером виконуваних завдань

Теоретичне мислення — практичне мислення

Теоретичне мислення — це пізнання законів, правил[джерело?]. Відкриття періодичної системи Менделєєвим — продукт його теоретичного мислення[джерело?]. Основне завдання практичного мислення — підготовка до перетворення дійсності[джерело?]: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Практичне мислення було глибоко проаналізоване Б. М. Тепловим у праці «Розум полководця»[джерело?]. Теоретичне мислення найпослідовніше вивчається в контексті проблем наукової творчості. Одна з найважливіших особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах дефіциту часу[джерело?]. Так, для фундаментальних наук відкриття закону в лютому чи березні того самого року не має принципового значення. Складання ж плану ведення бою після його закінчення робить роботу безглуздою. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення часом ще складнішим, ніж мислення теоретичне[джерело?].

Творче мислення — критичне мислення

У цій дихотомії творче мислення розглядається як альтернатива не репродуктивному (продуктивне — репродуктивне), а так званому критичному мисленню, звідси і його розуміння й визначення[джерело?]. Ці два види мислення виділені в праці американських психологів Г.Ліндсея, К. С. Халла, Р. Ф. Томпсона[джерело?]. Творче мислення — це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання[джерело?]. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування[джерело?]. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їхні недоліки й дефекти[джерело?]. Для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони роздільно: творче мислення є перешкодою для критичного і навпаки[джерело?].

За змістом спонукальних механізмів розумового процесу

Оцінне мислення — емоційне мислення

Цю дихотомію ввів Г. Майєр у 1908 р. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням[16].

За розумовою установкою

За функціями, які виконує мислення у загальному процесі життєдіяльності розрізняють абстрактну і конкретну «розумову установку» (Курт Гольдштейн[17]). Таке розрізнення необхідне для аналізу мислення у хворих з ураженням мозку. Здорова людина вільно володіє обома установками: якщо навколишні умови знайомі й звичні, вона діє в них «конкретно», якщо ж об'єктивна ситуація істотно змінюється й потрібно зрозуміти, як треба в ній поводитися, людина переходить до «абстрактного» способу. Остання здатність утрачається хворими, і відтоді навколишній світ вимагає спеціальної організації, щоб конкретна поведінка в ньому була адекватною. Таким чином, абстрактна розумова установка є необхідною умовою функціонального забезпечення конкретної.

Уя́ва — конструктивне, хоча не обов'язково творче вживання минулого чуттєвого досвіду, оживленого як образи в даному досвіді на ідейному рівні, яке у своїй сукупності не є відтворенням минулого пережиття, але новим формуванням матеріалу, що походить з минулого досвіду.

Уява — це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Уява — уявлення, при відсутності реального предмета, або необґрунтоване припущення, або діяльність, що породжує дане уявлення чи припущення.

Па́м'ять — психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини[1]. У психології пам'яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворенню знань і навичок. Пам'ять в різних формах і видах притаманна всім вищим істотам. Найрозвиненіший рівень пам'яті характерний для людини.

За методом запам'ятовування

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією;

довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування.

За характером переважної психічної активності

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

музична — здатність впізнавати і відтворювати музичний матеріал;

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності[2][3];

моторна — запам'ятовування відбувається, коли людина пише;

Пам'ять про вихователя людського життя.JPG

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, сенсорна;

словесно-логічна — запам'ятовується думка у формі понять. Розуміння чогось.

За тривалістю збереження інформації

сенсорна пам'ять триває 0,2–0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні;

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу — від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна (короткочасна, безпосередня, робоча)[4] пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності -і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.