1. Німецька класична філософія:

А) і. Кант як засновник нкф (докритичний, критичний періоди, «річ в собі», «річ для нас», антиномії, категоричний імператив);

Докритичний період Канта охоплює час з 1746 р. до кінця 60-х років XVIII століття. Ось п’ять основних ідей, які характеризують цей період:

• Інтерес до природознавства та математики. Кант працював над проблемами астрономії, фізики, антропології, географії, мінералогії та інших наук¹. Він викладав ці дисципліни у Кенігсберзькому університеті².

• Вплив раціоналізму Лейбніца. Кант дотримувався погляду, що зв’язок між причинами і наслідками подій є логічним, а не емпіричним¹. Він також приймав ідею Лейбніца про гармонію монад³.

• Розвиток космогонічної гіпотези. У роботі "Всезагальна природна історія та теорія неба" (1775) Кант пояснив, яким чином виникла сонячна система на основі законів механіки та еволюційної концепції Ж. Бюффона¹⁴.

• Пошук метафізичного прагнення. Кант намагався з’ясувати, чи можливе чисте позитивне познання, яке б не ґрунтувалося на досвіді¹. Він також досліджував питання про Бога, душу, свободу волі та безсмертя.

• Антиномії розуму. Кант виявив, що розум може довести як тезу, так і антитезу про деякі фундаментальні питання метафізики¹. Наприклад, можна довести, що світ має початок в часі та обмеження в просторі, а також протилежне.

Критичний період Канта охоплює час з початку 70-х років XVIII століття до кінця його життя. Ось десять основних ідей, які характеризують цей період:

• Критика чистого розуму. Кант аналізує можливості та межі пізнання, виокремлюючи три види суджень: аналітичні, синтетичні апріорні та синтетичні апостеріорні¹. Він також розробляє концепцію трансцендентального ідеалізму, за якої світ явищ визначається формами чуттєвості (простором і часом) та категоріями розуму².

• Критика практичного розуму. Кант обґрунтовує моральний закон як вираження практичного розуму, який диктує категоричний імператив - універсальне правило доброї волі³. Він також постулює існування Бога, свободи волі та безсмертя душі як необхідних умов моральності⁴.

• Критика судження. Кант досліджує проблеми естетики та телології, встановлюючи зв’язок між чуттєвим і раціональним познанням. Він розрізняє два види суджень: про красу та про целесообразность. Він також розвиває учення про целесообразность природи, за якої природа сприяє розвитку людського розуму.

• Пролегомени до всякої майбутньої метафізики. Кант надає стислий виклад своєї критичної філософії, спростовуючи догматизм, скептицизм і емпіризм. Він також заперечує можливість метафізики як науки про ноумены - речі в собі.

• Відповідь на питання: що таке Просвітництво? Кант дає визначення Просвітництва як виходу людини з її самопричиненої неповнолітності, коли вона не може користуватися своїм розумом без чужого керування. Він закликає до самостійного мислення і критичності, висловлюючи гасло: sapere aude - наважся знати!

• Основоположення до метафизики моралей. Кант формулює основний принцип моралей - категоричний імператив, який говорить: "Действуй так, чтобы максима твоего действия могла стать принципом всеобщего законодательства". Він також розрізняє три формулювання категоричного імперативу: формулювання універсальності, формулювання кінця в собі та формулювання царства цілей.

• Метафізика моралей. Кант поділяє свою моральну філософію на дві частини: правовчення та доброчесностевчення. Він визначає право як сукупність умов, за яких воля кожного може бути узгоджена з волею інших за загальним законом свободи. Він також розглядає різні види правових відносин, таких як приватне право, публічне право та міжнародне право.

• Релігія в межах лише розуму. Кант аналізує роль релігії у моральному житті людини, заперечуючи зовнішню релігію, яка ґрунтується на обрядах, догмах і авторитетах. Він захищає внутрішню релігію, яка ґрунтується на ідеалі морального законодавця, якого він називає Богом. Він також тлумачить біблійну історію про гріхопадіння і спасіння як символи морального розвитку людства.

• Вечний мир. Кант пропонує план досягнення світового миру, який базується на трьох стовпах: правовому становищенню держав, федерації вільних держав і загальному громадянству людства. Він також формулює шість принципів, яким повинна підпорядковуватися політика держав для запобігання воєнам.

• Антропологія з прагматичної точки зору. Кант викладає свої погляди на людину як раціональну істоту, яка живе у своїй природній, соціальній і культурній середовищах. Він досліджує розумове, емоційне і характерне життя людини, її здатностей, потреб і цілей. Він також дає поради щодо освоєння свого "я", способу життя і поведенки у суспiльствi.

• “Річ в собі” - це філософський термін, який Іммануїл Кант використовував у своїй філософії¹. Це об’єкт, який існує цілком незалежно від нашого досвіду¹.

• Він вважав, що “речі в собі” стають явищами завдяки апріорним формам споглядання (простір - час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність)².

• Отже, “річ в собі” - це непознавана сутність, яка існує незалежно від нашого сприйняття¹. Вона знаходиться поза простором і часом¹. Речь у собі діє на наші органи відчуття і таким чином проявляється як явище¹.

• Це поняття допомагає нам розуміти, що наше сприйняття світу є опосередкованим і залежить від нашого досвіду та способу сприйняття².

“Річ для нас” - це термін, який Іммануїл Кант використовував у своїй філософії¹. Це об’єкт, який ми сприймаємо через нашу свідомість і досвід¹.

Він вважав, що “речі в собі” стають явищами завдяки апріорним формам споглядання (простір - час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність)².

Отже, “річ для нас” - це явище, або феномен, який ми сприймаємо². Це лише приблизні і здебільшого викривлені наші уявлення про об’єкт².

Це поняття допомагає нам розуміти, що наше сприйняття світу є опосередкованим і залежить від нашого досвіду та способу сприйняття².

Категоричний імператив є центральним принципом моральної філософії Іммануїла Канта¹². Це стандарт раціональності, з якого випливають усі моральні вимоги¹².

Кант сформулював категоричний імператив у трьох основних принципах¹:

1. Людина повинна поступати в житті за правилами, які мають силу закону, як для неї, так і для інших¹.

2. Людина повинна ставитись до людей так, як хоче, щоб вони ставилися до неї¹.

3. Людина не повинна розглядати іншу людину як засіб для вибуття особистої користі¹.

Це безумовна і абсолютна форма в якій розум проголошує моральний закон². Найбільш відома формула категоричного імперативу звучить так: "Дійте лише згідно з тією максимою, яку ви можете водночас бажати, щоб вона стала універсальним законом"².